Фермерство як порятунок українського села та землі

20 вересня Верховна Рада нарешті розглянула мої зміни до статті 41 Конституції в частині визнання фермерського господарства як основи аграрного устрою України. Законопроект Радикальної партії у першому читанні підтримали 267 народних депутатів, тож його направили на розгляд до Конституційного Суду і він підтримав його. Запропоновані нашою командою змін дозволять навічно закріпити українську землю за українським селянином – фермером-одноосібником.

Стратегічна конституційна норма щодо фермерства очікувано породила цинічні спроби її дискредитації з боку різноманітних лобістів агрохолдингів, транснаціональних корпорацій та міжнародних сировинних трейдерів, а також фінансованих із закордону «експертів», «офісів реформ» та інших глобалізаційних «агентів впливу». При цьому їхні аргументи переважно базуються на маніпуляціях, пересмикуванні та навіть елементарному невігластві.

Тож важливо пояснити широкому загалу українців саму філософію, логіку та раціональний план дій, зокрема подальшого законодавчого втілення тієї стратегічної трансформації сільського господарства з метою відродження українського села та збереження нашого головного багатства – землі, що стане наслідком цього лаконічного й водночас надважливого положення в Конституції.

Звідси й той шалений опір «сильних світу цього» і їхніх платних служак, який лише зростатиме в міру просування до цілі. Адже, насправді, йдеться про сакральні для українців питання: хто буде господарем кращої в світі української землі; яка доля спіткає колиску нації – українське село?

Наша відповідь чітка – українська історична традиція, та нинішній катастрофічний стан українського села і приклад усталених європейських практик в аграрному секторі однозначно вимагають глибокої реформи сільського господарства України з метою утвердження фермерського укладу – по суті, суміщення в одній особі власника (орендаря) землі та працівника на ній.

Читати до теми: Конституційний Суд визнав фермерське господарство основою аграрного ладу в Україні – офіційно

1. Сільське життя протягом віків відігравало визначальну роль у збереженні та розвитку українського народу. Упродовж тривалого й буремного історичного шляху нації село було і значною мірою залишається найважливішим джерелом і останнім прихистком національного звичаю, ментальної матриці, культурних традицій і, зрештою, національної ідентичності українців.

Протягом століть ментальна установка українця на особисту свободу породжувала затятий спротив нав’язуваному чужинськими імперіями аграрному устрою – магнатським та поміщицьким латифундіям Речі Посполитої та Російської імперії, а згодом – колгоспам і радгоспам комуністичного СРСР.

Природний для українців сільський уклад у різні історичні часи знаходив свою реалізацію у ринково-орієнтованому господарюванні на землі українського козацтва й вільного селянства (тогочасних аналогів фермерства) та масовому особистому селянському господарюванні до початку радянської «колективізації» Недаремно, для зламу духу українців, економічно укоріненого у вільній праці на власній землі, комуністична імперія вдалася до страхітливого злочину Голодомору – геноциду українського селянства 1932-1933 років.

Тож відродження вільного селянина й утвердження фермерського укладу є історичним екзистенційним викликом для українців".

2. Що ми маємо сьогодні внаслідок безсистемних пострадянських «ринкових» реформ на селі? Глибоку кризу сільських територій країни – стрімку руйнацію села, втрату цілісності аграрного виробництва, масове безробіття, відсутність джерел доходів та обезлюднення територій, а також деградацію ґрунтів і наростання екологічних проблем.

Усе це стало наслідком хижацьких, антисоціальних і неекологічних форм господарювання на землі, спрямованих на швидкий прибуток за рахунок майбутнього. Це, в свою чергу, відображає примітивне бачення сільського господарства як звичайної галузі виробництва в рамках економічної діяльності індустріального типу, критерієм ефективності якої є прибутковість інвестора.

В результаті агроіндустріального підходу складається неприродна оргструктура виробництва на базі великих агрохолдингів, відірваних від сільських жителів і місцевих проблем. В аграрному секторі запанував невластивий монополізм і нецивілізовані суспільні відносини між селянами-власниками земельних наділів та виробничими монстрами-орендарями байдужими до проблем села.

Це також призвело до втрати природної цілісності та повноструктурності сільського господарства: тваринництво в глибокому занепаді, а рослинництво звелося до вирощування кількох культур, переважно зернових і технічних, виснажливих для землі. Головною ж метою аграрного виробництва стала сировинна продукція на експорт.

Село накрила хвиля масового безробіття, а величезні території стрімко обезлюднюються. Спустошення традиційної поселенської мережі сіл знищує демографічну базу, на якій віками трималася українська нація. Обезлюднення сільської місцевості суттєво знижує контроль за значною частиною території держави (сільськогосподарські угіддя займають 70% площі країни).

Адже, що в ідеалі потрібно агроіндустріальній корпорації для виробничої діяльності? Прерія без населених пунктів і величезні поля, по яких пройдуть комбайни з комбайнерами, які взагалі там не живуть, бо переходять з поля на поле, з району в район, з області в область. Це стало би вкрай руйнівною кульмінацією агроіндустріального підходу.

Дотримання належної сівозміни, внесення органічних добрив і відпочинок ґрунтів системно нехтуються великими товаровиробниками в гонитві за прибутком. Родючість землі штучно й тимчасово відновлюється виключно хімічними засобами. Як наслідок, швидко зростає деградація та ерозія ґрунтів, що підриває земельно-ресурсну базу країни.

Діяльність агрохолдингів супроводжується грубими порушеннями екологічних стандартів та нанесенням шкоди природному довкіллю і здоров’ю селян. Хімічні стоки з полів у річки, злив відходів на поля, сміттєзвалища-могильники та отруєння ґрунтових вод, порушення водного балансу територій, системні викиди забруднюючих речовин в повітря стали звичним явищем, що створює соціальну напругу та викликає обурення і протести громадян.

Неприпустимо йти далі цим шляхом. Це дорога до національної катастрофи".

3. Сучасний європейський аграрний устрій побудований на абсолютно інших засадах – фермерській формі господарювання на землі та ідеології сталого (соціально і екологічно збалансованого) розвитку сільських територій.

Сталий розвиток будується на трьох підмурках – це економіка, екологія і соціальна сфера. І сільське господарство – це найбільш яскравий приклад необхідності балансу трьох складових: економічної, соціальної та екологічної. Забезпечувати зайнятість і гідні доходи, зберігати екосистеми, родючість ґрунтів, чистоту річок і джерел – в цьому суть сталого сільського господарства. Як свідчить європейська практика, воно може бути збудовано лише на основі фермерського устрою, коли люди проживають і працюють на своїй землі.

Аграрні холдинги з великими банками землі в Європі відсутні як явище. Найбільші сільськогосподарські підприємства, яких насправді вкрай мало, мають земельні площі в межах кількох тисяч гектарів. А середній розмір фермерського господарства, яких у країнах ЄС мільйони, становить 12 га.

Ми ніколи не потрапимо до ЄС із агрохолдингами, бо там уся державна система орієнтована на підтримку та розвиток передусім сімейних ферм.

Найбільш показовим прикладом може служити історично й ментально близька нам Польща. За даними Євростату в 2013 році, в Польщі налічувалось 1,4 млн ферм, 76% з яких – господарства розміром до 10 га, а 55% – господарства з площею земель до 5 га. Загалом у користуванні цих господарств знаходилось майже 80% всіх сільськогосподарських угідь країни. Загальна сума випущеної польськими фермерами продукції у 2013 році склала 22 млрд євро, що навіть перевищила вартість української аграрного виробництва, орієнтованого переважно на експорт сировини, при значно меншій площі польських сільгоспземель. Тож суспільна ефективність аграрного устрою Польщі може служити нам за взірець.

Це відповідає суспільному баченню сільського господарства в усталеній європейській традиції як способу гідного життя людей на землі, що підтримується державою, а не однією з галузей виробництва індустріального типу з метою прибуткової економічної діяльності.

Читати до теми: Ляшко заявив про позицію своєї політсили перед голосуванням за бюджет 2019 року

Це фундаментально інша філософія аграрного устрою в інтересах нинішніх та майбутніх поколінь, ніж та вульгарна політика, яка насаджувалася в Україні в останні десятиліття. І саме вона має бути запроваджена в Україні в рамках нашого європейського цивілізаційного вибору!

4. Значну роль в утвердженні та збереженні фермерського укладу в деяких країнах Європейського Союзу відіграє конституційне закріплення основ аграрного устрою держави.

Адже Конституція як Основний Закон країни має цілу низку установчих функцій для держави і суспільства, зокрема визначає засади політичної, правової, соціальної та економічної системи. Дає стратегічні відповіді на фундаментальні виклики, котрі властиві для конкретної країни. Законодавство ж розвиває далі загальні приписи Конституції в конкретних нормах і положеннях.

Так, наприклад, стаття 44 Конституції Італії чітко визначає, що «з метою забезпечення раціонального використання земель і справедливих суспільних відносин закон встановлює зобов'язання і обмеження на приватну власність на землю; він встановлює обмеження на розмір площі земельної ділянки в приватній власності відповідно до регіону і сільськогосподарського району; заохочує і передбачає меліорацію земель, перетворення латифундій і реорганізацію фермерських господарств; та сприяє розвитку малих і середніх господарств».

Пункт (c) статті 93 Конституції Португалії встановлює, що однією із цілей сільськогосподарської політики є «забезпечення ефективної рівності між працівниками, які працюють в сільському господарстві, й іншими працівниками».

Але найбільш показовим є приклад близької нам країни – Польщі, де на конституційному рівні закріплено пріоритет сімейного фермерського господарства. Так, стаття 23 Конституції Польщі чітко і лаконічно встановлює, що «основою аграрного устрою держави є сімейне господарство».

5. Практика 27 років пострадянського розвитку показала необхідність конституційних гарантій утвердження фермерства в Україні. Ще на зорі незалежності держава намагалася взяти курс на становлення фермерського укладу – вже 20 грудня 1991 року Верховна Рада ухвалила закон про селянське (фермерське) господарство. Однак шалений спротив «місцевих князьків» та «ринкових скоробагатьків», що прагнули встановити власний контроль над землею, тоді фактично торпедував цей стратегічно вірний курс.

Відсутність чіткої конституційної визначеності й цілеспрямованої державної політики в умовах десятиліть хаотичних «ринкових» реформ на селі призвела до формування монополії агрохолдингів, дискримінації і пригноблення фермерського укладу. Реальний курс олігархічної влади на формування «латифундій» в Україні також призвів до глибокої кризи і деградації українського села.

Саме на цей засадничий виклик маємо дати стратегічну конституційну відповідь.

Конституційна гарантія утвердження та розвитку фермерства в Україні задаватиме стратегічний напрямок дій і, безумовно, вимагатиме свого детального розкриття у конкретній аграрній політиці держави, що визначатиметься у подальших законодавчих актах".

Конкретне наповнення такої політики, її механізми й інструменти стануть предметом політичних дискусій та експертного обговорення перед їхнім прийняттям в законах України. Однак загальний вектор трансформації сільського господарства України в сучасну європейську аграрну систему фермерського типу буде однозначно закріплений, отримавши конституційну визначеність.

6. Уся державна політика проводитиметься в інтересах фермерів, особистих селянських господарств – розвиток кооперації, радикальна зміна грошово-кредитної політики, щоб забезпечити українських селян і фермерів низькими процентними ставками, обіговим капіталом, компенсацією частини вартості сільськогосподарської техніки, дотаціями на відновлення тваринництва та ще ціла низка інших заходів, які дадуть можливість відновити українське село.

Заслуговує на підтримку пропозиція Асоціації фермерів і приватних землевласників України щодо ухвалення окремого закону про аграрний устрій, що має визначити оргструктуру на первинному рівні виробництва з пріоритетом фермерського господарства, форми державної підтримки, етапи та механізми реформування сільського господарства країни в інтересах фермерства.

Важливими напрямом законодавчого втілення цього стратегічного курсу має стати створення комплексу правових, організаційних, податкових та фінансових умов стимулювання та розвитку фермерства, особистих селянських господарств (ОСГ) та кооперації на селі, зокрема такі, як:

- запровадження аграрно-сировинного збору з експорту необробленої аграрної сировини з метою надання дотацій на відродження тваринництва, зокрема на утримування фермерами й селянами великої рогатої худоби на постійній основі;

• розвиток агропереробки на селі через здешевлення кредитів, запровадження податкових, митних та інших інвестиційних стимулів для поглибленої агропереробки в сільській місцевості;
• антирейдерський закон, щоб у фермерів і селян протиправно не відбирали землю та майно;
• повернення спецрежиму оподаткування ПДВ, щоб фермерські та селянські господарства отримували підтримку в автоматичному режимі і без корупції;
• розвиток обслуговуючої та переробної сільськогосподарської  кооперації, підтримка сімейної ферми та ОСГ.

Фермерські та селянські господарства, які тримають велику рогату худобу, створюють робочі місця, хочуть самостійно господарювати на землі й переробляти на місці свою продукцію, наразі не мають державної підтримки. Необхідно забезпечити їм всебічну підтримку. 

7. Збереження в руках українців найціннішого ресурсу – землі – є ще одним важливим викликом для нашої держави.

Олігархічна влада протягом десятиліть проводила політику збідніння селян з тим, щоб вони фактично задарма віддали землю. Політика обезземелення, відсутності доступних кредитів, сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, посівного матеріалу – усе це для того, щоб забравши в селян землю, згодом перепродати і заробити мільярди.

Читати до теми: Конституційний Суд просять змінити Конституцію і записати фермерів основою аграрного устрою

Недаремно в кожному меморандумі з Міжнародним валютним фондом, які підписували усі президенти і прем'єри за останні 15 років, містилося зобов'язання невідкладно запровадити ринок сільськогосподарської землі. Як солодкі співи міфічних сирен, що заманювали наївні жертви в свої лабети, українці роками чують чарівні казки про ринок землі як панацею, що врятує українське село та озолотить українських селян.

Віддати землю – це значить позбавити українську націю майбутнього, обезземелити селян, приректи їх на вічне жебрацтво".

Можна почути спекулятивне питання, яке часто ставлять через нерозуміння: «Якщо людина може продати свою квартиру чи будинок, чому не може вільно продати землю (сільськогосподарську)?». Та з дуже простої причини: квартир і будинків можна збудувати багато, знести одні й збудувати інші. Земля ж не виробляється, земля – це обмежений природний ресурс, що забезпечує саме життя людей. Її стільки, скільки є на планеті і в кожній окремій країні, скільки дав нам Бог. А значить, земля не може бути звичайним товаром, як усе інше.

Тож внесена нами зміна до Конституції де-факто дає відповідь і на питання власності на землю: хто буде господарем на українській землі, кому вона належатиме, кого годуватиме українська земля. Земля назавжди належатиме українському селянину й фермеру!

І жодна влада не зможе обійти це положення.

Ця конституційна норма також задає рамки можливого запровадження ринку сільськогосподарської землі. Так, у майбутньому після становлення з допомогою держави платоспроможного фермерства регульований ринок землі можливий і навіть необхідний, але лише для українських селян і фермерів, і виключно в їхніх інтересах. Адже тільки так буде дотриманий конституційний припис про фермерське господарство як основу аграрного устрою країни.

До того ж часу доцільно створити Державний земельний банк, що зможе за бажанням селян-власників наділів викуповувати у них землю та формувати земельний фонд для розвитку фермерства та одноосібних селянських господарств на умовах оренди. А згодом, після запуску ринку землі, банк зможе здійснити продаж землі зацікавленим українським селянам та фермерам. Отже майбутній обіг земель ніколи не виведе їх з рук українців, що працюють на землі!

Тож внесення змін до Конституції щодо фермерського господарства як основи аграрного устрою країни стане конституційною відповіддю на історичний екзистенційний виклик українському селу – бути йому чи не бути, та покладе початок стратегічній трансформації сільського господарства України на базі європейських цивілізаційних цінностей, що збереже українську землю, відродить українське село та принесе в сільську місцевість добробут і процвітання.

Народний депутат України – ініціатор конституційних змін