ДПЗКУ потрібно приватизувати — опитування
Уряд має повернути Державну продовольчо-зернову компанію (ДПЗКУ) до списку приватизації, щоб дати їй новий поштовх до розвитку. За це виступають експерти, опитані AgroPolit.com у матеріалі «ДПЗКУ: приватизація чи деградація?».
Нагадаємо, що раніше компанію внесли до списків на приватизацію держпідприємств на 2016—2017 роки, але на початку березня 2017 року виключили з нього. Втім, очевидно, що крапку в цьому питанні не поставлено. Днями ФДМКУ заявив про спрощення приватизаційної процедури.
Депутат від БПП Леонід Козаченко назвав два фактори, чому приватизація буде успішною:
По-перше, компанія представляє країну, яка є визнаною світовою житницею. Ми другі у світі за обсягами експорту зернових. По-друге, ДПЗКУ має велику кількість елеваторів, які рівномірно розташовані по всій території країни та 2 портові термінали», — розповідає він.
На його думку, кожна компанія, яка заволодіє цими активами, стане впливовим гравцем на ринку і «входитиме до п’ятірки найбільших експортерів продукції зерна з України».
Його доповнив народний депутат («Самопоміч»), член аграрного комітету Іван Мірошніченко:
Значна кількість елеваторів та розвинута їх мережа покриває більшу частину України. На це звертають увагу багато компаній. Наявність двох портових елеваторів (Одеський та Миколаївський) — також великий плюс».
Але є й мінуси такого активу.
Перший — не найкращий технічний стан елеваторів: 80—90% із них потребують модернізації. Наразі мінімальні затрати дозволяють тримати їх на плаву, але ж так тривати довго не може, бо конкуренція зростає. Другий — складна структура управління елеваторів (потреба в заміні стандартів і процедур управління компанією та ризиками). Це породжує велику ресурсозатратність на кожну тонну зерна, передусім, людей та операційних витрат. Третій — якість надаваних послуг кульгає. Хоча наразі ДПЗКУ покращила цю роботу, але фермери й великий агробізнес все одно продовжують будувати свої сховища й елеватори, покращуючи свою ефективність», — пояснює він.
Загалом же, відзначає Іван Мірошніченко, щоб збудувати з нуля щось подібне до ДПЗКУ, потрібно щонайменше 8—10 років та ідеально підібрана географічна локація, менеджмент. На жаль, сьогодні такою розкішшю і запасом часу мало хто володіє, тому більшість інвесторів погодяться на участь у приватизації.
Затягування з приватизацією ДПЗКУ — погана ідея, також переконує президент «Української зернової асоціації» Микола Горбачов:
ДПЗКУ потрібно продати якомога швидше, бо її збитки — до 3 млрд грн щорічно — потрібно покривати за рахунок громадян. Я вважаю, що це нечесно».
На його думку, серед інвесторів можуть бути китайські, американські, європейські та навіть українські компанії. Вони, наголошує Горбачов, будуть значно ефективніші в управлінні, якщо ж ні, то їхні збитки будуть належати виключно їм, а «не 40 млн громадян України». Новий інвестор, на його думку, принесе з собою іноземні гроші, яких в Україні немає. Це, у свою чергу, підвищить ліквідність ринку і с/г виробники отримають більш справедливу ціну.
Експерти називають три потенційні сторони, зацікавлені у приватизації: китайці, американці та українці. На думку Леоніда Козаченка, серед усіх кандидатів найцікавішим цей актив є для компаній із КНР. Він називає й декілька українських компаній, які можуть бути зацікавлені у придбанні ДПЗКУ: «Нібулон», «Кернел», UkrLandFarming, МХП. Серед іноземних — Dreyfus, Soufflet та інші.