Закупівельні ціни на український мед – у 2-3 рази нижчі за світові, – експерт

З 2011 по 2017 рік закупівельна ціна на український мед зменшилась на 30% і в 2017 році склала 1,98 доларів/кг, і через це ми перебуваємо в ціновому сегменті неякісного китайського меду. Про це в колонці на сайті «Економічна правда» пише голова ГО «Спілка пасічників Черкащини» Володимир Друмашко.

Нагадаємо, що Україна може заробити втричі більше на експорті меду.

Він порівнює ціни на український мед з експортними цінами інших країн: за даними ФАО, середня експортна ціна меду в Аргентині – 2,61 долара/кг, Бразилії – 4,48 долара/кг, Німеччини – 5,81 долара/кг, Болгарії – 3,63 долара/кг.

Виробляючи меди, які відповідають найвищим світовим стандартам якості, фактично ми перебуваємо в ціновому сегменті неякісного китайського меду. Експортний потенціал українського меду достатньо великий, експортна виручка в 2017 році від реалізації меду склала 133,7 млн доларів, що становить 0,31% від всього українського експорту і при правильній маркетинговій стратегії цей показник можна збільшити. По-друге, основною метою підтримки та розвитку бджільництва в Європі, США та інших країнах є запилення, – наголосив експерт.

Він зауважує, щ в розвинених країнах вже давно порахували, що запилення є ефективним інструментом значного підвищення врожайності та якості сільськогосподарської продукції, зокрема плодово-ягідних культур, соняшника, ріпаку, коріандру та інших, збільшення врожайності може досягати від 25% до 300%.

Враховуючи, що Україна займає перше місце в світі по експорту соняшникової олії (в 2017 році загальна сума експорту склала 4,3 млрд доларів), то підвищення продуктивності виробництва насіння соняшника хоча б на 25% дасть можливість додатково виробити і продати продукції ще на 1 млрд доларів при тих же посівних площах. Запилення є критично важливою умовою для отримання добрих врожаїв в секторі органічного виробництва сільськогосподарської продукції, – пише Друмашко.

І додає, що у багатьох країнах аграрії сплачують пристойні гроші за запилення своїх полів та садів, саме тому запилення, а не мед, є основною статтею доходів бджолярів за кордоном.

В Україні є повне нерозуміння цього факту аграріями та чиновниками, доходить навіть до того, що деякі аграрії вимагають від бджоляра, який став біля їхнього поля, дати меду за «дозвіл розміщення пасіки». В окремих випадках за «дозвіл» розмістити вулики агровиробники намагаються нав’язати бджолярам договори, в яких прописана безкарність фермера за потраву бджіл. Такий підхід до бджолярів не можна назвати співпрацею з боку агровиробників, а контрольна роль держави в цих процесах, на жаль, взагалі відсутня, – наголосив Друмашко.

Також, на його думку, відсутність підтримки держави в галузі бджільництва та низькі економічні вигоди в цьому секторі не дають можливість бджолярам інвестувати кошти в модернізацію обладнання, збільшення кількості бджолосімей та переходу до промислового методу виробництва.

Саме тому Україна досі залишається країною, в якій мед виробляють пасічники «вихідного дня», а професійно запилювати поля майже немає кому. Якщо Україна хоче зміцнити свої позиції на зовнішніх ринках саме час розробити і затвердити стратегію розвитку галузі бджільництва, – наголосив він.

Ця стратегія обов’язково має давати відповіді на питання не лише щодо захисту бджіл від отрутохімікатів та сприти розвитку ринку запилення, але і на питання щодо покращення експортних позицій України, розширення географії збуту, покращення іміджу українського меду та збільшення його вартості.