Чому не можна розширювати закон про емфітевзис

Останнім часом під гаслом подальшого реформування земельних відносин активізувалися спроби монополізації прав користування сільськогосподарськими землями для товарного виробництва. Мова йде про узаконення спроби безперешкодного розпорядження чужими земельними ділянками селян та землями державної і комунальної власності через механізм емфітевзису. Цей намір може бути реалізовано з прийняттям проекту Закону України №4010а від 15.07.2016 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)».

Про європейські принципи забули

Оприлюднений законопроект не має на меті створення умов для розвитку господарств, власники яких працюють безпосередньо на виробництві та формують середній клас на селі - тобто, тих суб’єктів господарювання, котрі насправді є гарантами продовольчого суверенітету країни, збереження сільських поселень і облаштування сільських територій, як це має місце в країнах ЄС, до яких прагне приєднатися Україна. Для досягнення мети західноєвропейське законодавство (і не тільки) унормовує:

• право на оренду, купівлю, будь-яку іншу форму сільськогосподарського землекористування за фізичними особами, які проживають у регіоні розміщення угідь, що придбаваються; працюють безпосередньо в господарстві на сільськогосподарських роботах; відповідають встановленим кваліфікаційним вимогам (мають сільськогосподарську освіту та/або встановлений термін професійного стажу тощо);
• запобіжні заходи з упередження концентрації сільськогосподарських угідь шляхом обмеження землекористування одним господарським суб’єктом, а також норми, які сприяють переростанню малих господарів у середні та оптимально великі фермерські господарства;
• механізми недопущення демпінгу цін та спекулятивних операцій на ринку сільськогосподарських земель;
• інституції з функціями регулювання ринку сільськогосподарських земель та довгострокової кредитної підтримки розширення землекористування фермерськими господарствами.

Проект Закону України не пропонує зазначених та інших норм, які сприяли б зміцненню середнього класу на селі. Натомість усі доповнення і зміни спрямовані на розширення доступу до користування землями сільськогосподарського призначення агроіндустріального капіталу.

Дрібні виробники – поза земельними  аукціонами

Так, відповідно до внесених змін до частини першої статті 135 Земельного кодексу України, переможцем земельних аукціонних торгів, за результатами проведення яких укладається договір купівлі-продажу, емфітевзису, оренди земельної ділянки та до яких допускаються усі фізичні та юридичні особи, визнається учасник, який запропонував найвищу ціну. Зрозуміло, що малі та середні сільськогосподарські виробники і фермерські господарства не можуть виконати цю умову й отримати угіддя в користування на зазначених засадах. Вони не мають для цього необхідних власних нагромаджень, а держава наразі не передбачає забезпечення їм доступу до довгострокового пільгового кредитування придбання угідь, як це прийнято у світовій практиці.

Розпоряджатися ділянкою можна буде без згоди  власника

Набуття довгострокового (до 50-ти років) права емфітевзису за змістом запропонованого проекту близьке до набуття права власності на угіддя: землекористувач-емфітевт може продати право емфітевзису, здати його в оренду, віддати в заставу при одержанні кредиту, передати у спадок. Тобто використовувати чужу земельну ділянку на свій розсуд, без  узгодження з її власником. Упродовж визначеного терміну емфітевзису власник ділянки не може розірвати договір, а після його закінчення повинен викупити в емфітевта право користування власною ділянкою. Захист прав сьогоднішніх селян-власників земельних ділянок у даному проекті взагалі відсутній. Зазначене стосується також земель державної та комунальної власності. Крім того, наділення емфітевта правом передачі емфітевзису в оренду, що передбачено законопроектом, суперечить загальним засадам правового регулювання суспільних відносин, одним із визнаних постулатів якого є те, що ніхто нікому не може передати більше прав, ніж має сам.

Ризик для державності

Згідно з чинним законодавством, емфітевт є особою, яка наділена лише правами щодо володіння і користування сільськогосподарською земельною ділянкою, а також правом відчуження прав щодо володіння і користування нею. Передача ж землі в оренду є розпорядженням земельною ділянкою, яким емфітевт не наділений. Тому прийняття зазначеного законопроекту завдасть неприпустимого удару по цілісності, внутрішній узгодженості правової системи України.

Шляхом Стародавнього Риму?

Інститут емфітевтичного користування землею застосовувався у Стародавньому Римі з метою заселення і освоєння імператорських необроблюваних земель, насамперед в Африці. Те ж саме згодом мало місце в колоніальних країнах Латинської Америки. У наш час ринок емфітевзису відсутній, оскільки можливостей уведення в сільськогосподарський оборот неосвоєних земель майже немає. Навпаки у країнах ЄС, США й інших за державного фінансування деградовані землі тимчасово виводяться з обробітку з метою відновлення їхньої родючості. До таких, а не до оброблюваних земель виправдане застосування права емфітевзису. В Україні наразі всі землі знаходяться в обробітку, розораність угідь практично найвища в світі, як мінімум 3 млн га деградованих угідь необхідно виводи  з обробітку для відновлення їх продуктивності. Проект зазначеного Закону відкриває значні додаткові можливості для концентрації на засадах права емфітевзису сільськогосподарських угідь у надвеликих розмірах, веде до обезземелення малих виробників сільськогосподарської продукції – власників земельних паїв. Це унеможливлює розвиток сімейного та сімейно-корпоративного фермерства – основи організаційного устрою переважної більшості країн світу, спричинить розорення селоутворюючих сільськогосподарських підприємств  з усіма негативними  наслідками для продовольчої незалежності держави, сільського господарства як провідної галузі національної економіки та пов’язаних із ним галузей, а також до розорення селянства як носія традиційних знань та національної культури.

Зазначене вище свідчить про те, що законопроект не відповідає загальноприйнятим у світовій практиці принципам організації ринку земель сільськогосподарського призначення та загалом інтересам народу України. Вітчизняне земельне законодавство у цій частині мас бути наближеним до західноєвропейського та, отже, однозначно спрямованим на утвердження в Україні сільськогосподарського укладу фермерсько-кооперативного, а не латифундистського типу.

Академік НАНУ Геєць В. М., доктор економічних наук Молдаван Л. В., член-кореспондент НАНУ Бородіна О. М., академік НААН України Лупенко Ю. О., академік НААН України Юрчишин В. В., академік НААН України Андрійчук В. Г., член-кореспондент НААН України Осташко Т. О., член-кореспондент НААН України Прокопа І. В., доктор економічних наук Попова О. Л., доктор економічних наук Зіновчук В. В., доктор економічних наук Кулініч П. Ф., доктор економічних наук Шубравська О. В.