Агросектор України: основні досягнення та провали за 30 років незалежності України очима представників АПК

Запуск ринку землі та зрушення земельної реформи, поновлення Мінагрополітики та запровадження посади віцепрем'єрміністра, держпідтримка аграріїв (великих, середніх чи малих), оподаткування АПК, кредитування аграріїв під покупку землі, розвиток фермерства  та інші галячі законодавчі ініціативи, а також основні досягнення та провали 30-ти років Незалежності України очима аграріїв, депутатів, чиновників та експертів галузі в опитуванні AgroPoloit.com. Ми поставили їм 5 запитань:

1. Як би ви охарактеризували одним реченням 30-й рік Незалежності України?
2. Які першочергові питання, на вашу думку, має вирішити парламент/уряд/Президент протягом року, а також у короткостроковій перспективі (5 років) і чому?
3. Чи потрібно створювати окрему посаду віцепрем'єра з питань АПК в уряді паралельно з посадою міністра аграрної політики? Обґрунтуйте свою позицію?
4. Кого стратегічно (фінансово) має підтримувати уряд в АПК (великих, малих, середніх виробників) у наступні 10 років і чому? Що це дасть сектору та економіці?
5. Яке найбільше досягнення/провал (особисто для вас) відбулося в агросекторі протягом 30 років?

Микола Сольський, голова аграрного комітету ВРУ:

1. Початок нового зростання.
2. Вирівнювання і зменшення податків та максимальна дерегуляція.
3. Достатньо міністра.
4. Малих та середніх – це дасть робочі місця.
5. Формування конкуренції в цій сфері.

Анатолій Мірошніченко, перший заступник голови Держгеокадастру:

1. Переломний рік для здійснення земельної реформи – запрацювали Закони України № 552 (ринок земель), № 711 (планування), № 1423 (дерегуляція та децентралізація), № 1444 (електронні торги).
2. У «земельній» сфері такими завданнями вважаю вдосконалення порядку ведення Державного земельного кадастру, монетизацію т.зв. безоплатної приватизації земельних ділянок, повну і неухильну реалізацію принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості, переорієнтацію аграрного сектору на екологічно сталі моделі господарювання. 
3. На мій погляд, така посада потрібна, але відповідати віцепрем’єр повинен не стільки за «питання АПК», скільки за комплексний розвиток сільських територій. Ця особа має бути провідником інтересів громад та малого і середнього (а не великого) агробізнесу.
4. Малих і середніх виробників. Збільшення долі і ролі цих виробників у економіці та житті громад призведе до більш рівномірного і справедливого розподілу національного багатства, до більш здорової соціальної структури на селі, до зміцнення громад, до більш сталого та екологічно сприятливого землекористування. У сукупності все це здатне істотно підвищити якість життя громадян, зробити Україну кращою та успішнішою.
5. Найбільший провал –  запровадження мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення; найбільше досягнення –  зняття цього мораторію, навіть в такому половинчастому та обережному форматі, як це має місце сьогодні. Причому найбільш відчутними перші наслідки будуть не стільки для «валових» показників економіки, скільки для менталітету наших людей. А зрушення в менталітеті дозволять у середньостроковій та віддаленій перспективі досягти вражаючих результатів.

Ольга Трофімцева, колишня т.в.о. міністра аграрної політики та продовольства України: 

1. Черговий рік розбудови держави і еволюції всіх її систем.
2. До першочергових питань з точки зору економіки, зокрема АПК, я відношу питання переходу до принципів кругової економіки і структурної галузевої трансформації, виходячи з конкурентоспроможності і можливостей стати частиною глобальних ланцюгів створення доданої цінності. В галузі АПК першочерговими є питання кліматично адаптованих аграрних систем, страхування ризиків, диверсифікація структури виробництва та посилення експортних позицій.
3. Окремі посади чи їх відсутність не є фактором успішності чи провалу аграрної політики. Сектору АПК потрібна стала, системна, передбачувана аграрна політика зі зрозумілими правилами гри для всіх стейкхолдерів. Такий підхід має базуватись на стратегічному баченні цілей розвитку галузі та механізмів їх досягнення. Основною інституцією для формування та реалізації цілей аграрної політики має бути сильне профільне міністерство з притаманним йому функціоналом.
4. Це питання поставлено некоректно, на мою думку. Фінансова підтримка чи будь-який інший інструментарій аграрної політики має визначатись, виходячи з тих цілей, яких ми в АПК хочемо досягти в наступні 10 років. Якщо ми хочемо мати високоефективний, конкурентоспроможний, соціально відповідальний та кліматично адаптований АПК до 2031 року, ми маємо підтримувати саме ті активності та види діяльності, які будуть сприяти досягненню поставлених цілей. При цьому ця підтримка –  фінансова, технічна чи організаційна в різних видах може надаватись і малим, і середнім, і великим, і мікровиробникам.
5. Найбільше досягнення – наше місце на світових ринках зараз. Найбільший провал – незакінчена земельна реформа.

Лариса Білозір народний депутат: 

1. Прагнення кращого.
2. Зважаючи на останній етап децентралізації, ми маємо багато питань наповнення місцевих бюджетів та більш справедливого перерозподілу податкового навантаження. У Верховній Раді України зараз зареєстровано законопроєкти,  які покликані  удосконалити та врегулювати розподіл податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО). До мене як народного депутата звертаються голови ОТГ щодо якнайшвидшого розгляду таких законодавчих ініціатив. Чинна модель є недосконалою, і на цьому наголошують представники громад вже давно. Зараз ПДФО зараховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням юридичної особи. Однак, як свідчить практика, ця модель сплати ПДФО є вкрай недосконалою та не задовольняє потреби територіальних громад, особливо невеликих. Аналіз надходжень та оптимізація витрат — те, чим вже зараз займаються в громадах поряд з ефективним діалогом з бізнесом.
3. Складне запитання. Загалом, посад можна створювати скільки завгодно, та чи стане від цього краще агросектору? У цій ситуації треба дивитись на функціонал віце-прем'єра та міністра, які будуть у них повноваження, чи не будуть конфліктувати між собою. Бо у такому випадку про відстоювання інтересів АПК в стінах уряду можна буде забути, вони будуть зайняті зовсім іншим.
4. Держава має підтримувати в першу чергу легальний бізнес, який чесно та відкрито сплачує податки. І тут не питання, чи це малий, чи великий виробник — правила для всіх мають бути однаковими і зрозумілими. А політика держави, зокрема і в агросектрі, має бути прогнозованою.
5. Найбільше розчарування – це провальна земельна політика в державі, завдяки чому за час незалежності було вкрадено 5 млн га сільськогосподарської землі. Майже третина від усього об'єму сільськогосподарських земель України перебуває у тіньовому обробітку. Лише зараз цей ринок почали намагатись привести до цивілізованих правил, але і тут не обходиться без проблем. Скасування мораторію і запровадження ринку землі, за які я особисто не голосувала, у тому вигляді, що є нині, вирішує питання лише частково. Перш ніж запроваджувати ту чи іншу реформу, потрібно розуміти її кінцеву мету. Бо від цього залежать не лише перспективи розвитку агросектору, сільських територій, добробут громад, а й безпека України як держави та вартість харчів на столах.

Володимир Лапа, ек-скерівник Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів (Держпродспоживслужби):

1. Зелений з вкрапленнями сивини.
2. У нас як не було, так і немає середньострокової програми, яка реально виконується. В такій ситуації державна політика не грає і не може грати стимулювальну роль.
3. Під  робочу програму – можливо. Без неї – це питання естетики, а не економіки.
4. Кожен потребує своєї підтримки. Великим потрібні ринки збуту, дрібним – фінанси або кредитні гарантії під купівлю землі. Найбільш дієва підтримка не завжди є фінансовою, хоча все одно вона коштує грошей.
5. Непослідовність. Час від часу реформи згортаються і зростає масштаб корупції. Ми поки що не можемо вийти із цього циклу.

Богдан Костецький, партнер в компанії «Барва Інвест»:

1. 30-й рік незалежності Україна зустрічає в спробах перевинайти себе (скасування земельного мораторію як приклад), стикаючись з дефіцитом професійних кадрів, страждаючи від потужних інерційних проявів корупції й олігархічного лобізму в багатьох сферах; в аграрному та загалом сировинному сегменті  – отримуючи великі переваги від значного зростання світових цін.
2. Забезпечити державні програми-компенсатори довгострокової кредитної підтримки під заставу землі. Відродження України відбудеться з периферії, і коли там з’явиться інфраструктура й зайнятість для широких верств населення – це дасть поштовх для деурбанізації. Всі мегаполіси світу схожі між собою. Українські великі міста – не виняток. Наразі спостерігаємо, як щороку вони переповнюються все більше, і кращими вони не стають ні в плані логістики, ні екології чи ринку праці. Державні діячі повинні стимулювати перерозподіл ресурсів з метою відбудови країни на рівні села/райцентру.
3. Не вважаю це за потрібне. Важливо надати достатню кількість повноважень і стабільний горизонт розвитку (Carte Blanche) на довгий період одній команді, й не займатись пересмикуваннями кожні 6 місяців. Розхитування від ліквідації міністерства до введення віцепрем’єра з АПК – це крайнощі. Але якщо обирати – то ліпше нехай буде віцепрем’єр з АПК.
4. Підтримка повинна бути сфокусована на середніх та малих господарствах, зокрема на тих, які займаються багаторічним бізнесом (ягідництво, садівництво, скотарство), особливо в сфері органічного виробництва – тих напрямків, які потребують багаторічних інвестицій та не спроможні конкурувати за строками досягнення беззбитковості з типовим річним циклом масового виробництва сільськогосподарських культур та переробки.
5. Досягнення: зняття мораторію з ринку землі. Провал – запровадження будь-яких механізмів втручання в ринок на кшталт квот, мит та інше.

Микола Кучер народний депутат України:

1. Настав час дорослішати, інакше Україна може втратити незалежність.
2. Розробка стратегії із сформованими інститутами влади. Координація всіх органів влади для досягнення стратегічних цілей держави. До речі, ці цілі є загальновідомими, як з точки зору науки, так і з точки зору практики реалізації державної політики: національна безпека, економічний розвиток, робочі місця, зростання реальних доходів населення, подолання корупції, соціальна захищеність громадян.
3. Це вже нагадує рух із крайнощів у крайнощі. Нагадаю, зовсім нещодавно взагалі було ліквідовано профільне аграрне міністерство. Вважаю, що не в посадах справа, а в кадрах. Останні мають бути фахівцями справи, наділеними реальними повноваженнями, із розумінням своїх задач. А від того, що ми настворюємо посад без реальних повноважень і важелів впливу, то ситуація не зміниться. А може й погіршитися, скажімо через боротьбу за сфери впливу між високопосадовцями.
4. Підтримувати потрібно всіх сільськогосподарських виробників відповідно до їх потреб. А для цього потрібно розуміти поточний стан АПК України, його структуру, особливості, потенціал. На підставі цього профільне Міністерство має донести Кабміну стратегічні орієнтири сектору, які й будуть визначати напрями підтримки в майбутньому. Нагадаю, що єдиною й надефективною формою підтримки з кінця 1990-их рр. був спецрежим ПДВ для всіх с/г виробників, який дозволив в буквальному сенсі «підняти з колін» українське сільське господарство в пострадянський період. Скасувавши спецрежим, АПК так і не отримав належної альтернативи – ефективних механізмів держпідтримки в стратегічному вимірі. Схоже на безкінечні експерименти зі сторони Уряду, починаючи від ліквідації МінАПК, потім відновлення неповноцінного міністерства й до дроблення держпідтримки за принципом «всім потроху, щоб не образити». А турбулентність і невизначеність однозначно не сприяє інвестиційній привабливості.
5. Можна вже говорити, що Україна утвердилася в статусі аграрного лідера в глобальному вимірі. Показово – наростила експорт до країн ЄС. А значить харчова продукція вітчизняних виробників може бути і є якісною! Але тут криється і те, що вже можна навіть називати провалом: вітчизняний агропромисловий потенціал є значно більшим. 70% українського експорту – сировина (переважно зернові культури). Тому, найважливішим завданням аграрної політики сьогодні є стимулювання виробництва товарів з високою доданою вартістю. Я вже неодноразово наводив приклад Нідерландів. У Нідерландах обробляють лише 2 млн га сільськогосподарської землі. У той час, як в Україні площа земель, на яких вирощують сільськогосподарські культури, у 15 разів більше – 30 млн гектар. Але такий факт не заважає цій невеличкій країні бути серед світових лідерів-експортерів. Нідерланди експортують с\г продукції та технології на 90 млрд євро в рік і щорічно демонструють приріст цього показника в середньому на 5%. Україна експортує майже у 4 рази менше – лише $22,4 млрд експорту продукції АПК, з яких 70% – доля зернових. Успіх Нідерландів у тому, що держпідтримка спрямована на виробництво товарів з високою доданою вартістю.

Олександр Гнітецький, експерт із земельних питань:  

1. Рік зародження та децентралізації просторового планування в Україні.

2. Оновлення топографічної основи в масштабах країни. Державний систематичний підхід для вирішення цієї вартісної та складної процедури дасть можливість територіальним громадам замовити та виготовити комплексні плани до 2025 року, використовуючи оновлені та якісні вихідні дані.

Публічні закупівлі Прозорро. Найнижча ціна – майже завжди найнижча якість. На мою суб’єктивну думку, землевпорядна та містобудівна галузі страждають від таких закупівель, в результаті маємо низьку якість наданих послуг/робіт.

Дотримання сівозмін полів. Це питання поза увагою довгий час, що має суттєві негативні наслідки для грунтів. Потрібно зобов’язувати розробляти такі проєкти та забезпечити дотримання проєктних рішень.

3. Відродження Мінагро – це вже перемога для України. Проте можна не зупинятися на досягнутому і продовжити підсилення стратегічного напрямку. Враховуючи, що 2/3 площі усієї України – сільськогосподарські землі, а одним з ключових напрямків країни є аграрний напрямок – думаю, що така посада могла б з’явитися.

4. На мою думку, варто підтримати малих та середніх фермерів, стимулювати їх створення. Кредитувати купівлю землі та техніки, допомагати створювати додаткову вартість на свою продукцію вдома. Це опосередковано підсилить економіку, адже створення міцного середнього класу землевласників позитивно вплине не лише на їхню економічну активність, але і на громадську позицію, що є не менш важливим.

5. 

Досягнення:

•  Запуск ринку землі. 
•  Ускладнення безоплатної приватизації (голосування 2/3 від загального складу депутатів ради).
•  Закон 711 – поєднання землевпорядного напрямку з містобудівним.
•  Закон 1423 – децентаралізація у розпорядженні землями.

Недоліки:

• Інвентаризація державних сільськогосподарських земель протягом 2019-2021 років. Неякісно, швидко, як наслідок ще довгий час буде виникати чимало запитань.
• Недопуск юридичних осіб до ринку земель – можливо, ціна та активність були б вищими.
• Постійна реформа інспекції – як наслідок, робота виконана не в повному обсязі.
• Слабка підтримка щодо роз’яснення змін законодавства та допомоги в навчанні спеціалістів громад, які мають використовувати на користь всі можливості, що були надані. Але нерідко не можуть це зробити через відсутність спеціальних знань та чітких алгоритмів.

Владислава Магалецька, голова Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів:

1. Дорогу до перемоги подужає той, хто йде.
2. Максимально наблизити до європейських стандартів та контролювати:
   • норми якості води,
   • використання засобів захисту рослин,
   • інші норми, які стосуються здоров’я людей,
   • довести до кінця реформування ринку землі,
   • підвищити екологічні стандарти при її використанні, виходячи із нинішніх кліматичних змін та змін від інтенсивного господарювання;
   • готуватися до зміни клімату та проводити відповідні реформи, які допоможуть агробізнесу і суспільству.
3. Ці питання безпосередньо стосуються майбутнього України –  якості життя людей і конкурентоспроможності головної галузі держави.
4. АПК потребує посиленої стратегічної уваги з боку держави і активного оперативного реагування на тактичні виклики. В таких умовах посилення аграрного блоку в уряді можливе. Головне – щоб посадовці не дублювали функції один одного і мали реальні важелі впливу для вирішення проблем аграріїв.
5. Це питання вибору стратегії і побудови відповідної економічної моделі. В кожному з варіантів (великі, малі, середні виробники) є свої плюси та мінуси. Кожен з цих варіантів можна розвивати. Головне – кожні два-три роки де-факто не змінювати стратегію і тягнути «віз реформ» в інший бік залежно від зміни «політичного вітру». 
6. Найбільше досягнення –  це євроінтеграційний курс України, який відкрив ринки для аграріїв в усьому світі. Найбільший провал –  це «просадка» в 90-х і втрата багатьох переробних підприємств.

Інна Мєтєлєва, керівник проектного офісу Агрополітичний діалог «Аграрна рада»:

1. Самоідентифікація української нації та еволюція свободи слова і думки
2. Перезавантаження дискредитованих інститутів влади на всіх рівнях, відновлення верховенства права, створення зрозумілої та прогнозованої на середньо- та довгострокову перспективу системи розвитку підприємництва та залучення інвестицій в тому числі в АПК, перегляд соціальної політики, Green Deal.
3. Підтримую позицію окремого віцепремьера з питань АПК, тому що на сьогодні формування та реалізація державної політики в галузі неефективна в тому числі з причини розділення її між чотирма міністерствами – Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінрегіонбуду та Мінзахисту довкілля та природних ресурсів. І відсутність консолідуючої позиції, єдиного центру ухвалення рішень та конкурентні дії між ними створюють деструктивні процеси в АПК. Масштаб АПК потребує чіткої стратегії, сильних економічних механізмів та національного захисту інтересів учасників ринку.
4. Підтримувати та інвестувати в економічно ефективні підприємства та підприємців незалежно від розміру, у тих, хто приносить позитивні економічні зміни  – сучасне виробництво, інноваційні проєкти та продукти, створює нові робочі місця, має високий рівень соціальної відповідальності і бачення свого розвитку на перспективу.  Підтримувати також через цільові програми АПК напрями, де на сьогодні маємо провальні показники, але ці сектори мають важливе значення для продовольчої безпеки держави та нашого статусу на зовнішніх ринках, а саме переробна промисловість, агрологістика, м'ясне та молочне тваринництво, науково-дослідні та інноваційні проєкти, діджиталізація, сучасні кліматичні технології, інші. Кожна гривня (субсидія, інвестиція, власні кошти), вкладена в бізнес, має давати прорахований ефект, і парадигма ведення бізнесу в ручному режимі без чіткого бізнес-планування має залишитись у минулому.
5. Досягнення: висока конкурентоспроможність українських виробників та продукції на зовнішніх ринках та визнання в міжнародних рейтингах, високий рівень застосування сучасних технологій та продуктивності в агровиробництві, потужна самоорганізація та захист власних інтересів через аграрні об'єднання та асоціації, реалізація законного права продавати та набувати у власність земельні ділянки громадянами України.

Провал: слабка державна агропродовольча політика, сировинний експорт, а не продукція переробки, залежність від імпорту жита, молочної та м'ясної сировини, ДПЗКУ, аграрне рейдерство.

Катерина Шор, менеджер проєктів екологічної організації «Інформаційний центр «Зелене досьє»: 

1. Україна неймовірно талановита та багата, але чомусь нещаслива.
2. Наше щастя насамперед залежить від нас самих, а завдання влади – формувати стратегічний курс України. Не викликає сумніву, що Україна має бути незалежною та дотримуватися європейських цінностей. Але стратегічно – якими ми хочемо бути за 5-10 років? Необхідно поставити конкретні цілі та формувати комплексну політику для їх досягнення задля розвитку країни в цілому.
3. Аграрний сектор, звісно, формує значну частину ВВП, але мені здається, що для формування аграрної політики достатньо функцій міністерства. Дякуємо, що його відновили, і сподіваємося, що його формування, чи то краще сказати відновлення, вже зрештою завершиться найближчим часом.
4. На мою думку, держава має сформувати, по-перше, рівні можливості для всіх та прозорі умови ведення бізнесу. Стратегічно має бути підтримка та захист всіх виробників, але щодо фінансової підтримки, думаю, що для малих виробників вона більш критична та суттєва. Підтримка малих виробників важлива, тому що вони створюють більшу кількість робочих місць та більше сприяють розвитку сільських територій. Крім того, ми бачимо останніми роками, що малі виробники створюють унікальні крафтові продукти, тож це ще й додана вартість та формування іміджу країни.
5. Я дуже рада, що органічне сільське господарство почали сприймати серйозно на державному рівні та взагалі приділяти більше уваги питанням сталого господарювання, хоча, звісно, ще замало. Але я пам’ятаю перші заходи з органічного виробництва в аграрному відомстві в 2007-2008 роках, на нас дивились як на диваків. То зараз органічне виробництво звучить не в кожному виступі міністра та включене до Національної економічної стратегії України.

Олена Коробкова, виконавчий директор НАБУ:  

1.Це, безумовно, рік надії, який приніс обережне відновлення економіки після гострої фази коронакризи та вперше за багато років – зростання банківського кредитування. Це також рік початку двох реформ, вкрай важливих для подальшого соціально-економічного розвитку держави – земельної та судової.

2. Протягом року важливо відновити повноцінну співпрацю з МВФ. Йдеться не про антиковідну підтримку, яку Україна має отримати цього року на безумовній основі. Йдеться про відновлення довгострокових програм фінансування, які йдуть в пакеті з реформами.

З цим пов’язане і першочергове завдання на середньострокову перспективу –  забезпечити послідовне втілення реформ, спрямованих на покращення інвестиційного клімату. Це не тільки сприятиме розвитку української економіки, але й забезпечить доступ України до недорогих фінансових ресурсів та іноземних інвестицій. 

3. Створення окремої посади віцепрем'єра з питань певної галузі може бути ефективним, якщо пріоритетні для уряду завдання профільного міністерства тісно перетинаються з функціоналом і завданнями інших міністерств, і процес взаємодії між ними потребує додаткової координації. Подібна ситуація може виникати під час реалізації масштабних структурних реформ. Наприклад – земельної. Але чи потрібна ця посада конкретно у цьому випадку, мають вирішувати уряд і парламент з огляду на завдання та наявні урядові процеси. 

4. В першу чергу підтримки потребує малий та мікробізнес. Маленьким господарствам важко конкурувати у сегментах агровиробництва, де масштаб дає значну перевагу в собівартості і доступі до ринку (наприклад, вирощування зернових), але вони можуть бути ефективними нішевими виробниками. Проте для успішного розвитку бізнесу потрібен доступ до фінансових ресурсів (кредитів), а з цим у малих господарств великі складнощі. Кредитна підтримка та стимулювання їх розвитку певною мірою є соціальним завданням, оскільки стійкий клас малого бізнесу необхідний для вирішення проблем зайнятості населення та розвитку місцевих громад.

Середній агробізнес, як правило, без надмірних ускладнень може залучати необхідні фінансові ресурси, проте може потребувати підтримки в частині доступу до експортних ринків та підвищення власної конкурентоспроможності на них. Збільшення експортного потенціалу країни за рахунок класу середніх виробників сприятиме не тільки економічному зростанню та добробуту, але й довгостроковій фінансовій стабільності завдяки покращенню торгового балансу. 

5. Найбільшим в історії незалежної України провалом для агросектору вважаю «тимчасовий» мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, який тривав два десятиліття. Мораторій позбавив законних прав тисячі власників земельних паїв та законсервував фрагментацію земельних банків господарств («шахматку»). Це сприяло розвитку рейдерства в агросекторі та пригнічувало його розвиток.

Тому найбільшим досягненням, на мою думку, стало впевнене зростання аграрної галузі та її вихід у лідери експорту протягом останніх 5-7 років попри обмеження та кризи.

Володимир Печко, голова громадської спілки «Асоціація садівників, виноградарів та виноробів України»:

1. Це вже дорослий вік людини, в якої вчинки мають бути відповідальними. Якщо в 17, 18 років людина може робити якісь помилки, якісь витівки, то 30 – це вже пристойний вік, коли людина має брати на себе відповідальність за свої дії. Це якщо прирівнювати до людини. Одним словом – це зрілість.
2. По-перше, у нас відкривається ринок землі, і зараз в цих умовах виноградарі та садівники не захищені. Підприємства, які займаються садівництвом і виноградарством, під час купівлі перебувають не в конкурентних умовах. Перше, треба зробити кроки на захист садівничих та виноградарських підприємств. Друге, розробити експортну стратегію виноградарської і виноробної галузі. Наростити експорт, якість української продукції, садівничої і виноградарської, він уже на досить високому рівні. Третє. Не забувати про те, що вихлоп із гектару під садами, виноградниками набагато більший, ніж із зернового напрямку.  Тому  слід задуматися державі над ефективністю використання земель сільськогосподарських підприємств.  Ефективність використання земель сільськогосподарських підприємств в умовах сталого розвитку. Це може і спричинити повернення людей назад в Україну, і призвести до розвитку сільських територій, тому що на садівничих господарствах підприємець може платити заробітну плату 500, 800, 1000 доларів одному працівнику. Такий приклад зараз є. Те, чого не може забезпечити той, хто займається рільництвом.
3. Спірне питання. Тут головне мета кадрового дробіння. Наразі вона не зрозуміла. 
4. Малих і середніх виробників.  Це дасть розвиток туристичного потенціалу, це дасть розвиток сільських територій, це надасть можливість розширювати географію експорту. Більшою буде пропозиція за кількістю товару, за типом, за позиціями, тобто більше будуть займатися. Хтось займається сушкою ягід, хтось там чипсами, хтось робить сокові лінії, а хтось перетерті фрукти, а хтось буде займатися вином, а хтось буде займатися безалкогольним вином, а хтось соками, а хтось замороженими продуктами. І це дасть можливість диверсифікувати максимально ринок, тому що чим більше буде підприємств, тим більше вони будуть шукати для себе ніші різні заняття. Диверсифікуватися.
5. Найбільший провал — це розкорчування сотень тисяч гектарів виноградників. Це виходить в 1960 році 400 тис. га у 2000 році було 160 тис. га. Розкорчування сотень тисяч гектарів виноградників і втрата, занедбання України як виноробної країни. Тобто ми входили в десятку найбільших виноробних країн світу, а зараз ми уже десь там за Австрією. А найбільше досягнення – це відкриття ринку землі. Для садівничої галузі це було вкрай важливо, тому що це є багаторічні насадження, інвестиція сьогодні в гектар багаторічних насаджень – це інвестиція на 30, 40, 50 і більше років. Тобто для садівництва, виноградарства, горіхівництва відкриття ринку землі – це важливо.  Я можу говорити тільки у своєму сегменті. З найбільших досягнень я можу сказати, що ми реально за короткий проміжок часу, за 3-4 роки, глобально збільшили розкрили експортний потенціал України за рахунок навчання садівничих господарств, за рахунок виставкової діяльності, і збільшився в рази експорт садівничої і виноробної продукції.

Катерина Конащук  засновник Trend&Hedge Club: 

1. «Лупайте сю скалу» – ще багато нам спільно працювати над розбудовою країни!
2. Зазначу лише декілька основних – це успішне проведення судової та пенсійної реформ. Перша має встановити верховенство права в країні, незалежність суддів від впливу політиків та олігархів. Наразі рівень недовіри як пересічних громадян, так і локального бізнесу чи міжнародних інституцій/інвесторів до неупереджених рішень суддів усіх інстанцій напрочуд високий. Авжеж, доведеться опісля ще довго вибудовувати довіру до влади та суду, але успішна реформа має призупинити та викорінити поширення «сірого» бізнесу та корупції. Пенсійна реформа має підтримати безупинно старіюче населення країни та дати інструменти активній молоді і людям середнього віку для забезпечення гідної старості в майбутньому. Це також має зменшити витік активної робочої сили з країни.
3. Ні, паралельність спантеличує. Двовладдя вимагає постійного узгодження дій та позицій (аби не було рішень всупереч), на це витрачається час та ресурси.
4. Підтримка потрібна не у вигляді фінансових дотацій, а у вигляді робочих ефективних інструментів, які б стимулювали розвиток напрямків або захист від ризиків. Фінансова допомога – на часткову компенсацію використання – як-то фінансування, страхування, хеджування тощо.
5. Гранд-подія за часи незалежності – це відкриття ринку землі, хоч і в урізаному форматі. Надана можливість, нарешті, реалізовувати право власності.

Катерина Рибаченко, генеральний директор компанії «Агро-регіон»:

1. Це рік українського аграрія, адже і ринок землі відкрився, і ціни на зерно високі, і врожаї обіцяють бути супер.
2. Всі у світі знають, що Україна може краще, здатна і повинна рости швидше і бути привабливішою. Тож, щоб наступний рік чи 5 років не увійшли в історію, як період втрачених можливостей, потрібно прискорити цифровізацію, приватизацію, дерегуляцію, демонополізацію і перемогти в жорстокій світовій війні за таланти. Також зробити ще багато-багато іншого термінового і важливого. Але перш за все держава для успіху країни повинна сконцентруватися на трьох простих і дуже важливих речах: верховенство права, верховенство права і ще раз верховенство права.
3. Думаю, що не треба. Завжди згадується відома фраза Рейгана: 9 найбільш жахаючих слів англійською: я з уряду, і я тут є, щоб допомогти.
4. Найбільші історії успіху за 30 років незалежності ми спостерігаємо в агро- і IT секторах, де українські компанії задають світові тренди, дуже швидко розвиваються і створюють надзвичайно позитивний імідж для країни. В тому числі дякуючи достатньо стабільним правилам гри і мінімальному втручанню держави.
5. Тільки малих. Як на мене, це був би гарний державницький підхід в тому числі задля збереження села, підприємницького духу, підтримки  культури та розвитку українського продукту. Середні та великі компанії, як показує практика, за умов стабільної та послідовної державної політики, спроможні йти вперед самі. Їх краще просто не чіпати. За 30 років українські аграрії збільшили врожайність в 2-3 рази майже по всіх культурах, стали світовим еталоном ефективності, технологічності та організаційної спроможності, впевнено рухають країну вперед, оперують у вкрай конкурентному світовому середовищі. Це, безперечно, є досягнення, яким можна пишатись. Україна сьогодні – аграрна супердержава з величезним потенціалом!

Назар Бобицький, директор брюссельського офісу Української асоціації бізнесу і торгівлі (UBTA): 

1. Закладено фундамент економічного і суспільного розвитку на наступні 30 років, незважаючи на егоїзм та подекуди активну корисливу протидію окремих корумпованих прошарків еліти, зацікавлених в збереженні статус кво. 
2. Справжня, а не декларативна реформа системи правосуддя, збереження незалежності НАБУ та зміцнення системи протидії корупції в цілому.  Усунення невиправданих пільг і можливостей для зловживань в податковій системі, розширення таким чином бази оподаткування з одночасним зниженням пресу прямого оподаткування компаній.  Створення дієвої системи бізнес-омбудсмена з урахуванням досвіду функціонування Офісу бізнес-омбудсмена України, який фінансується міжнар донорами.
3. Недоцільно. Це будуть вже знайомі «граблі» дублювання повноважень і суперництва відомств та персоналій.
4. Перевагу варто віддавати середнім і малим виробникам. Така підтримка повинна також орієнтуватися на опосередковану підтримку національного сільгоспмашинобудування, а також заохочення кліматично та екологічно сталого господарювання на землі. Підтримка має орієнтуватися на реалізацію міжнародних кліматичних зобов’язань України щодо скорочення викидів.
5. Спроможність агросектору самотужки впроваджувати жорсткі міжнародні, зокрема європейські стандарти якості, здоров'я тварин і рослин, що допомогло відкрити для українського експорту європейський та інші ключові ринки збуту.

Олег Нів’євський, професор Київської школи економіки та координатор дослідницького проєкту UaFoodTrade 

1. Багато зроблено для розвитку країни, але ще більше потрібно зробити
2. Для мене найважливіше питання –  це створення фундаменту довгострокової конкурентоспроможності та розвитку країни – кардинальна зміна ставлення до освіти та науки в країні, це має бути пріоритетом номер один для парламенту/уряду/Президента. 
3. Не потрібно. Посади міністра достатньо. Не має підстав виводити АПК в особливий статус, це лише одна серед багатьох галузей економіки 
4. В першу чергу потрібно фінансувати заходи, які спрямовані на виправлення провалів ринку, і це насамперед фінансування так званих суспільних благ (контроль та догляд за здоров'ям рослин, тварин та людей, інформаційне забезпечення, розвиток сільської інфраструктури, освіта та наукові дослідження в аграрній галузі тощо). А далі серед груп виробників у першу чергу підтримки потребують дрібні фермери в частині покращення доступу до кредитування та інформаційної/технологічної підтримки. 
5. Найбільше досягнення – стійкий розвиток аграрного сектору, незважаючи на не зовсім сприятливе агрополітичне середовище (безперервне втручання, намагання диригувати ринком і т.д., неквапливість з реформами і т.д.)

Великим провалом стала аграрна політика, яка фактично витискала дрібний бізнес з аграрного ландшафту впродовж останніх двох декад (це і мораторій на купівлю-продаж сільгоспземель, це і податкові пільги для всіх сільгоспвиробників – від дрібноти до агрохолдинга, це держпідтримка, яка абсолютно ігнорує суспільні блага, а відтак і потреби дрібних виробників)