Сергій Рижук збирався поліпшити структуру посівних площ, хотів досягнути диверсифікації виробництва. Аграрії повинні були навчитися виробляти те, що потребує внутрішній і зовнішній ринки, а не те, що звикли виробляти роками.
Команда Рижука мала розробити й затвердити програму стабілізації та поступового збільшення обсягів виробництва зерна, розвитку інфраструктури й економічних механізмів оптимізації ринку зерна і хлібопродуктів на період 2001 — 2004 рр.
Пішовши з посади міністра, Сергій Рижук визнав, що не зумів своєчасно виконати указ Президента про розвиток агроринку, у тому числі зернового.
2003 р. видався неврожайним. Основним фактором зниження врожаю було обмерзання озимих культур, урожай пшениці (за рахунок озимої групи) упав у п'ять разів, порівняно з 2002 р., — до 3,6 млн тонн. При цьому виявилося, що внутрішні запаси зерна не були сформовані, у чому звинуватили зернотрейдерів — нібито ті надто захопилися експортом. У результаті у 2003 р. Україна, яка традиційно входила до топ-5 світових постачальників і виробників зерна, була змушена імпортувати зернові.
У 2003 р. виробництво круп'яних культур збільшилося в 2,5 рази, зерна кукурудзи було отримано в 1,6 рази більше ніж у 2002 р.
Якщо наприкінці 90-х українці 21 % місячної заробітної плати в середньому витрачали на хліб і хлібобулочні вироби, то у 2003 р. — лише 8 — 9 %.
За роки роботи міністром Рижука в Україні вдалося збільшити площі ярої пшениці з 11 тис. до 480 тис. га.
Помилка наша в тому, що до проблем аграрного сектору ставляться як до проблем самого сільського господарства, а не як до проблем загальнодержавних».
Україна — це дві третини території зони ризикованого землеробства».
Выполнено с помощью DisqusНе можна так часто міняти міністрів. А тим більше аграрного сектору. Адже потрібно мінімум рік досконало вивчати галузь, готувати виважені пропозиції...».