0
SHARE

Сільський Ревізор провів уже 5-ту сільську інспекцію. Цього разу ми вирішили показати, як соціальний тягар розділяють держава та приватні інвестори. Ми завітали в село Денихівка на Київщині, де господарюють державне наукове підприємство ДП ДГ «Шевченківське» та «Нібулон»
Ми приїхали одного літнього суботнього вечора. Село було тихим, люди поралися на городах, діти гасали на велосипедах. На в'їзді — бабця Ліда вигулює своїх гусей. Ревізія ще тільки розпочиналася, а наш символ (сільські гуси) нас зустрів галасливим вітанням. За 5 хвилин спілкування з бабусею ми були в курсі, чого чекати завтра і куди потрапили. Ну, що ж, перевіримо. «На добраніч, гуслята!», — кричала бабуся у слід «ревізорам», оскільки ті швидко втекли додому після нашої фотосесії. Мабуть, відчували, що завтра в селі буде гаряче :)
Пора вже була пізня... Наш РевіZORROмобіль обступили селяни. Нам задавали багато питань: хтось із цікавістю, хтось із недовірою, дехто наболілим ділився, а хтось село своє вихваляв. Так ми зрозуміли, що вже 20 година, а ночувати поки ніде.
Утім, спрацювало «сарафанне радіо». Доки ми балакали, воно повідомило про наш приїзд директору місцевого підприємства Олегу Балагурі. А кажуть, в селі зв'язок не ловить :) І питання з ночівлею швидко вирішилось.
За зв'язок — 5 балів! ;)

Полетіли з нами?
Ми відвідали та оцінили вже традиційно: школу, два дитсадки, будинок культури, дільничну лікарню, сільраду, магазини, церкву. Та подивились те, що відрізняє Денихівку від інших сіл — будинок престарілих, футбольне поле із системою поливу, як на «Олімпійському», школу для греблі, розвалений цукровий завод у центрі села та знищений колишній будинок культури. Більшість цих об'єктів — радянська спадщина, проте утримуються вони за великим рахунком завдяки місцевим агропідприємствам. А от розтягнутий цукровий завод — справа рук бідових інвесторів та самих селян.
Ми приїхали почути правду про життя тут. Приступимо?

Освіта

У денихівській школі 236 учнів, у тому числі яких довозяться із 5 навколишніх сіл — Дородка, Дубина, Дібрівка, Степова та Стадниця.
Зараз у школі — канікули, тож іде активне прибирання, ремонт і повернення бібліотечним підручникам «людського» стану :)
Ідемо знайомитися з директором школи Раїсою Ткачук, її призначили на посаду нещодавно.
“
Особлива наша школа хореографічною студією. Вона діє з 2002 року, за ініціативи мами однієї з учениць, яка добилася того, щоб кабінет гарно обладнали. Вальс на випускному у нас танцюється на вищому рівні. Навіть для початкової школи викладаємо уроки ритміки,
— розповідає пані Раїса.
«Субвенції від держави? Навіть не пригадую. З бюджету — нічого. Нам вручили сертифікати на аудиторну базу, але так вони і лежать без діла. У 2008 році ми святкували 110-ту річницю з дня заснування школи, от тоді й подарунків отримали на роки вперед. Нам дісталися мультимедійний комплекс, кінокамера, фотоапарат, колонки потужні.

«Нібулон» допомагав школі тільки коли заходив у село — обладнали хімічний кабінет. Постійну ж допомогу надає Олег Вікторович Балагура. Він обладнав кабінет фізики з плазмовим телевізором та ноутбуком, вікна поставив. Тепер на уроках фізики віртуальні лабораторії використовуються»,
— запевняє директор.

“
Субвенції від держави? Навіть не пригадую. З бюджету — нічого. Нам вручили сертифікати на аудиторну базу, але так вони і лежать без діла. У 2008 році ми святкували 110-ту річницю з дня заснування школи, от тоді й подарунків отримали на роки вперед. Нам дісталися мультимедійний комплекс, кінокамера, фотоапарат, колонки потужні.
«Нібулон» допомагав школі тільки коли заходив у село — обладнали хімічний кабінет. Постійну ж допомогу надає Олег Вікторович Балагура.Він обладнав кабінет фізики з плазмовим телевізором та ноутбуком, вікна поставив. Тепер на уроках фізики віртуальні лабораторії використовуються
— запевняє директор.
Зараз у школі ремонтують їдальню та облаштовують актовий зал і шукають спонсорів, хто б допоміг у цьому. Держава, ау? Ви є?

Школярі, яких ми зустріли, все вихвалялися: у нас всі вікна пластикові! Цікаво, а їх встановлення держава проспонсорувала? Виявилося, і в цьому дослідне господарство допомогло.
Застали ми літній табір з вивчення англійської мови. Заговорили до дітей англійською — поки що обличчя розгублені, але вони впораються :)
“
Ми організували не форму навчання, а ігровий процес. Важливо, щоб діти самі хотіли сюди прийти і знати більше. Добре, що є апаратура відповідна — проектор, комп'ютер, книжечки англійські в бібліотеці. Дуже хотілося б займатися за підручниками, які розробили носії мови, а не вихідці з СРСР. Але оксфордські книги коштують шалених грошей,
— каже вчитель англійської мови Ярослава Лаштаба.
Поки що на запитання про село діти можуть сказати: «My name is Oksana. I live in Denyhivka». Але це вже більше, ніж міг сказати український поліцейський під час «Євро-2012» :)

Далі ми відвідали окреме приміщення початкової школи. Вчительки молодших класів у турботах: ремонтують класи.
Денихівській школі — 4 бали. 5-ку поставимо, коли вдасться закінчити ремонт у їдальні та обладнати актовий зал.

Наступний пункт призначення — дитсадок. Їх у Денихівці було три, зараз функціонує два.
“
Наш садочок будували при цукровому заводі. Раніше тут було більше дітей, ніж зараз, тому він такий великий. В ігрових у нас світло, діти люблять тут залишатися навіть більше, ніж на вулиці. Нам батьки акваріуми купили, щоб цікаво було, іграшки купують. Діти проводять тут більше часу, ніж вдома, тож потребують комфорту і затишку. Вони повинні виходити звідси в захваті щодня,
— каже пані Ольга.
Усе ж у дитсадку хочуть поновити меблі, бо всі вже неодноразово фарбували і ремонтували. Вихователі утримують свій сад-город та піклуються про творче оформлення кімнат.
“
Я пропрацювала в дитсадках більше 40 років, скоро йтиму на пенсію. Давно говорила дівчатам про вищу освіту, адже тепер директором дитячого закладу може стати тільки дипломований педагог. Але поки що заміни немає,
— каже пані Ольга.
Дитсадку в Денихівці — 4 бали! Достатньо всього, приміщення просторе, гарний ігровий майданчик на вулиці, потрібно замінити меблі на більш нові.

Спорт

В Україні є села зі школою для греблі, стадіоном з поливом, як на НСК «Олімпійський», хореографічною студією, професійним волейбольним майданчиком? Готуйтесь до сюрпризів.
Перед вами — не «Стад де Франс», а денихівське футбольне поле. Його зробила компанія «Нібулон», коли заходила в село в 2010 році. Проте надалі підтримка не надавалась, і в 2014 році поле поросло бур'янами. Відновлювало його підприємство «Шевченківське». Тож тепер тут можуть рости і тренуватися майбутні зірки футболу, бо, дивлячись на результати «Євро-2016», вони Україні ой, як потрібні!
“
У таку систему поливу вкладено як мінімум 600 тис. грн. Це 15 т води в день, проведення поливу щоденно тричі на день — о 20.00, 23.00 і 5.00,
— розповідає Віктор Тимошенко, який відповідає за полив стадіону.
«Шевченківське» взяло на себе і будівництво спортшколи із греблі. Уже закуплено весла, човни, закінчується будівництво душових. Діти в селі чекають-не дочекаються відкриття.
“
У Тетієві є школа для байдарочників, а більшість дітей там — з Денихівки. З нашого села є переможець чемпіонату України з греблі, який поїде на чемпіонат Європи. От би швидше відкрили нашу греблю! Буду ходити туди, це ж так круто!
— каже Влад, який приїжджає в село до бабусі на літо.
Що із волейболом? Щороку в селі проводять кубок по волейболу пам'яті Віктора Балагури, який був головою колгоспу в Денихівці та директором цукрового заводу 10 років за часів його процвітання.
І ми там були, ̶м̶е̶д̶-̶п̶и̶в̶о̶ ̶п̶и̶л̶и̶…(хіба декілька ковтків з кубка переможців) :)

Змагались 4 команди: Тетіївська, Київська, Узинська і Маньківська. Хочемо зауважити, що не завжди в столиці на такому рівні матчі проходять: дерева розчищені, трава викошена на галявині навколо, розмітка поля професійна, суддя на помості, посеред лісу встановлено душ, організовано обід для всіх учасників та нагородження грошовими призами, а переможці їдуть на відпочинок в Коблево. Чемпіонат виграли місцеві — кращі хлопці на селі :)
І ще трохи спорту витонченого — бальних танців. Коли оглядали шкільний хореографічний клас, познайомилися з Олександром Бенівським — призером чемпіонату світу з бальних танців серед юніорів, входить в 10-ку кращих пар світу. Він вчиться в денихівській школі, але щодня їздить до Києва за 180 км відточувати свою майстерність. Залізна сила волі!
“
У селі люди приємні в спілкуванні, більш щирі, ніж у місті. У школі мені всі допомагають, йдуть на поступки. Я починав танцювати в школі, але згодом поїхав до Тетіївського викладача, потім до Білої Церкви, а останніх півтора року тренуюсь у Києві. Хочу з літа вже починати тренувати дітей і пов'язувати своє життя з танцями. І батько цього хоче, возить щодня на Київ мене, морально дуже допомагає. Звичайно, будь-який професійний спорт — це важко. Втомлююся і вже інколи не хочеться їхати, але завдяки цій колосальній підтримці, живу і танцюю,
— каже Міша.
Ставимо спорту в Денихівці 5-ку. Поспілкувавшись із людьми, які живуть волейболом, загорілися грою і ми. До зустрічі на матчі у вашому селі ;)

Аграрії

Аграрне життя в Денихівці майже таке ж різноманітне, як вибір на сільському ринку. Тут і елеватор, і поля лохини, виготовлення кумису на кобилячому молоці, понад 40 дослідних ділянок науки, державні молочні ферми. Усе це надбання кількох підприємств — ДП ДГ «Шевченківське» (входить до Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків при НААН України), ПСП «Денихівка» та гігант-елеваторник «Нібулон».
Карта роботодавців села дуже різниться, якщо аналізувати участь кожного з названих підприємств. Так, на елеваторі «Нібулон» працює 90 осіб, із яких лише 10 денихівців. Частка місцевих була би більшою, якби у холдинга були свої землі в цьому регіоні, але наразі є лише елеватор.

Левову частку всіх місць 1,5-тисячній громаді Денихівки забезпечує наукове державне підприємство «Шевченківське» — 300 осіб задіяно на його потужностях. Незважаючи на те, що підприємство дає багато робочих місць, безробіття в селі вистачає.

Що ж сьогодні являє собою це підприємство?
Історія дослідного господарства починається з 1927 року як елітно-насінницького колгоспу, підпорядкованого Москві. Зараз це — державне підприємство Національної академії наук України. Тут займаються вирощуванням насіння різних сільськогосподарських культур (20 сортів пшениці, горох, овес, віка озима та яра, ячмінь, цукровий буряк і т.д.), бо вірять, що Україна може повністю забезпечувати себе своїм насінням.
Про історію господарства та насінництво поговорили з агрономом-насіннєводом Олександром Чорним.
Про українське насінництво та землі науки читайте детальніше на головному фермерському сайті країни Kurkul.com.

Два слова від господаря про те, яким він бачить українське село.
«Я був в Австрії нещодавно, де село має бюджет 2 млрд євро в рік! Там розташоване виробництво «Пьотінгер» і завод із виготовлення твердопаливних котлів. Так це цілком реально і для нас. Яка в них краса! Наші села також так можна підняти. Головне, щоб підприємці залишали гроші в країні, вкладали їх чесно в розвиток, в технології, а не виводили за кордон і купували собі вілли.

У мене на підприємстві люди розуміють, що податки з їх зарплат ідуть в село. А я не впевнений, що, передавши ці кошти наверх, все це повернеться в моє село, але все ж ми чесно сплачуємо усе і працюємо над тим, щоб село було кращим»,
— ділиться Олег Вікторович.
“
Я був в Австрії нещодавно, де село має бюджет 2 млрд євро в рік! Там розташоване виробництво «Пьотінгер» і завод із виготовлення твердопаливних котлів. Так це цілком реально і для нас. Яка в них краса! Наші села також так можна підняти. Головне, щоб підприємці залишали гроші в країні, вкладали їх чесно в розвиток, в технології, а не виводили за кордон і купували собі вілли.

У мене на підприємстві люди розуміють, що податки з їх зарплат ідуть в село. А я не впевнений, що, передавши ці кошти наверх, все це повернеться в моє село, але все ж ми чесно сплачуємо усе і працюємо над тим, щоб село було кращим
— ділиться Олег Вікторович.
Крім того, оскільки він директор ДП, то в нагрузку від НААН керує ще деякими об'єктами науки в сусідніх селах, як от 4 молочні ферми.
“
Якщо в селі є ферма — людям простіше. У нас багато сімей, які отримують пристойні для села гроші. Колись в селі не було таких зарплат. В мене мама була завучем в школі, батько — головою колгоспу. Ми тримали бичків і корову. Мої завдання були: натерти буряка, гній поносити, замішати корм. Ми із сестрою все самі робили. Пам'ятаю, як першого бичка продали і купили телевізор «Електрон». Бо дружно працювали. Так і зараз — якщо дружно працює сім'я в селі, вона все матиме. А якщо вдома ще поросятко, курочка, яєчко домашнє... А то поїдуть в Київ на заробітки і нічого з того не виходить, сім'ї залишають. У мене такого не було, щоб я їхав до Києва і там ночував. Бо я знаю, що в мене зранку вдома наряд, робота, повно питань і зобов'язань, які потрібно виконувати. Треба триматися землі. Як працювати на землі і спати по 4 години на добу, то все вийде, ще й як!
— розповідає Олег Балагура.
Поїхали подивитися на молочні ферми в навколишніх селах. Всього вони налічують 700 голів дійного стада. На корми в підприємстві вирощують силос кукурудзи, сінаж з люцерни, заготовляють сіно, виробляють концкорми із соняшникової макухи, сої, пшениці та ін.
“
До однієї корови в день треба 9 разів нагнутися і розігнутися. Корів — 500. А я тут з 17 років працюю. Ось така от арифметика. Але як є робота, то й в селі все гарно робиться,
— розповідає доярка Олена.
Від корівників — до конеферми. У сусідньому селі Олег Вікторович тримає до 100 коней української верхової породи. Старі конюшні відбудовано лише частково, але в планах у пана Олега розвиток зеленого туризму та будівництво міні-іподрому. На конефермі ми зустріли дівчат, які допомагають випасати коней.
“
Ми хочемо бути наїзницями. Добре, коли в селі є ферма — можна на конях кататися. Виходимо навіть риссю. Ми скоро поїдемо в Жашків на іподром на змагання. Наш улюблений кінь — Лендкрузер. Бо він навчений і слухняний,
— розповіли вони.
Конеферма існує не просто для краси. Виготовляють еліксир здоров'я — кумис на кобилячому молоці. Кажуть, вип'єш кумису — будеш здоровий, як кінь. Якщо питимете його в кумис-барі в Києві, знайте, що кожна пляшка пройшла через руки пані Олени з Денихівки :) Промислово кумис не виготовляється через складнощі з доїнням, обмеженою кількістю молока та приготуванням.
Усі секрети виробництва чудо-напою — у нашому відео. Сільський Ревізор рекомендує :)
Напившись кумису, поїхали подивитися на ягідне поле та сад. Тут ростуть дворічні саджанці лохини, посаджені минулого року. Кажуть, можна зібрати від 5 до 7 кг з 1 куща. Шалені врожаї корисної ягоди — попереду :)
Оглянули і елеватор «Нібулона». Він розрахований на одночасне зберігання 76,8 тис. т зернових та олійних культур та приймати і відвантажувати в добу 5 тис. т продукції. Його побудували за 2 місяці у 2011 році.
«Аби тут землі треба було обробляти, ферма була. От раніше на цукровому заводі 500 чоловік працювало. А тепер — ніби і підприємство є, і виглядає потужно, а «банки» стоять собі. А люди ніякого відношення до того зерна не мають, тільки пару чоловік там працюють»,
— кажуть в селі.
“
Аби тут землі треба було обробляти, ферма була. От раніше на цукровому заводі 500 чоловік працювало. А тепер — ніби і підприємство є, і виглядає потужно, а «банки» стоять собі. А люди ніякого відношення до того зерна не мають, тільки пару чоловік там працюють,
— кажуть в селі.
Аграріям — 5 балів! Аграрне життя кипить :)

Привид

А тепер про те, що селу болить. Про завод-привид, яких чимало розкидано по Україні. 500 робочих місць і соціальна підтримка для села... Колись селяни зробили фатальну помилку: в 90-ті збули свої акції за безцінь. Завод передавали з рук в руки «турботливі» власники, які вирішили, що на металобрухті зароблять більше, як на виготовленні цукру. Чи навчило це чомусь людей? Чи вчинять вони зараз так само зі своїми паями? Ми спробували розібратися та розпитати в селян про те, як працювалося на цукровому заводі та якою була в той час Денихівка.
«Раніше село було поділене адміністративно на «совхозну» і «заводську» частини. Коли був завод, працював і заводський клуб, парк, міні-театр, заводськими були садочок і їдальня. А потім що стало! Порозбирали по цеглинам. Купили наш завод якісь не то депутати, не то бандити. Хто його знає тепер, що то за люди були. Купили за 2 млн, а металобрухту, кажуть, на всі 14 млн вивезли…», — згадують колишні працівники заводу.
“
Раніше село було поділене адміністративно на «совхозну» і «заводську» частини. Коли був завод, працював і заводський клуб, парк, міні-театр, заводськими були садочок і їдальня. А потім що стало! Порозбирали по цеглинам. Купили наш завод якісь не то депутати, не то бандити. Хто його знає тепер, що то за люди були. Купили за 2 млн, а металобрухту, кажуть, на всі 15 млн вивезли…
— згадують колишні працівники заводу.
Зараз територія під цукровим заводом викуплена родиною Олега Балагури. Його син Богдан провів нам екскурсію руїнами. Дідусь Богдана був головою колгоспу, а протягом останніх 10 років — директором цукрового заводу.
“
Він продав свій бус, щоб видати людям зарплату. Коли завод викупили, все порізали. Мені страшно боляче, хоча я тоді був ще малий. Дідусь помер у 2007 році і, дякувати Богу, не застав усієї цієї розрухи. Він по-максимуму сил за життя вклав у свою справу. А бабуся все ще не може дивитися на все це. Зараз ми викупили цю територію, але працюють тут тільки склад і вишка. Ми маємо плани побудувати новий завод, але вже не цукровий, а насіннєвий, який буде значно компактнішим. Хочеться не так закрити дірку в середині села, як людям показати, що надія є і село житиме,
— ділиться Богдан Балагура.
Зустріли пана Анатолія, який працює на залізниці в Денихівці
«Крім місцевих, ніхто тут нічого робити не буде. Чужий сюди не прийде. Кому ми треба, крім тих, хто тут віками вже працює на землі? Цукровий буряк — культура політична», — зі знанням справи каже пан Анатолій.
“
Крім місцевих, ніхто тут нічого робити не буде. Чужий сюди не прийде. Кому ми треба, крім тих, хто тут віками вже працює на землі? Цукровий буряк — культура політична,
— зі знанням справи каже пан Анатолій.
Хоч би з ким ми в селі говорили, думки щодо заводу були приблизно однакові: було стільки робочих місць і така інфраструктура! А ми взяли це і...

Медицина

Перше, куди ми в селі потрапили із соціальних закладів, був денихівський будинок престарілих. Утримується він власними силами, харчування забезпечується з пенсійних коштів, а держава виплачує зарплати працівникам. Трудиться тут 5 нянечок, медсестра, завідуюча та 2 повари. Проживають 13 стареньких, троє з яких лежачі.
“
Старі, як і маленькі діти: треба їх і мирити і просити і підказувати і обов'язково вислуховувати. Інколи підходиш, питаєш, чого ви плачете, бабо Маріє? А у відповідь просто: так я прожила». Сюди з легкими долями не приходять. Їм всім дуже не вистачає тепла, уваги, близькості. А нам, щоб покращити свою роботу — всілякої допомоги волонтерської. Найбільша проблема — з памперсами, медикаментами,
— розповідає Оксана Осовська, завідуюча денихівського будинку престарілих.
«Я народилася в Денихівці і працювала в колгоспі, в совхозі, на сахзаводі. Я бездітна. І народилася тут і прожила тут. Як була мала, була в дєтдомі. Потім хотіла матір розшукати, але вона померла у 41-му. Так і дійшло, що зараз тут, в «закладі». Тут день проходить просто: вийшла, походила, полежала. Бувають у мене сестрині діти, але дуже рідко. Вони не хотять нас бачити»,
— каже пані Марія.

“
Я народилася в Денихівці і працювала в колгоспі, в совхозі, на сахзаводі. Я бездітна. І народилася тут і прожила тут. Як була мала, була в дєтдомі. Потім хотіла матір розшукати, але вона померла у 41-му. Так і дійшло, що зараз тут, в «закладі». Тут день проходить просто: вийшла, походила, полежала. Бувають у мене сестрині діти, але дуже рідко. Вони не хотять нас бачити,
— каже пані Марія
В будинку пристарілих нам навіть залишили листа. Бо дідусь Леонід саме пішов рибалити на ставок :)
«Работа с престарелыми — труд нелегкий и без сомнения благородный, чувствуется проявление заботы, ненавязчивое внимание и понимание желаний и нужд престарелых людей...Спасибо за внимание и заботу! Всем спасибо! ...Будьте счастливы»
Чесно кажучи, сльози на очі навертаються. В денихівському будинку пристарілих завжди раді спонсорам, волонтерам та просто людській увазі.
Далі ми оглянули денихівську медамбулаторію, яка діє з 1987 року. Тут є екстренна швидка допомога, яку викликають по
2-3 рази на ніч.
“
У нас 16 працівників, з них 3 лікарі сімейної медицини, стоматолог, санітарки, водій швидкої допомоги. В четвер і п'ятницю — базарні дні — люди йдуть і йдуть! До 50 чоловік за день приймаємо, а в звичайний день до 15 чоловік. Все у нас добре, але забезпечення — в такій же ситуації, як і медицина по всій Україні. Раніше було забезпечення! А зараз — що з воза впало, те й дали. От коли раніше був цукровий завод — от ті козаки допомагали!
— кажуть працівники медамбулаторії.
Є і денне відділення, тут приймають людей з 9 навколишніх сіл. Для першої допомоги ми маємо усі препарати, у нас тут 14 «посадочних місць». На запитання, чи добре забезпечення надходить до відділення, пані … висловлює чітку позицію:
“
Чогось зараз вимагати і жалітися, коли в країні йде війна, недостойно. Зараз в основному лікується працююче і молоде населення, пенсіонерів менше, бо їх пенсії просто не вистачає для лікування і для життя
Є в Денихівці 2 аптеки — в приміщенні медамбулаторії, та приватна. В останній до 500 товарних позицій з усім найбільш необхідним. Розпитуємо пані, яка тут торгує чого її рідному селу бракує?
“
Порядку, чистоти, обкошування. Біля своїх хат прибираємо, але ось той же самий завод — територія заросла, клуб навпроти — страшно глянути. Може й зібралися б прибрати громадою, але хто ж хоче зараз задарма працювати? Залучають школу, сільраду час від часу. Взагалі, село в нас хороше. Який тут лісок! А яка рибалка, ех...
Медицині в Денихівці — 4-ка.

Культура

Директор будинку культури Тетяна Богуш повернулася в село 8 років тому, з того часу придумує заходи, щоб урізноманітнити культурне життя села.
«У мене десятеро ансамблевих дівчат і двоє мужчин. Діти беруть участь у всіх заходах: ставимо вистави, театралізовані дійства. Займаюся цим усім я, так як я навчалась на режисерському факультеті в Києві, цього року, до речі, закінчила з відзнакою. І сама граю на сцені. Улюблена моя роль — Мотрі в Кайдашах, от вона мені найбільше по характеру підходить.

Кожна вистава у нас — аншлаг. В залі сідає 300 душ, але приходить стільки людей, що вони стоять скрізь в прольотах»,
— з посмішкою розповідає директор будинку культури Тетяна Богуш.
“
У мене десятеро ансамблевих дівчат і двоє мужчин. Діти беруть участь у всіх заходах: ставимо вистави, театралізовані дійства. Займаюся цим усім я, так як я навчалась на режисерському факультеті в Києві, цього року, до речі, закінчила з відзнакою. І сама граю на сцені. Улюблена моя роль — Мотрі в Кайдашах, от вона мені найбільше по характеру підходить.

Кожна вистава у нас — аншлаг. В залі сідає 300 душ, але приходить стільки людей, що вони стоять скрізь в прольотах,
— з посмішкою розповідає директор будинку культури Тетяна Богуш.
У будинку культури займаються 25 дітей, є духовий оркестр для хлопчиків і народний аматорський вокально-драматичний ансамбль «Чиста Криниця». В найбільшій пошані — п'єси українських авторів: «Кайдашева сім'я», «Сватання на Гончарівці», «Ніч на Різдво». Зараз в театрі працюють над обрядовим дійством на Івана Купала.
“
Дуже добре, коли для людини є розрядка. Прийшов, поспівав, потанцював, роль вивчив — людині є, куди дітися. Якби не Олег Вікторович, то нічого цього б у нас не було. Обшивку нову зробив, костюми шиє на кожен колектив, ремонт зроблений, опалюється приміщення завдяки йому, апаратура вся — його заслуга. Ми єдиний в районі будинок культури, який на такому рівні працює. Зараз нам потрібні театральні мікрофони,
— розповідає пані Тетяна.
Але є в селі і загашене вогнище культури. Село належало в XVIII столітті княгині І. Сангушка, яка була з родини Денгофів. Звідси пішла назва Денгохівка, яка згодом стала Денихівкою. Ще в ті часи було побудовано маєток, який згодом став заводським будинком культури.
Тут була шикарна люстра, оркестрова яма, навколо — облаштований парк. Тепер він дещо по-іншому виглядає. Якщо найближчим часом будівлю не законсервують, він має всі шанси стати іще одним «привидом» Денихівки.

Культурі в Денихівці найвищий бал — 5-ка! Незважаючи на те, що є зруйноване приміщення, у якому постійно збираються пияки, культуру в Денихівці розвивають на найвищому рівні. Було б добре відновити «привид-2», але ми оцінку даємо діючому будинку культури.

Сільська рада

Добралися ми під кінець ревізії і до сільради та познайомились із сільським головою Віталієм Самозваном. Він тільки через 2 дні після нашого приїзду дізнався, що проходить сільська ревізія :) І от ми якраз і нагрянули і про все важливе розпитали.
Спочатку — до питань фінансових. Ось так виглядає бюджет села Денихівка.
Його наповнюють базові сільські господарства — «Нібулон», ДП ДГ «Шевченківське», ПСП «Денихівка». Коли розмовляли про наповнення місцевого бюджету, не обійшлося без згадки ̶п̶р̶и̶в̶и̶д̶а̶ цукрового заводу.
“
Раніше в селі був цукровий завод, який перестав існувати у 2007 році, без врахування думки громади його вирізали і перепродали не один раз. Ми збирали схід села, писали звернення до Президента, до Кабміну, але безрезультатно. Тому за ці 9 останніх років кількість жителів у селі стрімко зменшилася. Акції люди продали добровільно, але ж ніхто не знав, що підприємство підпадає під руйнацію, що район і село втратять таку левову частку податків до бюджету,
— каже Віталій Самозван.
Розпитали ми в сільраді і про саме село. Ловіть його візитну картку!
Поговорили про ставлення сільського голови до децентралізації.
“
Приєднатися до Тетіївської громади було б непоганим варіантом, але є й інші перспективи. У нас в районі є 3 найбільших села — Кашперівка, П'ятигори, Денихівка. Ми розглядаємо тільки варіант об'єднання цих сіл між собою. Але поки на сході села голосували проти децентралізації,
— розповів сільський голова.
Прокоментував Віталій Самозван і занедбаний «заводський» будинок культури. Мовляв, він уже більше 15 років в такому стані й навряд чи з ним щось можна зробити.

З одного боку, село процвітає завдяки компаніям, які його й утримують. Але вони прийшли сюди задовго до теперішньої місцевої влади. Більшість селян нарікали на пасивність сільського голови — про це нам повторили свою думку більше 20 людей. У сільраді ж кажуть, що все робиться в міру поступання коштів. Але у нас склалося враження, що сільському голові пощастило з селом більше, ніж селу з ним :)

Ставимо сільраді 4-ку. Люди нарікають на пасивність, але що самі роблять для свого села?

Дороги

Усі «лежачі поліцейські» в Денихівці були наші. Ми нарахували їх аж 20, черпаючи дном РевіZORROмобіля. :)
У сільраді кажуть, що зробили 7 проектів на капремонт доріг на суму 5,5 млн грн, віддавши їх у відділ капітального будівництва до Києва. До 2020 року планують ремонтувати 1 дорогу в рік за системою співфінансування — 90 % з обласного бюджету, 10 % — з місцевого.
Через Денихівку пролягає автомобільна дорога, що зв'язує села південно-східної частини району з Тетієвом. Поруч — автомагістраль Київ — Одеса, яка перетинає сусідні Жашківський і Ставищенський райони.

Дорогам в Денихівці залишається бажати кращого — 4 бали.

Вуличне освітлення

Загалом по селу стоїть 10 трансформаторів, які освітлюють кожну вулицю. З 25 вулиць, каже сільський голова, освітлюються всі. Воно зроблено у 2010 році з коштів сільської ради.
Ми піднялися над селом з квадрокоптером, щоб це перевірити. Найбільш яскравою точкою, яку ідентифікувала наша «пташка», стали силоси елеватора.
Зате дітлахи, які усі дні займалися переслідуванням ревіZORRОмобіля на великах, дочекалися свого і політали на дроні.
Вуличному освітленню — 5 балів. Хоч і не всі ліхтарі працюють, вулиці освітлюються до 4 ранку.

Магазини і клуб

У Денихівці 12 магазинів і двічі на тиждень базар в центрі села. Ми провели цілу годину міркуючи, який з цих відтінків синього обрати :)

А потім ще півдня бродили цим галасливим та повним життя місцем.
Традиційно підрахували в магазині вартість соцкошика. Загальний чек склав 103 грн 10 коп.
Загалом в магазинах у центрі села завжди черги, покупці вихваляють асортимент і свіжість продуктів. Магазинам в Денихівці — 5 балів.

Ввечері пройшла ревізія і сільських барів. Дехто з населення жаліється, що вони допізна відкриті і продають неліцензійний алкоголь, а дехто, навпаки, цьому радий. Як і в кожному селі.

Загалом же ми побачили місця відпочинку в двох магазинах в центрі села. Ось вам фотодоказ того, що молодь проводить там час досить культурно :)
Сільським клубам Денихівки — 4-ка від Сільського Ревізора.
Зв'язок
У Денихівці ми мали проблеми з покриттям оператора МТС. Решта ж працювали задовільно. Про 3G ми також і думати забули. Інтернет у селі не знайшли, хоча, за оцінками населення, — 25 % покриття Інтернету в селі є.

Є і залізничне сполучення. Станція має давню історичну назву Денгофівка.
Зв'язку в Денихівці - 4 бали.

Відвідали ми і місцеву церкву. Вона була збудована у 2002 році на місці господарського магазину. І, знову ж таки, за словами отця Федора, все — від паркану до розпису — робилося коштами ДП.
Видно, що отець Федір — справжній господар. Навіть лампочки енергозберігаючі на люстру організував :) Є тут і недільна школа, куди ходить в середньому 15 дітей.
Допомога АТО
Коли ми були з ревізією в Денихівці, за кошти ДП ДГ «Шевченківське» на відпочинок було відправлено 8 вдів солдатів з Тетіївського району.

«Я дуже не люблю, коли мене питають, що я зробив для АТО. Я завжди кажу: «Ти не мене питай, а краще знайди того, кому я відмовив», — коментує Олег Вікторович.

Взагалі ж, у школі Денихівки традиційно проводять благодійні ярмарки та зустрічі з воїнами.

Підсумки

Перед тим, як підбити підсумки, традиційно показуємо вам портрети українського села. Клікайте й роздивляйтеся Денихівку в обличчях.
Переваги села:
  • робочі місця в агрофірмі та на елеваторі для населення
  • сучасне футбольне поле та волейбольний майданчик
  • діяльність театру, ансамблю та оркестру
  • церква
  • вирішено проблему із захороненням сміття
  • будинок престарілих
Недоліки села:

  • зруйнований цукровий завод
  • по цеглинах розбирається «заводський» клуб
  • відсутність рентгенкабінету в медамбулаторії
  • занедбаний заводський клуб
Остаточна оцінка для Денихівки від Сільського Ревізора — 58 із можливих 65. Дякуємо вам за щирий прийом!

Допоможіть нам обрати село року, запрошуйте до себе в село!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і ви.
Выполнено с помощью Disqus