Хтось активно готується до літніх відпусток, а Сільський Ревізор продовжує мандрувати селами України та показувати їхнє життя зсередини. Як думаєте, звідки цей колоритний козак на фото? Із Полтавщини! Друга ревізія цього року відбулася в Омельнику Кременчуцького району.

Дорога до пункту призначення була бадьорою. Повалені дерева, ями та багнюка після «дощиків у маю» стали гідним випробуванням на міцність для нашого ревіZORROмобіля. Зазвичай із Києва сюди добираються 4,5 години проїздом через районний центр Кременчук.

Це місто нерідко порівнюють з Детройтом у його кращі часи. Тут б'ється промислове серце України: працює найбільший та, на разі, єдиний функціонуючий у країні Кременчуцький нафтопереробний завод, навколо якого олігархічний привкус Коломойського і Єремеєва. В Кременчуці також випускаються легендарні КрАЗи та військова спецтехніка, свого часу на КрАСЗ збирали до 40 тисяч автомобілів на рік.

За цієї ж аналогією село Омельник, яке розташоване у 25 км від райцентру, можна назвати Кремнієвою долиною. У 2015 році 20 сіл злилися в найбільшу на Полтавщині об'єднану територіальну громаду (ОТГ), ставши локомотивом реформ із децентралізації влади. На 1 грн власного бюджету громаді вдалося залучити до 6 грн інвестиційних... 26 млн грн від ДФРР; 1,3 млн грн від DESPRO; 996 тис. від GIZ — Омельник дійсно може проводити майстер-класи із залучення іноземних інвестицій в українське село.

Саме в Омельник приїжджали туристи зі США, Західної Європи, Японії, Китаю, Канади, а зараз іноземні делегації приходять у захват від сучасного органічного виробництва технічних конопель на полтавських землях. Дивіться, як виглядає Омельник зверху.

Звісно, такий бекграунд одразу зацікавив команду Сільського Ревізора, спонукав ближче познайомитися з Омельником і власноруч перевірити його соціальну інфраструктуру. За час ревізії ми встигли поганяти м'яча на футбольному турнірі, побачити в шкільному музеї хліб для космонавтів, пройтися стежками вченого Вернадського, дізнатися, як вирощують овочі та зелень на гідропоніці для торговельних мереж і створюють оазис зеленого туризму з колишнього сміттєзвалища.

На карті можна побачити об'єкти, де побувала команда ревізорів: сільська рада, ліцей, дошкільний навчальний заклад, амбулаторія, Будинок культури, стадіон, олійниця, магазини та кафе, клуб, санаторій-профілакторій.

Як каже один із наших нових омельницьких друзів: «Запасайтеся попкорном». Ми починаємо!

Офіційною датою заснування Омельника вважається 1630 р., коли про це козацьке сотенне містечко згадував французький військовий інженер і картограф Боплан. Зараз тут проживає 1170 осіб, з яких левова частка — працездатне населення. Омельницька сільська рада однією з перших об'єдналася в територіальну громаду, до складу якої увійшли 20 населених пунктів із 5402 мешканцями.

Ще готуючись до ревізії, ми знаходили на YouTube відео, де голова Омельницької ОТГ Олександра Іванівна Шереметьєва «рве залу» зі своїм баченням реформ в Україні. Розмови з місцевими мешканцями лише підтвердили, що сільський голова в Омельнику — це українська Маргарет Тетчер. Вона також живе за принципом: «я залишуся до того часу, поки не стомлюся. А поки ̶Б̶р̶и̶т̶а̶н̶і̶я̶ Омельник мене потребує, я ніколи не стомлюся».

«Оце ви правильно запізнилися на зустріч, бо дали мені викричатися», — починає інтерв'ю голова Омельницької територіальної громади. З'ясувалося, що Олександра Іванівна щойно виявила сліди від брудного м'яча на новісінькій стіні Будинку культури, що ремонтується. «От як би цих дітей навчити цінувати те, що для них робиться?», — запитує у нас голова. Але суворий і бойовий настрій швидко змінився ліричним, як тільки ми почали розпитувати пані Олександру про її рідне село.

Зараз пані Олександра входить до Ради ЄС, має знаки пошани від Мінагрополітики та медалі від Президента, 10 років головувала в Кременчуцькій райдержадміністрації і протягом другого скликання очолює найбільшу територіальну громаду на Полтавщині. Але в душі залишається все тією ж молодою Шурою, яка починала свій шлях з агронома-насіннєвода. Послухайте оду жінки своєму селу! Пробирає…

Але спочатку — по справі, а тоді повернемося до лірики. Розповімо в цифрах про досягнення громади звичайного українського села.

В Омельнику на 1 грн власного бюджету припадає 6 грн інвестицій. За 2,5 року існування у громаді реалізовано близько 50 інфраструктурних проектів, вагому частку фінансування яких надано організаціями, які представляють програми Євросоюзу з підтримки реформ в Україні. Омельницька ОТГ співпрацювала і продовжує співпрацювати з такими проектами, як GIZ, DESPRO, ПРООН/ЄС. Минулого року було реалізовано проекти на загальну суму 13,138 млн грн. Частка витрат на розвиток соціальної інфраструктури, що припадає на кожного жителя громади, становить 2,58 тис. грн.

Омельницька ОТГ — єдина громада на Полтавщині, котра подала проекти в повному обсязі. Нам показують готові презентації та результати SWOT аналізу і кажуть, що гроші, щоб підняти село, знайти можна. Потрібне тільки бажання. У 2017-му, згідно з проектом ДФРР, загальний зведений бюджет на ремонт Омельницького ліцею складає 26 млн грн. 26 мільйонів, Карл!

Звісно, такі великі кошти не падають з небес. Доводиться багато вчитися, правильно себе презентувати і вміти обґрунтувати «кожну літеру», захищаючи свої напрацювання перед інвесторами. Також голова ОТГ поставила за правило, щоб і у внутрішніх громадах субвенції отримували тільки ті, хто своєчасно пише проекти. І вони пишуть! І не лише пишуть, але й отримують з них фінансування.

Проекти англійською мовою для європейських фондів Олександрі Шереметьєвій допомагає складати 22-річний онук, котрий зараз навчається в Польщі. Вечорами сидять в Skype та заповнюють необхідні документи. Завжди поруч — молода та енергійна команда, яка годинами мізкує над тим, як презентувати своє село інвесторам. У команди омельницької сільради немає вихідних. Делегації з Омельника працювали в Польщі, Німеччині, Італії. Зараз готують біометричні паспорти, щоб знову поїхати в закордонне відрядження.

Хоча, звісно ж, без труднощів не обходиться. 20 сіл в одній громаді! Сільський голова повинен бути справжнім менеджером. Хоча, навіть більше: думаємо, навіть власники дипломів МВА залишилися б в стороні, якби потрапили на звичайні збори села :)

Одне з основних питань, з приводу якого лаються в Омельнику — недобудований водогін. Багато хто з жителів критикує сільраду з цього приводу. Мовляв, «усе перерили, а води так і нема». Омельник брав участь у проекті DESPRO з водопостачання. Проте, пояснює Олександра Іванівна, в селі не кожен готовий оплатити свої борги за використану воду. А доки є борг — по трубам воду не пустять.

Заборгували 90 тис. грн 500 жителів ОСББ «Мрія», яких ще за часів існування великого і багатого радгоспу «Кременчуцький» до Омельника запрошували на роботу доярками, механізаторами та селили у двоповерхових будиночках. Роками за світло і воду платив радгосп, «от вони і звикли до халяви і з власної кишені зараз платити не хочуть», пояснюють нам в селі.

З водою в селі багато проблем. Наявне водозабезпечення не задовольняє потреби населення за обсягом і якістю. Наприклад, у криницях приватних домогосподарств вміст заліза перевищує санітарні норми в декілька разів. Тому, попри всі перепони, це питання обов'язково вирішать, — обіцяє голова сільради.

Та чи не шкодують в Омельнику про створення ОТГ, чи спрацювала реформа? Розповімо вам трохи про історію об'єднання територіальної громади. Все почалося ще в 2010 р., коли завдяки ГО «ІСАР – єднання» в Омельнику було створено благодійну організацію «Фонд громади Омельника». Разом із чотирма сусідніми сільрадами фонд підписав меморандум про співпрацю з залучення місцевих ініціатив. Спочатку було дуже важко, бо навіть по 10 грн із депутатів сільрад було зібрати непросто, доводилося постійно доводити необхідність разом вирішувати сільські проблеми. Але все ж таки ініціативній команді вдалося реалізувати кілька мікропроектів.

Далі в 2011 р. до Омельника з Корпусу миру прибув американський волонтер Логан Вільман. Він дуже активно брав участь у житті громади і порадив сільській голові пройти спеціальні тренінги, щоб навчитися ефективному самоврядуванню. Почалось навчання, де тренери з усієї України закладали основи майбутнього об'єднання сіл в Омельницьку територіальну громаду. Олександра Іванівна згадує, що там були такі класні спеціалісти, котрі за бажання могли б навіть козу, не показуючи людям, зробити головою села:) Тому, коли в Україні 2014 року почали говорити про реформу самоврядування, Омельницька громада була вже готова до змін.

Ще перед об'єднанням спільно вирішили дотримуватися важливих правил.

• У процесі впровадження реформи ніхто не втрачає роботу, всіх працевлаштовують.
• Дитсадки у селах працюють, а школи закриваються шляхом «природного відбору». Тобто батьки самі обирають, яка школа найкраща для навчання їхніх дітей.
• Гроші чітко розподіляються пропорційно до кількості населення.

Питаємо у пані Олександри про те, звідки у такому зовсім не сільському темпі життя вдається знаходити сили для нових звершень.

Ініціативність місцевої громади дійсно вражає. Звісно, і проблем вистачає: недобудований водогін, не узаконене сміттєзвалище, багато старих будівель, які потребують ремонту, — але в Омельницькій ОТГ мають чіткий план, як ці проблеми вирішувати.

Ставимо сільраді 5+ та мчимо дивитися інші соціальні об'єкти села. Хоч і не «босяком по росі», але з легким серцем.

В Україні всі звикли, що батьківські збори — наче збір данини в Київській Русі. Неодмінно доведеться вносити «оброк» із сімейного бюджету на капремонт шкільного спортзалу чи придбання нових меблів. Але не в Омельнику… Навпаки, коли до місцевого ліцею приїжджають колеги з інших ОТГ, то жартують, що омельничанам вдалося побудувати «ідеальне суспільство», наче за комунізму:)

Витоки освіти населення беруть початок в Омельнику ще з далекого 1874 р., коли в селі діяла земська школа. Ми ж приїхали подивитися, чим живе колишня загальноосвітня школа радгоспу «Кременчуцький», яка відкрилася 1 вересня 1982 р. Після реорганізації 2005 року цей навчальний заклад став ліцеєм. Зараз тут навчаються 196 дітей, працюють 24 викладачі. Очолює ліцей Ольга Яроменюк, котра працює директором закладу з 2006 р.

Ми приїхали в останній день навчання. На носі літні канікули! Старшокласники вже завтра здаватимуть перше ЗНО.
На вході в ліцей зустрічаємо дітвору.

— Привіт! А що б вам хотілося змінити в школі, що покращити?
— Ну, вай-фай треба, щоб у Minecraft можна було грати!

Хоч би хтось відповіддю здивував: у кожній школі одна й та ж пісня :) Хоча, наступного дня, вже на канікулах, виявилося, що дворові ігри ще не забуті. І в квача з дітьми поганяли, і в «війнушки». Найцікавіше, звісно ж, було позапускати квадрокоптер.

І хоч навколо вже зовсім літня атмосфера, повернемося до ревізії ліцею Омельника. Ольга Павлівна пояснює, що заклад має аграрно-екологічну спеціалізацію, і веде нас до окраси ліцею — Музею хліба. Ольга Яроменюк з любов'ю розповідає про кожен експонат. Ось коровай, зроблений із гриба-дощовика, від якого так і хочеться відколупнути шматок. Ось пряниковий чоловічок, котрого на Різдво зліпив волонтер зі США. Цікаво, а що ж це за сорт жита «Боротьба» і чому Бородинський хліб для космонавтів більше схожий на гематоген? Дякуємо дирекції школи за ці хвилини дитячого захвату.

Ще однією «родзинкою» ліцею є його краєзнавчий музей села, де можна побачити етнографічні експонати українського побуту, пам'ятки Другої світової війни, унікальні рушники та вишиванки, котрим понад 100 років. Головну гуску особливо вразив весільний рушник із родовим деревом решетилівської вишивки. В Омельнику свого часу діяв «повний цикл» виробництва та переробки льону, та й сьогодні багато хто з селянок вишиває.

Можна побачити і невеличку, але дуже дорогу експозицію старовинних грошей, які діти зносили до школи протягом останніх років: «катеринки», «єлизаветинки», «миколаївки» тощо. У ліцеї виховують учнів на засадах патріотизму: вивчають коріння родин, збирають важливі історичні спогади. Тут можна прочитати, ким був, як воював та чим жив твій прадід. До речі, Ольга Павлівна вечорами сама заповнює зошити в клітинку з історіями кожного остарбайтера та ветерана, бо «пам'ять треба берегти». Те ж саме роблять і члени родин загиблих. Ведеться також книга пам'яті жертв Голодомору.

Щодо екологічного напрямку, то такий профіль ліцею виник із кількох причин. По-перше, Кременчуцький район вважається промисловою зоною, тому екологічні питання тут завжди актуальні. По-друге, у липні 1890 р. в складі експедиції професора В.В. Докучаєва поблизу Омельника природознавець академік Володимир Іванович Вернадський вивчав геологію, археологію та ґрунти. Ім'я видатного вченого тут дуже шанують: на базі ліцею відбувалися міжнародні екологічні конференції ім. Вернадського, діти писали наукові роботи, в школі є куточок Вернадського. Зараз силами учнів та педагогів втілюється в життя проект зі створення екологічного ландшафтного парку Вернадського, діє пришкільний табір «Еколог».

Йдемо до кабінету директора, де помічаємо поряд з іконою портрет української співачки Раїси Кириченко. Ольга Павлівна каже, що вона довго дружила з народною артисткою й це їхній янгол-охоронець.

Директор Омельницького ліцею також входить до креатури ОТГ, тому й проектів тут реалізується багато. Першою ластівкою стала спільна програма з ПРООН/ЄС у 2009 р., котра була спрямована на заміну «вбитих» вікон у школі на новенькі енергозберігаючі склопакети. Голова ліцею показує свій «морський блокнот», де записано тези із засідань виконкому, цифри з бюджетів та кошторисів.

Ольга Яроменюк всміхається і згадує, що на початку люди сприймали це як гру: ділилися на групи, проводили SWOT-аналіз. Але коли почали отримувати реальні гроші, то робота вийшла на якісно новий рівень. Тепер навіть у Міністерстві освіти дивуються, що там за Омельник, треба поїхати подивитися, бо вони у кожному проекті беруть участь.

Йдемо дивитися на те, як ці кошти використовуються. Заходимо до другого класу, де якраз писали підсумкову контрольну роботу з математики. Учні лише зраділи несподіваній перерві. Нещодавно ліцей одержав інтерактивні дошки після перемоги в черговому проекті, отриманої ще в 2014 р. На громаду виділили 12 комплектів сучасного обладнання: по одному у садочки та по 4 в школи. Малеча каже, що рівняння й задачі на такій дошці вирішувати значно цікавіше. Поки що інтерактивну дошку встановлено лише в другому класі, але ми впевнені, що з омельницьким натиском скоро вони будуть у кожній класній кімнаті закладу.

Адже саме зараз у ліцеї реалізуються науково-педагогічні проекти «Інтелект України» та «Школа майбутнього», які передбачають нові підходи у вихованні школярів із залученням освітніх та просвітницьких послуг.

Заступник директора з виховної роботи Людмила Вікторівна Карпенко каже, що діти в ліцеї настільки креативні, творчі, що педагоги теж мають відповідати часу. В кабінеті стоїть фліпчарт, на якому команда записує корисні ідеї зі своїх брейнстормінгів.

Учні ліцею вже організували пункт зі збору вторинної сировини: макулатура, використані ручки, батарейки та пластикові пляшки. Акція триває вже 3 місяці, і на момент приїзду Сільського Ревізора активісти готувалися зважувати і здавати сировину кременчуцьким переробникам.

Як і місцева влада, молодь в Омельнику також дуже ініціативна. У рамках проекту «Демократична школа» діє учнівське самоврядування. Ми познайомилися з президентом школи, міністрами екології та спорту зі старших класів.

Так, «головнокомандувач» ліцею Надія розповіла нам, що учнівський парламент працює над тим, щоб зробити шкільне життя цікавішим. Наприклад, проводили свято для всіх закоханих за зразком програми «Хто зверху», тільки в ліцею було «Хто кращий» між хлопцями та дівчатами. Залучали класи, щоб відсвяткувати День вишиванки, день Європи, готувалися до свята Останнього дзвоника тощо.

Ми поцікавилися думкою президента школи щодо наказу його колеги з Банкової із заборони сайту Vkontakte.

Старшокласники ухилялися від наполегливих запитань Сільського Ревізора про те, куди вступатимуть після ліцею. Мовляв, ЗНО покаже. А поки що їм хочеться, щоб уроків було менше, перерв — більше. Також хлопцям цікаво було б на уроках навчитися працювати на тракторі, розбирати механізми, як це було за часів радгоспу.

У керівництва ліцею багато планів. Минулого року в закладі зробили косметичний ремонт спортивної зали. Капітально його облаштують вже після повної заміни всіх вікон на металопластикові.

Також спільно з ДФРР зайшли в масштабний проект на 26 млн грн з утеплення фасаду, заміни даху, капітального ремонту кабінетів. Сподіваємося, що Омельницькому ліцею все вдасться!

Відчувши себе дітьми після екскурсій музеями, на часі було відвідання місця, де зростають наймолодші мешканці Омельника, — дошкільного навчального закладу. Тут нас гостинно зустрічав великий рожевий слон біля входу та завідувачка ДНЗ Любов Григорівна Пилипенко.

Вона працює тут з моменту відкриття закладу 1 вересня 1977 р. Тоді це був дитсадок «Веселка», розрахований на 160 місць. На той час садок був переповнений, у ньому перебувало 172 дитини. Після державних змін і кризи в країні 1999 року, в ДНЗ залишалося лише 30-35 дошкільнят. Будівлю намагалися підтримувати у належному стані, поки нарешті дочекалися збільшення народжуваності.

У 2008 р. на території, підпорядкованій сільській раді, народилося 38 дітей, і в садку відкрили ще одну групу. Потім ще одну. Дуже тішить те, що на сьогодні в Омельницькому ДНЗ навчається 70 дошкільнят. Також на базі садочка працює перший клас із групою подовженого дня. Організовано підвезення малечі з інших сіл.

Голова ДНЗ приводить нас до світлиці, яка більше нагадує ще один етнографічний музей. На стінах і полицях розвішані старовинні вишиванки (одній понад 200 років), витинані ковдри, посуд, стоїть українська піч, довкола багато іграшок та книжок. У дитсадку також приділяють багато уваги патріотичному вихованню, у світлиці проводять заняття з народознавства, різноманітні семінари з батьками. Тут же збирається творча група «Берегиня».

На харчування виділяється 20 грн у день на дитину. В ясельній групі — 16 грн. Батьки доплачують 40%. Згідно із рішенням виконкому сільради, на 10% були збільшені державні норми харчування. Тобто в дитсадку вихованці отримують додатковий сніданок зі свіжими овочами, фруктами, соком і т.д. Команда Сільського Ревізора особисто пересвідчилася, що годують у садку дуже смачно. Пиріжки з картоплею — це просто шедевр!

Любов Григорівна дуже радіє, що поступово омолоджується колектив. Так, минулого року до садочка прийшов новий вихователь. Якщо все буде добре, то за два роки сподіваються зробити капітальний ремонт.

На початку 2017-го вже поміняли 35 вікон, до кінця року планують повністю їх замінити. Також відремонтували покрівлю, зробили гарну стелю й освітлення. Два місяці тому в садку поставили інтерактивну дошку. Є дуже гарний ляльковий театр, надувний басейн, спортивний куток зі шведською стінкою.

Коли проведуть опалення на великий і світлий балкон, там можна буде створити зимовий сад із квітами, можливо, пташками, рибками та іншою живністю. Любов Григорівна, яка виховала вже багато поколінь омельчан, каже, що діти змінюються. Вже дворічні зараз знають, що таке інтернет, планшет, смартфон. Це ми помітили, ще спілкуючись із другокласниками біля ліцею.

Бажаємо Омельницькому ліцею поповнити свій обмежений книжковий фонд новими виданнями та реалізувати амбіційні проекти. Також дуже хочемо, щоб у ДНЗ якнайшвидше завершили ремонт. Ще одне прохання від місцевих матусь — побудувати кілька дитячих майданчиків. Поки що ми побачили лише один, і той біля сільради, що не дуже зручно. Облаштувати тротуари для гуляння з візочками також буде не зайвим.

Освіті в Омельнику тверда четвірка. Нумо далі!

Так вийшло, що знайомство з Омельником у Сільського Ревізора склалося дуже спортивно. В день нашого приїзду як раз проводився футбольний турнір серед сільських дитячих команд за кубок агропромислової групи «Арніка». Насправді, спортивні змагання більше нагадували День села. Хтось підтанцьовував під енергійну музику з гучних колонок, інші перевірили сили в призових конкурсах з армреслінгу та перетягування канату, треті просто раділи цікавому дійству. Бо свята такого масштабу тут бувають нечасто.

У змаганнях взяли участь 4 команди: з Глобинського, Кременчуцького та Семенівського районів. Омельник представляв Футбольно-спортивний клуб «Псьол Плюс», котрий бере участь також у першості Кременчуцього району. Головним призом була футбольна форма для всієї команди та спортивний інвентар.

Попри «англійську» погоду, коли сонячне сяйво кілька разів змінювалося на зливу, всі команди показали впертий характер та майстерність на футбольному полі. І зовсім не важливо, що у когось були бутси з різних пар чи шорти не за розміром. Ці хлопці були не по-дитячому заведені на боротьбу й «запалили» вболівальників, які вже скучили за подібною розвагою. Хоча їх було й небагато — через негоду та городні справи, все одно пустити хвилю вдалося. До речі, глядачам також випало побігати, бо періодично доводилося терміново евакуюватися з трибун від рясної зливи.

Колись Омельницька команда грала і на першості Полтавської області. Можливо, з часом ці традиції успадкує та піднесе на вищий рівень і нове покоління місцевих гравців. Тренер омельничан Денис Михайлов зірвав голос, даючи тактичні вказівки своїм хлопцям. Нарешті фінальний свисток судді зафіксував перемогу клубу «Псьол Плюс» над «Червоними дияволятами» з рахунком 2:1.

Переможці отримали новий комплект футбольної форми. Інші команди також не залишилися без призів, організатори з агропромислової групи «Арніка» подарували їм спортивний інвентар. Ми вдячні всім учасникам, це було гаряче! Після закінчення матчу під проливним дощем козацька каша з казана здалась удвічі смачнішою. Ом-ном-ном!

Ще у перервах між таймами Сільський Ревізор потренувався з юними футболістами. Ми одразу звернули увагу на хороший стан газону. Як потім з'ясувалося, територія стадіону — 2,5 га. Омельницькі пацанята, як їх називає тренер, разом із керманичем власноруч косили траву, поробили лавки для глядачів, розмітили поле.

На відміну від газону, спортивний комплекс стадіону виглядає дуже сумно. Наразі від нього залишилися руїни, а молодим футболістам вкрай потрібне місце, щоб перевдягатися, зберігати спортінвентар, приймати душ тощо. Хоча голова сільради одразу сказала, що в разі перемоги в конкурсі «Село року» 100 тис. грн підуть саме на реконструкцію спорткомплексу.

Спостерігаючи за грою, ми помітили дуже серйозного хлопця у футбольній формі й бутсах різного кольору. Підійшли знайомитися. Виявилося, що так носити взуття — це останній писк омельницької футбольної моди. Бо ж треба виглядати солідно, коли ти у 8-річному віці тренуєшся з 11-класниками. Тимур — син тренера омельничан Дениса Михайлова. Хлопець одночасно грає за дві команди — «Кремінь» і «Псьол Плюс». Каже, що хоче бути схожим на Кріштіану Роналдо та виступати за серйозні українські клуби. А з того, як незворушно Тимур виходив на нагородження його команди кубком «Арніки», стало зрозуміло, що в команді він має неабиякий авторитет.

Просимо парубка познайомити нас із батьком. Тренер Денис Михайлов у гарному настрої і з задоволенням відповідає на всі питання.

Зараз у його команді 18 хлопців від 2001-го до 2005 р.н. Усі мотивовані тренуватися, грати, займатися спортом. Сам Денис — також граючий тренер. Він працює на Кременчуцькому НПЗ та виступає за заводську команду. Із хлопцями Денис працює не за зарплату, а за власним бажанням, як волонтер.

Вся його команда впевнено заявляє: «Без Дениса нічого б не було», адже він не тільки тренує юнаків, а й уже 4 роки «пробиває» кошти серед спонсорів, возить команду на змагання і вчить хлопців бути чоловіками.

Окрім футболу в Омельнику є і своя волейбольна команда, вона посідає призові місця як на районних, так і на обласних змаганнях. Цього року волейбольна команда кременчуцького району є володарем кубку області, а дівчача волейбольна команда Омельника лідирує в районі. Також в селі гарний майданчик для пляжного волейболу. А взимку тут люблять грати в хокей.

На жаль, стадіон не огороджений, а люди не завжди цінують чужу працю. Денис розказував нам історії, як доводиться сваритися з селянами. Вони то собаку вигулюють на газоні, то хочуть проїхатися ним на велосипеді. Спорт в Омельнику отримує від Сільського Ревізора 5. Бажаємо Тимуру та його команді разом із батьком нових перемог, а селу — отримати новий спортивний комплекс.

Як ми вже раніше писали, більшість жителів Омельника — це працездатне населення. Особливих проблем з роботою у селян нема. По-перше, поряд знаходиться Кременчуцький НПЗ та сам райцентр. По-друге, Омельницька ОТГ нараховує 16 агропідприємств та фермерських господарств, які обробляють 31,4 тис. га землі. На території самого села також працює олійниця і 10 ФОПів.

З одного боку, такий широкий вибір на руку селянам, бо завжди є робота і немає причини шукати кращої долі в іншому місці. З другого — населення не завжди дорожить робочим місцем. На кількох відвіданих нами підприємствах існують проблеми з «текучкою».

Усі в Україні знають, що Полтавщина — це унікальний регіон, де землю хоч на хліб намасти. Але щоб родючі полтавські ґрунти продовжували тішити аграріїв високими врожаями, деякі компанії тут усерйоз займаються «вирощуванням землі» — органічним землеробством. У селі ми зустріли агронома з 40-річним стажем, який працював у колгоспі раніше. Він сказав: «Гумус — то кров землі, а ми всю кров з неї висмоктали». Тому першим серед представників місцевого бізнесу ми відвідали найбільшого з сільгоспвиробників Омельника і фанатів органіки — «Агрофірму ім. Т.Г. Шевченка» (входить до структури агропромислової групи «Арніка», 2,5 тис. га в обробітку).

Директор агрофірми Володимир Михайлович Шкірко розповідає, що любов до землі передалася йому від батьків ще в дитинстві. Вони працювали у колишньому радгоспі «Мічурін»: мати — ділянковою на прополці цукрового буряка, батько цей буряк перевозив на вантажівці. Радгосп «Мічуріна» був великий: до 6 тис. га землі, 7 тваринницьких ферм. Завдяки Володимирові Михайловичу, який очолював його 10 років, підприємство зберегло майновий комплекс після розвалу СРСР.

Згодом радгосп перетворився на агрофірму «Ім. Мічуріна», директором котрої вже 26 років є Володимир Шкірко.
У 2000-му господарство об'єдналося з компанією «Арніка», було створено «Агрофірму ім. Т.Г. Шевченка».

Наразі «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» — один із центральних підрозділів холдингу «Арніка», має лідируючі показники з урожайності. Зараз компанія, поряд із основним напрямком з вирощування зернових культур, має власну переробку, фасування, дві потужних зерносушарки, два насіннєвих заводи. Один з них — сучасний завод сої ТЕП із лінією Фадєєва. Продукції підприємства безвіз не потрібен, бо вона сертифікована й користується великим попитом у Німеччині, Швейцарії, Новій Зеландії.

Володимир Шкірко виділяє кілька головних переваг промислового органічного землеробства.

Команда Сільського Ревізора замислилася, чи не закінчити екстерном школу молодого тракториста про всяк випадок:) Тим більше, що працювати тут треба не на запорошених «привидах комунізму», а на сучасному гусеничному тракторі Challenger, нових моделях KUHN, John Deere та ін.

Звісно, наша команда не відмовила собі у задоволенні відвідати конопляні поля. Що вам сказати: новітня техніка, мотивований та досвідчений персонал, сучасні агротехнології творять чудеса. Не дивно, що в іноземців перехоплює подих, коли вони приїжджають подивитися на полтавські органічні поля.

Директор «Агрофірми ім. Т.Г. Шевченка» також повідомив, що він відповідає в «Арніці» за соціальні питання. Агропромислова група опікується 19 населеними пунктами в Полтавській області, а це 7-8 сільрад.

Щодо соціальної відповідальності бізнесу, Володимир Михайлович виділив реконструкцію пам'ятника Т.Г. Шевченку в Демидівці (входить до Омельницької ОТГ). Також компанія надала суттєву допомогу в облаштуванні дитсадка в с. Демидівка. Там усе виконано за європейськими стандартами, а діти вже о 5-й ранку просять батьків скоріше відвести їх до садочка. Аграрії традиційно допомагають селам в організації Дня села, 9 травня. Скоро будуть закуповувати меблі для шкіл громади.

Компанія намагається не розпорошувати допомогу, а розподіляти її комплексно. Ще один важливий момент — зараз підприємство готове платити більше 10% орендної плати за гектар пайовикам (понад 4 тис. грн).

Наступним «мастхевом» нашого агротуру стала «Кременчуцька овочева фабрика». Вона належить до Омельницької сільради, платить податки в місцевий бюджет і дає стабільну роботу мешканцям громади.

Директор фабрики Сергій Шевченко розповів, що підприємство було створено на базі тепличного господарства колишнього радгоспу. Після занепаду в буремні 90-ті підприємство почали відновлювати на початку «нульових». Спочатку тут вирощували квіти, але бізнес у колишніх власників не пішов. На зміну їм у 2008 р. прийшла нова команда під керівництвом Сергія Олександровича.

Зараз 3,5 га тут відведено під виробництво овочів (помідори, огірки) та 0,5 га — під зелень (базилік, рукола, салат, розсада). Можливо, коли ви наступного разу купуватимете в супермаркеті вищезгадані продукти, то натрапите на продукцію саме кременчуцьких тепличників. Адже свій урожай фабрика реалізує в мережі Fozzy Group та в інших великих супермаркетах.

Ще один цікавий факт: Кременчуцька овочева фабрика вирощує розсаду салату для компанії, яка постачає продукцію до мережі McDonald's.

Директор кілька годин розповідає нам про нюанси тепличного бізнесу і проводить детальну екскурсію. Ми бачимо наживо, як росте зелений і фіолетовий базилік, як зрошується листя салату. Вся зелень тут жива, з кореневою системою в спеціальному горщику, який можна поставити у воду, і рослина ще два тижні буде свіжою.

У теплицях рожевих помідорів відчуваєш себе наче в тропічних джунглях. Воно й не дивно, адже, залежно від гібриду, рослина може виростати до 15 і більше метрів. У спекотних тепличних умовах щоки в ревізорів швидко набули томатного відтінку :)

Оглядаємо повністю автоматизовані виробничі лінії. Директор повідомляє, що продукція не обробляється хімікатами. «Їжте спокійно, тут усе екологічно чисте», — каже Сергій Шевченко, апетитно хрумаючи огірком «прямо з грядки», точніше, теплиці. Нам тільки дай команду, і вже скоро знімальна група дегустувала смачнючі фабричні овочі. Ще й насолоджувалися польотом джмеля, але не того, що написав Римський-Корсаков, а справжнього. Виявилося, що запилювати помідори повинні саме ці комахи, тому на території теплиці для них встановлено спеціальні вулики.

Сергій Шевченко розповів, що зараз на підприємстві працює близько 100 робітників. Зарплата — вища від середньої, тому що в людей є можливість знайти інше робоче місце. Персонал безкоштовно возять на роботу з різних сіл Кременчуцького району, але все одно існують певні проблеми з кадрами.

Наївшись вітамінів, рушаємо далі.

Наступне знайомство стало для Сільського Ревізора справжнім відкриттям, бо показало, як треба в Україні працювати на покоління. Ще з траси помічаємо рівненькі деревця молодого саду, під'їжджаємо до розплідника декоративних рослин та немов переносимося до Сицилії чи Греції. Довкола ідеальний газон, густі дерева, все потопає в квітах і зелені.

На вході нас гостинно зустрічає власник ФГ «Атланта» та цього кременчуцького Едему Василь Анатолійович Кравченко.

Він розповідає, що готельно-ресторанний комплекс «ВК» розташований на території колишнього садівничого господарства Карла Бера (зараз — ТОВ «Декор Агро»), яке за часів свого розквіту в середині ХІХ ст. славилося на всю Російську імперію й далеко за її межами.

Слухаючи розповідь люб'язного господаря, ми ловили себе на думці, що легше сказати, чого в нього нема. Рахуйте самі: 80 га під молодим садом з яблунями, персиками, черешнею; власні теплиці з полуницею, огірками, помідорами, ділянками з гібридизації кукурудзи; готель на 40 місць; мисливський ресторан; зариблений ставок; стайня з 19-ма представниками рідкісних порід коней і поні; дика коза Нелька; раритетні трактори. Фух!

А ще є 6,5 тис. га фермерського господарства, де працює 200 чоловік. А ще є власні елеватори, лінія доробки та сушки зерна. А ще є свиноферма на 1 тис. голів, а також дикі кабани й дикі качки, бо Василь Анатолійович захоплюється полюванням. А ще будується завод із переробки яблук, щоб можна було робити яблучне пюре, сидр. А ще… ну, ви зрозуміли, що тут можна продовжувати безкінечно:)

Цей мегафермер розповідав, що на початку «нульових» кременчуцькому підприємцеві, який вкладав гроші не в торгівлю нафтопродуктами, а в агробізнес, казали: «ДУРАК». Але потім це слово набуло іншого сенсу — як абревіатура від «Доброе Утро Работникам Агропромышленного Комплекса»!

Так, із жартами й цікавими історіями, йдемо дивитися на гордість комплексу — стайню, якій немає рівних щонайменше на Полтавщині. Тренер кінноспортивної школи Юлія розповідає, що в них тримають 19 коней, серед яких: чистокровні араби, ліпіціанська порода, українська верхова, англійська чистокровна, американський квотерхорс, ваговози, єдиний в Україні жеребець породи мургес. Також є поні для катання дітей.

Віримо і сподіваємося, що в майбутньому зможемо пересвідчитися в цьому особисто. А поки що ми розпитуємо Василя Кравченка про співпрацю з ОТГ.

Коли господарство займалося картоплярством, то всі школи району були забезпечені «атлантівською» бульбою безкоштовно. За таким же принципом планують забезпечувати навчальні заклади яблуками. Медицина, пенсіонери, ветерани, культура, самодіяльність — тут допомагають усім, хто до них звертається. Василь Кравченко впевнений, що не може агробізнес працювати в селі без тісного контакту з людьми.

Ще в одному господарстві його голова Микола Тридуб зустрічає сільських ревізорів словами «Все буде Україна»! Підтримка вітчизняного виробника тут проявляється в усьому: від вибору насіння української селекції до сільгосптехніки. Підприємство було засноване в 2000-му році, має 6 працівників і зараз обробляє 470 га.

У ФГ «Май» можна побачити досить цікаву техніку: дискова борона «Галещина», сівалка «Кіровоград», плуг «Умань», комбайн «Нива». Микола Тридуб каже, що техніка, хоч і стара, але після «сільського тюнінгу», тому працює на раз-два. Минулого року купили новий трактор «Бєларусь».

Щодо допомоги селу директор каже, що в них не чекають на вказівки «згори».

Ще один приклад наполегливої праці заради спільного блага ми побачили на підприємстві «Дарос Груп». Директор Віталій Литвиненко розповідає, що в нього кілька напрямків бізнесу. Починав із будівельної компанії. Працівники «Дарос Груп» (близько 100 чоловік) ремонтують дитсадки ОТГ, школи, амбулаторії, допомагали в ремонті доріг. Коли справа пішла, власник вирішив вкладатися в нові напрямки. Так було створено маслопресовий цех і 18 нових робочих місць.

Віталій Олегович каже, що раніше в селі була олійниця, тому вони й хочуть відновити давно забуте старе. Потужності підприємства до реконструкції складали 150 т готової продукції на місяць, після реконструкції планують вийти на показник 250-270 т/міс. Постачають сировину місцеві фермери. Омельник дуже добре розташований, через нього йдуть дороги на всі МЕЗи, тому в майбутньому компанія хоче нарощувати об'єми. В «Дарос Груп» також відчули проблеми з персоналом, бо з перших працівників залишилося лише двоє. Не всі витримують відповідальну роботу.

Віталій Литвиненко певен, що не відчиняють тільки тим, хто не стукає. А стукати треба завжди і скрізь.

Побачивши такі різні підприємства Омельницької ОТГ, ми відзначили спільні риси — працьовитість, добродушність і незламний оптимізм. Аграрії та підприємства Омельника від Сільського Ревізора отримують найвищі бали та шану за їхню справу. Це — 5 балів!

Справжньою гордістю Омельника є амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Принаймні так нам про неї говорили місцеві. Як виявилося, недаремно. Раніше на місці нинішньої амбулаторії працювало стаціонарне відділення сільської лікарні. У медиків навіть не було проточної води, а крапельниці та фізіотерапевтичні процедури доводилося проводити в одному приміщенні без вікон.

Завдяки об'єднанню в ОТГ тут нарешті змогли закінчити реконструкцію, яка тривала 8 років і обійшлася громаді приблизно у 2 млн грн. Кошти вдалося акумулювати в бюджеті об'єднаної територіальної громади шляхом отримання державної субвенції, надходжень із державних фондів і спонсорської допомоги. Лише порівняйте, як було до та стало після реконструкції, як то кажуть, небо і земля.

На порозі нас гостинно зустрічав завідувач Омельницької амбулаторії, людина-енергетик Сергій Іванович Клименко. Бадьорий вигляд лікаря зовсім не свідчив про те, що того дня він із 5-ї ранку був на ногах. Довелося терміново виїхати на виклик до діабетика, який займається бодібілдингом. У нього було передозування гормонами та критично низький рівень цукру в крові (2%). Завдяки тому, що омельницька бригада «швидкої» мала вимірювачі цукру, пацієнта вдалося буквально витягти з того світу. Швидко прокапали, стабілізували та відправили в реанімаційне відділення до Кременчука.

В Омельницькій АЗПСМ наразі штат складає 12 працівників, обслуговуються 3,6 тис. жителів із 16 сільських населених пунктів. Проблемою є те, що Омельницька лікарська ділянка найменша за кількістю населення в районі, але найбільша за кількістю сіл та хуторів. А якщо треба перетинати Псел, то це додатковий 30-кілометровий гак. Але Сергій Іванович живе за «правилом буравчика» — хочеш жити, вмій крутитися! Як це в нього виходить — ми побачили згодом.

Галантно взявши головну гуску під лікоть, завідуючий завів нас до свого царства. Стереотипний образ лікарні з чергами, допотопним обладнанням, нечемним персоналом тут одразу забувається. Просторі світлі кімнати, нові меблі, всюди квіти. Більше нагадує санаторій, пахне квітами та кавою. У чоловічої частини ревізорів, мабуть, підвищився тиск, бо медперсонал в амбулаторії як на підбір — кров із молоком. Тим більше, що до нашого приїзду вони заздалегідь підготувалися та навели красу.

Зараз тут є кабінет долікарського огляду, фізіотерапевтичний, стоматологічний, педіатричний, акушерський кабінети, аптечний пункт, а також жіноча і чоловіча палати денного стаціонару, кожна з двома функціональними ліжками з Данії та релаксаційною музикою. Для комфорту персоналу і пацієнтів є сучасно облаштований туалет, а також душова кабіна з гарячою водою.

Як кажуть медсестри, іноді до амбулаторії приходить до 30 пацієнтів на день. За лікарняним листком, рецептом, необхідними процедурами. Звісно, городній сезон вносить свої корективи. Черг ми не побачили. Зате побачили пам'ятну дошку на стіні біля реєстратури на честь меценатів амбулаторії — Рут і Вальтера Бауманів із німецького міста Баунаталь.

Також окремо в амбулаторії є куточок доброти з інформацією про всіх спонсорів та меценатів.

Докладніше про залучення коштів на амбулаторію від закордонних туристів та меценатів читайте в розділі туризм.

Поспілкувались ми із завідувачем Омельницької АЗПСМ і про наболіле — медичну реформу. Сергій Іванович вважає, що в українській медицині реформи проводять неправильно. Раніше була система Семашка, коли медицина фінансувалася з держбюджету. А в нашій країні за звичкою все ламають через коліно, запроваджують нові правила без напрацьованої бази. Лікар думає, що систему охорони здоров'я треба охороняти насамперед від чиновників.

Про амбулаторію та її чарівних фей можна було б розказувати ще дуже довго, але в нас попереду ще багато цікавого. Підсумовуючи цю тему, скажемо, що в Омельницькій амбулаторії відкриті вакансії лаборанта, лікаря-педіатра, терапевта. Молодих спеціалістів тут дуже чекають і обіцяють носити на руках.

Наостанок Сільський Ревізор виміряв на електронному пристрої пульс і вміст кисню в крові. Звісно, кілька вечорів на природі біля Псла не минули даремно. Надихалися чистим повітрям на кілька років наперед.

До об'єктів медицини також слід віднести і Полтавський обласний соціальний центр матері та дитини, розташований біля амбулаторії. Директор закладу Людмила Яківна Поколота розповідає, що соціальний центр працює вже 9 років. Його головна мета — зменшити кількість дітей-сиріт в Україні.

Взагалі центр розрахований на 10 повністю вмебльованих кімнат, на кожну виділено по колясці. Є облаштована кухня з 2 газовими плитками для готування їжі, два бойлери. Бачимо на кухні красиво розмальовану стіну, це зробила одна з мешканок центру.

З жінками постійно працюють медсестра, психолог, соціальний педагог. Вони проводять з ними тести, індивідуальні та групові заняття, бо часто ці дівчата не мають прикладу здорової родини і не вміють елементарних речей.

На фінансування держзакладу спочатку виділялося 300 тис. грн на рік, зараз — 850 тис. грн. Родини, за законом, мають право перебувати у центрі, доки дитині не виповниться 1,5 року. Звісно, дівчата звикають до доброго ставлення працівників і хороших умов, просять залишитися на довший термін, але це заборонено.

Людмила Поколота показує фото своїх вихованців і не може приховати сліз.

Зараз ванна кімната в центрі потребує ремонту, дуже потрібен пилосос. Підгузки також ніколи тут не бувають зайвими. Прохання до небайдужих людей відгукнутися.

Багато хто з українців знає про Омельник саме завдяки санаторію «Івушка». Цей сучасний комплекс на березі Псла надає безліч корисних послуг із санаторного лікування: від гідромасажів та грязелікування до спелеотерапії, газових ін'єкцій та системи ХИВАМАТ. Територія санаторію також має ідеальні умови для спокійного відпочинку й оздоровлення: дендропарк, змішаний ліс, піщаний пляж, спортивні майданчики та тренажерні зали.

Сільській Ревізор провів у санаторії дві ночі. Проте в Омельнику було стільки всього цікавого, що ми пожертвували навіть гідромасажем. Сподіваємося, що зможемо це виправити в недалекому майбутньому.

А поки що медицина в Омельнику отримує переконливу п'ятірку. Так тримати!

Пам'ятаєте, ще на початку ми згадували про те, що Омельник відвідували туристи зі всього світу? Настав час розказати, як це було. Ще коли ми ходили соціальними об'єктами села, нам уривками розповідали про цей напрям, але найзмістовнішою була розповідь Сергія Клименка.

Отже, в 1997 р. Кременчуцьке туристичне бюро почало возити туристів на теплоходах за маршрутом Київ — Одеса. Одним із пунктів цієї програми було вивчення українського побуту. Вгадайте з трьох разів, хто став презентувати «широку українську душу»? Правильно, Омельник!

Сергій Іванович показує нам першу програмку цього туру та згадує, як данців і американців годували варениками та пригощали самогонкою по $4 за пляшку.

Інтуристи відвідували школу, садочок, лікарню, олійницю. Потім гостювали у господинь, котрі їх пригощали українськими національними стравами. Українці кажуть, що шаровари вже набридли, а от іноземцям це подобалось. Для них занурення в українську культуру було шоком. Вони ходили городами та фотографували помідори, картоплю, огірки, питаючи, у вас це хіба не можна купити? В них так не заведено.

Перших туристів приймали прямо в лікарні. Накривали столи, потім вже вирішили це робити в садибах. Орендували хату й виступали під виглядом її господарів. Увесь медперсонал брав участь у виставі. До речі, серед туристів одного разу навіть був військовий аташе Туреччини. Особливо бажаними гостями були японці: м'яса не їдять, горілки не п'ють, завжди охоче купували українські сувеніри :)

Зазвичай кожного іноземця сприймають як потенційного спонсора. А підприємливий лікар сприймав їх як рівноправних партнерів, не просячи ні копійки. Натомість дорогим гостям купував шоколадки, мінеральну воду, бальзами, сувеніри. Сергій Іванович заздалегідь дізнавався, хто саме до них їде, домовлявся, щоб пошили національний прапор цієї країни.

Іноземні гості були вражені, їх так навіть у Києві персонально не зустрічали. Кожні 3-4 дні практично все літо теплоходи курсували. У лікарні в дівчат був навіть графік, хто водить групи з екскурсіями. На жаль, ці поїздки припинилися 2014 року, коли на українську територію зазіхнули північні «туристи». Сподіваємося, що найближчим часом в Омельник знову потягнуться закордонні делегації.

Тим паче, що природа тут справді чарівна. Ви лише подивіться на «місце для любовей», так називають селяни геологічну пам'ятку природи місцевого значення «Головлева круча».

У цей приголомшливий краєвид дійсно можна закохатися. Місцева влада також планує з часом створити власне агентство культурного розвитку «Козацьке містечко Омельник», популяризувати «Екологічну стежину ім.В.І.Вернадського» і самим возити туристів до села.

Селяни кажуть, що поки «культурний відпочинок» в Омельнику залишає бажати кращого. Виправити ситуацію має культурно-­спортивний комплекс «Дивограй», який зараз створюють замість колишнього Будинку культури. За приклад узяли досвід Польщі, де в будинках культури використовують кожен квадратний метр. Клуби завантажені, приносять користь і дохід громаді.

Екскурсію будинком культури, в якому кипить ремонт, нам проводить заступник керівника Василь Задорожній. Він — актор, і перше, що запам'ятовується при зустрічі з ним — чудові вуса, як у Івана Мазепи :) До речі, на стіні позаду Василя Івановича — портрети його кумирів — Шевченка, Махна, Чорновола та, звісно, Мазепи.

Керівник будинку культури розповів, що ремонт будівлі почався ще минулого року. Якщо дасть Бог, то наступного року реконструкцію закінчать. Згідно з проектом, у фойє оновленого закладу планують розташувати Центр надання адміністративних послуг, на другому поверсі будуть спортивна і танцювальна зали, сучасна бібліотека за принципом інтернет-кафе. Також збудують репетиційну базу для творчих колективів Омельника. А їх багато.

Зараз у КСК «Дивограй» діє гурток сольного співу, дитячий вокальний колектив «Карамелька», фольклорний ансамбль «Добрий настрій», театр танцю «Хрещатий барвінок». Також радують творчістю вокальний ансамбль «Ярославна», вокальний колектив «Горлиця», народний аматорський театральний колектив «Дивограй», дитячий колектив «Соколята», клуб за інтересами «Надвечір'я», творча вітальня «Калинове гроно Омельника». Тільки за 2016 рік було проведено 65 культурних заходів. Представники Омельника на Сорочинському ярмарку — завжди бажані гості.

У тому, що в Омельницькій ОТГ можуть співати від душі, Сільський Ревізор пересвідчився на власні вуха. Сімейний дует Світлани та Ірини Кіраль, а також щемливі пісні колективу «Світанок» із села Запсілля зачарували всіх до сліз і мурашок по тілу. Що тут казати, якщо навіть звичайний водій шкільного автобуса в Омельнику співає так, що Іво Бобул нервово озирається:)

Бажаємо КСК «Дивограй» скорішого відкриття, а омельницькій молоді — більше місць для цікавого і безпечного дозвілля. Культурі ставимо 4 бали.

Ще на початку ревізії, коли ми питали місцевих, куди можна піти та як вони проводять вільний час, нам відповідали: «Хто розумний — той сидить вдома, бо БК не працює». Нам таке формулювання видалося дивним, тому ввечері ми вирушили у пошуках пригод. І знайшли. Місцева молодь запросила нас у гості «на гараж до Ігоря». Як потім виявилося, можна було писати так — арт-клуб «Гараж». На другому поверсі будинку ми побачили кімнату з малюнками, які знайдеш далеко не в кожному київському барі. Як розповіла молодь, котра «зависає на гаражі», вони власноруч розписували стіни тематичними принтами. Виглядає дуже круто!

Коли ж ми запитували молодь, де ще можна потусити в Омельнику, то нам відповіли — «Берлога», але почали навперебій відмовляти від цієї ревізії.

Хоча за бажання можна скуштувати традиційних українських страв у кафе «Хутір», тут проводять святкування бенкетів і весіль. Від деяких омельничан ми чули, що в селі продають продукти з великою націнкою, порівняно з оптовими магазинами у м. Кременчук. Ревізія показала, що ціни прийнятні. Ось скільки ми витратили на соціальний кошик.

Через деякий час вибір у селян буде більший, тому що в Омельнику завершать будівництво торгівельного центру.

В Омельницькій ОТГ, як кажуть, є одна класна дорога на Щербаки. Просто там живуть дві людини і туди ніхто не їздить. А от через Омельник постійно курсують зерновози та вантажівки з паливом. Звісно, це не поліпшує стан дорожнього покриття.

За даними сільради, дороги заасфальтовано на 71%. Хоча не можна сказати, що місцеві дороги вкрай розбиті. Наприклад, із боку Демидівки шлях цілком пристойний. А от із протилежного напряму ревіZORROмобіль кілька разів піймав дуже неприємні ями, які на швидкості легше перелетіти, ніж об'їхати.

Місцевим дорогам — 4 бали.

Згідно з презентацією Омельницької ОТГ, села громади телефонізовані на 72%, є мобільний зв'язок, безпровідний та провідний інтернет. Проблем із МТС у ревізорів не виникало, а от Київстар ловив лише місцями. На території санаторію, де ми ночували, працював гарний вай-фай.

Щодо сполучення з містом, то до Кременчука можна дістатися стареньким автобусом «пиріжок» за 4 грн, котрий іде через Кохнівку та Щербаки. Село знаходиться за 8 км від залізничної станції Омельник на лінії Полтава — Кременчук.

Нам казали, що місцевий священик «намолив» сонячні панелі. Дай, Боже, йому здоров'я! Мандруючи нічним Омельником, ми помітили, що вночі освітлення працює тільки на центральній вулиці по кілька годин. Голова сільради каже, що зараз економлять електроенергію, щоб в осінньо-зимовий період повноцінно освітлювати село з 5.00 до 7.30 зранку і з 17.00 і до 22.00 ввечері. Що ж, темрява — друг молоді.

Зв'язку й освітленню в Омельнику — 4 бали.

В Омельницькій ОТГ на обліку перебувають 50 воїнів, які брали участь в АТО на сході України. Станом на початок березня 2017 р. земельні ділянки отримали 16 учасників бойових дій на Донбасі. Але в цьому напрямку є багато проблем. За словами голови Омельницької ОТГ Олександри Шеремєтьєвої, «атошникам» сільрада відвела 20 га землі. 5 березня підняли клопотання перед ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, щоб вони узгодили ділянку. Натомість 7 квітня цю землю з невідомих причин віддали в оренду для сільгоспробіт зовсім іншим людям. Сподіваємося, що проблему буде якнайшвидше вирішено.

Сільрада повідомляє, що в 2016 р. було надано щорічну одноразову матеріальну допомогу постраждалим учасникам АТО та родинам загиблих на суму 220 тис. грн. Діти воїнів забезпечені безкоштовним одноразовим харчуванням на загальну суму 6 тис. грн. Також членам родин учасників бойових дій на сході на 50% відшкодовують вартість комунальних послуг.

Ми переконані, що будь-які починання у цій справі варті найвищої оцінки. Омельник отримує 5 балів.

Перед тим, як розставити всі крапки над «і», Сільський Ревізор традиційно ділиться галереєю портретів українського села. Знаходьте себе та друзів чи просто насолоджуйтесь обличчями Омельника.

Остаточна оцінка для Омельника від Сільського Ревізора — 56 із можливих 60 Дякуємо вам за відкритість і душевну гостинність!

Допоможіть нам обрати село року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і ви.