Варіанти земельної реформи під мікроскопом

У своїй публікації перший заступник міністра агрополітики Максим Мартинюк представив три можливі моделі вирішення проблеми запуску ринку землі в Україні: 1) продовження мораторію до 2022 року; 2) продаж прав оренди; 3) поетапний запуск ринку.

Хотів би прокоментувати окремо всі ці три моделі:

1) Цілком погоджуюсь із паном Мартинюком, що модель простого продовження мораторію до 2022 року і далі не є вирішенням проблеми. Це те, що робилося вже незліченну кількість разів, але щойно закінчується мораторій – це питання постає знову, і на нього, врешті-решт, треба шукати відповідь, а не «відфутболювати» цю проблему до наступної влади. Тому, безумовно, мораторій буде продовжено – наразі це об’єктивна реальність, від якої нікуди не дінешся. Така позиція закріплена й у рішенні Аграрного комітету за наслідками виїзного засідання у Батурині, на якому був присутній і міністр АПК. Але зовсім не обов’язково продовжувати мораторій на такий тривалий строк.

Вважаю, що Україна повинна підготуватися до прийняття цих важливих рішень значно швидше. І якраз у цьому полягає одна з місій нинішнього складу Аграрного комітету ВРУ. Саме Аграрний комітет, на мою думку, повинен стати майданчиком для фахової дискусії з цього приводу. І найближчим часом ми внесемо до Верховної Ради постанову про проведення парламентських слухань на тему «Регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення: пошук української моделі».

2) Другий варіант, за зізнанням самого Мартинюка, не зможе вирішити проблему глобально: «у разі реалізації цього сценарію відбудеться незначне косметичне пожвавлення в усіх сегментах земельного ринку, але глобального реформаторського ефекту для галузі ця модель не матиме».

Від себе хочу додати, що я вже неодноразово коментував запропонований Міністерством агрополітики законопроект щодо продажу прав оренди і ще раз акцентую увагу на його слабких сторонах. По-перше, це зовсім не вирішує проблему власників паїв, які хотіли б отримати за них гідну матеріальну компенсацію, тобто відразу отримати на руки значну суму коштів. По-друге, застава прав оренди не стала б вирішенням проблеми кредитування для аграріїв, бо така застава не є ліквідною. По-третє, продаж прав оренди без погодження власника є сумнівним кроком, який може створити для нього подальші проблеми – з кого та яким чином власникові паю вимагати орендну плату, якщо зобов’язання за договором не виконуються і право оренди кілька разів перепродано? Ну, і крім того, законопроект не вирішує і низки інших проблем, украй важливих для аграріїв – наприклад, проблему консолідації земельних масивів.

3) Третій варіант, а саме – поетапний запуск ринку землі – виглядає найбільш логічним рішенням.

Цитуючи Максима Мартинюка: «На першому етапі, протягом двох років, на продаж виставляється частина державного земельного банку — до 1 млн га… Критична маса угод дасть змогу визначити локальні цінові орієнтири в усіх регіонах України і сформувати мінімально допустиму ціну землі до моменту виходу на ринок приватних осіб… На другому етапі ринок землі відкривається для приватних осіб. Маючи орієнтир ціни, вони можуть продати свої ділянки як приватному інвесторові, так і державі, яка через профільну структуру виступатиме «аварійним виходом» для пайовиків у разі тиску на них і примусу до продажу. Іноземці не будуть учасниками ринку на жодному з його етапів, як і юридичні особи».

Доволі сумнівною тут виглядає можливість викупу паїв самою державою – не впевнений, що на практиці це не обернеться горезвісним «браком коштів» або створенням якихось незрозумілих корупціогенних структур. Окрім того, хочу нагадати сумнозвісну історію зі створенням Державного земельного банку, яка нічим так і не закінчилась.

Але погоджуюся, що на першому етапі повинні існувати обмеження щодо передачі землі в одні руки та заборона її продажу іноземним громадянам та юридичним особам. Також, на мою думку, доцільно було б розпочати зняття мораторію з продажу несільськогосподарських угідь – наприклад, землі під токами, господарськими дворами, тваринницькими приміщеннями тощо.

Що ж до самих власників паїв, як і для аграріїв, які ці паї орендують, одним із вирішень проблеми став би розвиток інституту емфітевзису в Україні. Як відомо, законопроект №4010а, зареєстрований у ВРУ, нещодавно пройшов перше читання в Аграрному комітеті. Він, на відміну від продажу прав оренди, знімає усі перераховані мною вище проблеми. До того ж, подальше поширення цього механізму змогло б допомогти вирішити й деякі проблеми, перераховані паном Мартинюком, зокрема – поступове формування ринкової ціни на землю.

Але дуже важливо те, що зараз ми нарешті підходимо до розв’язання цих украй складних питань на практиці й обговорюємо конкретні шляхи їхнього вирішення.