Лабазюк Сергій Петрович

Народився у м. Волочиськ, Хмельницька область.

Освіта:

2004 р. — закінчив Тернопільську академії народного господарства  (спеціальність — економіка та управління трудовими ресурсами).

Кар'єра:

1999 р. — починає власну справу в сільському господарстві.

2004 р. — молодий підприємець бере в оренду перший господарство.

2004 р. — заснував ТОВ «Аграрна компанія 2004». На даний момент почесний президент Групи компаній Vitagro.

2006 р. —  депутат Волочиської районної ради.

2010 р. — депутат Хмельницької обласної ради.

2012 р. — депутат Верховної Ради України по мажоритарному виборчому округу № 188.

27 листопада 2014 р. — народний депутат по  мажоритарному виборчому округу №188. Наразі входить до депутатської групи «Воля народу», член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин. 

Голова партії «Поруч».

Результати його парламентської роботи: за 8-му сесію можна подивитися тут, а включно з 7-ю подано в аналітичній інфографіці далі. Більше про історію соєво-ріпакових правок у парламенті читайте тут. 

Декларації:

• 2013
• 2014
• 2015
• 2016
• 2017
• 2018
• 2019

Цікава інформація:

7 грудня 2018 р. — Російська Федерація включила його до списку українців, на які поширюються санкції.

Погляди:

Про прихід у політику

Я ніколи не приховував, що у мене є бізнес. Я з нього прийшов у політику. Сьогодні він продовжує працювати в рамках закону. Я офіційно є почесним президентом групи  «ВітАгро», декларую всі податки і не ховаюся від ДФСУ. Мій брат очолює  компанію. Суботу присвячую бізнесу виключно у вигляді стратегічних консультацій своїм бізнес-партнерам. Звісно, якби я не був депутатом, то мій бізнес був би успішнішим. Бо я більше приділяв би йому увагу. Доходи від бізнесу, зокрема, допомагають мені виконувати мої зобов’язання на окрузі — займатися  благодійністю. 

Коли я приймав рішення балотуватися до Верховної Ради,  вибір піти мажоритарником був свідомим. На той момент не було такої політичної сили, погляди  якої б мені імпонували.  Саме тому у сьомому скликанні залишався увесь час позафракційним. Я підтримав пропозицію увійти до депутатської групи «Воля народу» (колишня «Суверенна і європейська Україна»), бо вона була об’єднана одним принципом — змінювати країну, і складалася виключно з депутатів-мажоритарників (у групі 34 депутати).

Ніколи не був членом Партії регіонів. Єдине, що мене пов’язувало з нею — дружні відносини зі Станіславом Скубашевським, який свого часу був одним із лідерів Партії регіонів. Але з ним, насправді, познайомився задовго до роботи в парламенті. Ми — земляки.  Він — із Городоцького району Хмельниччини, я — з Волочиського. У нього було кілька пропозицій приєднатися до регіоналів. Тоді я як молодий політик не до кінця розумів, як діяти.  Було важко відмовити. На мене тиснули: телефонував Клюєв, пропонував прийти на прийом. Але я знайшов мільйон причин цього не робити і залишився позафракційним. Коли  й заходив до міністрів-регіоналів, то  ці зустрічі стосувалися виключно питань мого округу — не більше... 

Нормальній людині зі здоровим глуздом не можна працювати у Верховній Раді. Мені у цьому скликанні важко працюється, бо ти не бачиш реальних результатів роботи. Лише один популізм і балачки. Неодноразово хотілося скласти мандат і займатися  тим, що вмію та від чого отримую задоволення. Чому пішов після 7 скликання у 8-е? Для мене це була справа честі. Оскільки мої виборці віддали за мене близько 60% у рідному окрузі (Волочиськ, Волочиський район, Хмельницький район і частина міста Хмельницький). Тому не міг їх підвести. Хоча мої конкуренти на минулих виборах намагалися використати постмайданівську риторику, я пішов у депутати знову, отримавши результат удвічі кращий, ніж на попередніх.

Я хочу змінювати умови роботи сектору на краще. Я ж не прийшов, щоб «пиляти» з бюджету гроші на моє підприємство. Я створив його сам з нуля, і ніхто мене не «пропихав». Батьки – звичайні сільські люди. Починав з маленького й поступово люди почали довіряти. Мій трудовий стаж розпочався у 12 років, перше робоче місце – на зернотоці, далі – помічником  комбайнера.  Знаю, що таке сільське господарство не з книжок. Мій дідусь  був головою колгоспу в 1933–1939 роках. Правда, не застав його живим. Але генетично я – аграрій. Дідусь був господарником. А в 1944 році під час війни отримав контузію і після того працював директором танкового заводу.

Сьогодні у цій партії зібралося багато самодостатніх аграріїв і вони говорять про правильні речі. Але після зустрічей розходяться і роблять усе навпаки. Мені здається, що потрібно сформувати правління АПУ з лідерів галузі, щоб вони колективно приймали потрібні для АПК правильні рішення. Зараз схоже на те, що Віталій Скоцик хоче бути одноосібним лідером і не завжди вміє почути та донести партійні меседжі до виборців.

Про АПК

Доки люди не почнуть брати відповідальність на місцях, нічого не зміниться. Порядок у селі починається з їхньої поведінки, шанобливого ставлення до старших, поводження зі сміттям. Коли бачиш на території села гори сміття, поламані дитячі майданчики, розбиті клуби, покинутих батьків, то виникає питання, хто це все зробив – Президент, прем’єр чи  все ж місцеві? Кожен має  відповідати за свої вчинки.

Про нардепа Олександра Герегу

Завдяки Герезі об’єдналися аграрії всіх рівнів… Він поламав долю не одному маленькому фермеру на Хмельниччині, який не має доступу до кредитів та дешевших матеріально-технічних засобів. Фермер об’єктивно не може давати 10% орендної плати від нормативно-грошової оцінки й 5 тис. грн за підписання договору оренди. На мій погляд, 5 тис. грн за підписання договору оренди – це чиста корупція, і ще те  питання, звідки ці гроші беруться. Щодо 10%-ї орендної плати, давайте проведемо одну паралель: Герега придбав у Вінницькій області велике аграрне  підприємство з 40 тис. га і платить там 4%, а за 100 км у напрямку Хмельницької області, де у нього 3 тис. га, – 10%. В чому різниця? Адже на 3 тис. га 10% орендної плати – не гроші, інша справа на 40 тис. га – це мільйони тис. грн.

Про ринок землі

Говорити, що не можна продавати землю – популізм. Але саме сьогодні торгувати нею точно не можна. Я дивлюся на ситуацію з двох боків. З одного боку – як аграрій. З іншого – як народний депутат, який спілкується із жителями села, своїми виборцями. Злиденне життя людей і економічна нестабільність у країні змусить їх продавати землю за копійки. Крім того, немає механізму продажу та захисту права власності. За приблизними  розрахунками, мінімум 20% українців не  мають актів на землю,  а лише сертифікати. Це призведе до того, що такою ситуацією скористаються спекулянти-бізнесмени.

В Україні процвітає право оренди землі, яке продається за $200–400 за 1 гектар. Люди не отримують від цього нічого, лише – спекулянти-перекупщики. Тому треба прийняти виважене рішення – продовжити мораторій на продаж сільгоспземель на деякий період. За цей час зробити конкретні кроки, прийняти закони, які дадуть змогу контрольовано та  об’єктивно в інтересах держави і пайовиків запустити ринок землі. Якщо ж повторимо помилку попередніх років і нічого не зробимо, тоді вже хай виборці роблять свої висновки.

Про лобізм у політиці

Позитивно ставлюсь до лобізму. Це нормальне явище. Якби в нас у кожному комітеті й галузі були професійні лобісти, а не «шкурні», які відстоюють  інтереси тієї чи  іншої галузі, було би дуже добре. Та в нас, на жаль, часто трапляються дилетанти й популісти. Одні рибку пускають у річечки, замість того, щоб рибною галуззю займатися. Другі щось незрозуміле розповідають про ринок землі: добре це чи погано... Але конкретної дії за цими словами немає. Насправді, у 7-му скликанні лобізм працював краще. У 8-му – багато балаканини.

В аграрному бізнесі немає єдиної потужної лобістської групи. Я радів би її появі і став би одним із лідерів. Аграрії вміють «поскаржитися», але не вміють об’єднатися.

Мій покійний товариш Ігор Єремеєв казав, що в українців склалося негативне уявлення про те, що багата людина – це обов’язково олігарх. Але є різні поняття. «Олігарх» — це багата людина, яка здобула кошти нечесним шляхом і далі сидить на державних ресурсах. Але  є  й багаті люди, котрі заробили і створили свій бізнес з нуля, які інвестують в Україну, створюють робочі місця та збільшують надходження до бюджету. Таким бізнесменам  треба давати «зелене світло» і тільки сприяти їхній появі. Це сприятиме розвитку України.

Цікава інформація:

12 грудня 2017 р. — підтримав законопроект, яким скасовувалося експортне ПДВ для виробників соняшнику, сої та ріпаку і завдавало збитків аграріям. 

У серпні 2018 р. — опинився серед 16 аграрних депутатів, які отримали компенсацію вартості оренди житла або найму готельного номера. Володіє житловим корпусом в оздоровчому центрі у Києві (загальна площа – 658,1 м2).

26 грудня 2018 р. — Російська Федерація включила його до списку українців, на які поширюються санкції.