Українське село ― не лише загальнодержавна житниця

Твердження про те, що агропромисловий  комплекс України нині – провідна галузь вітчизняної економіки, яка до того ж ще й активно розвивається, – загальновідомий і практично безперечний факт. На сьогодні наша країна поставляє продовольство у 190 країн світу, де проживає близько 140 мільйонів людей. У 2015/2016 МР ми на першому місці в світі за експортом соняшника, займаючи 54% світового ринку, третє місце за експортом ячменю (13%) й рапсу (14%), 4-е – за експортом кукурудзи (12%), 6-е місце за пшеницею (10% світового ринку) та грецьким горіхом. У 2015/2016 МР встановлено новий рекорд щодо експорту зернових з України – 39,4 млн т. Масова частка аграрного експорту в загальнодержавному об’ємі – 38,2 %.

Та не все так райдужно в аграрному королівстві: з одного боку, високі економічні результати в АПК, забезпечені приходом нових технологій і інвестицій у сільськогосподарське виробництво, його перехід на індустріальні рейки: за останні 15 років продуктивність праці в агропромисловому секторі зросла у 8,4 разу, з іншого боку, на селі складається катастрофічна соціально-економічна ситуація – рівень життя сільського населення постійно знижується, відсутній будь-який розвиток села, за ті ж 15 останніх лет кількість робочих місць скоротилась у 5,6 разу, безробіття – головна проблема українського села, селяни – найбідніші жителі України. За роки незалежності – з 1990-го по 2016 рік – сільське населення зменшилось на 3,8 млн осіб (1990 г. – 16,97 млн, 2016-й – 13,18 млн), українське село старіє – 2/3 жителів це люди старші 50 лет, кількість сільських населених пунктів зменшилась на 419 адміністративно-територіальних одиниць, але ж саме українське село і є тією точкою опори для розвитку вітчизняного АПК.

Ці процеси не лишилися без уваги української влади, було прийнято два документи: в 2014 році «Державну стратегію регіонального розвитку на період  до 2020 року» та у 2015-му – «Концепцію розвитку сільських територій», у яких проголошено основний підхід держави у вирішенні проблем села: створення умов для забезпечення комплексного розвитку сільських територій в інтересах суспільства, що передбачає раціональне формування конкурентоспроможного багатогалузевого та багатоукладного сільського господарства, диверсифікованої сільської економіки, розвиток підприємництва. Одним із пріоритетних напрямів державної політики задекларовано стимулювання зайнятості населення поза сферою сільськогосподарського виробництва, зокрема у сфері сільського туризму, розвитку рекреаційної діяльності в сільській місцевості. Як професіонал в області організації туристичної індустрії, можу з упевненістю сказати, розвиток сільського туризму в Україні це джерело соціально-економічного розвитку регіонів, реальна можливість зробити українське село  комфортним  місцем для проживання селян.

Сільський туризм. Який вид відпочинку ми розуміємо під цим терміном, яка його база та перспективи розвитку в Україні?

Насамперед хотів би навести деякі цифри, котрі говорять про місце туризму в світовій економіці: на цю сферу приходиться 12% світового валового продукту, більше 30% світової торгівлі, тут формується 11% світових споживацьких затрат, загальна частка інвестицій у сферу розвитку туризму – 7%, галузь формує 5% податкових надходжень. Таким чином, туризм став однією з найважливіших галузей в області надання послуг,  і з кожним роком посідає все більш важливе місце у світовій економіці, сприяє створенню нових робочих місць, є одним із джерел формування національних бюджетів.

Сільський, зелений, фермерський туризм, агротуризм – так інколи називають цей вид надання туристичних послуг, відносно новий для України вид відпочинку, це одна з форм туризму, котра проводиться у сільській місцевості, передбачає вивчення місцевих туристичних ресурсів (аграрних, природних, культурно-історичних тощо, характерних для сільської місцевості), участь туристів у різноманітних традиційних для місцевості заходах, із наданням послуг з проживання й харчування.

Українське село характеризується багатою історико-архітектурною спадщиною, культурою, самобутнім побутом, неповторними й різноманітними природними ландшафтами, лікувально-рекреаційними ресурсами.

Базові послуги сільського туризму:

• екскурсійне обслуговування, яке передбачає організацію відпочинку, участь у культурних заходах, традиційних для певного регіону: спортивні змагання, риболовля, полювання, піші, лижні та кінні тури;
•  пізнавальні: що та як вирощується, який шлях сільгосппродукції до нашого столу;
• знайомство й навчання народних промислів, участь у народних обрядах, проведення майстер-класів народних ремесел, ярмарок и фестивалів у традиційному українському стилі, продаж національної та регіональної сувенірної і кулінарної продукції у форматі hand-made;
• проживання, харчування – основа: регіональні традиції українського села.

З упевненістю можу сказати, в Україні є всі передумови для розвитку сільського туризму: природні рекреаційні ресурси сільських територій нашої країни представлені різноманітними кліматичними, ландшафтними, лісовими та водними ресурсами, лікувальними мінеральними водами, основна частина яких зосереджена у Причорноморському регіоні, гірських та передгірських районах Карпат. Загальна площа земель, придатних для туризму й відпочинку, складає 9,4 млн га (практично 15% території), в Україні нараховується 63 тис. річок, їхня загальна протяжність – понад 200 тис. км, водний фонд України включає більше 8000 озер, 28 тис. ставків і 7 великих каналів, протяжністю більше 1 000 км, понад 150 родовищ мінеральних і лікувальних вод.

У розвитку сільського туризму слід відзначити дві основні позитивні тенденції:

1. Надання доступної, за часом і коштами, можливості міському жителю повернутися обличчям до природи, лісу, річки, озера, землі, вирватися з полону асфальтобетонних конструкцій сучасних урбанізованих мегаполісів, зануритися у світ натуральної природи.

2. Диверсифікація економічної діяльності на селі, шляхом розвитку сфери надання послуг, не властивих традиційному сільському життєвому устрою, створення нових робочих місць в області розміщення й обслуговування туристів, формування нового каналу реалізації сільгосппродукції, зокрема й органічних продуктів, предметів народних промислів і сувенірної продукції.

Економічною основою підприємництва у сфері зеленого туризму, є послуга й продукт, вироблені на селі, виручка від реалізації лишається на території громади, податкові й решта зборів залишаються у розпорядженні місцевого бюджету, створюються нові робочі місця, не лише за кількістю, а й за професіями, насамперед для жінок, що надзвичайно важливо в сучасних умовах. Створюється базис для подальшого розвитку, мета якого –  зацікавити замовника послуг – туриста, на термін перебування не менше двох діб, у цьому випадку формується додаткова виручка за рахунок надання додаткового обслуговування з проживання, харчування та інших сервісних послуг.

Аналіз світового досвіду показує, що сільський туризм – один із найперспективніших і поширених видів туризму, у Франції кожен сельский турист – сільський, 10% британських підприємців, які пропонують туристичні послуги, здійснюють бізнес у сільській місцевості, у Німеччині ця цифра складає 4%.

Однак, попри те, що сільський туризм є позитивним фактором збільшення зайнятості сільського населення, джерелом прибутку селян і наповнення місцевих бюджетів, увесь розвиток сільського туризму в Україні відбувається без реальної підтримки з боку держави, багато говоримо й пишемо, мало реально робимо.

Особливу тривогу викликає те, що на сьогодні нормативно-правова база розвитку сільського туризму відсутня, узагалі не врегульовано порядок надання послуг у сфері сільського туризму. Норми єдиного законодавчого акту, Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 року, мають загальний характер, значно застаріли та, згідно з ч. 5 ст. 4 не визначають особливостей здійснення окремих видів туризму, зокрема й сільського, які визначаються окремим законом. Проект Закону України «Про сільський туризм», уже прийнятий за основу, з 2004 року припадає пилом в архівах Верховної Ради України, і напевно не буде розглянутий і відкоригований з урахуванням часових змін, ніколи.

Нині, в умовах тривалих негативних тенденцій у соціально-економічному розвитку села, як ніколи потрібні конкретні кроки з боку владних органів з підтримки й розвитку сільського туризму, передусім організації широкого обговорення проекту та наступного прийняття Закону України «Про сільський туризм» на його основі, сприяння створенню організаційно-правових і економічних основ для формування сільського туризму як високорентабельної галузі економіки України шляхом створення державної та регіональних програм підтримки сільського туризму, покращення рівня інфраструктури. Необхідно забезпечити можливість доступу сільських підприємців, які розвивають туризм, до пільгового кредитування, надати й закріпити певні пільги та преференції для суб’єктів підприємницької діяльності, котрі надають послуги у сфері сільського туризму.

Без жодних сумнівів, лише спільними зусиллями, за конкретної підтримки з боку держави, ми зможемо зробити сільський туризм в Україні високоприбутковою й інвестиційно привабливою галуззю вітчизняної економіки.