Аграрний оплот: за словами уряду, — «грошей немає, але ви тримайтеся»?

На сайті Latifundist.com нещодавно вийшло інтерв’ю народного депутата Івана Мірошніченко, у якому він аналізує бюджет 2017 року, бюджет на новий рік та ситуацію довкола розподілу дотацій для АПК. Народний депутат розповів, чому сьогодні так спекотно навколо теми бюджетної дотації, як читати підтекст політичних непорозумінь між двома бізнес-групами аграрних виробників, та чи дійсно він лобіює інтереси однієї з цих груп. AgroPolit.com подає найцікавіші тези з інтерв’ю Івана Мірошніченка.

Аграрний комітет Ради підтвердив курс на підтримку всіх галузей сектору в рамках бюджету на 2018 рік. Після двогодинної емоційної розмови депутати прийшли до того, з чого й починали. Повторно схвалили майже усі правки, подані до бюджетного  комітету 18-ма народними депутатами (серед них і я). Нагадаю, що ключові з них: збільшення загальної суми фінансування АПК із 6,3 млрд грн до 8,3 млрд грн (джерела ми запропонували); перерозподіл коштів з частини бюджетних програм і перенаправлення щонайменше 1,5 млрд грн на прямі дотації виробникам; збільшення коштів сумарно до майже  900 млн гривень на компенсацію кредитних банківських ставок; посилення підтримки садівництва, виноградарства тощо до 300 млн гривень. Тож цей базис змін зберігся.

Читати до теми: Депутати пропонують збільшити суму дотацій

На мій погляд, є три  важливі моменти, які випливають з останнього засідання аграрного комітету.  

Перший — доступ до прямих дотацій з бюджету мають отримати всі групи аграрії (великі, середні та малі). Для цього депутати та аграрні організації ініціюватимуть зміну порядку їхнього розподілу, яку було спотворено Мінфіном та Мінагрополітики. Нагадаю, що у 2017 році за бортом опинилася група виробників, які займаються рослинництвом на експорт і тваринництвом. Вони просто випали з процесу. Адже Мінфін та Мінагрополітики після двох місяців зволікань представили спотворений (свідомо вони зробили це чи ні — мені невідомо) механізм розподілу, взявши за основу податковий кредит і податкові зобов'язання,  які у різних груп виробників не збігаються у часі. Так,  у птахівництві вони є практично щодня, у рослинництві постають наприкінці року (після реалізації продукції), а в свинарстві та розведенні ВРХ — із певною періодичністю. Тому одні виробники після такого «справедливого» розподілу претендували на бюджетні гроші, а інші — вже ні. Який вихід? Щоб виробник подавав податкову декларацію не за КВЕДами, а конкретно за видами діяльності. Тобто, якщо ти  виробляєш зерно і займаєшся тваринництвом, то подавай за кожним із цих видів окрему податкову накладну на компенсацію дотації, і якщо це вписується у дозволений перелік, то ти дотацію отримаєш. Таким чином уникнемо розривів у часі для різних груп виробників. Усі мають отримувати дотацію, хто виробляє продукцію на внутрішній ринок.

Другий — у випадку перерозподілу коштів більшість депутатів комітету підтримала скасування у бюджеті на 2018 рік поправки №231 про обмеження для агрокомпаній — отримувати не більше 150 млн грн дотацій. Чому так? Логіка бюджетних дотацій для АПК — стимулювати економічне й конкурентне зростання виноградарства, садівництва, свинарства, птахівництва, овочівництва, тепличних господарств, виготовлення молочної та сирної продукції, розведення ВРХ, а також — стримувати зростання цін на цю продукцію. Співставивши  всю економіку виробничих процесів у різних підгалузях  агросектору, депутати побачили, що ця норма антиконкурентна і могла б призвести до відтоку бізнесу в «тінь», роздрібнення господарств, скорочення сплати податків до бюджету. Цього не можна допускати. Вихід побачили у збільшенні загальної суми дотацій на 2018 рік:  із 2 млрд грн (яких абсолютно недостатньо, і ми це бачимо з цього року),  щонайменше до 6 млрд грн.  Кошти для цього у бюджеті  є. Так, 1 млрд грн на програму квазіакумуляції запропонували забрати з 2,3 млрд грн на тваринництво (йдеться про будівництво нових ферм, але їх наступного року здадуть щонайбільше на 500—600 млн грн). Решту з 2,3 млрд грн перерозподілили так: 1,3 млрд грн — власне на компенсацію з будівництва ферм, 500 млн грн — на збільшення програми з компенсації кредитної ставки банків та 300 млн грн — на розвиток садівництва та виноградарства. Окрім того, ще 500 млн грн на прямі дотації агросектору вирішили перенаправити з програми компенсації за покупку с/г техніки  вітчизняного виробництва (навіть підрахунки  Мінагро показували, що поки немає достатнього попиту й не готові виробництва на таку суму з боку виробників).  Наростити загальну суму дотацій до 6 млрд грн (тобто, знайти ще 2 млрд грн) можна за рахунок: надходжень від приватизації, легалізації ринку спиртової промисловості шляхом посилення контролю за сплатою акцизного збору за спиртову продукцію, а також виведення з «тіні» сільгоспземель (забезпечить надходження від сплати власниками паїв ПДФО від орендної плати, ЄСВ, а також сплати сільськогосподарськими товаровиробниками єдиного податку четвертої групи).

Читати до теми: Віктор Шеремета: Механізм дотацій потрібно замінити або доопрацювати, бо малі фермери майже не отримують обіцяної компенсації  

І останній, третій момент, який для мене особливо важливий! Якщо уряд раптом не погодиться і не дасть додаткові кошти на дотації, щоб вистачило усім сферам та напрямкам виробництва агропродуктiв для внутрішньому ринку, котрі потребують підтримки, і залишить суму дотацій недостатньою (2—4 млрд грн), то я буду проти такого бюджету й порядку підтримки.  Адже в такому разі виробник отримає на 1 гривню сплаченого до бюджету ПДВ із виробленої продукції тільки 30—60 копійок — через дотацію. У цьому випадку  фокус державних дотацій слід змістити у бік одноосібників. Тобто, ці 2—4 млрд грн слід  виплатити людям із приватного сектору на підтримку виробництва молока та м’яса ВРХ. Сьогодні в Україні 2,7 млрд одиниць голів ВРХ саме у приватному секторі. Одноосібникам важко конкурувати з промисловими підприємствами,  та водночас вони залишаються основними виробниками продукції ВРХ та молока. Тому їм потрібно допомагати. Можуть бути різні форми підтримки, починаючи з дотування 1-ї голови вирощеної худоби і закінчуючи  компенсацією придбання холодильного обладнання для зберігання молока, переробки та розвитку сімейних ферм. Тоді потрібно підтримувати  усіма силами так званого «маленького» українця,  адже він сьогодні розвиває  середній клас і кооперацію на селі. Державі потрібно набратися сміливості й віддати 3—4 млрд грн людям у село, які є лише малою частинкою усього фінансового «пирога», який ці ж люди віддають бюджету щороку.