Електронний глухий кут земельних торгів

Державні та комунальні землі в Україні можна продавати або віддавати в оренду лише на спеціальних земельних торгах. Звичайно, є виключення із цього правила, проте саме публічний характер та змагальність учасників процедури земельного аукціону є головною запорукою того, що держава та місцеві громади зможуть отримувати за свою землю більш-менш справедливу оплату, а розподіл земель чиновниками у «ручному режимі» у більшості випадків стає неможливим. Спеціальне законодавство, що вичерпно врегульовувало процедуру проведення земельних торгів, було прийняте в Україні у далекому вже 2012 році, а земельні аукціони, з того часу, стали цілком звичним та буденним явищем.

Читати до теми: Уряд провалив запуск електронних земельних аукціонів і готує постанову про примусовий запуск для Держгеокадастру

Слід також відзначити, що земельний аукціон «по-українськи», принаймні у розумінні вітчизняного законодавця, – це традиційні прилюдні торги із аукціоністом, галасливими учасниками, ударами молотка та вигуком «Продано!», як завершальним акордом усієї процедури. Звичайно, у добу повсюдного проникнення Інтернету, електронної комерції та банкінгу, проведення прилюдних торгів шляхом фізичного збирання учасників у одне приміщення, «ручне» прийняття ставок та підписання паперових протоколів, звичайно, може вважатися певним анахронізмом.

Читати до теми: Чи відродиться корупція в орендних торгах за держземлі? Практика і виклики

Що ж мав би запропонувати уряд нормальної правової країни у такій ситуації? Очевидно, зважаючи на те, що регулювання порядку проведення земельних аукціонів здійснюється на рівні закону, варто було б розробити та запропонувати парламенту прийняти законопроект про проведення електронних земельних торгів, а після ухвалення відповідного закону – зайнятися розбудовою спеціальної технічної інфраструктури. Але такі довготривалі шляхи здійснення реформ ніколи не приваблювали уряд Володимира Гройсмана, адже, якщо дуже хочеться, то чому уряд мають цікавити якісь нудні юридичні формальності? Це ж уряд – він сам має вирішувати, що законно, а що ні!

Отже, не довго роздумуючи, з легкої руки Мінагрополітики, у червні 2017 року Кабінет Міністрів України благословив «порядок реалізації пілотного проекту з проведення електронних земельних торгів», в рамках якого територіальні органи Держгеокадастру під час розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності було уповноважено проводити аукціон через «веб-сайт виконавця електронних земельних торгів», а «зберігання та захист даних» навіть здійснювати за допомогою технології «блокчейн» – куди ж тепер без цього модного слівця.

Читайте також: На півдорозі до вільного ринку, або проект Концепції обігу земель сільськогосподарського призначення

Найцікавіше, що за відведений для пілотного проекту час – з 1 жовтня 2017 року по 20 червня 2018 року, електронні земельні торги масовості не набули – мляві проби провести електронні земельні торги у Одесі переважно звелися до того, що аукціон проводився у «традиційній» формі, а його хід лише дублювався у Інтернеті. Та воно й зрозуміло, адже як можна у «електронному» вигляді виконати такі цілком недвозначні норми Земельного кодексу України, як: «у день проведення торгів… учасник зобов'язаний пред'явити паспорт», «виконавець видає учаснику табличку з номером», «…у залі можуть бути присутні учасники», «…усно попередити учасника чи запрошену особу», «вимагати від учасника чи запрошеної особи залишити зал торгів», «торги починаються з оголошення ліцитатором стартової ціни одночасно з ударом аукціонного молотка (гонга)», «учасники повідомляють про намір придбати лот… підняттям таблички з номером, повернутим до ліцитатора»?

Читайте до теми: Земельний Blockchain – (не) довіряти?

Зважаючи на все зазначене, безперспективність подальшого наполягання урядом на проведенні експериментів із земельними аукціонами у електронній формі без відповідних змін у земельному законодавстві стала цілком очевидною навіть для позбавлених юридичної освіти спостерігачів, а логічним завершенням «пілотного проекту» очікувалося плавне згортання відповідних ініціатив. Проте, літо 2018 року, раптово, ознаменувалося не завершенням, а черговим «загостренням» аукціонної епопеї. Очевидно, в умовах, коли боротися із реальною корупцією у земельних відносинах особливого бажання немає, а підтримувати імідж видатних реформаторів якось треба, відсутність свіжих ідей призвела до реанімація напівдохлої ідеї «електронних земельних аукціонів» вже на новому ідейно-художньому рівні із використанням бренду ProZorro.

Як відомо, реформа сфери публічних закупівель є однією із дійсно вдалих реформ останніх років, а тому подальший розвиток під її «дахом» нових ініціатив міг розраховувати на схвальне сприйняття публікою. Тому, червневими рішеннями уряду «пілотний проект» із електронних земельних торгів був «продовжений» вже до травня 2019 року, а самі аукціони вже мають бути переведені на електронні майданчики проекту ProZorro.Продажі. Звичайно, якщо ми запитаємо себе, чи змінилося щось за період «експериментів» власне у земельному законодавстві і чи з’явилась на рівні законодавства можливість для проведення торгів, то відповідь все ще залишатиметься невтішною. Але це не стало перешкодою для юристів міністерств та уряду, котрі, теоретично, мали б контролювати правомірність рішень Кабміну, проте знову продемонстрували завидну гнучкість правосвідомості.

Читайте до теми: Сценарії вільного ринку землі — наслідки для власників паїв та потенційних покупців

Що ж можна сказати на завершення? Якби уряд намагався вигадувати нові способи торгівлі якимось іншими товарами, а не землею, то його реформаторські ініціативи, скоріше за все, не завдали б значної шкоди. А от із землею все завжди трошки складніше – як Конституція, так і Земельний кодекс України, передбачають, що набуття і реалізація прав на землю здійснюється лише у відповідності до закону. І якісь «варіації» у передбаченій законом процедурі з ініціативи Кабміну тут недоречні. Більш того, є частиною правової системи нашої країни є навіть рішення Конституційного суду датоване 2008 роком, із романтичною назвою «справа про земельні аукціони», де тогочасні намагання уряду власними рішенням визначати порядок проведення торгів були визнані неконституційними.

Але кого цікавлять юридичні ризики орендаторів державних земель, які придбають права на ділянки на «електронному аукціоні»? Допоки нинішній уряд при владі, на «юридичні ляпи» аграрних реформаторів, скоріше за все, ніхто не звертатиме особливої уваги. Проте рано чи пізно, нинішні урядовці невблаганно стануть «папередніками», а правомірність деяких із їхніх «реформ» вже буде оцінюватися з інших юридичних позицій. Ну а постраждають, як завжди, підприємці, яким, не виключено, доведеться достроково повернути придбані на «електронних аукціонах» земельні ділянки як «набуті у непередбачений законом спосіб». Але це вже буде зовсім інша історія.