Два сценарії одного президентства: чого чекати парламенту, уряду та українцям від Зе та Порошенка

Який політично-економічний порядок денний чекає українців після 21 квітня? Це ключове питання, усвідомити яке мають сьогодні всі, перш ніж кидати бюлетень у другому турі.  AgroPolit.com уже писав, як відбувся двократний відрив Володимира Зеленського у першому турі, та чим відрізняються програми з підтримки агросектору і загалом бізнесу обох кандидатів. Доки Володимир Зеленський та Петро Порошенко публічно міряються аналізами, оцінюють ефект від кількахвилинних дебатів на 1+1, пропоную вам подивитися далі і спрогнозувати, яким може бути цей політично-економічний порядок денний після 21-го. А далі вирішувати... 

Що нам показує соціологія? За останніми даними Центру Разумокова, відрив Зеленського від Порошенка у другому турі очікується двократний. На парламентських виборах за «Слугу народу» зараз віддали б 22,7% українців, а за Порошенківську «Солідарність» 12,2%. Тож як не крути, а ці двоє ідуть поруч і боротьба між ними буде й надалі, за Раду теж. І президентом буде один із двох! Чи вплине на кінцевий результат адмінресурс і як думають самі українці — побачимо вже скоро.

Читати до теми: Порошенко&Зеленський — українці між двох вогнів…

Тепер спрогнозуймо, що може бути після 21-го.

Сценарій №1 — президент Зеленський.

Чого він прагнутиме? Скористатися своїми конституційними повноваженнями та закріпити свої стратегічні цілі як політик-новачок. За законом він має право змінити силовий блок керівників (Генпрокурор, міністр внутрішніх справ, голова СБУ) та ініціювати до Ради законопроекти. Що потрібно йому насамперед як політику? За великим рахунком, дві речі: показати виборцям до парламентських виборів хоч якийсь позитивний результат-перемогу та, в ідеалі, провести найбільшу фракцію «Слуги народу» в Раду нового скликання.

То яких дій варто від нього чекати, відштовхуючись від таких даних?

Варіант перший — налагодження діалогу з чинним парламентом, внесення перших законів і спроба змінити силові кадри. А для цього має бути працююча більшість під ідеї Зе. А з «працюючою» в Раді останніми роками проблеми. Чого варте лише голосування за військовий стан, де коаліція «розписалася» у всій красі, та лише завдяки парламентським підкилимним торгам змогли протиснути через Раду 30 днів.

За даними співрозмовників AgroPolit.com у різних політичних фракціях, наразі йдеться про варіант ситуативної коаліції, така собі «готовність за викликом до вимоги Президента» (умови цієї опції — окрема болюча тема). Хто в такому разі готовий бути «підголосуєм»? Частина депутатів із БПП, НФ (за винятком групи спікера Андрія Парубія, яким обіцяно місця у списку БПП), позафракційні, частина «Самопомочі» та інші договороздатні фракції. Втім, наразі ця конструкція більше теоретична. Спрацює вона чи ні — буде зрозуміло після перших кроків Зе на посаді. Якими вони можуть бути? Вочевидь на прапорах новоствореної його політсили «Слуга народу» мають майоріти перемоги «нового обличчя» (план дій з 10 економічних кроків оголосили — вибирати є з чого), як от, наприклад, закон про імпічмент президента, або зміна механізму виборів до парламенту. Останній варіант серед депутатів обговорюється активно. Щоправда, іти на варіант за відкритих списків депутати аж пищать, так не хочуть (це така собі «червона картка» від виборця — і той, хто ховався за списками та «плював насіння у стелю» 5 років, не пройде в такому разі). Втім, компроміс можливий, а відтак — і 226 «за».

Наразі обговорюється три ключові правки до цього закону: закриті списки, 3% прохідний бар’єр для всіх політсил і можливість балотуватися у Раду блокам», — говорить джерело.

Але ще ж є питання, яке повисло у повітрі, що буде з Генпрокурором: він залишиться, чи знайдуться голоси, щоб "піти"? Якщо його чіпати — порохова бочка забезпечена!

Чи спрацює варіант ситуативної більшості? Як кажуть, курчат восени рахують, а ми побачимо вже наприкінці травня — максимум у червні. За законом, інавгурація новообраного президента має відбутися в 30-тиденний термін з моменту офіційного оголошення результатів (кінець квітня — перші числа травня).

Якщо не домовиться і ситуативної більшості не буде? В такому разі важливі законопроекти подаватимуться, але поганий парламент їх ігноруватиме…

… Або є другий крайній варіант — достроковий розпуск Ради та перевибори.

Це зробити непросто, але було б в такому разі логічно: зберігається електоральний запал виборців, а відтак — шанси провести потужну фракцію. Чи вистрілить він? Наразі це крайній запасний варіант. 

Ви скажете «це неможливо», бо Конституція забороняє розпускати Раду за півроку до чергових виборів. Втім навіть, у самій Раді думки з цього приводу двоякі. Нещодавно лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко заявила, що достроковий розпуск парламенту цілком реально сьогодні обговорюється у стінах Ради і новому президенту це потрібно, щоби завести на високій ноті найбільшу фракцію.

Як це може бути? Один варіант міститься у правовій колізії в рамках самої Конституції. Дійсно, відповідно до неї, парламент не можна розпускати за півроку до виборів нового. Але у тій же Конституції сказано, що повноваження «старого парламенту» припиняються в день відкриття першої сесії новообраної ВРУ. Не в день виборів парламенту, а в день відкриття новообраної Ради. Це велика різниця! А хтось може сьогодні сказати, коли у листопаді розпочне роботу за планом новообрана Рада? Тому й порахувати цей 6-місячний термін важко. Оце можуть використати для дострокового переобрання чинного парламенту.

Є інший варіант: через суд з’ясувати, є чи немає коаліція в Раді наразі. Розмови про це в Раді ведуться давно, але Президент Петро Порошенко ніколи не підіймав цю тему. Підняти — означало б вдарити по самому собі, адже далі логічним кроком далі було б формування нової. Як вчинить Зе? За моїми даними, наразі у штабі Володимира Зеленського вивчається це питання на підставі звернення, наприклад, до Окружного адміністративного суду Києва. Як розповіло джерело видання, у юридичній практиці є таке поняття, як звернення для встановлення певного факту. В даному випадку запитати у суду можуть щодо коаліції, уточнює співрозмовник. «Кажуть, — продовжує джерело, — що таке рішення уже, можливо, навіть є і опікуються цим питанням юристи «з минулого». Пам’ятаєте, як Кличко доводив у суді, що він проживає в Україні певну кількість років, щоб балотуватися в президенти. Було відповідне рішення адмінсуду, і так у цьому випадку може бути». Ремарка, у ЗМІ раніше лунала інформація про те, що в штабі Зеленського начебто працює Олена Лукаш та Андрій Портнов, але в прес-службі політика цю інформацію спростували.

Ще один «гештальт», який потрібно закрити Зеленському до виборів, хто працюватиме з ним далі? У ЗМІ вже презентували перелік осіб. Цікаво, що посаду голови Адміністрації нині пророкують «юристу Коломойського» Андрію Богдану. Нагадаю, це саме той Андрій, який у 2014 році ішов до парламенту за списками БПП, а потім його технічно «прибрали» зі списку, коли частина його колег по БПП пішли на підвищення в уряд. Тоді такий крок БППівці пояснюють наближеністю Богдана до Коломойського і це була спроба уникнути посилення останнього в Раді, а Богдан міг би створити солідну противагу. В економічній «солянці» кандидатів Зеленського цікаві дві кандидатури: одну уже назвали — Айварас Абромавічус. Інша, як кажуть джерела AgroPolit.com у команді Зе, ще обговорюється — Ігор Палиця (голова Волинської обласної ради). Їх, нібито, «приміряють» на прем’єра, якщо парламентські зірки нового скликання складуться так, як треба. Над іншими кандидатурами до уряду ще працюють і до них дві вимоги: не старше 35-ти і знання, як мінімум двох іноземних мов. Але це попередні розрахунки.

Мені б хотілося зрозуміти ще одне: чи усвідомлює Володимир Зеленський шанс, який випав йому «на тисячу», аби справді розвернути і змінити країну? Якщо так, то десь через рік мінімум у разі перемоги, ми побачимо його спробу рівновіддалитися від всіх можливих центрів впливу. Наразі такі впливи йому потрібні: інакше йому не вдасться вибудувати у парламенті та регіонах систему балансів та противаг у ще «напівфеодальній» державі. Але чи встигне він вчасно від них позбавитися? Питання.

Сценарій №2 — президент Порошенко.

Тут простіше: ми вже бачили стиль роботи Петра Олексійовича за 5 років. Чи зміниться він за півроку в разі перемоги? Хотілося б. Можливо, але не факт. Для нього буде принципово, як і у випадку з Зеленським, завести в нову Раду потужну фракцію. Чи буде його команда з новими обличчями в разі перемоги? Так, напевно. Але значно цікавіше, що буде з тими, хто уже замішаний у оборонному скандалі? Це стало б тестом.

Якщо не пройде? Однозначно, вестиме свою політсилу до парламенту. Модернізовану, чи в старій упаковці? І хто її поведе: він сам чи хтось із наближених, як-от Володимир Гройсман. Вочевидь останньому не дуже комфортна така роль (пригадався форум з висування в кандидати в президенти Петра Олексійовича і обмовка Гройсмана «за Фрейдом» про власне президентство) і йому хочеться давно вже самостійно «літати» в українській політиці з своєю політсилою, але щось чи хтось, схоже, не пускає. Побачимо.

P.S: Вся сьогоднішня ситуація з виборами наштовхує на один висновок — потрібно повернути до бюлетеню графу «Проти всіх» (право, якого українців позбавили 2011 року). У великій мірі значний відрив у першому турі Володимира Зеленського відбувся, бо втомлені 28-річними політичними іграми українці, цього разу голосували не просто за нове обличчя, а радше — проти старої дубової політсистеми всіх парноменклатур. А це, як говорять у Одесі, дві великі різниці. Хто знає, яким був би результат першого туру, якби «проти всіх» було б в бюлетені, а українці розуміли його зміст. По суті — це дієвий механізм показати «червону картку» без майданів і протестів будь-якому кандидату на «рубежі», і так само — дати дорогу новим кандидатам з чистого листа. Якби виборці усвідомлювали силу цієї графи, то, можливо, і в 50% «проти всіх» не втиснулися б (не забуваймо про тих, хто взагалі махнув рукою на вибори — і вони мають на це право, бо разом з бюлетенем у скриньку опускають дозвіл своєму вибору розпорядитися їх життям у найкритичніший для країни момент, як от війна). Щоб це змінило? Одним махом українці вже 31 березня могли б сказати «До побачення» рудиментам радянської системи та її кандидатам. Що було б далі? Аби проросли нові паростки з землі, слід спочатку зірвати бур’ян! Один розчерк пера у бюлетені дав би шанс новим обличчям (так, там теж були б агенти старої системи, але не всі, погодьтеся). Цього разу ми його проґавили. Якщо українці хочуть навчитися демократії, то слід змінювати дубову виборчу систему, як парламентських (ввести відкриті списки, як мінімум), так і президентських (разом з «проти всіх», змінити умови для проходження кандидатів, зробити «соціальні ліфти» для молодих). А далі —вчити розуміти елементарні ази економіки і політики виборців ще з «пелюшок»: що країна не може проїдати більше, ніж заробила в рік; що борги державні за тиждень не можна повернути, якщо ти голий і босий; що надійна економіка починається з простих правил гри для бізнесу, захисту прав власності та сплати податків усіма без винятку.