Залишитися чи піти? 10 міфів про агрокомпанії з іноземним капіталом в Україні

Про переваги відкритої моделі ринку із розширеним суб’єктним составом, включаючи іноземних інвесторів голова Асоціації аграріїв України Олексій Сидоров.

1. Які переваги мають компанії з іноземними інвестиціями і чому вони мають лишитись серед активних суб’єктів ринку? 

Компанії з іноземними власниками працюють прозоро і, отже, є найкращим джерелом для державного бюджету. Весь їх реальний товарообіг відкритий, заробітна та орендна плати сплачуються офіційно і оподатковуються на регулярній основі. Із запровадженням моделі із обмеженнями, земля, яка знаходиться в обробці таких компаній, стане мішенню для рейдерських атак, а рейдери, як відомо, податків не платять.

2. Чому іноземні компанії не згодні на оренду і хочуть саме мати доступ до купівлі землі?

Через спроби нечесної конкуренції іноземні компанії будуть вимушені лише «спостерігати», як на їхніх полях з’являються так звані «шахматки» – є велика ймовірність що землю, яку зараз обробляють такі іноземні компанії, на підставі договорів оренди, будуть скуповувати далеко не фізичні особи для подальшого продовження орендних відносин, а переважно рейдери, які, після спливу термінів первинної оренди, або, що цілком ймовірно, не зважаючи на існуючу оренду, заблокують її подальший обробіток і, звісно, існуюча конфігурація полів таких іноземних компаній буде змінюватись у бік зменшення і звуження, що призведе до унеможливлення руху і роботи широкозахватної техніки і обладнання, що суттєво знизить ефективність бізнесу. Ми знаємо випадки, коли рейдери фактично «крали» землю через чорних реєстраторів, після чого блокували під’їзні дороги, блокували техніку господарств, збирали врожаї, тощо. І якщо вчора таким рейдерам потрібно було порушувати закон, то сьогодні закон буде на їхньому боці. Під прицілом буде більшість компаній з іноземними власниками – інвестиційний імідж і привабливість України будуть підірвані, нові інвестори не ризикуватимуть і будуть шукати можливі альтернативи, а ті, що вже працюють, будуть скорочувати свою присутність або зовсім йти на інші ринки до інших країн. Тут треба розуміти, що ніхто не хоче вкладати додаткові інвестиції в землю, яка не перебуває у власності, тим більше через слабкі норми верховенства права в Україні, де рейдерство є цілком поширеним явищем. У випадку із орендою, основні ризики інвесторів пов’язані з тим, що орендована земля перебуває під контролем лише на підставі відповідного договору, і як всім відомо, будь-який договір є настільки ж твердим, як і правова система, яка забезпечує його виконання договірними сторонами. Таким чином, в українських правових реаліях, лише право власності служитиме більш-менш надійним механізмом захисту проінвестованих коштів і інвестори не лише «принесуть» більше грошей на придбання землі, але й направлять їх у кращий догляд за полями, технології грунтообробітку, будівництво інфраструктури, як виробничої так і соціальної, розвиток тваринництва, тощо.

Читайте до теми: Григорій Пуга: Якщо іноземців не допустять на ринок землі, ми не змінимо Україну на краще

3. На що розраховувати власникам землі у випадку із обмеженням стосовно іноземців?

У випадку із обмеженням кількості суб’єктів ринку, без присутності реальних зовнішніх інвесторів, власники землі – українські пайовики, будуть обмежені у своєму виборі, їхня земля так і не отримає свою справжню оцінку і не стане повноцінним активом, на що всі так розраховують. Це зрозумілий процес в умовах обмеженого попиту на наявну пропозицію. Це завдасть великої шкоди 7-ми мільйонам українських громадян – коли привілейовані групи феодалів скуплять їхню землю за безцінь і лишать людей ні з чим! Треба розуміти, що пайщики, які передають в оренду свою землю компаніям із іноземними інвестиціями, в разі виявлення свого бажання, не зможуть продати землю найбільш природньому своєму партнеру – їх орендареві. Оскільки така земельна ділянка буде знаходитись посеред відповідних сформованих земельних масивів, такі пайовики можуть мати проблеми з її продажом роками, оскільки жоден реальний господар не купить земельну ділянку посеред земельного масиву, розуміючи логістику і обмеженість використання, тому що основна частина земельного масиву буде контролюватись і оброблятись іншою сільськогосподарською компанією. На всьому цьому буть «грати» рейдери – вони будуть змушувати пайовика суттєво знизити ціну, а отже, такий пайовик буде у суттєво гіршому становищі, порівнюючи з тим, хто здає свою землю в оренду українцю, чи українській компанії.

4. Чи обов’язково повинен бути проведений загальний референдум щодо запровадження земельного ринку і розпорядження правами власності на землю?

Громадяни України вже володіють землею, оскільки земля у вигляді паїв вже розподілена і буде продовжувати розподілятися за законом виключно серед громадян України на так званому «первинному» ринку, через механізм приватизації, тобто безоплатної передачі державних земель у власність своїх громадян. І саме громадяни України повинні мати право та можливість розпоряджатися власною землею в повній мірі, адже, врешті решт, рішення за ними – чи продовжувати здавати в оренду, чи обробляти самостійно, чи продавати і кому, і то, яке рішення буде прийнято самими власниками, і буде справжнім волевиявленням, без будь-яких спекуляцій і маніпуляцій на цю тему. Кожна людина має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю – право приватної власності є непорушним, так говорить ст.41 Конституції України. Референдум фактично «заблокує» цю норму в разі рішення щодо обмеження права, а оскільки референдум буде проведений серед більшості стосовно прав меншості, оскільки не всі опитані матимуть прямий зв’язок із предметом такого опитування, його результати взагалі можна визнати такими, що є сумнівними.

5. Чому для України так важливі іноземці і чи не маємо ми перш за все думати за власних фермерів? 

Треба розуміти, що існуючі компанії з іноземними власниками – вони перш за все є українськими, вони засновані на основі українського законодавства, яке на них і поширюється в повній мірі, вони сплачують податки в Україні і в більшості випадків мають місцеве українське управління. І перш за все, саме іноземний бізнес, інвестори, є сьогодні першими і найголовнішими лобістами інтересів України перед своїми громадянами і урядами своїх держав, які надають Україні колосальну підтримку на міжнародній арені і цей зв’язок не можна руйнувати. Втратити надійних зовнішніх союзників сьогодні, це лишитися Україні сам на сам перед загрозами, як економічними так і геополітичними. Вільне і сусідське існування іноземного бізнесу поряд із місцевим сприятиме природньому обміну досвідом, технологіями, тощо саме із місцевим бізнесом, що напряму впливатиме і на його подальшу ефективність і конкурентоспроможність, адже вільний ринок капіталів, вільний ринок труда завжди були і будуть рушійними силами прогресу.

Читайте до теми: Роман Лещенко: Мораторій – це найкраща форма розкрадання української землі

6. Які переваги відкритого ринку?

Відкритий ринок вигідний для всіх чесних гравців – для фермерів, для власників земельних ділянок, для держави. У фермера з’явиться можливість придбати землю, на якій він працює, власники земельних ділянок отримають достойну і справедливу ціну, а держава отримає відповідні чесні податки.

7. Чому не лишити все як є, тобто продовжити мораторій?

Відсутність будь яких реформ, особливо у таких чутливих і важливих для економіки напрямках, яким є сільське господарство, призведе до суттєвого відкату назад і Україна остаточно втратить шанс реального конкурування на світових ринках продовольства. Україна вже робила помилки, коли обирала одну дорогу із Росією, нашим східним сусідом, завдяки чому рівень життя і добробуту українців сьогодні у три рази нижчій ніж у громадян інших країн із бувшого радянського блоку, які вибрали шлях до ЄС. Примітним є приклад Чеської Республіки, яка сьогодні є відкритою для іноземних інвестицій, де кожен, включно із громадянами України, і такі випадки відомі, можуть вільно купити сільськогосподарську землю. Це яскраво демонструє, що свобода, рівність, верховенство права та вільний ринок – це шлях до добробуту нації. І навпаки, заборони і обмеження – шлях до бідності, панування олгархату і вузьких привілейованих угрупувань, які одноособово використовуватимуть блага усього народу.

8. Але наш народ вже нікому не вірить і вкотре боїться бути ошуканим?

Страшилки» про те що «землю повивозять» не мають під собою ніякого підґрунтя. Українська земля знаходиться в Україні і тут і залишиться і єдине професійне питання полягає в тому, чи буде вона оброблятися належним чином, чи буде при цьому зберігатись і підвищуватись її якість. А також, чи будуть всі гравці, особливо рейдери, сплачувати податки належним чином. І тут ми наважимось стверджувати, що саме компанії з іноземними інвестиціями сплачують більш високі податки і причиною тут є прозорість ведення бізнесу.

9. В умовах обмеженості доступу до фінансового ресурсу у українських фермерів, вся земля буде сконцентрована в управлінні саме іноземних компаній, у яких такий ресурс є? 

Ми, як ААУ, не проти тимчасової заборони для «нових» іноземців, які ще не присутні і не проробили на українському ринку, і навіть не проти заборони купувати „нову землю”, тобто ту, яку іноземні компанії історично не обробляли. Цей збалансований підхід, який ми просуваємо, є більш ніж достатнім запобіжником щодо концентрації землі в руках «іноземців», і в той же час дозволить іноземним компаніям продовжувати свій бізнес без істотних проблем. Українські аграрії, чий бізнес пов’язаний із іноземними інвестиціями, зовсім не намагаються захопити ту землю, яку обробляють їхні колеги – українські фермери. Вони просто хочуть, як і всі інші порядні фермери, мати можливість придбати ту частину землі, на якій вони саме господарюють для розвитку і підвищення ефективності саме власного бізнесу. Звісно, якщо власники земельних ділянок запропонують їм цю землю. Якщо такої можливості не буде, то серед потенційних покупців у цих землевласників буде лише обмежена група рейдерів і спекулянтів, які так само «прийдуть» до українських фермерів. До сьогодні, навіть при наявності значного, як всі кажуть, фінансового ресурсу, лише 10% української землі знаходиться в обробітку компаній із іноземними інвестиціями, натомість 80% землі сконцентровано в управлінні дрібних і середніх українських фермерів, і це є яскравим доказом, як розвивалась і куди дійшла концентрація впродовж минулих 20ти років, і що саме український, місцевий, фермер є набагато «спритніший», оскільки він знаходиться у себе на батьківщині і місцевий бізнесовий побут саме для нього є природнім, а отже сприятливим.

Читайте до теми: На порозі відкриття ринку земель потрібно розуміти, як бути із забрудненими радіонуклідами територіями?

10. А як же приклад наших сусідів, литовців, які не рекомендують нам «наступати на їх граблі» і зробити ринок обмеженим вже на початку? 

Серед можливих так званих моделей земельного ринку нам чомусь нав’язують не самі прогресивні приклади – Литви, Польщі тощо, забуваючи про більш прогресивні, такі як Іспанія, Італія, Нідерланди, Чехія, Германія, Великобританія, Австрія, США тощо, де ефективність і маржинальність з одного гектара подекуди не в рази, а в десятки разів більше за наведені приклади і тим більше за українські. Наведені приклади держав є більш прогресивними саме завдяки їх відкритості. І не треба забувати з чого починали та сама Литва та Польща – вони починали з нуля, де ще не був сформований суб’єктний склад учасників нового ринку, окрім саме власників земель, в нашому ж випадку, за роки бездіяльності і мораторію, ми вже маємо цілковито працюючих суб’єктів, які вже сьогодні є ефективними, і завдяки яким сформувалась ціла галузь економіки. Порушувати на сьогодні цей природній баланс є вкрай небезпечно і загрожує цілу галузь, і ще ряд похідних і споріднених, погрузити у невизначеність, що буде мати наслідки щодо їх подальшого розвитку, а подекуди навіть існування, принаймні на деякий час, коли ринок буде перерозподілятися, що неминуче за таким сценарієм.