Ліцензії для зберігання пального аграріями: чергова перемога агросектору

Ліцензування зберігання пального – була одна з топ-тем для аграрного середовища цього року, паралельно із відкриттям ринку землі. Пропозицій лунало багато: від максимально жорсткої процедури обов’язкового ліцензування до збереження існуючого статус-кво без будь-яких зайвих адміністративних навантажень.

Через особливості виробництва, агросектор традиційно потребує значні об’єми палива для обслуговування власної сільськогосподарської техніки. Тому дане питання завжди було чутливим для фермерів. Коли 23 листопада 2018 року було прийнято закон № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», абсолютна більшість аграрної спільноти виступила з різкою критикою його положень, що стосувались зберігання пального для сільськогосподарських потреб. Під соусом боротьби із незаконним обігом пального та «сірими АЗС» всіх аграріїв зобов'язували отримувати з 1 липня 2019 року спеціальні ліцензії для зберігання пального.

Що це означало?

Сільськогосподарські товаровиробники, які зберігали пальне у своїх ємностях, повинні були підготувати величезний пакет документів, серед яких документи на речові права на ділянку, на якій знаходиться місце зберігання пального, акти про введення в експлуатацію об’єкта зберігання, дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки, документи у сфері охорони праці тощо. Після подачі та перевірки цих документів видавалася ліцензія, вартість якої становила 780 гривень на рік.

На перший погляд, запрацював цілком раціональний механізм, який був спрямований на контроль за обігом пального. Проте, як завжди, виникло ряд «але» і на практиці цей механізм продемонстрував свою неспроможність.

По-перше, ліцензію потрібно було отримувати на кожне окреме місце зберігання пального, тобто, на будь-яку бочку, цистерну тощо. Хоча вартість п’ятирічної ліцензії складає 3800 гривень, проте, уявіть скільки місць для зберігання пального може бути в одного господарства. Таким чином ми лише створювали додаткове необґрунтоване фінансове навантаження на фермерів.

По-друге, і що найбільш важливо, це – перелік документів, який потрібний для оформлення ліцензії. І навіть не сам перелік, а процедура отримання цих документів. Ні для кого не секрет, що в Україні і сьогодні існує багато земельних ділянок із невизначеним правовим статусом, речове право на які належним чином не оформлене. А через часту зміну правовстановлюючих документів, реєстрів тощо отримати дійсні документи, які підтверджують власність чи користування певною ділянкою, є просто неможливим. До мене, як народного депутата, не раз зверталися із такою проблемою фермери, підкреслюючи, що через даний фактор вони юридично не зможуть отримати ліцензію на зберігання пального.

До того ж, окреме питання виникло і щодо отримання дозволу на початок виконання робіт підвищеної небезпеки. Такі дозволи видаються на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб’єкта господарювання під час виконання заявлених робіт підвищеної небезпеки. Небезпечними роботами ж у даному випадку вважається зберігання пального об’ємом більше 5 тис. т (5 млн літрів). Іронія в тому, що абсолютна більшість сільськогосподарських підприємств банально не має потужностей для зберігання такого об’єму палива.

За оцінками експертів з профільних аграрних асоціацій, загальна сума витрат на отримання всіх дозволів, проходження експертиз, підготовку документів, навчання інженерів з технічної безпеки, паспортизацію ємностей для зберігання пального тощо складала б в середньому 90 грн на один гектар. А це, у свою чергу, дорівнює практично сумі існуючих податкових зобов’язань для агропідприємства. Непоганий додатковий податок за заправлення техніки з кишень аграріїв.

Реальна ж вартість ліцензії для господарства площею, наприклад, 1000 га досягала б більше 90 тис. грн. Погодьтесь, це вже не ті 780 грн, які були на початку. А разом зі штрафами у сумі 500 тис. грн за зберігання пального без ліцензії дана проблема ставала все більш загрозливою та набувала все більшої актуальності для агросектору.

Щодо такого механізму ліцензування було отримано скарги від тисяч фермерів з усієї України. Також надійшли листи з проханням перегляду даного підходу від передових аграрних асоціацій.

Фактично 97% українських фермерів не могли юридично оформити належні документи. Розуміючи масштаб проблеми, ми разом з ініціативною групою депутатів з аграрного та податкового Комітетів ВР взялися за пошук компромісного рішення з гравцями паливного ринку. У нас був час до 1 січня 2020 року, до якого відклали набуття чинності штрафів, тож рухатись ми повинні були швидко та ефективно. Було проведено десятки робочих зустрічей та круглих столів за участю народних депутатів, представників ДФС, Мінфіну, представників профільних аграрних асоціацій, нафтогазових асоціацій та звичайних фермерів. На запропонований нафтогазовими компаніями механізм ліцензування надходили скарги навіть від підприємств з інших галузей, зокрема, від «Укрзалізниці» та «Енергоатома», які теж скаржилися на шалені збитки від ліцензування.

Перша наша пропозиція – щодо заміни ліцензування на декларування (звичайне повідомлення фіскальних органів про наявність місць для зберігання пального) – не отримала належної підтримки. Проте, після тривалих дискусій було знайдено консенсус з податківцями, який полягає у наступному: зберігається видача ліцензій, проте, для аграріїв скасовується необхідність подачі додаткових документів. Такий підхід ліг в основу законопроекту № 2317, співавтором якого став я та мій колега з податкового комітету парламенту Олексій Устенко. Його положення стали компромісними і для аграріїв, і для підприємств нафтогазової сфери. У свою чергу, держава посилювала контроль за незаконним обігом пального, що повинно дати позитивні результати у боротьбі з нелегальними АЗС.

До другого читання законопроекту мною разом з Олексієм Устенком було подано ряд поправок, які були підтримані профільним комітетом, зокрема:

1. щодо уточнення формулювання «для власного споживання»;
2. щодо уточнення форми заяви для отримання ліцензії аграріями, де зазначається про використання пального для власного споживання та фактичне місце розташування ємностей для зберігання пального;
3. щодо перенесення запровадження штрафів не з 1 січня, а з 1 квітня 2020 року.

Врешті-решт, наш закон у погодженій з аграріями редакції було прийнято 18 грудня.

Таким чином, після проведення комплексної роботи нам вдалося знайти прийнятну для аграріїв формулу для ліцензування зберігання пального. Я завжди був і лишаюся переконаним, що мале і середнє фермерство повинне виключно стимулюватися державою, а не обкладатися додатковими поборами, а галузі АПК, яка генерує 13% українського ВВП, слід створювати можливості для додаткового росту. Історія з ліцензуванням зберігання пального продемонструвала єдність аграріїв та їх непохитність у відстоюванні спільної позиції. Це ще одна перемога для нашого фермерства, і я впевнений, що у найближчому майбутньому ми разом зможемо вирішити у законодавчому полі більшість проблем, які вже давно турбують український агросектор.