Незалежність-29: над прірвою – як залишитися в живих

Відбулися, в процесі, дерибан – ці три вирази означають для мене основні досягнення України на 29-му році незалежності.

ВІДБУЛИСЯ  — незалежна держава (факт), хоча й не просто!  

В ПРОЦЕСІ хронічної трансформації: наразі Україна заходить у круте політично-економічне піке. Попереду глибока криза (економічна, міжнародна та внутрішньо-політична). Чим вона стане для нас: можливістю чи завершенням?

ДЕРИБАН – майже 30 років розкрадають Україну під різними політично-бізнесовими «заквасками» і не можуть вкрасти. Уявляєте, яка насправді багата Україна, які масштаби можливостей у нас? І все це відбувається тільки з нашого дозволу – це теж факт!

Читати до теми: Як виростити в Україні свій Давос: план із залучення інвестицій і бізнесу для Володимира Зеленського

Чому Україна в ХХІ столітті тримається на цих рудиментарних трьох «китах»? Не відбулася фінальна зміна мислення та принципів поколінь. Нам ще, як тим євреям, ходити 10 років пустелею своїх ілюзій минулого. Дякувати Богу, тридцять уже позаду.

Ці 10 будуть дійсно вирішальними для нас і світу загалом. Ми побачимо руйнування наддержав і утворення нових формацій, а також – зміну світових еліт (сировинні замінять інноваційні). Україні не вдасться відсидітися, якщо ми хочемо вижити!

Що маємо робити для цього ми – як нація і держава?

Перший глобальний виклик для України – попереду епоха регіональних «князівств». Зародки ослаблення «центру» влади і вихід на перші позиції регіональних еліт бачимо вже зараз. Децентралізація їх тільки посилить. Добре це чи погано? Хто пам’ятає історію України, той знає: був період, коли традиційна територія України розшматовувалася багатьма князівствами, і лише після смерті Володимира його син Ярослав безцеремонно і жорстко військовим шляхом централізував владу. Так ми отримали одного з найсильніших політиків-міжнародників у світовій історії і своїй – Ярослава Мудрого. Можливо, справді, треба надивитися на безлад, щоби прийти до спокою? А з іншого боку, можна так і лишитися на узбіччі цивілізації. Я вірю в те, що історія циклічна.

Читати до теми: Місцеві вибори-2020: зміна виборчого законодавства та децентралізація по-новому доб’є сільських жителів та закріпачить місцеву владу

Друге – вибір стратегічних союзників. Сьогодні довкола України радше міжнародні інтересанти своїх вигод, але точно не партнери. Підігріває ситуацію війна з Росією. Події в Білорусі теж піділлють олії у вогонь: можуть посилити історичне протистояння по лінії Дніпра, а відтак – і орієнтацію українців на РФ і Європу. Київ, як політичний центр, без адекватних саме міжнародних політичних кроків у пошуку союзників, ризикує перетворитися на «острівок» у океані. А тепер – хто наші союзники? США: після Польщі ми №2  для них як форпост у системі стримування та противаг зростаючому континентальному впливу Росії. Але, на відміну від поляків, ми не отримуємо стільки фінансової підтримки від США, щоби бути цим форпостом. Європа замкнулася у собі й бачить наше наближення за принципом «крок уперед – два назад». Недооціненою сьогодні лишається роль Китаю як нашого міжнародного партнера. За правильної конфігурацій сил він може стати: а) фактором стримування подальшого натиску Росії на нас; б) через торговельні контакти посилить нашу вагу і ставлення до нас США та Європи. Не забуваймо, що після провалу входження Китаю в ЄС через Білорусь (ця країна мала стати торговельними воротами Китаю в єврозону за кілька років) саме Україна може стати китайським вікном у Європу. Поки що Піднебесна дивиться на нас як на територію для вирощування сировини, бо всі  попередні спроби про кооперацію успішно і з тріском провалили. Час визначати пріоритети.

Читати до теми: Земля України без гриму: основні положення та наслідки закону про вільний ринок

Третє – реформи: просто брати і робити без робочо-партійної лірики. План – і виконувати, як було у поляків, литовців, грузинів… Наведу приклад потрібних дій у агросекторі:

1. Поновити Мінагрополітики. А не займати страусину позицію, бо з піску нічого не видно. Коли немає голови, то думають яким місцем?

2. Терміново знайти джерело для компенсації втрат аграріям тих областей, які постраждали від посухи в цьому році, бо восени нас чекає вал банкрутства середніх і дрібних господарств по всій Україні. За попередніми оцінками, посуха завдала аграріям збитків на 15 млрд грн. Лише на Одещині вигоріло 70-80% озимих. Наразі Чернігівська, Полтавська, Вінницька, Кіровоградська, Одеська та загалом увесь південь країни згорів і врожаю не буде. За точки беззбитковості вирощування пшениці (5 т на 1 га) в цих регіонах ми маємо в кращому випадку 2 т, соняшнику, відповідно – 0,7-0,8 за необхідного економічного мінімуму в 1,5 т з 1 га. На цьому тлі нас всіх присипають розповідями про «непоганий урожай». Його не буде, а всі ці інформаційні прогнози-«засівання» не більше, ніж спроба приспати пильність аграріїв і змусити їх продати все зерно на старті за збитою ціною. Отака реформа. Займатися треба не профанацією, а вже зараз уряду, КМУ та депутатам слід знайти джерела для фінансової компенсації і придумати заходи підтримки для малих і середніх, бо восени буде біда.

3. Знайти механізм доступного кредитування під земельну іпотеку для будь-кого з українців, хто хоче зайти і працювати в агро.

4. Зайнятися зрошенням по Україні (залучати до таких масштабних проєктів Китай, ЄБРР, ЄІБ та інших).

5. Максимально цифровізувати земельні та майнові відносини.

6. Система торговельних аташе по світу з прив’язкою оцінки роботи послів до показника залучення інвестицій.

7. Створити аграрну долину для інноваційних проектів на кшталт Кремнієвої у США.

8. Запустити аграрний Давос в Україні.

9. Український агросектор потребує уповноваженого з питань розвитку сільських територій. Раніше з такою ініціативою до уряду вже виступив перший заступник керівника Всеукраїнської асоціації громад Іван Фурсенко. А днями про програму села вже заїкнувся президент Володимир Зеленський: він доручить уряду розробити концепцію розвитку сіл і малих міст. Час призначати уповноваженого!