Європейський зелений курс – презумпція ефективності екологічного оподаткування та створення Фонду декарбонізації

Кліматична ситуація в Україні стає дедалі складнішою. Низька мобільність України у контексті приведення законодавства до сьогоднішніх реалій створює небезпечний прецедент , який може призвести до повільного й болісного знищення бізнесу в країні. Ці умови закладають необхідність у проведенні реформування екологічного оподаткування .

Верховна Рада, як один з головних майданчиків для проведення систематичних обговорень і реєстрації нових законопроектів, не приймає конкретних рішень щодо екологічного податку. Разом з тим, система адміністрування цього податку досі залишається без змін. Ми досі є заручниками бездіяльності та не маємо проєктів, які здатні покращити ситуацію чи навіть більше – створити діючу та ефективну систему оподаткування, яке дало би змогу українським виробникам не лише виконувати свої зобов’язання, але й проводити модернізацію, продовжуючи отримувати прибутки.

Читати до теми: Європейський агросектор викидає вп’ятеро більше парникових газів ніж український – заява 

Представники державної влади говорять про збільшення податкових ставок, зокрема податку на викиди двоокису вуглецю (СО2) з 10 до 30 грн за тонну, яке може відбутися уже з 1 січня 2022 року. У більш віддалених планах приведення цих ставок до європейського рівня – 10 євро за тонну СО2.

На жаль,  на практиці, ці кошти «не працюють» на користь довкіллю. Наприклад, вуглецевий податок, який було збільшено в 2019 році майже у 25 разів, повністю надходить до загального фонду державного бюджету і це означає, що він спрямовується державою на вирішення різних питань, але не екологічних. Інші податки, які частково надходять до місцевого рівня, або не використовуються органами місцевого самоврядування, або витрачаються на заходи, які не завжди можна назвати природоохоронними. Достатньо звернути увагу на статистичні дані: впродовж 2011 – 2020 років було зібрано 14,6 млрд грн екоподатку, з яких – 11,3 млрд грн – надійшло до загального фонду держбюджету.

Читати до теми: За два місяці Україна має показати європейцям свій варіант розміру зменшення викиду парникових газів в межах Паризької угоди

Яким є вирішення питання?

Одним із простих шляхів є зміна пропорцій і структури екологічного податку. Зараз кошти надходять у такому форматі:  45% – до загального фонду держбюджету, 30% – до спецфонду обласного бюджету, 25% – до спецфонду місцевого бюджету. Такі заходи, як направлення коштів екоподатку замість загального фонду до спеціального, зміна пропорції на користь місцевих бюджетів, а також розробка підзаконного акту, який би якісно визначав порядок витрачання коштів і подальший моніторинг їх ефективності – вже значно покращили б ситуацію.

Цікава позиція Міндовкілля щодо питання екологічного оподаткування: вони просувають ідею створення «кліматичного фонду» – окремої юридичної особи, що має власну структуру управління, яка акумулюватиме кошти екоподатку і буде ними розпоряджатися, направляючи на природоохоронні проекти, а також буде використовувати їх для залучення міжнародного фінансування.

Читати до теми: Імплементація Європейського «зеленого курсу» в інтересах українського аграрного сектору

У свою чергу, представники промисловості пропонують створення «Фонду декарбонізації». Відмінність від проєкту Міндовкілля полягає у тому, що, на думку бізнесу, першочергово потрібно провести екомодернізацію підприємств, оскільки найбільше забруднення довкілля відбувається саме через їх діяльність. Виробники готові змінювати підходи і планувати відповідні видатки, адже вони зацікавлені зберегти попит на свою продукцію на міжнародних ринках. Бізнес вважає, що через «нецивілізовані підходи» у виробництві, їх товари можуть стати неконкурентоздатними. Позиція щодо фонду заснована на досвіді країн-сусідів, які вже пройшли цей етап. В них держава стимулювала процеси переходу на нові технології і надавала підприємствам підтримку у вигляді податкових канікул, зниження податкових ставок, пільгового кредитування. Тому, й в Україні доцільно використати кошти цього Фонду саме для надання підтримки підприємствам, щоб вони швидко змогли модернізуватися без втрат для економіки країни.

З огляду на вимоги нових проєктів законів № 3091 «Про державний екологічний контроль», який мають розглянути та № 4167 «Про запобігання, зменшення та контроль забруднення, що виникає в результаті промислової діяльності», що знаходиться на доопрацюванні після чергового розгляду  у Верховній Раді і якими будуть введені нові жорсткі екологічні вимоги до здійснення господарської діяльності. А враховуючи вкрай стислі строки для переходу на нові технології, існує велика ймовірність того, що частина промислових підприємств в Україні змушена буде закритися. Тому ідея створення Фонду, який би став джерелом екомодернізації, є цілком зрозумілою.

«Забуті» закони

До речі, незрозуміла ситуація із законом «Про торгівлю квотами на викиди парникових газів», прийняття якого повинно відбутись відповідно до наших міжнародних зобов’язань. Цей законопроєкт навіть був включений у План законотворчої діяльності ВРУ на 2021 рік, але інформація щодо його розробки наразі відсутня.  У випадку, якщо такий закон з’явиться, він матиме значний вплив на розподіл екологічних фінансів. Будь-який з проєктів спеціального природоохоронного фонду потрібно обговорювати, опираючись на конкретні цифри, аналізувати їх переваги і недоліки, радитися з усіма стейкхолдерами і лише після цього приймати зважене рішення. Варто зазначити, що по «Фонду декарбонізації» вже  існує відповідний проєкт Закону, але стосовно «Кліматичного фонду» – лише лунають заяви посадовців протягом останнього року,  втім про розробку такого закону наразі невідомо.

Читати до теми: У Раді подадуть пакет законопроектів про впровадження «зеленого курсу» Європи

Обирати той чи інший шлях можливо лише тоді, коли в нас буде стратегічне бачення хоча б на найближчі кілька років. У випадку з екологічним фінансуванням, ми не можемо робити прогнози, тому що в Україні відсутнє єдине бачення проблеми, дорожня карта реформ у екологічній сфері та ми обмежені у часі.

Реформа екологічного фінансування, як і екологічної сфери в цілому є неминучою. Але наскільки наша держава та громадяни зможуть ефективно цим скористатись, залежить від  розробки і прийняття дієвих законів, які врахують реалії саме нашої країни, а не будуть скопійованими з іноземних нормативно-правових актів.