Куди котиться ДПЗКУ – у прірву дефолту чи під гору реструктуризації з китайцями?

Кейс Державної продовольчої зернової компанії України (ДПЗКУ) – це екзамен на тверезість та оперативність дій української влади. Хоч китайський кредит ДПЗКУ підписувала не нинішня влада, але розгрібати його наслідки доведеться таки «слугам». На сайті ДПЗКУ нещодавно радісно відзвітували (при цьому жодної «живої» публічної заяви міністра економіки чи прем’єра немає, лише мова голих листків паперу), що вже погодили план реструктуризації та внесення змін до кредитного договору між АТ ДПЗКУ та Експортно-імпортним банком Китаю. «МЕРТ надало згоду на вчинення АТ «ДПЗКУ» значного правочину щодо внесення змін до договору. Наступний крок – ініціювання переговорів на міждержавному рівні, що наразі опрацьовується урядом України, та безпосередній діалог з китайською стороною», – йдеться у пресрелізі ДПЗКУ, який має сиротинський вигляд на тлі масштабності описаних у ньому процесів. Бендер, Бендер, «стулья», «стулья»… AgroPolit.com розбирався, що ж стоїть за «високою поезією».

Якщо перекласти людською мовою, то у пресрелізі, вочевидь, ідеться про те, що Мінекономіки в особі тоді вже напівшпагатного Олексія Любченка люб’язно спихнуло вирішення питання китайського кредиту і можливого дефолту державного трейдера на ДПЗКУ. Як твердять джерела AgroPolit.com, саме нещодавно призначений старий-новий в.о. голови ДПЗКУ Василь Коваленко може виявитися крайнім у розплутуванні клубка проблем ДПЗКУ. Йому начебто дали «віжки правління» в організації розмови з китайцями про реструктуризацію кредиту, бо нікому воно більше в КМУ не здалося. За моїми даними, на 18 листопада 2022 року призначена фінальна презентація бачення подальшого розвитку ДПЗКУ у КМУ. Ну що ж – варіантів там не багато.

Читати до теми: Китайський кредит ДПЗКУ: Сім головних питань 

Тим часом опитані AgroPolit.com учасники зернового і політичного ринку наголошують на одному: потрібен рівень мінімум прем’єрський, а максимум – президентський у перемовинах. Інакше ДПЗКУ «закусять», якщо тільки вони поткнуться єдині в цей процес. Надто китайці прагматичні в таких перемовинах. Адже часу дуже мало, а борги колосальні. З точки зору Китаю – турбуватися нема чого – у них за пазухою держгарантії з бюджету України. Україні є чого – на кону міжнародний імідж та привид розпаковки мільярду доларів і без того дефіцитного, дірявого бюджету. Скільки це там у гривнях?

Як нещодавно зізналися у ДПЗКУ, «наші китайські партнери вимагають обговорювати лише на міждержавному урядовому рівні». Питання є?

Який наразі фінансовий стан ДПЗКУ?

Три кити фінансового благополуччя компанії мають такий вигляд:

1. На рахунках ДПЗКУ – близько $25,5 млн.
2. Неповернений валютний виторг за цей рік – близько $29 млн. А за 2014/15 роки – майже $200 млн (сума наразі безрезультатно оскаржується у судах).
3. 21 січня 2022 року має відбутися чергова виплата за китайським кредитом – $96 млн.

Яких вам ще «реформ» не вистачає?

При цьому у ДПЗКУ супероптимісти. Виконувач обов’язків голови правління ДПЗКУ Василь Коваленко заявив таке:

Попри переддефолтний стан за кабальними кредитними зобов’язаннями, навіть з урахуванням низького рівня оборотних коштів у корпорації, про дефолт перед нашими постачальниками та покупцями не йдеться. Так, є складнощі у взаєминах з нашими найбільшим кредитором, але банкрутства корпорації ніхто не допустить. Хоча компанія навряд чи переживе ще одну зміну керівництва».

AgroPolit.com провів своє опитування нашої аудиторії на предмет того, що ж читачі-учасники ринку думають: розділяють чи ні такий оптимізм. Ось що ми отримали: 71% опитаних AgroPolit.com аграріїв вважає, що ДПЗКУ таки світить дефолт.

Читати до теми: Василь Коваленко – про реалії та плани розвитку ДПЗКУ

Китайські гроші ДПЗКУ

По суті є два контракти:

1. генеральний договір про співпрацю в сфері с/г від 2012 року про постачання зерна/техніки китайській China National Complete Engineering Corp (Китайська національна корпорація машинної промисловості та генеральних підрядів).
2. договір від 26 грудня 2012 року з китайським державним Ексімбанком про виділення коштів на закупівлю зерна.

Щодо кредиту, за яким ДПЗКУ має чергову виплату в січні 2022 року, то він складався з двох частин. Перша його частина у розмірі $1,5 млрд йшла на закупівлю зерна (за комерційною ставкою – 4,5% плюс LIBOR.) В операційне користування корпорації ДПЗКУ надійшло $450 млн. Решту суми розмістили в Укрексімбанку. У договорі є пункт про преференційну маржу для китайців – $5 за кожну тонну зерна.

Інша частина цього кредиту законсервована і має піти на закупівлю китайських засобів захисту рослин і сільськогосподарської техніки. За її обслуговування щороку держава платить – $90 тис.

 Скільки ДПЗКУ поставила кукурудзи Китаю?

За угодою, щороку ДПЗКУ мала постачати щонайменше 5 млн т. Однак за всі роки було поставлено майже 6 млн т.

Які причини цього?

Перша – ССЕС ніколи не мала такої ліцензії на імпорт зернових у Китай, відтак і таких закупок в нас і не проводила. Попри те, що «офери» (пропозиція на викуп певної партії зернових) ДПЗКУ постійно робила китайцям. Так, цього року ДПЗКУ виставила майже 90 «оферів» на 4 млн т, але китайці не відповідали на них.

Друга – не всі заявлені у контракті на поставку с/г культури з України сертифіковані у Китаї. Так, українська пшениця досі не сертифікована для постачання до Китаю, тобто її імпорт з України заблокований. Тому вантажать переважно кукурудзу.

 Що чекає на ДПЗКУ та Україну 21-го січня 2022 року?

Є два варіанти:

• або держава оплатить черговий платіж за кредитом в сумі $96 млн
• або сплачує китайцям залишок кредиту в $900 млн плюс відсотки.

В чому печаль цієї історії? Часу наразі на перемовини майже немає (у грудні українські банки ідуть в новорічні святкування, а в січні – Китай входить у новорічні свята). А ще переговори навіть не починалися. Далі треба обговорити з Китаєм умови реструктуризації кредиту, зміну ставки, строків та інше.

Читати до теми: Відмовчатися про держгарантію $1,5 млрд неможливо. Валерій Томіленко

Стратегія розвитку ДПЗКУ

18 листопада, за моїми даними, фінальну стратегію мають презентувати на розгляд КМУ. Якою вона може бути? У нещодавньому інтерв’ю Коваленко дав 4 орієнтири про це:

1. ДПЗКУ власності держави

ДПЗКУ повинна залишатися на ринку і продовжувати функціонувати. Її потрібно перетворити на глобального державного національного зернотрейдера з повним циклом виробництва зерна – від вирощування до продажу. Власне, китайці теж не раз наголошували, що в ДПЗКУ має бути банк землі (6 тис. га) для вирощування продукції, необхідної для постачання в Китай… Тому ми вже вийшли з пропозицією формування банку землі, можливо, це відбудеться шляхом надання державних земель та оренди.

2. Якщо китайці відмовляться від діалогу по реструткуризації боргу ДПЗКУ з Україною

Ми пропонуємо сьогодні не зупинятися і шукати альтернативні джерела фінансування. Треба погасити кредит китайському Ексімбанку і далі рухатися з чистого листа. Детальний план ми вже представили Кабміну, зараз перебуваємо на етапі обговорення.

3. Угоду з Китаєм та ДПЗКУ лишать і додадуть газу

Або ж якщо залишати робочою угоду з китайцями, то краще не відмовлятися від співпраці з нинішнім торговим партнером, а залучити його для більш профільного завдання. Наприклад, до модернізації наших елеваторів, портової інфраструктури. Здається, тут він більше пригодиться, ніж в експорті зерна.

4. ДПЗКУ-«мама» і нерезиденти-«доньки»

Створити на базі ДПЗКУ компанію-нерезидента, щоб активізувати нашу торгівлю за кордоном. Корпорація повинна мати можливість продавати не тільки з України, а діяти як транснаціональний трейдер, торгуючи з різними країнами («дочка» в Швейцарії, що розширить «воронку закупівель» ДПЗКУ на 50-60%. – Авт.).

Не підтримує такий вектор розвитку компанії аграрний ринок. AgroPolit.com провів опитування читачів Латифундист медіа (Латифундист, Куркуль, Агрополіт, СуперАгроном, Елеваторист) і отримав такі оцінки 657 осіб:

• Ліквідувати корпорацію – 30%
• Віддати Китаю за борги – 12%
• Залишити у державній власності – 17%
• Виставити на приватизацію для потенційних покупців – 39%
• Ваш варіант – 2% (зокрема, є й така пропозиція, як «реорганізувати у маркетплейс аграрних деривативів: і з китайцями вистачить розрахуватись, і агровиробникам для хеджування ризиків згодиться…»).

Це, так би мовити, варіанти для влади, що не їхніми мізками єдиними! Є ще оцінка ринку, і варто було б як мінімум до неї прислухатися, а як максимум – зібрати в рамках робочої групи ключових (не вибіркових) гравців ринку і послухати їхні варіанти.

Читати до теми: Продовольча безпека України на чотирьох – як її гарантують ДПЗКУ, Держрезерв, ДСБУ «Аграрний фонд» і АТ «Аграрний фонд»

Козирі для реструктуризації китайського кредиту

Чи є вони у нашої сторони для розмови з китайцями?

Так – є. Їх як мінімум два, і вони обидва лежать у юридичній площині і стосуються необхідності подання позовів до суду.

Перший – з вимогою компенсувати втрати від поставки в перші роки в Китай зернових за ціною,  відмінною від тої, яка мала б закладатися при розрахунку у формулу в контракті. Справа у тому, що контракті, розповідають на правах анонімності учасники ринку, був пункт про те, що закупівельна ціна зерна вираховувалася за формулою з врахуванням показників Далянської (внутрішньої) біржі Китаю (пізніше цей пункт з контракту прибрали). А ця ціна традиційно вища за ціни на світових біржах і тому дозволяє Китаю утримувати внутрішніх продавців та забезпечувати країні потрібні обсяги закупівель зернових та інших продуктів і товарів. Китайський ринок вважався преміальним саме завдяки вищій ціні. За підрахунками учасників трейдерського ринку, сума позову за всі роки дії цієї ціни «по Даляню» може становити близько $1 млрд.

Другий – позов щодо того, що ССЕС не вибирали подані ДПЗКУ «оферти» на постачання зернових. А це вже недоотриманий прибуток за контрактом, тобто потенційний збиток ДПЗКУ.  

Ці два кроки допомогли б говорити на рівних українській стороні однозначно, а не бути в позиції прохача.

Продати як неліквід

Андрій Ставніцер, бізнесмен, акціонер та засновник компаній «ТІС» та «М.В. Карго»

Продати. За скільки дадуть, як неліквід.

$150-200 млн – це потенційна сума, до якої можна дотягнутися в процесі приватизації ДПЗКУ

Богдан Костецький, партнер у компанії «БарваІнвест» 

Сегментований (млини, порти, елеватори) продаж після розплати Мінфіну з китайцями за суверенами – це найменша кров. Реструктурувати (взяти ще грошей під гаслами «наведемо лад, надолужимо й відпрацюємо») – це шлях в нікуди. На жаль, ДПЗКУ – організація, що наскрізь прогнила корупцією, вона або буде далі генерувати вузькому колу зацікавлених тіньовий «прикур» за рахунок платників податків або перестане існувати.

Про потенційних покупців. На кожний актив при грамотній подачі й відбудові довіри та приверненні уваги міжнародних інвесторів знайдеться покупець. Залежно від активу, це будуть іноземні компанії (порти, деякі млини та комбінати хлібопродуктів) або місцеві торговельні компанії та середні/великі с/г виробники, що розташовані поруч (старі елеватори). В корпорації є до десятка елеваторів, які мають маршрутну залізничну логістику або потенціал стати маршрутними. Тут можуть зацікавитись мультинаціональні та великі українські торговельно-промислові компанії. Підготовка до приватизації – тривала робота і вимагає залучення кваліфікованих фахівців з досвідом зернової торгівлі та переробки, а також фахівців з досвідом залучення інвесторів. Потрібно не тільки зробити обгортку, а показати, в чому актив може бути привабливим, який він має потенціал. $150-200 млн – це потенційна сума, до якої можна дотягнутись в процесі приватизації ДПЗКУ. Китайцям корпорація винна в рази більше, і ДПЗКУ їм точно не потрібна. Вони візьмуть гроші за суверенами Мінфіну. Потрібна програма з куратором рівня прем’єр/віце-прем’єр, наглядова рада, яка триматиме встановлений курс незалежно від політичних вітрів та їх напрямків.

 Не дуже вірю в одного покупця. Або, як казав раніше, ціна продажу ДПЗКУ для нього в $1 і борги, тоді є шанс продати в одні руки.

Валерій Томіленко, в.о. колишнього голови ДПЗКУ

Підтримую слова Богдана, що скоріше треба чесно заплатити основний борг і розпродати по частинах тим, хто більше заплатить. Не дуже вірю в одного покупця. Або, як казав раніше, ціна продажу ДПЗКУ для нього в $1 і борги, тоді є шанс продати в одні руки.

В січні 2015 року був $1 млрд на депозиті в Укрексімбанку плюс $200 млн в товарних залишках та дебіторці! При цьому в 2015 році оптимізм в оцінці корпорації ДПЗКУ становив $350-400 млн. Боюся, ця цифра сьогодні ще нижча.
 
Можливо, китайську сторону зацікавить великий інфраструктурний портовий проєкт, який укладається в концепцію «шовкового шляху», яку активно просуває уряд Китаю по всьому світу в останні 10 років.
 
Але це не масштаб купівлі двох старих портових елеваторів ДПЗКУ, а скоріше наполегливе запрошення України побудувати разом порт, скажімо, розміром 100 км берегової лінії між Херсоном та Кримом. Або інші масштабні проекти Китаю в Україні, не пов'язані із зерном. Можливо, ще розробка корисних копалин.

Продати терміново тому, хто заплатить найбільше. Повернути китайцям гроші.

Шота Хаджишвілі, співзасновник та директор компанії «RISOIL»

Продати терміново тому, хто заплатить найбільше. Повернути китайцям гроші. Можливо, вони і куплять ДПЗКУ. Інакше скоро продавати буде нічого, а повертати все одно доведеться. Все «державне» завдає збитків, потрібно продати і стежити лише за правильними та чесними сплатами податків. Не важливо, за яку суму продавати. Важливо, щоб це було вигідно державі . Продати, за скільки дадуть.
 

Читайте повну дискусію експертів у скріні далі.