Як війна змінить регіональну політику в Україні: децентралізація, громади, податки, економіка

Через повномасштабну війну державна регіональна політика потребує повного переосмислення. Нова типологія територій, новий підхід до податкового регулювання та стратегій громад, зміни в адміністративно-територіальному устрої. Якою буде децентралізація після війни? 

Місцеве самоврядування було першим після Збройних Сил України, хто зустрівся з ворогом під час повномасштабного наступу рф на Україну. І навіть на тимчасово захоплених територіях і в регіонах, де тривають активні бойові дії, місцева влада здебільшого продовжує працювати. Є поодинокі випадки колаборантів на політичних посадах, але це критично дрібна цифра.

Навіть ті громади, що перебувають у тимчасовій окупації, змогли змобілізувати харчові резерви, налаштувати логістику. Це означає, що з цієї точки зору реформа децентралізації вдалася.

Ще один доказ цьому – місцева влада повсюдно чинить опір окупантам. Особливо яскравий приклад – Херсонська область, де відбуваються регулярні мирні мітинги проти окупації. Це означає, що ставка росіян не спрацювала, як і їхні «методички», за якими окупанти мали б співпрацювати з місцевою владою. Вони просто не розуміють, що в Україні працюють демократичні інституції, місцева влада – це люди виборні, а не призначені згори. 

Більше того, реформи останніх двох років, зокрема зміна адміністративно-територіального устрою, також ускладнили плани загарбників – адже вони спиралися на старі карти, старі підходи до того, як працює наша держава. І були абсолютно не готові до того, що насправді все функціонує по-іншому.

Разом із тим тепер регіональна політика потребує повного переосмислення. Підходи до розвитку територій, громад, регіонів, що здавалися логічними 2 місяці тому, просто не будуть працювати тепер.

Нова типологія територій

Сама регіональна стратегія тепер має ґрунтуватися на новій типології територій. Якщо раніше ми ділили їх за критерієм географічним, рельєфним (наприклад, гірські території), то зараз ключовим фактором стає безпека і віддаленість від збройних можливостей агресора. Саме на це в першу чергу зважатиме інвестор. Рельєф, логістика, наявність інфраструктури і робочих рук стає тим, що набувається, але не є критичним для інвестора. 

Мінрегіон вже провів тут гарну роботу, але вона потребуватиме законодавчого забезпечення. Бо типологія потягне за собою відмінності в підходах до управління, оподаткування і, навіть, адміністрування місцевих податків. 

Є спільна позиція з Мінрегіоном, Асоціацією Міст України, що тепер у нас буде 4 типи територій: 

• тимчасово окуповані території;
• території, де відбуваються бойові дії; 
• опорні території – там, де спокійно, але при цьому вони надають першу допомогу тим територіям, де є бойові дії. Яскравий приклад подібного взаємозв’язку зараз – це Одеса-Миколаїв. Одеса цілеспрямовано щоденно завантажує гуманітарні вантажі на Миколаїв. Опорними також можна назвати Житомирську, Дніпропетровську області. 
• території глибоко тилу – найбезпечніші області, куди переселилося найбільше населення, куди відбувається релокація підприємств. Це регіони, котрі тепер генеруватимуть основу економіки та мають стати основою для економічного стрибка.

Категоризація буде гнучкою, адже ситуація на фронті змінюється. І, наприклад, Чернігівська область з території з активними бойовими діями тепер стає опорною.

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас.

Новий підхід до податкової та економічної політики

Найперший крок – це надати Уряду інструменти розподілити регіони на відповідні території. Після цього у різних регіонах має запрацювати дещо різна податкова та економічна політика.

Наприклад, у територіях глибокого тилу було б актуально нарешті здійснити передачу адміністрування місцевих податків на місця. Бо зараз держава не може повноцінно опікуватися цим питанням із низки причин. 

Якщо раніше ми говорили про певні преференції та інвестиції для високогірних територій, то тепер маємо забезпечити їх для територій, де тривали активні бойові дії і де потрібні активна відбудова та відновлення. Це означає, що якісь кошти вийматимуться з бюджетів територій глибоко тилу та йтимуть у вигляді базової дотації на слабші регіони, що стали вразливими внаслідок вйни.

Стратегічне планування тепер буде гнучким

Якщо раніше ми вимагали стратегії громад щонайменше на сім років, відповідно до державної стратегії, то тепер розуміємо, що «цементувати» щось на такий тривалий термін просто не актуально. Зараз має бути більше тактичних кроків. 

Потрібно мати стратегічне планування на випадок абсолютно мирного плану, на випадок повторення загострення та на випадок нового повномасштабного вторгнення. І відповідно до цього розуміти, як працюватиме економіка тієї чи іншої території у тих чи інших умовах. Маємо бути готові до кожного сценарію розвитку подій.

Що буде з адміністративно-територіальним устроєм

На моє переконання, щонайменше у трьох областях, що звільнені від окупантів (Київська, Чернігівська, Сумська), конфігурації громад потребуватимуть перегляду. Дуже ймовірно, що ця ситуація повториться і в інших регіонах, де наразі тривають бойові дії. 

Економічне, соціальне та демографічне становище на цих територіях суттєво змінилося.Багато людей, зокрема і місцевих підприємців, залишили свої домівки. Поки ми не знаємо, скільки з них повернуться. Щоб робити остаточні висновки, треба дочекатись завершення війни.

Також вкрай актуальною темою, що потребуватиме врегулювання, стануть поодинокі анклави, що були збережені через законодавчі прогалини в 2020. Війна продемонструвала, що це гостро впливає на ефективність управління територіями. І це треба виправляти.

Змінилася і вся економіка. Раніше ми формували громади на основі економічних показників, перспектив на основі кількості дітей шкільного дошкільного віку тощо. Тепер, через внутрішню міграцію та збитки, нанесені окупантами нашій інфраструктурі, все змінилося.

Взяти, наприклад, Тростянецьку громаду, де окупанти знищили низку підприємств. Постає питання, чи є там тепер достатня кількість робочих місць. 

Відбудова житла для переселенців

Підхід до житлового забезпечення переселенців має ґрунтуватися на робочих місцях, а інфраструктура – зростати навколо цього. Якщо першочерговою стане роздача житла, без забезпечення роботою, – ризикуємо наплодити гетто. 

Тож питання житла для переселенців має бути зав’язане тісно зв’язане з питанням перезапуску економіки. Повинна діяти формула: підприємство – місце робити – місце навчання дітей – місце проживання людей.

Очільниця партії «Слуга Народу» Олена Шуляк разом із Мінцифри активно працюють над тим, аби надати можливість переселенцям зручно та швидко надавати інформацію про себе державі. Щоб та у свою чергу могла комплексно закривати потреби ВПО. 

Наприклад, громадянин переїздить із Харкова до Тернополя. Він має поставити відмітку в Дії про своє нове місце проживання, про те, фахівцем у якій сфері він є, скільки в нього дітей і якого вони віку. Тоді держава зможе реально оцінювати, яка є потреба в робочих місцях і соціальних послугах, і ефективно забезпечувати ними ВПО.

Все вищесказане буде закладено в оновлену редакцію законопроєкту про державну регіональну політику. Він ухвалений у першому читанні ще до війни, проте в тій редакції вже не актуальний. 

Розраховуємо протягом найближчих тижнів оновити законопроєкт з урахуванням нинішніх реалій. Зміниться навіть назва: замість законопроєкту «про засади державної регіональної політики» буде законопроєкт «про політику відновлення та розвитку регіонів». Це точніше відображатиме його суть і наші першочергові завдання.