Звідки беруться «договорняки» та політичні «рішали»?

В Україні сьогодні актуалізується питання політичної  корупції. Всі шукають її причини  і рецепти  подолання. Як на мене, потрібно починати з самого початку — структури держапарату.

Сьогодні в Україні проживає 42,5 млн осіб, їх «обслуговує» армія з близько 360 тис. чиновників, із яких 40 тис. – борються з корупцією. У Японії з населенням 126 млн всього 9 тис. чиновників! Відчуваєте різницю? Тож питання не завжди у кількості, а швидше в якості.

Дуже багато хто визнає, що політична корупція є, проте боротьба з нею перетікає у якесь неправильне русло. Це видно із розуміння, наприклад, політиками свого головного завдання. Сьогодні вони занадто переймаються своїм піаром і створенням позитивного іміджу в «Фейсбуці» чи інших соціальних мережах. Щоб пройти вибори — не обов'язково навіть будувати заводи або дороги, досить просто приїхати, зробити фото з людьми і сказати, що намагався вирішити їхні проблемні питання. А мало би бути навпаки: показувати треба те, що ти робиш реально. Але це набагато важче і на цьому багато електоральних дивідендів не заробиш. Я це відчув, коли намагався допомогти реконструювати важливу логістичну артерію — автомагістраль Дніпропетровськ — Миколаїв. Навіть зусиль депутата не вистачило, щоб її «дотягнути» до  Миколаєва.

Я займався цією проблемою вже рік: на законодавчому рівні і у якості депутата-мажоритарника зустрічався із профільними міністрами та навіть прем’єр-міністром, проте це не дало результатів. Після цього вирішив «іти в лоб», подавши петицію, яка у сільський місцевості набрала 26 тис. голосів. І замість вирішення проблеми, Адміністрація Президента переадресовує її на губернатора Миколаївської області, який у свою чергу відмовляється чи не може цим займатись. Коло безвладдя замкнулося, що і є дійсною кризою виконавчої влади. 

Ще одна проблема, яка надійно зберігала не один рік корупцію, — відсутність справжніх політичних партій. Сьогодні це все просто «проекти» та «угрупування» перед виборами. Рішення за них  приймаються навіть не у стінах Верховної Ради, а коаліція формується не навколо «високої» мети чи ідеї, а довкола банальних інтересів «рішал» господарів цих партій. Всі намагаються розподілити місця, потоки, сфери контролю і впливу.

Звісно, є чиновники, які оприлюднюють ці документи в ЗМІ та показують громадськості «голу правду» української політики. Але це мають бути не окремі випадки. В першу чергу, це обов'язок кожного депутата і, не дай Боже, щоб вони цими фактами зловживали.  

Що маємо зараз? Сильну інформаційну війну: корупційні факти, як правило, замовчуються, а винних високопосадовців не саджають. Тобто, у політичних колах важко прийти до покарання за політичну корупцію. Чому так? Адже часто вітається та цінується вміння домовлятися, а не переконувати та виступити на трибуні. Зараз усі політичні рішення можна «продати» і «купити», або, якщо партія прийняла рішення, то ти «зобов'язаний» підтримати. Це основа проблем!

Як  розрубати «гордіїв вузол» української політичної корупції? Прийнятий закон №2123а про фінансування політичних партій із бюджету недооцінили. Ці кошти дозволять вирости незалежним  демократичним партіям, незалежним від олігархів. До них зможе приєднатися прогресивна молодь, професійно розвиватись та працювати за демократичними цінностями. Хоч як би зараз перекручували цю ідею, влада повинна будуватися на технократії. Політиків потрібно замолоду вчити парламентаризму і умінню переконувати людей з трибуни, а не говорити — «Прийнято рішення, то виконуйте!».

Тоді у нас запрацює демократія та будуть прийматися правильні політичні рішення, за які потім не буде соромно, та працюватимемо на свій імідж перед людьми. Уряд повинен наймати менеджерів, якщо хочемо мати прозорість і розуміння. А все, що маємо зараз — інтриги й перекручування фактів.