Юрій Петрук: В Україні немає державної підтримки розвитку інновацій… немає сигналу, що державі це потрібно

Про інтеграцію ІТ у найрізноманітніші сфери як суспільного, так і економічного життя, у світі говорять чимало. Не винятком є і Україна, яка протягом останніх кількох років значно наростила свій потенціал у галузі інноваційних розробок. За різними оцінками, на сьогодні ІТ-галузь створює 3% українського ВВП, а чимало проектів із позначкою «MadeinUkraine» вже успішно заявили про себе на світовому ринку. Один із таких ― система домашнього енергоменеджменту Ecois.me. Попри те, що ІТ став одним із найпотужніших економічних напрямків в Україні, проникнення високих технологій в агросектор (agtech) розпочалося не так вже й давно. Чому так сталося і чого у такому разі очікувати від інтеграції двох найпотужніших економічних галузей, розповів голова асоціації AgTech Ukraine Юрій Петрук.

AgroPolit.com:Як давно проникнення високих технологій у агросектор набрало популярності в Україні?

Юрій Петрук: Якщо говорити про високі технології та ІТ-продукти для сільського господарства, то це дуже свіжий напрямок. Були в Україні команди, які починали цікавитися цим ще на початку 2000-х. Але у нас ще достатньо молодий і несформований ринок. Проблема у тому, що більшість аграріїв не надто розуміють, що мається на увазі під словом agtech, як ці технології правильно використовувати, поєднувати між собою та отримувати від цього найкращі результати.

Тому ми зараз і намагаємося донести гравцям агроринку інформацію про те, які технології існують та як їх ефективно впроваджувати для того, щоб отримати від цього реальний економічний або організаційний ефект.

Лише минулого року ми почали проводити агрохакатони, і це стимулювало появу молодих проектів та залучення нових ентузіастів до розвитку цього напрямку в Україні. Раніше, безумовно, якісь проекти також з'являлися, деякі з них дивом потрапляли у акселератори, але часто вони так і не знаходили споживача і не розуміли, що робити далі.

Проблема у тому, що більшість аграріїв не надто розуміють, що мається на увазі під словом agtech, як ці технології правильно використовувати, поєднувати між собою та отримувати від цього найкращі результати.

AgroPolit.com: Наскільки прогресивно напрямок agtech розвивається за кордоном?

Юрій Петрук: Там все розвивається дуже давно. Якщо говорити про Австралію чи Голландію, то там все розпочалося ще з 90-х років. У Канаді та США ― трохи пізніше ― десь у середині 90-х.

Ми у цьому плані трішки відстаємо. Якщо взяти Австралію як успішний приклад того, як це повинно впроваджуватися, за 100%, то ми досягли поки що не більше 10% від їхнього рівня проникнення високих технологій у сільське господарство.

Насамперед це спричинено тим, що у 90-х ми мали важкий перехідний період, у нас була економічна криза і люди тільки починали розуміти, що буде з сільським господарством, коли воно перейде в приватні руки.

Але я маю надію, що у нас все це розвиватиметься галопуючими темпами. По-перше, за рахунок того, що в інших країнах технології вже досить старі ― багато програмних комплексів було розроблено 20-25 років тому, користувачі звикли до них і наразі їм важко вивчати щось нове. Ми ж можемо перестрибнути цей етап відставання у 10-15 років і перейти відразу до впровадження найбільш передових технологій, що існують сьогодні.

Дуже хорошим прикладом може бути інвестування Amazon космічних сум у розвиток e-commerce та проникнення мобільного Інтернету в Індії. Справа у тому, що там ніколи не були поширені супермаркети, лише ринки та дрібні магазини. І тому гігант інтернет-торгівлі вірить, що Індія зможе перейти одразу до ери купівлі всіх товарів через Інтернет, минаючи інші еволюційні кроки розвитку торгівлі.

Якщо взяти Австралію як успішний приклад того, як це повинно впроваджуватися, за 100%, то ми досягли поки що не більше 10% від їхнього рівня проникнення високих технологій у сільське господарство.

AgroPolit.com: Які завдання насамперед мають вирішити ІТ-технології в українському агросекторі?

Юрій Петрук: Основні напрями ― це облік та оптимізація використання ресурсів і підтримка ухвалення рішень у операційній діяльності.

Інструменти операційного рівня ― це те, що допомагає аграрію приймати конкретні рішення ― сіяти сьогодні чи завтра, поливати чи не поливати, куди більше добрива внести, щоб він міг правильно розподілити наявні ресурси.

Якщо ми подивимось на поле, то є ділянки з більшою або меншою потенційною продуктивністю. І якщо раніше всі ділянки оброблялися однаково, то тепер аграрій буде розуміти, де йому краще більше посіяти і більше удобрити, а де ні. Тоді в нас не буде проблем, бо все одночасно достигне і ми матимемо хорошу якість урожаю. І тоді не потрібно буде витрачати зайві гроші на очищення чи просушку того ж зерна.

Тобто йдеться про оптимізацію планування, логістики, використання техніки, робочого часу та інших ресурсів.

AgroPolit.com: Хто в Україні сьогодні фінансує аграрні стартапи? Про які обсяги інвестицій ідеться?

Юрій Петрук: Основне джерело фінансування аграрних стартапів ― це ангельські інвестиції. На другому місці ― агрокомпанії. Але проекти, які розробляють рішення для конкретних компаній, дуже важко потім назвати стартапами, оскільки відбувається таке собі поглинання ― рішення ці зазвичай дуже сильно заточені під конкретну специфіку процесів або взагалі стають недоступними для ринку.

Інвестори в цілому поки що ставляться до agtech дуже обережно, бо їм потрібні 100% гарантії або ж ідея, у яку вони будуть безапеляційно вірити.

Якщо врахувати, що до минулого року у нас ринку стартапів у сфері agtech практично не існувало, то переважна більшість проектів сьогодні перебуває ще на дуже ранній стадії. Наприклад, узимку на Всеукраїнському хакатоні аграрних інновацій до фіналу дійшли 24 проекти, але на сьогодні лише близько 10 з них продовжують активно розвиватися.

Особливість сільськогосподарського ринку у тому, що тут багато чого прив’язано до сезонності, тому розвиток відбувається досить повільно. Потрібно розуміти, що за півроку тут не можна заробити мільйони на інвестиціях у стартапи.

AgroPolit.com: Якщо ж говорити про вихід українських agtech-проектів за кордон, наскільки це складно буде зробити?

Юрій Петрук: Наприклад, проект eFarmer близько 5 років тому створив систему farm-менеджменту і намагався запустити її в Україні. Але вони зіткнулися з проблемою ― наш ринок ще не був готовий до цього. Тому хлопці швидко переорієнтувалися на зовнішні ринки, отримали грант Європейської космічної агенції, переїхали до Голландії і там переосмислили свій проект. Тепер вони займаються системою паралельного водіння, яка використовує смартфон замість польового монітора, і наразі це найдешевша система паралельного водіння у світі. При цьому в Україні у них досі мало продажів, але Німеччина, Голландія та Румунія ― це їхні основні ринки, там фермери розуміють переваги такої технології.

Багато проектів із засновниками та розробниками з України ніколи не позиціонували себе як українські компанії. Вони одразу виходили на зовнішні ринки для залучення фінансування, тому що кількість нулів у розмірах інвестицій там є на порядок більшою.

Взагалі ж у нас немає великих венчурних інвесторів. У нас є представництва деяких фондів та компаній, які забирають проекти і виводять їх на міжнародний рівень.

AgroPolit.com: За минулий рік в українські стартапи було проінвестовано понад 130 мільйонів доларів, 40% з них – іноземні вкладення. Експерти прогнозують зростання й у цьому році, проте цифри поки що не озвучують (дослідження Ukraine Digital News у партнерстві з інвестфондом AVentures Capital). Яку частку і за який термін у цьому може зайняти agtech?

Юрій Петрук: Це дуже важко прорахувати. Якщо припустити, що на ринку є, скажімо, 20 проектів, які виходять на отримання інвестицій за рік, і кожен з них отримує близько 200 тисяч доларів (такою є середня сума інвестицій у багатообіцяючі проекти в Україні), то разом це 4 мільйони доларів. Це невеликі гроші. У світі в agtech інвестують значно більше. Нещодавно у Бразилії Monsanto, Microsoft і Qualcommзаявили про відкриття інвестиційного фонду на 300 мільйонів реалів (92 мільйони доларів) для фінансування розвитку інновацій у сфері agtech. Цей напрямок є перспективним, і у світі це розуміють. У Google є спеціальний підрозділ, який займається інвестиціями у стратегічні галузі ― їх близько десяти. І одна із них ― це агросфера. Питання в тому, хто на якому етапі це бачить і наскільки це швидко росте.

Якщо говорити предметно про індустрію стартапів, то тема високих технологій для сільського господарства з’явилася у світі 6-8 років тому. «Гарячою» вона стала роки чотири тому. А масової популярності напрямок набув лише минулого року. Тому період стрімкого зростання для agtech тільки починається.

Наприклад, у США agtech став логічним продовженням розвитку ринку cleantech (йдеться про переробку відходів, очищення повітря тощо). Але agtech у США ― це більше ніж на половину технології для urban farming (вирощування сільгосппродукції в умовах міста), що призначені для домашнього, а не промислового використання.

AgroPolit.com: Чому американський agtech не цікавлять великі чи середні підприємства?

Юрій Петрук: Це питання вибору моделі. Хтось працює на B2B (з бізнесом), хтось В2С (зі споживачами). B2B модель розвивати набагато важче. Для цього потрібно на свій бік залучити кілька компаній. А якщо на твоєму ринку ключових гравців можна перерахувати на пальцях, як наприклад, на ринку виробництва пестицидів, то зробити це дуже складно.

У В2С рівень ризику набагато менший і поріг входу, відповідно, нижчий. Бо виробництво горщиків для квітів, які самі себе поливають ― це простіше, дешевше, і на цьому ринку набагато легше знайти перших 20 покупців, просто прийшовши на ярмарку. А з системою автоматичного управління гідравлічною системою трактора це вже не спрацює.

А якщо на твоєму ринку ключових гравців можна перерахувати на пальцях, як наприклад, на ринку виробництва пестицидів, то зробити це дуже складно.

AgroPolit.com:Яку модель обирає agtech в Україні? В2В чи В2С?

Юрій Петрук: Однозначно В2В. У нас немає культури В2С, бо вона з’являється там, де люди мають гроші. А в Україні є інші проблеми, ніж вирощувати вдома органічну моркву. Це не український ринок.

AgroPolit.com: У середині червня було оголошено про створення на базі НТУУ «КПІ» «аграрної долини» (Холдинг Human Transparency Innovations (HTI) за ініціативи фундації «Аграрна наддержава»). Як ви взагалі оцінюєте перспективи подібних проектів в Україні?

Юрій Петрук: «Сварог Вест Груп» як виробнича компанія має свої питання і свої проблеми. КПІ як наукова та технічна установа має шляхи вирішення цих проблем. Тому це рішення абсолютно органічне. Я не знаю, наскільки масштабною ця співпраця буде у кінцевому результаті, але сама ідея мені дуже подобається. Це додатковий заробіток для студентів та науковців і це реальні кейси, з якими можна працювати.

У аграрних компаній є потреба у технологіях. Але вони не знають, до кого звернутися. Якщо вони звернуться до популярної компанії з інновацій, то отримають такий рахунок за послуги, що їм різко перехочеться розвивати нові технології. При цьому наші наукові установи сидять без роботи і без грошей.

Тому цей проект ― однозначно крок уперед і назустріч науці, і я маю надію, що це стане хорошим прикладом для інших компаній. Ми в AgTech Ukraine теж працюватимемо у цьому напрямку. Але, скоріше за все, почнемо з наступного року.

У аграрних компаній є потреба у технологіях. Але вони не знають, до кого звернутися

AgroPolit.com: Що сьогодні гальмує розвиток agtech в Україні?

Юрій Петрук: По-перше, немає державної підтримки розвитку інновацій. Зазвичай люди, університети, компанії готові щось робити. Але немає сигналу, що державі це потрібно. Це не завжди повинно бути на рівні грошей, достатньо відкрито заявити про те, що ці проекти потрібні, проводити для них інформаційну кампанію. Насправді, у нас є багато компаній, які вже займаються розвитком різноманітних технологій для агросектору. Але часто між ними немає координації і про них не знають. Їм потрібна комунікація на рівні держави, що легко може зробити Кабмін або якесь окреме міністерство.

Хорошим прикладом державної підтримки може бути створення проектів державно-приватного партнерства. Коли серед засновників значиться держава, особливо у особі якогось міністерства, тоді інвестиційні фонди та грантові організації дивляться на проект зовсім по-іншому. Це як хороша кредитна історія для банку. При цьому державі не потрібно навіть вкладати гроші.

По-друге, agtech в Україні ― це поки що немодно. Наразі ми намагаємося переосмислити цей імідж, пояснити, що це круто, це природа, це багато грошей і що за допомогою технологій можна нагодувати всю землю.

У нас є багато компаній, які вже займаються розвитком різноманітних технологій для агросектору. Але часто між ними немає координації і про них не знають.

По-третє, недостатньо мотивації молоді на креативне мислення. Ніхто в університеті не стимулює студентів створювати щось нове. При цьому у нас і немає адекватної навчальної бази.

Ще одна проблема ― пошук персоналу. Важко знайти нормального тракториста, а тракториста, який зможе впоратися із польовим монітором, системою контролю висівних апаратів та кількома контролерами для внесення добрив, знайти практично неможливо ― його потрібно виростити.

Це все ― комплексні проблеми, які за два роки не вирішити. І починати потрібно з державного рівня, з освітніх програм. Якщо почати з покоління, яке тільки прийшло в університет, то за 5 років з’явиться перша хвиля освічених працівників, а їх потрібно реально багато, тому реальний ефект від цього відчуватиметься лише років за 10.

Крім цього, у нас дуже непоінформовані аграрії, немає системного підходу. В реальності працює система «хто перший прийшов, той перший продав». І це велика біда для розвитку ринку.

Але основна проблема ― це відсутність приватної власності на землю сільськогосподарського призначення. Тому в Україну не заходять гроші, а аграрії роблять із землею те, що вони роблять ― вирощують соняшник по три роки, бо скоро закінчується оренда і потрібно більше на цій землі заробити. Зі своєю землею ніхто б так не вчинив.

В Україні практично ніхто не впроваджує проекти, термін окупності яких більше двох років, бо це великі ризики. При тому, що установка системи диференційованого внесення на сівалку і розкидач добрива окупається за чотири-п’ять років. Це довготермінові інвестиції.

AgroPolit.com: Якщо говорити про законодавчу сферу, чи приймаються сьогодні якісь закони, які сприяють появі агростартапів в Україні? Чи потрібно це взагалі?

Юрій Петрук: Перше, що варто створювати ― приватно-державне партнерство. Друге ― державні інструменти для підтримки фінансування, щоб держава виступала гарантом. Реформування освіти теж без держави не обійдеться.

Відкриття ринку землі ― це те, що взагалі необхідно Україні, в першу чергу сільському господарству, яке виробляє продукти з високою доданою вартістю. Адже вкладення у таке виробництво зазвичай окуповуються не за рік і не за два.

Можна також запроваджувати податкові пільги чи податкові канікули для інноваційних проектів, розробляти якісь інші системи стимулювання та мотивації.

AgroPolit.com: Які перспективи для розвитку інноваційних проектів в українській агрогалузі? З чим працюватимуть команди іноваторів найближчими роками?

Юрій Петрук: По-перше, це залучення молоді, яка у майбутньому буде змінювати агросектор. Ще один напрямок ― робота з університетами та дослідницькими інститутами.

По-друге, інтеграція міжгалузевих систем автоматизації. ERP системи (планування ресурсів підприємства), які зараз чудово працюють у важкій промисловості, вже почали спускатися в агросектор. Це великі виробництва, які ставатимуть дедалі більш системними. Хороший приклад ― агрокомпанія Нібулон, де зараз закінчують впроваджувати українську систему управління IT Enterprise. Кілька років тому була інтегрована система від Oracle для найбільшого українського агрохолдингу UkrLandFarming. Ця тенденція йде від великих компаній і прийде до маленьких.

Також в Україні з’являтимуться акселератори та інкубатори для агропроектів. Зараз про це заявляє багато компаній. Сподіваюся, що і ми восени або взимку відкриємо акселераційну програму для стартапів і працюватимемо в цьому плані більш системно.

З часом будуть з’являтися проекти, які працюватимуть на зовнішні ринки. Можливо, у них в Україні не буде клієнтів. Але десь у світі їх технології будуть затребувані. Для цього потрібно слідкувати за загальними трендами.

Ми покладаємо великі сподівання на залучення для проектів грантових грошей. Наприклад, Horizon 2020. Претендувати на цей грант може компанія із будь-якою формою власності. Це може бути також і приватно-державне партнерство. Також потрібно розуміти, що потреби, під які виділяються грантові гроші, точно актуальні. Не потрібно витрачати час та ресурси на пошук ніш та ринків. Потрібно лише запропонувати актуальне рішення та його реалізувати за гроші, які не доведеться повертати ― це ж просто пропозиція, від якої не можна відмовитися. Якщо говорити про проекти USAID, то на Україну припадає найбільший бюджет серед усіх країн, у які проект інвестує. Але кожного року понад 80% цього бюджету не використовується.

З часом будуть з’являтися проекти, які працюватимуть на зовнішні ринки. Можливо, у них в Україні не буде клієнтів. Але десь у світі їх технології будуть затребувані. Для цього потрібно слідкувати за загальними трендами.

Ще одна тенденція ― зміна клімату. Наприклад, якщо раніше в Київській області не потрібно було нічого зрошувати, то сьогодні вже треба. І у такому разі інновації стають актуальнішими.

Цікавою є також генетика. Зараз ГМО у нас сварять, але за 10 років все зміниться.

Не менш перспективний напрямок – розвиток біологічних препаратів. Ми будемо тікати від хімії, яка вбиває все, починаючи від бджіл і закінчуючи бажанням щось їсти. Зараз є вже багато біологічних препаратів. Над цим дуже успішно працюють, наприклад, в Ізраїлі

І, насамкінець, інноваційні фінансові інструменти. Аграрний бізнес ― сезонний, і тому потрібно придумати, яким чином аграрії можуть залучати більш дешеві фінансові ресурси з конкретними часовими обмеженнями. У цьому контексті ми бачимо великий потенціал для розвитку системи мікрокредитування на кшталт тієї, яку навесні запровадив «ПриватБанк». Йдеться про залучення фінансування малого та середнього бізнесу від приватного сектору через фінансові платформи. Скоро це буде доступним і для агровиробників.

Марія Юзич для AgroPolit.com