Аркадій Корнацький: Єдиний правильний шлях приватизації в АПК — створення КСП на базі усіх державних господарств і подальше розпаювання землі між працівниками

Продати все! Такі наміри щодо державних підприємств сьогодні панують в аграрному міністерстві. Причина – мільярдні збитки, які щороку отримує держава від цього «добра». Тож попереду велика аграрна приватизація. Чи можна її безпечно зробити в нинішніх економічних умовах? Як приватизувати підприємства, де є сільськогосподарська земля? Як бути з аграрними «гігантами» (ДПЗКУ, Аграрний фонд тощо)? Про це та про інше у ексклюзивному інтерв’ю AgroPolit.com розповів народний депутат, голова підкомітету земельних відносин, член Спеціальної контрольної комісії парламенту з питань приватизації в АПК Аркадій Корнацький:

AgroPolit.com: Чи реалістичні плани міністерства аграрної політики і продовольства України (Мінагропрод) з підготовки державних агропідприємств до приватизації?

Аркадій Корнацький: Дивлячись, які плани, бо одні у них на словах, а зовсім інші — справжні. Якщо якісь формальні дії з підготовки до приватизації й робляться, то виключно на папері. А на підприємства, які цікаві для тих, хто хоче їх «прихватизувати», заводять «своїх» керівників, оце і є справжня підготовка до «прихватизації». Так робиться, зокрема, з державними сільськогосподарськими підприємствами у Миколаївській області.
Якщо ж хтось під терміном «підготовка до приватизації» розуміє приведення до ладу виробничих показників, документації та звітності таких підприємств, то, звісно, нічого такого не робиться. Ніхто із можновладців у цьому не зацікавлений. Чому? Понад 20 років державні агропідприємства доводили до плачевного стану, щоб за безцінь їх викупити, або ж «прихватизувати», як сказано вище...

Приватизація виробничих підприємств, де земля є основним активом, становить особливий інтерес для «прихватизаторів»

AgroPolit.com: Яких підприємств торкнеться приватизація?

Аркадій Корнацький: Є кілька типів сільгосппідприємств, які підлягають приватизації: одні вже давно майже повністю розвалені й існують лише на папері, інші – гіганти на зразок ДПЗКУ, Укрспирт тощо, треті мають в обробітку сільськогосподарську землю. Саме приватизація виробничих підприємств, де земля є основним активом, становить особливий інтерес для «прихватизаторів». Та водночас вона прямо торкається життєвих інтересів селян, котрі працюють чи працювали на тих підприємствах, працівників соціальної сфери тих сіл, де розташовані ці землі, тому приватизація має відбуватися під пильною увагою суспільства, щоб людей не обікрали. Адже чиновник має одну мету — украсти, або «накласти лапу» на чуже.

AgroPolit.com: Ви схвалюєте запропонований приватизаційний агросписок?

Аркадій Корнацький: Я вже понад рік за будь-якої нагоди, в першу чергу на всіляких засіданнях і нарадах у Верховній Раді та за участі Мінагрополітики публічно наголошую, буквально воюю за те, що всі 100% (!!!) державних агропідприємств, які мають землю, повинні бути приватизовані виключно через розпаювання цієї землі й майна серед працівників, пенсіонерів цих господарств і працівників соціальної сфери відповідних сіл! А Кабмін і Мінагрополітики прикидаються сліпоглухонімими, і поки що приватизаційному списку дуже далеко до повного — перегляньте 271-шу постанову Кабміну від 12 травня 2015 року. Більше того, на словах погоджуючись із необхідністю надати людям паї, насправді хитрі й підлі чинуші готують «найсмачніші» підприємства для продажу з торгів, що автоматично означає обезземелення, пограбування всіх тих людей, які мають конституційне право на отримання земельних і майнових паїв…

Всі землі сільгосппризначення державної власності потрібно якнайшвидше передати у власність працівників агропідприємств…

AgroPolit.com: Я не зустрічала підтвердження сказаного вами. Можете назвати ці підприємства?

Аркадій Корнацький: А я не знаю прикладів, коли б Мінагропрод зробив реальні кроки з приватизації через розпаювання бодай одного державного сільгосппідприємства. Натомість є історія колишнього державного підприємства «Миколаївське» (тепер КСП «Полянка») Арбузинського району Миколаївськоі області, де люди ще 2012 року добилися права на його розпаювання, але чиновники з Мінагропроду та КМУ створювали і досі створюють проблеми з приватизацією… І це попри те, що люди вже отримали державні акти на право власності на землю! Якби в уряді хотіли запустити механізм приватизації через розпаювання, то ми б побачили масове створення колективних сільськогосподарських підприємств на базі державних господарств. За законом земельні та майнові паї можуть отримати тільки через КСП. Але цього не робиться, натомість урядовці, починаючи з прем’єр-міністра, під прикриттям демагогії щодо залучення до бюджету великих коштів від приватизації, насправді хочуть «накласти лапу» на сільгоспземлю, обікравши селян. На мій погляд, сьогодні єдиний правильний шлях приватизації в АПК — створення КСП на базі усіх державних господарств і подальше розпаювання землі між працівниками. Йдеться про декілька мільйонів га землі. Всі землі сільгосппризначення державної власності потрібно якнайшвидше передати у власність працівників агропідприємств, соціальної сфери відповідних сіл і пенсіонерів, тому що вже понад 20 років це виключно корупційна годівниця для чиновників і їхніх господарів-олігархів.

AgroPolit.com: Можливо, Мінагропрод завершує перевірку підприємств і потім віддаватиме їх на продаж? Це було б логічно.

Аркадій Корнацький: А що там перевіряти і для чого? І що можуть дати ці перевірки — від них поліпшиться стан цих підприємств? Звісно, ні. Якщо міністерство цього не зробило за рік, а Кабмін – за два, то не варто очікувати дива. Кабмін потрібно весь звільняти…

AgroPolit.com: Хочемо ми чи ні, але продавати державне майно будуть. Як зробити так, щоб Україна 2016 року остаточно перегорнула досвід підкилимної приватизації 90-х, і пішла цивілізованим шляхом?

Аркадій Корнацький: Найголовніше, що для цього треба зробити, я вже сказав: треба негайно відсторонити від процесів приватизації злодіїв, тобто Кабмін у нинішньому складі. Також треба вигнати з посад керівників державних підприємств, яких нинішній уряд і голови обласних адміністрацій спеціально понапихали на ці посади з єдиною метою — сприяти «прихватизації».
Друге — негайно змінити приватизаційне законодавство, або хоча б його частину. Третє — роботу ФДМУ з приватизації зробити абсолютно прозорою, щоб був на виду кожен крок чиновників.
І нарешті, треба об’єктивно розібратися, що дійсно треба приватизувати, а що повинно залишитися в державній власності. Бо вся ця демагогія щодо збитковості державних підприємств служить виключно для того, щоб «прихватизувати» якраз високоприбуткові підприємства. А державні сільгосппідприємства, які мають в користуванні сільгоспземлю, як я вже казав, повинні всі без винятку бути передані у власність тих, хто на них працює чи вже вийшов на пенсію, люди повинні безоплатно отримати паї: і земельні, і майнові.

AgroPolit.com: Мінагропрод визнає, що є «підприємства-нулі» і їх потрібно позбуватися…

Аркадій Корнацький: Але чомусь ці підприємства не тільки не ліквідували, а й не продали! Бо через них можна «прокачувати» бюджетні кошти...

AgroPolit.com: Не було сигналу до приватизації. Державний фонд майна України (ДФМУ) розробляє новий приватизаційний закон і він застряг у парламенті.

Аркадій Корнацький: Сигнал був — урядова постанова №271 від 12 травня 2015 року, яка дозволяла Мінагропроду передати на приватизацію ряд підприємств. Але цього не зробили.

AgroPolit.com: Не зробили, бо ФДМУ міняє процедуру приватизації, щоб потім не сказали, що міністерство поспішило віддати за копійки всі залишки державної власності.

Аркадій Корнацький: Фонд держмайна — виконавча структура, я сказав би — технічна, хоча й там, звісно, є багато зловживань. Якби йому передали підприємства, то він був би змушений їх приватизувати, виконати закон. Не у Фонді справа, «мутять» із приватизацією в Кабміні та Верховній Раді. І причина одна — не знають, як украсти й не спійматися, тому й тягнуть. Раніше протягом тривалого часу сформувалися корупційні клани, схеми, зараз вони значно порушені, з’явились нові люди, не вмонтовані в корупційну мафію, тому багато процесів і тупцюють на місці. В тому числі в сільському господарстві. Як тільки змінимо цей злодійський Кабмін, і економіка, і навіть процеси законотворчості у Раді запрацюють набагато швидше — бо й «діловари» у Верховній Раді засвітяться. Зараз вони діють дуже хитро: лобістські чи взагалі антиринкові й антиконституційні закони реєструють за підписами депутатів із різних фракцій, серед них, я б сказав, і політично-ворожих. Наприклад, регіонали, «батьківщинівці», «порошенківці», тому й успішно «протягують» шкідливі закони. Це очевидна корупція, причому і політична. Законодавство з приватизації в сільському господарстві слід змінити лише у тій частині, щоб допомогти людям зберегти цілісний земельно-майновий комплекс. Щоб вони могли працювати не як жебраки-орендодавці, а як повноцінні господарі, і мали б змогу отримувати дивіденди.

Національна академія аграрних наук (НААН) — це справжній штаб корупції в аграрно-науковій галузі на чолі з її президентом-корупціонером

AgroPolit.com: А як бути з такими підприємствами, як «Асканійське», яке очолює Герой України Віра Найдьонова?

Аркадій Корнацький: Це унікальне науково-дослідницьке підприємство, національне надбання, такі мають залишатися у держави. Але не в системі управління аграрної академії. Адже Національна академія аграрних наук (НААН) — це справжній штаб корупції в аграрно-науковій галузі на чолі з її президентом-корупціонером, котрий сидить на хабарах і «потоках» і обкрадає державу та підпорядковані підприємства. Конкретні приклади — на кожному ДП НААНУ.

AgroPolit.com: Цього року великий агробізнес відкрито пішов у політику. Варто чи ні очікувати появи сильної політичної сили на базі аграріїв?

Аркадій Корнацький: Великий аграрний бізнес, відколи він з’явився, завжди брав участь в українській політиці. А деякі відомі «аграрні» політики одночасно стали ще й аграрними олігархами, про що не всі громадяни знають — наприклад, Литвин.

AgroPolit.com: Так, але — підкилимно!

Аркадій Корнацький: Як і весь інший великий бізнес. Українська політика — річ дуже непрозора. Тому її фінансування відбувалося завжди непрозорими методами. На електоральному полі села завжди «паслося» багато партій (була Селянська партія, Народна аграрна партія (той же Литвин), тепер відновила діяльність Аграрна партія України). Всі вони працюють не на селян. Чому? Аграрні та селянські інтереси — різні речі. Так-от інтереси селян ніхто не захищає, а навпаки, абсолютно усі нинішні парламентські політичні партії фактично намагаються знищити селянство.

Сьогодні бачимо прямі й неприкриті спроби повністю знищити селянина-товаровиробника

AgroPolit.com: Чи може бути за таких умов продуктивний симбіоз цих двох груп?

Аркадій Корнацький: Не буде такого симбіозу, доки не буде правильного законодавства, бо інтереси села та великого бізнесу є протилежними. Агробізнес, працюючи на селянських землях, має обов’язки тільки щодо орендної плати, а треба, щоб він був зобов’язаний надавати селянину широку господарську підтримку, яка дозволить йому вести товарне домогосподарство. Великий бізнес тяжіє до якомога меншої кількості конкурентів, а селянин на внутрішньому ринку — його прямий конкурент. Селяни постачають на внутрішній ринок близько половини продовольчої продукції! Великий бізнес не зацікавлений в цьому. Саме тому з’явився законопроект №1599 від 23.12.2014 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств». Сьогодні бачимо прямі й неприкриті спроби повністю знищити селянина-товаровиробника. Щоб цього не сталося, потрібна окрема селянська партія, або сильне агролобі у складі більш широкої демократичної партії, яке захищатиме інтереси селянина та місцевого сільського самоврядування. Адже зараз керівництво держави й парламентська коаліція своїми змінами до Конституції України та іншими законами взяли курс на знищення місцевого самоврядування й українського села. Йдеться про так звану децентралізацію.

Дуже погано, що теперішнє керівництво держави продовжує політику на знищення сільрад, села та, відповідно, України, започатковану режимом Януковича. 

AgroPolit.com: Поясніть останню репліку.

Аркадій Корнацький: Проектом Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» та Концепцією реформування місцевого самоврядування, (розробленою урядом Азарова(!), а затвердженою у квітні 2014 року Кабміном Яценюка(!)), передбачено так зване добровільне об’єднання громад, яке насправді нічого спільного з добровільністю не має. Бо, всупереч Конституції України, зокрема ст.95, цією «реформою» на ті громади, які об'єднуються, поширюється бюджетна децентралізація, а на ті, які проти «колективізації» — ні. Тобто, одним обіцяють дати можливість «процвітання» (хоча не минуло й року, як вже обдурили), а інших завідомо прирікають на голодну смерть. Оце така рівність і справедливість, передбачена Конституцією! І це тоді як сільські ради не потрібно обдаровувати, їм просто треба повернути повноваження й податки, які у них державою украдені! Оце так зване добровільне об’єднання остаточно доб’є село, бо знищує сільради. Сільська рада — стрижень, на якому тримається все життя села. Якщо її не буде, то село загине. Дуже погано, що теперішнє керівництво держави продовжує політику на знищення сільрад, села та, відповідно, України, започатковану режимом Януковича.

AgroPolit.com: На базі кількох сіл створюватимуть одну об’єднану громаду й одну сільраду?

Аркадій Корнацький: Хочуть об’єднувати навіть декілька десятків сіл в одну сільську раду, фактично, в деяких нинішніх районах, де зараз 30—40 сільрад, має лишитися одна-дві. Критерієм об’єднання є так звана доступність до послуг — до освіти, медицини, пошти тощо. Цю доступність автори реформи, в числі яких, крім Азарова і Януковича, й нинішні керівники України, визначають у 20—30 кілометрів. Тобто, вони вважають, не кажучи вже про дорослих і старих людей, яким треба до фельдшера чи лікаря, що діти з дальніх сіл, серед них дошкільнята й «першачки», можуть щодня вставати о шостій ранку і спочатку 20—30 кілометрів трястись в убитому автобусі розбитою дорогою в школу й дитсадок, потім там цілий день повноцінно вчитися, фактично цілий день важко працювати, а вночі щасливі й веселі повертатися додому. Бо «малокомплектних» дитсадків і шкіл у селах надалі не передбачається, як і ФАПів, клубів тощо; заклади освіти, медицини, інфраструктури будуть тепер тільки в «центрах об’єднаних громад»!
Це тільки один приклад «переваг реформи з добровільного об’єднання громад», а їх багато. Ніяк інакше, ніж геноцид українського селянства, це назвати неможливо, і за наслідками він не менш страшний, ніж той, що був у 30-ті роки ХХ століття за часів колективізації.
Більш надійного способу знищення України важко придумати, в цій «реформі» дехто бачить «кремлівський слід», але заради справедливості треба зазначити, що українське політичне керівництво діє в цих питаннях у першу чергу під впливом таких собі експертів із євроінтеграції, зокрема, грантоїдів із так званого Реанімаційного пакету реформ. В Європі нічого подібного до того жаху, який «експерти» намагаються впровадити в Україні, й близько не було, але «євроінтегратори» вперто продавлюють цю вбивчу «реформу»! У них є абсолютно очевидна матеріальна зацікавленість — вони на впровадженні цієї «реформи» дерибанять десятки мільйонів євро, виділених Європою!

Щоб місцеві органи влади отримали право розпоряджатися землею, її спочатку потрібно передати з державної у комунальну власність. А державної власності немає, бо земля не зареєстрована. Тож процес передачі може затягнутися на 10—15 років

AgroPolit.com: Які з законодавчих ініціатив парламенту найшкідливіші для АПК?

Аркадій Корнацький: Активно просувається через Раду декілька проектів. На першому місці за шкідливістю — законопроект №1599. В Україні зараз є понад 4 мільйони селянських домогосподарств, у яких селяни працюють, виробляють сільськогосподарську продукцію для себе та на продаж, і часто доходи від продажу надлишків є основним чи навіть єдиним джерелом доходів селянської сім’ї. На чому тримаються ці домогосподарства? На ст.7 закону«Про особисті селянські господарства». Вона дозволяє селянину вільно та будь-кому продавати надлишки виробленої продукції. Законопроект №1599 встановлює: щоб продати надлишки, селянин повинен зареєструватися суб’єктом підприємницької діяльності й створити сімейно-фермерське господарство! Без цього продавати — зась! Без такої реєстрації, без проходження всіх кіл пекла з реєстрації та звітування перед податківцями й іншими «перевіряльниками» він не зможе торгувати своєю продукцією. Уявляєте бабцю, яка має козу, і щоб продати літр молока, їй потрібно стати «сімейним фермером»! Це і є завуальоване вбивство селянства.
Та само і законопроект №1159 «Про деякі заходи щодо посилення ролі територіальних громад в управлінні земельними ресурсами». Назва — гарна. І намір начебто теж — передати органам місцевого самоврядування право розпоряджатися землями. Але собака зарита в деталях: щоб місцеві органи влади отримали право розпоряджатися землею, її спочатку потрібно передати з державної у комунальну власність. А державної власності немає, бо земля не зареєстрована. Тож процес передачі може затягнутися на 10—15 років. А все можна зробити простіше — поверніть сільрадам повноваження, які забрали до 2001 року. Такі махінації роблять підло та з розрахунку на те, що суспільство нічого не бачить, не розуміє і все проковтне під гарними назвами. І роблять це практично всі керівники парламентських фракцій, зокрема «Батьківщина».

Наталія Білоусова, головний редактор AgroPolit.com.