Максим Розумний: Агрополітика в Україні — наймолодший син, який тільки починає злазити з печі…

У кінці 2015 року аграрії з різних регіонів України вперше відкрито й голосно заявили про свій прихід у велику політику. Багато з них стали депутатами міських, селищних, районних, обласних рад, мерами міст та губернаторами, а кілька десятків щасливчиків отримали іменні місця у залі ВРУ. За 25 років незалежності — це перший масовий публічний «похід» представників агробізнесу в політику. Попри те, що Україну зазвичай асоціюють із чорноземами, зерном та агросектором в цілому, такого потужного агролобі в парламенті країна ще не бачила. За неофіційними даними, у Верховній Раді зараз налічують близько 80 представників агросектору, які відстоюють там інтереси окремих бізнес-груп. Дехто порівнює їх 15-го з нафтовиками 90-х. За рівнем впливу на економіку країни вони конкурують хіба з ІТ-шниками: кожну четверту гривню в держбюджет вкладає агросектор. На думку багатьох експертів, наступні кілька років аграрна політика буде найнасиченішою та найгострішою. Метал та хімія відійдуть на другий і третій план, аграрне ж лобі у політиці зміцнить свої позиції. Про що свідчить похід аграріїв у політику? Хто є кріейторами цієї ідеї? Чому вона не спрацьовувала раніше? І які шанси на успіх? Про це в ексклюзивному інтерв’ю AgroPolit.com розповів доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень Максим Розумний.

AgroPolit.com: В публічному просторі почав з’являтися новий вид політики — аграрна. У чому феномен цього явища?

Максим Розумний: Якщо говоримо про «аграрну політику», як метафору, і маємо на увазі те, що люди, залучені в аграрний сектор, стають чинниками загальнонаціонального політичного процесу, то це й справді так. Було б дивно, якби цього не було.

Теперішній період в житті України позначений деградацією і практично повним знищенням економічної та соціальної моделі, яка існувала в пострадянський період. Її сенс був у тому, щоб використати всі залишки минулої епохи для забезпечення існування нового класу «господарів життя». На певному етапі ця тактика приносила великі дивіденди. Завдяки їй сформувалися вищі щаблі української суспільної організації — олігархи та їхні «посередники» — верстви, які тим чи іншим чином були їм корисні. Ця модель себе вичерпала. Сьогодні відбувається пошук інших центрів зростання та галузей, у які вкладатимуть гроші та інвестуватимуть з-за кордону. На цьому тлі аграрна сфера — найбільш приваблива й перспективна. І справа не тільки в наших славетних чорноземах. В Україні, порівняно з іншими аграрними країнами, є великі обсяги ріллі, великий резерв підвищення врожайності та хороша інфраструктура (хоч вона і потребує вдосконалення) — усе для того, щоб агробізнес став прибутковим рушієм національної економіки. Очевидно, що це не може залишатися поза політикою, яка завжди є продовженням економіки.

AgroPolit.com: Але чому, попри ці аграрні багатства, у публічному просторі про це згадували вкрай рідко, а про аграрне лобі в парламенті взагалі ніхто не писав?

Максим Розумний: Агросектор дуже сильно змінився. На початкових етапах, коли сильні фермерські господарства та їхні об’єднання лише виникали, спроби організувати нішеві партії не увінчувалися успіхом. У аграріїв тоді не було достатньо капіталу та ресурсів, котрі б дозволили представляти свої інтереси на політичній арені.

З одного боку це нормально, бо агробізнес вкрай рідко буває прибутковим. Більше того, у більшості країн світу виробництво сільськогосподарської продукції не є джерелом надприбутків взагалі. Це якраз той вид бізнесу, який серйозно дотується державою. В українській ситуації через низку обставин (режим оподаткування, дешева робоча сила, вигідне розташування, доступ до потенційних ринків збуту), агробізнес став таким джерелом надходжень. Україні також вдалося знайти ті організаційні форми бізнесу, які почали давати серйозний прибуток. Найбільш рентабельними стали агрохолдинги. Цей економічний феномен і спричинив еволюційний розвиток агросектору в Україні, котрий сьогодні переріс у ефект політичної присутності.

Аграрна сфера — чи не єдина в українській економіці, яка не просто використала радянський спадок, а й технологічно просунулася на багато років уперед

AgroPolit.com: Хто, на вашу думку, є творцями цієї «аграрної» ідеї?

Максим Розумний: Конкретних прізвищ назвати не можу. Але я б відніс до цієї категорії власника кожного з найуспішніших в Україні великих аграрних підприємств. Вони всі пройшли шлях від зростання, накопичення ресурсу, оренди великої частини земель до невеликого укомплектованого штату працівників, які працюють із найсучаснішою технікою. Специфіка цього бізнесу в Україні полягає в тому, що, на відміну від інших «стовпів» нашої економіки, тут вдалося знайти вдалі організаційні й технологічні рішення. Це — чи не єдина сфера в українській економіці, яка не просто використала радянський «спадок», а й технологічно просунулася на багато років уперед.

Агролобісти будуть змушені налагоджувати неофіційно контакти з політичними силами, які не афішують свого зв’язку з АПК.

AgroPolit.com: Якщо найближчим часом в країні відбудуться парламентські вибори, то яка ймовірність приходу великих політичних сил з аграрною ідеєю «на стременах»?

Максим Розумний: Я не очікую, що аграрну ідею в чистому вигляді запозичать для політичного вжитку. Мені здається, що агролобісти будуть змушені налагоджувати неофіційно контакти з політичними силами, які не афішують свого зв’язку з АПК.
Успішний український агробізнес з’явився в умовах статусу-кво і він цілком влаштовує. 

AgroPolit.com: Чому?

Максим Розумний: Усе дуже просто: за ідеєю, аграрії мали б спиратися на голоси сільського електорату. Але коли йдеться про агрохолдинги, наприклад, то їх потенційний виборець сприйматиме, радше, вороже. Великий бізнес — це те, що замінює традиційне селянське господарство і відбирає в нього життєвий простір. Тому, думаю, селяни дуже ревниво ставитимуться до походу агробізнесменів у велику політику.

Ми вже маємо певний досвід діяльності металургійного, машинобудівного, хімічного лобі, які не виходили під гаслами та прапорами хімічної чи металургійної партії. Звісно, вони пробували. Свого часу створювали різноманітні політичні проекти, які наголошували на тому, що підтримують промисловий потенціал країни. Але вони не були успішними із багатьох причин. У тому числі з тих, про які я вже згадував. Плюс — вони об’єднували «червоних директорів» або їхніх спадкоємців, а у найманих працівників через класовий антагонізм до таких людей довіри не було. Тому ці лобі — хімічне, нафтопереробне, металургійне, машинобудівне — знаходили інші ідеї, які були близькі їхньому електорату. Фактично, вони визначали сферу своїх інтересів і, відповідно до неї, вкладали кошти в окремі партії, які експлуатували ідеї та дискурси, потрібні аграріям. Водночас партійна риторика та ідеологія могли абсолютно не перетинатися зі справжніми цілями цих політичних груп та лідерів.

Думаю, що з аграрним лобі буде майже така ж історія. Можливо, не настільки кричуща і драматична, як доля Партії регіонів, наприклад. Але вони шукатимуть цивілізованіші форми представництва інтересів в економічній та політичній сферах. Успішний український агробізнес з’явився в умовах статусу-кво і він цілком влаштовує. Хоча вже зараз зрозумілі якісь обриси та ключові меседжі, які агробізнесмени можуть просувати у політичній площі. Для прикладу, таким загальним трендом буде лібералізація. 

AgroPolit.com: До яких партій найпевніше прилаштуються аграрні барони? 

Максим Розумний: Досвід останніх десяти років показує те, що дуже мало наших партій переживають один виборчий цикл. Вони можуть продовжувати існувати, але з вищої ліги найчастіше випадають, а на їхньому місці або з них народжуються нові. З «Нашої України», наприклад, виріс не один десяток партій. Із Партії регіонів сьогодні теж виросте відразу кілька політичних проектів.

Оскільки ми маємо справу з прагматиками і людьми, сильними в маркетингу, то, по-перше, вони будуть відбирати перспективні, але не надто розкручені бренди із тих, що вже є. По-друге, формуватимуть нові команди, які матимуть значно органічніший зв’язок з їхнім політичним та економічним активом.

AgroPolit.com: До питання єдиної платформи. Аграрна партія України, яка існує ще з 1996 року і зараз зробила ребрендинг, має грандіозні плани на наступні парламентські вибори. Нещодавно відбувся з’їзд партії і її керівник Віталій Скоцик сказав, що ціль АПУ на наступний рік — це провести в парламент 160 депутатів. Чи є в партії електоральне поле, яке надасть їй цю підтримку? Ви вже згадували, що село за них навряд чи проголосує, тоді хто?

Максим Розумний: Я думаю, що по-перше, цю ситуацію слід розуміти як глибоко ринкову. Якщо є попит, то з’явиться і пропозиція. Коли ми говоримо про те, що впливові бізнес-структури будуть інвестувати в політичні проекти, то вони в цьому випадку виступають суб’єктами попиту. Але якщо політики і політтехнологи знають, що такий попит існує, то вони будуть виходити на аграріїв із багатьма пропозиціями щодо «співпраці». Тому це, очевидно, є спробою про себе заявити і, власне, зробити таку пропозицію — вийти на ринок зі своїм брендом і знайти на нього покупця.

Хоча мені здається, що навіть із маркетологічної точки зору це не дуже виграшна ідея. Є великий досвід політичних проектів, про які ми вже згадували — від АПУ до Народної партії Литвина, яка теж свого часу асоціювалася з аграрним сектором…

«Агробарони» ніколи не вкладатимуть ресурси в один політичний проект…

AgroPolit.com: Але «Заступ» на минулих парламентських виборах непогано взяв…

Максим Розумний: Так. Та порівняно з тими ресурсами, які були вкладені в його розкрутку, цей результат є, м’яко кажучи, не дуже успішним. Він якраз підтверджує мій негативний прогноз. Тож якщо сторона попиту — замовник, зрозуміє, що його інтереси повинні представляти не обов’язково політичні сили, які афішують свою аграрну заангажовангість, «агробарони» ніколи не будуть вкладати всі ресурси в один політичний проект. Як і будь-які бізнесмени, вони робитимуть ставку на кілька різних політсил.

Коли говоримо про аграрне лобі, маємо розмежовувати представників великих агрохолдингів, фермерів, дрібних селянських господарств.

AgroPolit.com: Хто, на вашу думку, зацікавлений у появі аграрного лобі у Верховній Раді? За окремими даними, зараз у нього входить близько 80 депутатів.

Максим Розумний: По-перше, треба розуміти, що таке аграрне лобі. Про лобі, як таке, можна говорити лише в тому випадку, коли йдеться про групу людей, об’єднаних спільними інтересами. Те, що люди займаються виготовленням сільськогосподарської продукції ще не робить їх спільниками по інтересах. Усі заробляють гроші по-різному і те, що вигідно одним, далеко не завжди входить у коло інтересів інших.

Наприклад, дискусійне питання про приватизацію землі. Очевидно, що це — одне з ключових питань сучасної України, але якою буде позиція аграрного лобі в цьому питанні, я передбачити не берусь. Може виявитися так, що, попри всі передові технології і прогресивне ліберальне економічне мислення, конкретні економічні інтереси великих агрохолдингів не передбачатимуть швидкої приватизації. Зміна ситуації на ринку землі, можлива переоцінка основних фондів може негативно вплинути на рівень їхніх прибутків і стабільність становища в сучасній економічній системі України. Отримаємо конфлікт інтересів. Тому, коли говоримо про аграрне лобі, маємо розмежовувати представників великих агрохолдингів, фермерів, дрібних селянських господарств тощо. А ще ж у нас є категорія зернотрейдерів, які мають дуже специфічні інтереси, та досі намагаються себе політично не афішувати. Вони мають очевидний вплив на позиції певних політичних сил і депутатів у Верховній Раді, але не зрозуміло, належать вони до аграрного лобі чи ні.

AgroPolit.com: Якщо підсумувати, то у парламенті так зване аграрне лобі не є єдиним? Воно розділене на кілька центрів із різними лідерами?

Максим Розумний: Я, швидше, маю на увазі моделі представництва у вигляді теоретичної можливості. У реальності ж представництво дрібного бізнесу, фермерських та селянських господарств є в рази слабшим і не може рівнятися по впливу з агрохолдингами та великими аграрними підприємствами.

AgroPolit.com: Як показало голосування за бюджет-2016,інколи різні центри впливу аграрного лобі у ВРУ можуть ставати ситуативними союзниками. За окремими даними, пакет голосів аграріїв був одним із ключових для прийняття цього бюджету і влада мусила з цим рахуватися.

Максим Розумний: Звичайно, у певних питаннях інтереси аграріїв збігаються і в цьому випадку їхній вплив буде в рази сильнішим. Але цих питань не так багато.

Представники Президента можуть лобіювати інтереси його агробізнесу в парламенті

AgroPolit.com: Відомо, що, крім всього іншого, Президент Порошенко теж має свій аграрний бізнес. У цій «шахматці» він — гравець?

Максим Розумний: Певним чином — так, він гравець. Його представники у ВРУ, тобто люди, які перебувають у фракції БПП за рекомендаціями самого Петра Порошенка чи його бізнес-партнерів, можуть лобіювати аграрні інтереси Президента. Але, наскільки мені відомо, він не є настільки великим гравцем у цій сфері. Тому його навряд чи можна вважати дуже зацікавленою особою в цьому питанні.

AgroPolit.com: Але здається, що наближені до Порошенка люди, на кшталт Юрія Косюка, котрі мають свій аграрний бізнес, за цієї влади почувають себе значно краще, ніж раніше…

Максим Розумний: Справді, є група зацікавлених агролобістів, яка орієнтується, власне, на цю владу, на цього Президента і на цю політику. Це звичайна практика.

Українське агролобі може об’єднатися на політичних засадах лише у випадку конкуренції з західним інвестором.

AgroPolit.com: А хто зараз має більший вплив на аграрний бізнес — Президент, прем’єр чи хтось інший?

Максим Розумний: Як випливає з нашої Конституції та політичної моделі управління, на економічні інтереси суб’єктів господарювання, основним чином, впливає уряд. Плюс — є інтереси зовнішньополітичних гравців, про які теж не слід забувати. І це якраз та ситуація, в якій можливі найрізноманітніші союзи навколо спільного центру. Тобто, якщо наше українське аграрне лобі й буде об’єднуватися на якихось політичних засадах, то це буде об’єднання на основі конкуренції з потенційним західним інвестором. Останній може очікувати своєї долі в українському агробізнесі. Це невигідно вітчизняному виробнику.

AgroPolit.com: До речі, це одна з найпопулярніших версій серед експертів щодо появи публічного політичного агролобі. Мовляв, підписання Угоди про асоціацію змусило наших аграріїв об’єднатися. У Європі наших виробників не надто чекають, а от ми вже зараз відкрили для конкурентів свій ринок.

Максим Розумний: Так, з одного боку — це умови Угоди про асоціацію. З другого — про намір інвестувати в український аграрний бізнес заявляє, наприклад, Джордж Сорос. Тобто, попри війну та політичну нестабільність, на сьогодні Україна належить до потенційно привабливих в інвестиційному сенсі країн. Хоча для нас ці фактори є негативними. Наприклад, низька вартість робочої сили, низька капіталізації країни і т.д. Нинішній курс гривні до долара за індексами БігМака взагалі вказує на те, що Україна та її гривня в рази недооцінені. Це приблизно та ж сама історія, коли ви бачите гастроном, який чомусь дуже сильно занепадає. Спочатку в ньому перестають мити вікна, потім — дешевшає продукція, а згодом і продавці перестають дбати про свою охайність. Оскільки ми живемо в ринковій економіці й уже маємо певний досвід минулих років, то такий занепад вказує на те, що через деякий час, коли гастроном почне остаточно руйнуватися, сюди точно зайде якийсь інвестор, наведе лад, вимиє вітрини, поставить металопластикові вікна і почне отримувати прибуток собі, а не державі.

Ситуація з Україною нагадує саме такий гастроном у передпродажному стані. У цьому сенсі привабливість українського аграрного сектору для іноземного інвестора є значно вищою, ніж всіх інших. У нас ще повноцінно не працюють біотехнології, є дуже великі резерви підвищення родючості ґрунтів, величезні можливості вдосконалення транспортної інфраструктури… Тому побоювання про потенційного конкурента на зразок зовнішнього інвестора є набагато ширшим, ніж просто виконання Угоди про асоціацію.

Репутація аграрного лобі залежатиме від того, якими методами воно намагатиметься «оптимізувати» свої економічні інтереси.

AgroPolit.com: Ви казали про те, що в нас функціонувало лобі металургійне, вугільнодобувне і т.д. Про них ЗМІ здебільшого писали в негативному сенсі. А лобі в АПК — це добре чи погано?

Максим Розумний: Узагалі, будь-яке секторальне лобі — це завжди погано у тому сенсі, що його основна мета, як і мета будь-якого бізнесу, — збільшення прибутків і зменшення витрат. Відповідно, цієї мети можна досягати більш цивілізовано та менш цивілізовано. Умовно кажучи, це може бути зроблено ціною продажу країни і потрапляння в кабалу «Митний союз», а може — ціною певних вигідніших умов, наприклад, Угоди про асоціацію. У цьому контексті репутація нашого аграрного лобі залежатиме від того, якими методами і на чому воно отримуватиме свої прибутки, де намагатиметься «оптимізувати» свої економічні інтереси через інструменти політичного тиску і т.п.

AgroPolit.com: Останні зміни по децентралізації перевели право розпоряджатися землею до районних рад. Як гадаєте, є ймовірність того, що за таких умов ставки на вибори до райрад будуть набагато вищими, ніж до парламенту?

Максим Розумний: Коли йдеться про землі сільськогосподарського призначення, якими можуть розпоряджатися органи місцевого самоврядування, то їх є дуже мало. Крім того, я не думаю, що вони зможуть розпоряджатися ними на власний розсуд.
Щодо загального представництва аграріїв в органах місцевої влади, то навіть незалежно від питання про розпорядження землями, це питання для представників агробізнесу є дуже важливим. Адже саме місцева влада визначає, в яких умовах працюватимуть аграрії. Тому, щоб уникнути якихось непорозумінь, участь у роботі місцевої влади допоможе перевести можливі конфлікти у конструктивне річище або й зовсім їх уникнути. Безперечно, це буде одним із ключових трендів для українського села.

AgroPolit.com: Минулого тижня на посаду голови КОДА призначили Максима Мельничука — голову Київської міськорганізації Аграрної партії. Як думаєте, про що свідчить це призначення? Невже аграрії вже починають розставляти своїх людей по регіонах?

Максим Розумний: Важко дати чітку оцінку цій ситуації. Сьогодні доволі складно знайти людину компетентну, з нормальним послужним списком, хорошою репутацією, та ще й гарантувати, що вона не відстоюватиме інтереси певних адміністративних чи економічних груп. У даному випадку, як і у низці інших призначень, думаю, має місце комплекс причин і заходів. Але тлумачити це як якусь кардинальну зміну в розподілі адміністративного лобі на користь аграріїв я б не став.

AgroPolit.com: Якщо повернутися до парламенту, то комітет Ради з АПК є одним із найбільших — 30 людей. Хоча подейкують, що на одне місце в комітеті був конкурс 2:1. Чому такий ажіотаж?

Максим Розумний: Я думаю тому, що ключове питання економічного життя, яке випадає на долю цього парламенту — це питання дозволу на продаж земель сільськогосподарського призначення. Це — перше. Друге — пов’язане з наявністю того аграрного лобі, яке, з одного боку, саме присутнє в парламенті, а з іншого – є потенційним партнером для депутатів, які можуть бути йому корисними. Третє — це те, що аграрний сектор економіки є одним із найперспективніших для України і, зрозуміло, що там відбуваються найбільш динамічні та цікаві для депутатів процеси.

Страйк для аграріїв — це щось протиприродне. Абсолютна чужа і незрозуміла форма протесту.

AgroPolit.com: А як щодо аграрних страйків. На вашу думку, така форма протесту аграріїв проти свавілля влади є ефективною? Що ще можуть робити аграрії, щоб захистити свої права?

Максим Розумний: Для початку, повинна сформуватися модель нашої економіки в аграрній сфері. Наприклад, в європейських країнах, Америці чи Канаді основу складають селянські фермерські господарства зі своїми традиціями та формами. Але нікому з них і в голову не приходить страйкувати. Тому що страйк для селянина — це щось протиприродне. Він не може перестати поливати чи орати. Страйк — це форма боротьби найманих індустріальних працівників, котрі фактично перебували в становищі рабів на традиційних фабриках і заводах, де відмова від роботи однієї людини може зупинити весь механізм. А оскільки селянин традиційно є господарем своєї робочої сили і свого продукту, то страйк для нього — абсолютно чужа і незрозуміла форма протесту.

В Україні все залежатиме від того, хто складатиме соціальну основу аграріїв. Якщо це буде селянське фермерське господарство, то, швидше за все, селяни об’єднуватимуться в партії чи профспілки. Якщо ж велике аграрне підприємництво стане домінуючим економічним типом у нашому сільському господарстві (особливо, якщо в нього буде напівукраїнська-напівіноземна форма власності), то тут отримаємо зовсім інші форми політичного тиску. Не виключаю, що на якихось етапах будуть залучатися соціальні групи селян, котрі лише виглядатимуть як селяни і т.д. Але говорити про прямий зв’язок соціальної групи селянства з інтересами великих аграрних підприємств — дуже складно. Це дуже умовний зв’язок.

AgroPolit.com: Якщо вдатися до історичних аналогій, чи була якась країна зі схожою для України ситуацією в розвитку аграрного сектору та яку ми могли б взяти собі за приклад?

Максим Розумний: Більшість традиційних європейських країн не пройшли етапу індустріалізації селянської праці. Це — винахід радянської влади, яка силоміць відібрала у селянина землю, зруйнувала мотивацію і перетворила сільськогосподарське виробництво на різновид робітничої професії. Можливо, тому у нас не відбулося такого масового відродження фермерських господарств, як його очікували на початку 90-х років. Люди втратили навички та, щонайголовніше, — втратили мотивацію. Уся наша інфраструктура — з МТСами, самою конфігурацією ріллі і т.п. передбачала крупнотоварне виробництво. І на цю матрицю як свідомості, так і інфраструктури, наклалася новітня організаційна бізнесова форма агрохолдингу. Тому тут якісь аналогії проводити дуже складно.

AgroPolit.com: Україну всі роки незалежності нерозривно асоціюють зі словосполученням «аграрна країна». Якщо говорити образно, якою ви бачите нинішню українську аграрну політику?

Максим Розумний: Коли ви говорите аграрна політика, то перше, що спадає на думку, це політика держави в аграрній сфері…

AgroPolit.com: Тут мається на увазі присутність аграріїв у політиці.

Максим Розумний: Тоді це, скоріше, такий собі третій, наймолодший син, котрий тільки починає злазити з печі. Який перед цим довго там лежав, вигрівався, не брав участі в тому, що старші сини ділили власність. Але тим часом виріс на молоці, на хлібі й зараз готовий роздивитися, що ж там все-таки робиться на батьковому обійсті.

AgroPolit.com: Цікаве порівняння. Молодший син у казках, зазвичай, найвезучіший та найуспішніший. А перші два брати — хто вони?

Максим Розумний: Промисловість і силові структури.

AgroPolit.com: Дякуємо вам за цікаву бесіду.

Юлія Лучик, для AgroPolit.com