Олександр Солонтай: Склад другого туру президентських перегонів може стати для всіх сюрпризом

Не факт, що Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, чи низка інших фаворитів президентських перегонів узагалі опиняться у другому турі виборів. Адже в країні є значна частина виборців, які досі не визначилися з майбутнім кандидатом.

Читайте до теми: Хто кому «Рабинович» сьогодні на українській політичній ниві?

Розповісти про передумови та наслідки політичної боротьби у поточному році редакція AgrоPolit попросила експерта з політичних питань Олександра Солонтая.

AgroPolit.com: Прокоментуйте, будь ласка, загальну передвиборчу картину в Україні?

Олександр Слолонтай: Повна політична прострація. Ми, з одного боку, перебуваємо в «гарячій» передвиборчій стадії, адже до виборів президента залишилося небагато часу, та, з другого боку, у нас виникла унікальна ситуація: суспільство як було невизначеним рік назад, таким воно залишається й сьогодні. Тобто жоден із наявних політиків не переконав виборців, що потрібно гуртуватися навколо нього. Або ж ми бачимо, як у всіх претендентів зросли антирейтинги.

З іншого боку, не з’явилося нових політиків.

Навіть актори, на яких робили ставку, поки що теж не наважилися заявити про свою участь у виборах. Таким чином, кількість людей, котрі не визначилися, така ж велика, як і кількість тих, хто вже вирішив для себе питання з кандидатом. Це означає, що добра половина людей може у будь-який момент змінити перебіг виборчої компанії, вплинувши на всі рейтинги.

AgroPolit.com: Наскільки лідери політичних перегонів розуміють ситуацію та чи прораховують ризики, пов’язані з невизначеністю?

Олександр Слолонтай: Звичайно, фаворити розуміють цей ризик, тому вони стартанули з передвиборчою кампанією раніше, ніж це планувалося. Але нікому з них не вдалося згуртувати навколо себе ту частину суспільства, яка не може визначитися. Жоден із кандидатів у президенти, який входить до ТОП, не зміг вирватися далі від умовних 10-15%, і всі вони залишаються в межах такої собі похибки – будуть чи не будуть вони у другому турі. Склад другого туру досі навіть гіпотетично не визначений.

AgroPolit.com: Із чим пов’язана невизначеність електорату?

Олександр Слолонтай: У суспільства є запит на «інших» кандидатів. Доти, поки не з’являться нові обличчя, виборці, які думають про «старе та нове», не можуть обрати. Та й ті, хто очікує нового, не можуть визначитися. Сталося так, що список кандидатів невідомий, і доки він не з’явиться, вони не зроблять свій вибір. Це досить позитивний момент, адже він свідчить, що виборці еволюціонують. Наше суспільство трохи «виросло», люди очікують на «весь список», з якого вони вже вибиратимуть.

AgroPolit.com: Підвищилася політична грамотність людей?

Олександр Слолонтай: Ні, це не грамотність підвищилася. Досвід. Просто люди вже стільки разів «обпеклися», що тепер, перед тим як черговий раз «обпектися», вони вимагають надати їм повне «меню».

AgroPolit.com: Чию передвиборчу програму можна назвати найбільш реальною, з мінімумом популістичних гасел?

Олександр Слолонтай: Виборці не зважатимуть на програму в той момент, коли будуть голосувати за кандидата в президенти.

Люди будуть дивитися на інше. На чесноти кандидатів. Вони дивитимуться на біографію, на те, якою роль кандидата була в актуальних подіях останніх років. Люди зважатимуть на той факт, що це був складний період державності, тож ставитимуть запитання: «Де ти був і що ти робив у цей момент?». Наприклад, будуть запитання на кшталт: «Де ти був і що робив у період правління Януковича? Де ти був під час Євромайдану? Якою твоя роль була в останній владі? Як ти був пов’язаний із темою війни? І яким чином з тобою пов’язаний європейський вибір?». Власне, всі плюси та мінуси за цими питаннями й будуть для виборців критерієм вибору.

Тобто, це будуть не програмні речі, а світоглядна боротьба. Також виборці звертатимуть увагу на команду кандидата. Нарешті для виборців це питання стало важливим. До речі, це нині має більше значення, ніж раніше, адже люди хочуть знати, що там за «коти в мішку» і хто там повилазить, коли кандидат обійме посаду.

AgroPolit.com: Які з політичних партій будуть використовувати земельні питання у передвиборчій гонці як одні з ключових?

Олександр Слолонтай: На сьогодні у списку фаворитів передвиборчих перегонів відсутні «аграрні кандидати». Ані представник Аграрної партії України Віталій Скоцик, ані будь-хто інший не зайшов у фавор. За останні роки змінилася ситуація. Якщо раніше в політиці аграрна тематика та сфера сільського господарства домінувала, як в контексті децентралізації, так і в контексті підвищення показників економіки, то зараз аграрна тема пішла на спад. Ми ж пам’ятаємо, як раніше на мажоритарках пробивалися люди, які відверто були пов’язані з с/г виробництвом чи іншими структурами АПК.

Тобто, з точки зору топової політики, сьогодні саме міста – це основний ресурс виборів. Ніхто з кандидатів у президенти не може собі дозволити позиціонування з погляду виключно сільської тематики. Вона є складовою чогось більшого.

AgroPolit.com: Але ж, наприклад, у передвиборчій програмі Юлії Тимошенко є цілий розділ, присвячений питанням АПК та земельній реформі?

Олександр Слолонтай: Так. Жоден кандидат не зможе проігнорувати ні земельну реформу, ні питання, пов’язані з АПК. Жоден кандидат не зможе проігнорувати питання децентралізації та подальшої реформи, долі сільських рад, селищних рад, районних рад – іншими словами, питань влади на селі. А також соціального, медичного, освітнього процесу та питання створення нових робочих місць. Жоден кандидат не зможе проігнорувати і буде змушений коментувати міграційний процес та відтік робочої сили, який пішов не тільки у міста України, а й за кордон. І сільська місцевість стала ледь не базовим донором для відтоку робочих кадрів за кордон. Жоден кандидат не зможе уникнути цих тематик, але вони будуть частиною загальної картини в Україні. І не буде жодного ярко вираженого кандидата з акцентом на АПК. Нині сільські та міські виборці представляють один кластер і чіткого розподілу на сільських та міських вже не буде.

Читайте до теми: Бюджетний пиріг-2019 – можливості та виклики

Випереджаючи ваше питання, спроба лідера Аграрної партії Віталія Скоцика позиціонувати себе як кандидата від села – це одна з причин його провалу як політика. Він сам звузив свою електоральну нішу.

AgroPolit.com: Віталій Скоцик зробив ставку на аграріїв.

Олександр Слолонтай: Я вважаю, що це було його великою помилкою. Аграрна партія – це ще не означає, що він мав працювати лише на селі. Хоча ставка на цю тему – не єдина проблема. І в селі можна було назбирати якийсь більший відсоток голосів, аніж межі статистичної похибки. Але це вже інші проблеми: з партією, структурою та внутрішньою ситуацією, яка зараз там відбувається. Я хочу зауважити інше. Він єдиний спробував зробити ставку виключно на село.

Якщо згадати 90-ті, коли було по три-чотири кандидати великого масштабу, які робили аналогічні ставки, то зараз він тут один. Але навіть йому одному не вистачає електорального поля. Виборці перестали мислити категоріями «ми з села» чи «ми з міста». Зараз це все перемішалося. Простий приклад – наші об’єднані громади. У рамках одної громаді можуть бути й міські, і сільські населені пункти. І люди вирішують всі питання спільно й разом.

AgroPolit.com: Як ви оцінюєте загальні шанси Аграрної партії України (АПУ) на президентських і парламентських виборах?

Олександр Слолонтай: За збереження мажоритарно-пропорційної системи, коли частина кандидатів йде за списками, а частина – за мажоритарними округами, окремі представники та лідери Аграрної партії мають серйозні шанси в окремих округах. На цьому максимальний рівень і можливості Аграрної партії завершуються. І це пов’язано не тільки з внутрішніми партійними проблемами. Я ще раніше робив прогноз, у часи зародження цього проекту, що він буде актуальним доти, поки падатиме економіка України. Щойно економіка зупинить падіння і почне потрошку виборсуватися, а ВВП на одну особу стане збільшуватися – це смерть для аграрної ідеї. До речі, ВВП зростатиме навіть за умови стагнації економіки та зменшення кількості населення країни. Адже зменшення кількості українців впливає на зростання показників ВВП на душу населення.

Україна буде переживати всі ті ж самі процеси, що й решта країн. І ми зможемо побачити, що аграрна частка економіки може зростати, а аграрна політична сила – падати. Чому? Тому що «аграрний» – це не обов’язково «сільський». Аграрії – це люди, які асоціюють себе з галуззю, та це не означає, що вони асоціюють себе з селом.

Тож я добре знаю, що відбувалося з багатьма аграрними силами в інших країнах, які переживали аналогічну ситуацію в економічних процесах. Коли економіка падає, аграрні сили, певні консервативні сили, радикальні та націоналістичні сили досить сильно проявляють себе в умовах кризи. Зокрема, специфіка аграрної сили – це повернення до джерел, повернення до села. Щойно економічна ситуація покращується, у людей з’являються інші вектори: до міста, до промисловості, до науки, до інновацій. Таким чином, аграрні сили зростають (як це було в 90-х) під час економічного падіння, і навпаки, їхня частка скорочується, коли економіка починає одужувати. Так було у 2000-х роках, так станеться й зараз. Тому питання, пов’язані з перспективами Аграрної партії, лежать не у площині правильної чи неправильної ставки у виборчих процесах, а зі зміною тренду. Нині він змінився.

AgroPolit.com: Як ви прокоментуєте конфлікт всередині Аграрної партії та які наслідки це матиме для її лідерів?

Олександр Слолонтай: Очевидно, що Віталій Скоцик зараз займається внутрішньопартійною боротьбою, замість того, щоб готуватися до виборів. Зважаючи, що у нього й так були невеликі шанси, цей конфлікт всередині партії просто остаточно скошує Віталія Скоцика, не залишаючи йому місця в передвиборчій гонці. У нього просто не вистачає ані енергії, ані часу для організації кампанії в національному масштабі.

Читайте до теми: Бунт в Аграрній партії – в чому причини? (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)

Для організації такого процесу потрібна чітко діюча структура, а вона загрузла у внутрішній боротьбі. Будь-які його шанси вибитися в фаворити президентської кампанії – тепер на нулі. Точно. Чи встигне він за час президентської кампанії зробити ревізію лав і реорганізувати партію, щоб піти на парламентські вибори до Верховної Ради – питання. Якщо не встигне, то й на місцевих виборах 2020 року потенціал Аграрної партії буде значно нижчим, ніж він є зараз.

Я нагадаю, що АПУ до цього розколу і до старту президентської кампанії в багатьох регіонах займала другі, треті місця за кількістю місцевих депутатів на місцевих виборах. Інколи навіть випереджаючи «Батьківщину» та БПП.

АПУ була одним із фаворитів, з потужним потенціалом і своїм кандидатом, який міг домовлятися з переможцем у виборах на посаду президента про якусь серйозну позицію – віце-прем’єра, спікера парламенту тощо. Зараз усі ці шанси втрачені.

Фактично, станом на сьогодні Віталій Скоцик не може домовлятися про якісь посади з фаворитами президентської кампанії, бо не може входити у президентську кампанію як один з фаворитів другого ешелону. Він випадає у третій ешелон. І його сьогоднішнє завдання – повернутися на попередню втрачену позицію. Це проходження до Верховної Ради, а для цього йому потрібно розібратися з партією.

AgroPolit.com: Чи зможе боротьба за голоси виборців примусити чинну владу ефективніше реалізовувати обіцянки щодо реформування АПК, зокрема щодо земельних питань?

Олександр Слолонтай: До закінчення парламентської кампанії одних змін у земельному законодавстві не відбудеться. Жоден кандидат у президенти, жодна з політичних сил, яка зараз працює у Верховній Раді й розраховує зайти туди повторно, не візьме на озброєння тему землі та запуску земельного ринку вже зараз.

Ніхто з них не скаже відверто, що земля – це товар. Вони всі потрапили у пастку патерналізму, яку самі собі й улаштували, голосуючи за продовження мораторію на продаж землі. В результаті ми отримуємо ситуацію, коли в нинішньому політикумі жодна політична сила не відображатиме думку мільйонів тих, хто насправді хоче запуску земельного ринку вже зараз. До речі, це одна з ніш для нових політичних сил. Можливо, що до парламентських виборів така сила з’явиться.

Якщо казати про наявний політичний сезон та наближення президентських виборів, то, на мою думку, всі ключові фігури уникатимуть тем, зокрема й ринку землі, які будуть дуже чітко поділяти виборців на прихильників та непримиренних противників тих чи інших ідей. Навіть якщо вони особисто «за» відкритий ринок землі, це питання відкладатиметься на майбутнє і вони будуть голосуватимуть за продовження мораторію.

AgroPolit.com: Які наслідки відтермінування цих питань ми отримаємо у майбутньому, чи не створить це додаткових проблем?

Олександр Слолонтай: Звісно, створить. Ми вже зараз пожинаємо плоди. Відсутність нормального земельного ринку створила «тіньовий» ринок землі, а також цілу низку різноманітних схем, де сьогодні земля – це напівтовар. Це також стосується передачі фінансово-матеріальних ресурсів за користування землею, це також стосується ринку землі, який є фактично відмерлою спадщиною з необлікованими землями. Хіба за останніх 10 років це не створило проблем? Створило. До того ж, це призвело до колосальних фінансових збитків. Це вже створило проблеми для місцевого самоврядування, місцевих громад і держави в цілому. Адже Україна втрачає свій земельний ресурс і якість цього земельного ресурсу. Тому я, наприклад, є прихильником якнайшвидшого запуску ринку землі. Бо тоді ринок виступить легальним регулятором ситуації.

Оскільки ми зараз маємо «чорний» ринок землі та, відповідно, «чорних регуляторів», заперечувати цей факт – означає заплющувати очі на реальну ситуацію.

AgroPolit.com: Які конкретні кроки мають бути зроблені в плані законодавчих ініціатив, щоб змінити ситуацію щодо ринку землі?

Олександр Слолонтай: Я прихильник великої частини тих тез, які свого часу озвучував Тарас Кутовий, обіймаючи посаду міністра аграрної політики. І, мабуть, це одна з причин, чому він перестав бути міністром. Тож, одна з тез (але не єдина) – для запуску ринку землі, земельної реформи, яку, фактично, слід розкласти на дві частини, потрібно підготувати інфраструктуру й запустити на цій інфраструктурі ринок землі. Під  інфраструктурою я маю на увазі не тільки обліки, а й деякі нові інституції (наприклад, державний земельний банк із правом викупу землі).

Також я підтримую деякі ініціативи уряду. Наприклад, повинні бути обмеження щодо володіння землями (в одні руки) та обмеження щодо володіння для іноземних громадян. Але загалом я критично ставлюся до дій уряду. Я вважаю, що саме їхня пасивна позиція – це і є найважливіша причина, чому досі немає ринку. Адже одна справа – декларувати, зовсім інша – виконувати.

У мене немає жодного виправдання прем’єр-міністру Володимирові Гройсману. Чому він вважає нормальним працювати в країні, основою економіки якої є, зокрема й аграрна галузь, без міністра аграрної промисловості? Та ж сама історія з міністром фінансів. Він вважає нормальним іти до державного бюджету на наступний рік і не мати міністра фінансів. Він вважає нормальним не мати міністра охорони здоров’я і водночас впроваджувати реформу охорони здоров’я. Тому я вважаю, що Гройсман найбільше винен у провалі земельного ринку. На ньому персональна вина.

Він побоявся «сколупнути» земельне питання, щоб земельне питання «не сколупнуло» його. У нього така ж сама позиція, як раніше у Яценюка: побоявся зачепити олігархічні питання після Майдану. Став на позицію олігархів, щоб вони не «зачепили» його. А олігархи дочекалися ситуації, коли він отримав нульовий рейтинг і «допомогли» йому позбутися посади прем’єр-міністра.

Тобто, на мою думку, політика страуса, який «ховає голову в пісок», – помилкова, ми це бачимо на прикладі земельного ринку. Якщо немає легального способу розвитку ринку, то у 2016, 2017 й 2018 роках розвивається нелегальний ринок. Принцип сніжної лавини продовжує працювати, проблеми наростають – і кожному наступному уряду доведеться розв’язувати ще складніший набір проблем.

AgroPolit.com: Як зупинити нарощування проблем бодай у земельних питаннях?

Олександр Слолонтай: На мою думку, реальний шанс щось змінити з’явиться після 1 січня 2020 року, напередодні місцевих виборів, після завершення парламентських виборів. На мою думку, цей період, який нас чекає наступного року після президентських виборів, має шанс завершитися тим, що на виборах 2019 року можуть пройти до Верховної Ради нові сили, яких наразі немає і які не побояться ставити питання руба – тут і зараз. Сили, які зроблять все, що можна, для легального запуску земельного ринку й запровадження тих інституцій, котрі спрямують у нормальне законодавче русло ті проблеми, які «вилізуть» разом із запуском земельного ринку.

Ті політичні сили, які поставлять питання пріоритету на першу стадію запуску земельного ринку (10-20 років): фермер, а не латифундист; громадянин України, а не іноземець; фізична особа, а не юридична; накопичування в руках родини певної частини ділянки, а не створення великих корпорацій; кооперативи, а не великі аграрні компанії. Тобто, це мають бути чіткі маркери пріоритетів. На це не потрібні роки, щоб запустити. Запустять, звичайно, викуп державою надлишкової землі; запустять повну ліквідацію земель за межами населених пунктів (із передачею земель конкретним громадам); скасують історію з подвійним підпорядкуванням цих земель – все це має піти в історію. І тут потрібен не уряд, а дії депутатів Верховної Ради – тих, хто й уряд формує, і сам у ВР голосує за подібні закони. Адже, що цікаво, усі потрібні законопроекти розроблено та зареєстровано. Фактично, потрібний текст законопроекту, який варто підкорегувати до потреб 2020 року, вже є.

Я вважаю, що ідеальний період для проведення цієї реформи – це період з початку роботи Верховної Ради і до завершення роботи у її перший рік, а першою річницею Верховної Ради наступного скликання 2019-2020 рр., будуть місцеві вибори-2020. Це покаже людям, які підуть на вибори у місцеву раду, нову роль і нову ситуацію в місцевих радах щодо земельного ринку. Бо значна частина роботи з наведення ладу в земельному законодавстві випаде на місцеве самоврядування. Органи місцевого самоврядування – це перший матеріально зацікавлений комунікатор між приватними власниками (легальна кількість яких збільшується) та державою (яка не зацікавлена у спалахах на території України бунтів безземельних селян і найманих працівників).

AgroPolit.com: Чи зникне політична нестабільність в Україні після виборів 2020 року та чи вплине вона найближчим часом на якість рішень від керівництва держави?

Олександр Слолонтай: Я думаю, що політична нестабільність нікуди не зникне. Але ми вже зараз побачили, що деякі реформи та важливі законопроекти проходили, попри високий рівень політичної нестабільності в країні.

По-перше, справа не тільки у нестабільності. Набагато важливіше питання – який запит у суспільства? Ми бачимо, що запит суспільства на ринок землі зростає.

По-друге, важливий фактором є позиція спільноти та лідерів думок. Наприклад, серед лідерів думок, навіть тих, хто кричав на трибунах, що ми не допустимо обезземелення селян і продовжимо мораторій на землю, більшість уже змінила риторику і каже, що земля – це товар.

По-третє, ще років 10-15 тому земельні реформи гальмувалися відсутністю відповідей на питання, як же цивілізовано це все зробити. Тепер, після трансформації у Східній Європі, після додаткових земельних реформ у розвинутих західних країнах (де переглядалися й виправлялися земельні відносини), після того, як в Україні попрацювало чимало міжнародних організацій (зробивши вивчення ситуації вздовж і впоперек) – ми набагато більш готові, ніж раніше. Це вже не буде «дика» приватизація 90-х років. Тут суспільство вже наповнене приватними власниками. Мільйони українських сімей мають гроші з заробітків і можуть бути учасниками земельного ринку. В українців уже відновився досвід приватної власності. Повторення ситуації з 90-х, коли одні швидко відхапали і стали олігархами, а інші – не стали ніким, не буде.

Читайте до теми: Електронні аукціони збільшать вартість оренди с/г земель на 10-20%

Раніше такий сценарій був головною страшилкою, чому, власне, й не запускали земельний ринок. Але зараз ситуація змінюється. Мільйони людей можуть стати свідомими учасниками цього ринку. Головна страшилка – не така жахлива, як її зображують. Головне – виставити необхідні запобіжники та регуляторні механізми. І зробити це – абсолютно реально.

До того ж, це підніме ціни на землю, підвищить капіталізацію української економіки. Та й що робити українській владі, як не цю реформу?! Щоб у 2020 році врятувати нас від вірогідного дефолту і забезпечити виплати зовнішніх боргів. Тому, на мою думку, в Україні зростатиме запит на цю реформу, і навіть ті політичні сили, які йдуть до парламенту під гаслом «Ми не дамо позбавити селян землі», вимагаючи подовження мораторію, вони будуть «колотися» на цих питаннях і змінювати риторику.

Плюс, зіграють свою роль сили, які відверто виступатимуть за відкритий земельний ринок. Вони можуть утворити ситуативну коаліцію для вирішення цього питання. На мою думку, наступний етап пріоритету розвитку аграрної частини України неможливий без цивілізованого, легального ринку землі, який зроблять ситуативно утворені політичні сили.

AgroPolit.com: Наскільки потужно у теперішній Верховній Раді представлене аграрне лобі?

Олександр Слолонтай: У Верховній Раді цього скликання найбільшого успіху досягли великі латифундисти, які мають своїх представників майже у всіх фракціях. Та з іншого боку, у мене таке враження, що це лобі роз’єднане. І, вважаю, нескоординованість і роз’єднаність цього лобі – це й був шанс Аграрної партії. Свого часу організатори АПУ Віталій Скоцик і Роман Безсмертний намагалися замінити ту частину, якої не вистачало в українському парламенті. Та цього не сталося, хоча аграрне лобі у Верховній Раді нікуди не зникло, проте досі залишається кволим – та це, можливо, на краще. Адже якби воно було потужним, могли б «пробити» викривлену реформу земельного ринку в інтересах великих латифундистів.

AgroPolit.com: Як ви вважаєте, скільки це вікно можливостей ще залишатиметься відкритим?

Олександр Слолонтай: Все. Воно зачинилося, щойно ми увійшли в стадію президентської кампанії. На сьогодні чинна влада продемонструвала відсутність ефективних економічних реформ, зокрема в земельних питаннях – і це найбільший провал. Тому що, попри реформи в секторі національної безпеки та демократизації, доти, поки наші люди не відчують покращення добробуту, вони не оцінять переваги від європейського вибору, незалежності тощо. А найбільше досягнення нинішнього керівництва країни – це той факт, що після 2015 року, військових дій на Донбасі, прямого вторгнення Росії на землі України, лінію фронту було зупинено на тих позиціях де вона зараз, і вдалося не допустити поширення вогню війни на решту територію України.