Микола Давидюк: Якщо Аграрна партія висуне свого «Макрона» в президенти, у них з’явиться шанс на перемогу

Яка доля очікує Аграрну партію на майбутніх виборах? Які варіанти розвитку подій найбільше влаштовують лідерів президентських перегонів та чого очікують виборці від майбутніх кандидатів? Чому Петро Порошенко може зрадіти представникам Опоблоку у другому турі, та чому перетнулися інтереси Тимошенко й Ляшка? Про це та інше читайте на AgroPolit.com в ексклюзивному інтерв’ю політолога Миколи Давидюка.

AgroPolit.com: Як Ви прокоментуєте події, які останнім часом відбуваються навколо Аграрної партії України (АПУ)?

Микола Давидюк: Віталій Скоцик починав розвивати партію, він її вивів на певний рівень. Коли його «з’їдають», у виборців виникають подвійні відчуття. Скажімо так, він може запустити й другу партію, бо він був ядром цієї політичної енергії, а от чи зможуть нові керівники утримати рейтинг на належному рівні та просунутися далі – велике питання.

Віталій Скоцик вивів партію на позицію, коли вона взяла третє місце на виборах в ОТГ (об’єднані територіальні громади), логічно, що те ж саме можна повторити на парламентських виборах.

Він показав, що партія «на ходу» й має потенціал. І ця зміна – на людей відносно непублічних, більшість про них дізналася вже під час конфлікту – це виклик для АПУ.

Читати до теми: Бунт в Аграрній партії – в чому причини? (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)

AgroPolit.com: Як цей факт вплине на їхні шанси на президентських виборах, адже обидва крила запевняють, що вони готові взяти участь у виборах?

Микола Давидюк: Я думаю, що їхні шанси – нульові. Ту широку хвилю, яку б могла АПУ підняти раніше, вони самі й підкосили. Згадайте «ДемАльянс» у 2014 році. Йдуть із Лесею Оробець – все прекрасно. Як тільки починається конфлікт – команда розвалюється і та синергія, яка їх вела, зникає. Так само і з АПУ.

Теоретично, якщо вони зараз продемонструють нову якість політики, висунуть свого «Макрона» в президенти, тоді шанс є. Але якщо вони будуть підігрувати комусь із великих партій, вони себе лише дискредитують.

Що важливо – у суспільства є запит на таку партію. З’явився великий масив бізнесу, який потребує лобізму (у гарному сенсі).

AgroPolit.com: Розкажіть про лобізм детальніше, будь ласка?

Микола Давидюк: У нас сьогодні засилля металургійних, промислових олігархів із покоління 90-х. Зараз виростає нове покоління бізнесу, чиї ініціативи та потреби намагаються приглушувати. Наприклад, дотації на підтримку виробників з бюджету не пропускають тощо. А цей бізнес орієнтується на європейські приклади. Мовляв, нам потрібні ресурси, то чому б в Україні не задіяти механізми, які працюють в Європі? А їм нічого не дають. Тоді вони починають шукати політичні рішення, запускати свої партії – це нормально.

Читайте до теми: Бюджетний пиріг-2019 – можливості та виклики

Тим більше, що хтось із підприємців зацікавлений у вільному ринку землі, хтось навпаки – зацікавлений в оренді. Це політичні рішення, тому вони потребують своїх представників. Сьогодні вже відмерла формула, коли всі партії могли бути представниками аграрних рішень.

Аграрний ринок зараз настільки великий і динамічний, що всередині нього з’явилися нішеві зацікавленості: одному потрібна техніка, другому – добрива, третьому – порти, четвертому – наземні митні пункти. І таких питань на сьогодні вже забагато, щоби бути єдиним монолітом. Відповідно, вони потребують політичного представника – це нормальна практика.

Це чимось схоже на створення профсоюзів. Та й ніша для таких партій-представництв бізнесу у Верховній Раді є. Якщо раніше Аграрна партія претендувала на те, щоб зайняти цю нішу, то після внутрішнього розколу ситуація стала незрозумілою.

AgroPolit.com: Яка з політичних сил ще до майбутніх виборів може зайняти цю нішу?

Микола Давидюк: Той же Віталій Скоцик. У нього є люди й мотив. Юлія Тимошенко, Олег Ляшко. Та й, думаю, що зарано списувати з рахунків ще досі не звільненого з посади міністра аграрної політики та продовольства України Тараса Кутового. У нього є успішні кейси в міністерстві. За віком і політичним образом він повністю підходить.

Якщо брати нелінійних кандидатів, таких, як Ляшко та Тимошенко, то вони вже давно зайшли в аграрну тему, хоча й не виставляють її на ключові позиції і не називаються аграрними партіями.

Також можна відзначити Володимира Гройсмана. Він не говорить про продукти сільськогосподарської діяльності, але програми щодо сільської медицини, шкіл і доріг додають йому плюси в електорату.

AgroPolit.com: Наскільки сильний у нашій країні запит на присутність молодого політика, на кшталт Еммануеля Макрона, і чи може бути втілений цей запит у життя найближчим часом?

Микола Давидюк: Запит шалений. Соціологічні дослідження свідчать, що близько 50% людей визначилися з вибором: з них 17% не хоче йти на вибори, 20% – не знають за кого голосувати, 10% – коливаються. А інші 50% виборців – чітко знають, за кого будуть голосувати. Проте практично у всіх людей з цих 50% присутнє відчуття незадоволення своїм вибором.

Нинішня політична система дає вибір: є досвідчений політик, але крадій, та ще й із таким «хвостом», що за нього взагалі не хочеться голосувати; а є новий молодий політик, але без досвіду, та ще й комік, наприклад. І наш електорат каже: «Чому ми маємо сидіти на шпагаті? Дайте нам такого, як Макрон – молодого, професійного та чесного".

Але такого нема. Зрозуміло, що насправді такі є, та їх не пускають у «першу лігу». Там система працює дуже «якісно», особливо, коли заходить мова про домовленість еліт.

Читайте до теми: Сьогодні жоден з олігархів… не підтримує чинного Президента

Щойно з’явиться новий, молодий чесний і професійний кандидат, 50% незадоволених вибором та 20-25% тих, хто не визначився (адже невизначеність – це тихий протест проти кандидатів, яких їм пропонують сьогодні), відразу віддадуть голоси за новачка. Відповідно, сьогоднішні кандидати «топчуться» на електораті з 25%, а 75% – у пасивному запасі. Але дай їм «нормальну» кандидатуру – і ці 75% одразу стануть активними (навіть якщо зреагує 50% – це все одно потужна сила, яка повністю змінить баланс сил).

AgroPolit.com: Чи реальний такий сценарій?

Микола Давидюк: У нас таке вже бувало. Наприклад, вибори Леоніда Кравчука не на 5-й рік президентства відбулися, а на 4-й. Помаранчева революція, коли ставили всі на Віктора Януковича, а «вистрелив» Віктор Ющенко. Хоча очікування були зовсім іншими (вважалося, що в Москві погодять Сергія Тігіпка). У нас досить часто несподівано змінювався сценарій. Наприклад, у 2010 році той-таки Тігіпко «вистрелив», а Яценюк – ні. Яценюкові тоді давали 18%, а взяв він лише 8%. Та й 2014 рік показав, що зміна сценарію можлива у будь-який момент.

І нині є певна кількість кандидатур, які можуть з’явитися на великій політичній арені в листопаді, а вже в березні претендуватимуть на другий тур.

Все залежить від того, чи буде такий кандидат відповідати наступній формулі: кандидат повинен асоціюватися з політикою, але не бути негативною частиною цієї влади; він мусить мати досвід, але вважатися новим; плюс – його мають підтримати лідери думок.

Читайте до теми: Склад другого туру президентських перегонів може стати для всіх сюрпризом

Зараз багато нових кандидатів з’явилося на місцях. Вони поки що не претендують на президентство. Але вони всі з претензією на Верховну Раду. Це нові лідери ОТГ. Молоді хлопці й дівчата, яким зараз по 20-30 років. Часто для них – це перша робота в державній структурі. Вони прийшли, очолили село – і вони реально живуть тим селом. Там не те, щоб вкрасти, а й своє доносять, щоб тільки зробити.

От вони – це нові лідери. Вони вже трохи виросли в політичному сенсі, отримали від системи «і в лоб, і по зубах», але вони не здалися, вони йдуть далі й роблять конкретну роботу.

AgroPolit.com: Повертаючись до «ветеранів політичної гри», питання – які зараз позиції «Народного фронту»?

Микола Давидюк: Велике питання наразі – з ким підуть у Раду Арсеній Яценюк і Арсен Аваков? Чи підуть вони разом, чи лише хтось один, чи взагалі ніхто не піде... Насправді, я думаю, що вони зараз вирішують це, передусім самі для себе. В Яценюка залишилися великі амбіції ще з 2009 року. У нього велика образа на Порошенка, за те, що він його «з’їв» на посаді прем’єра, а у підсумку – нереалізовані плани.

AgroPolit.com: Чи зможуть Яценюк і Аваков домовитися між собою, навіть поступившись амбітними планами?

Микола Давидюк: Насправді Яценюк вже переступив через свої амбіції, коли залишився в команді Порошенка.

Хоча він це подає як перевагу командної гри, але й він розуміє – це неправда, і Порошенко розуміє – це неправда, і, головне, що народ розуміє – це неправда. Не заради командної гри він там залишився: партія, потоки, участь у грі. І це точно не командна гра, в сенсі, "я не хотів бути як Тимошенко для Ющенка – зрадити й вийти". Але як політик він достатньо талановитий. Він має певний досвід і знання. Інше питання, чому це не було використано, коли він двічі обіймав посаду прем’єр-міністра? Чому він не реалізував всі свої найкращі таланти?

AgroPolit.com: І чому ж, на вашу думку?

Микола Давидюк: Через дружбу з найбагатшими представниками України. І сьогодні йому майже неможливо реабілітуватися, бо в людях відчувається велике розчарування. Його рейтинг навіть соціологи сьогодні заміряти не можуть.

Від Яценюка багато очікували і дуже сильно розчарувалися.

Микола Давидюк: Наприклад, як один із лідерів революції – він був ніякий. От «куля в лоб» – і все. Але коли він сів у крісло прем’єра: англомовний, з Байденом дружить, діловий – от прямо канцлер. І всі подумали – ми йдемо в Польщу, причому, не ми туди, а вона сюди. Усі щиро очікували змін. Наприклад, із тими ж автівками. Так, починання було правильним, але половинчастим. Легалізуй. Або хоча б вийди і скажи: «Так, у мене є політичні партнери, які стоять на щабель вище, які зацікавлені у тому, щоб цього не було». Скажи, але зроби. І от таких п’ять рішень – він би досі був прем’єром і кращим кандидатом у президенти. Він цього не зробив. Водночас, найбільші олігархи гарно почуваються, а Яценюк веде свої 10-хвилинні блоги на їхніх телеканалах.

AgroPolit.com: А взагалі, в Україні є бодай якась політична сила, незаангажована олігархічними кланами?

Микола Давидюк: З великих політсил є ті, які незаангажовані у вітчизняних олігархів. А з ходових, які зараз йдуть на вибори, – жодної. Із малих політсил – є, але в них такі бюджети, що вони не можуть на щось претендувати.

Проблема в тому, що олігархи й політична еліта штучно підняли поріг входу до влади. І понизити його можна лише за рахунок закону, коли всю систему буде загнано в офіційне русло. Завдання на сьогодні – здешевити кампанію, адже це неприйнятно.

Якщо це не змінити, стає зрозумілим, чому депутати заходять у владу і крадуть. Адже в одного «на хвості» сидить десяток металургійних комбінатів, які воліють якнайшвидше повернути свої гроші, у другого – митники, у третього – ще хтось. І якщо змінити цю систему, з’явиться шанс у незаангажованих молодих політиків.

AgroPolit.com: Як Ви прокоментуєте політичний потенціал Радикальної партії Олега Ляшка?

Микола Давидюк: Вони на ходу. Вони змогли вчасно відокремитися від опозиції і не стати владою. Ніша, зайнята Олегом Ляшком, досить грамотно спланована. Вона дає йому змогу бути ефективним: можна і владу критикувати, і водночас отримувати державні проекти на тих територіях, де їм цікаво. Наприклад, вони кажуть: «Ми допомогли в Харкові відкрити метро». І електорат бачить, що вони (попри перебування в опозиції до чинної влади) метро відкрили. До того ж, Ляшко з трибуни відкрито критикує дії Президента. Багатьом виборцям це подобається.

Читайте до теми: Хто кому «Рабинович» сьогодні на українській політичній ниві?

Для радикалів виклик – розділити спільне електоральне поле з Юлією Тимошенко. Зараз це їхня найбільша проблема.

Варто звернути увагу на той факт, що у Тимошенко негативний рейтинг вищий. У Ляшка він теж є, але не такий фіксований.

Сьогодні Порошенко й Тимошенко – це безумовні лідери антирейтингів. У них антирейтинг по 50-60%. Такого більше ні в кого немає. Один із найнижчих антирейтингів – у Гриценка.

AgroPolit.com: Чому в Анатолія Гриценка досить низький антирейтинг?

Микола Давидюк: Через те, що він майже не був при владі останні дві каденції. Хоча, це може зіграти з ним злий жарт. Наприклад, він зараз критикує пожежі на військових складах. А чия була відповідальність 10 років тому зробити так, щоб вони сьогодні не горіли? І зараз ці питання піднімаються. Саме тому його рейтинг сьогодні не 45% і навіть не 25%, а в межах статистичної похибки на проходження. До того ж, зараз досить потужно стартував Садовий, і ще велике питання, чи збереже Гриценко взагалі свій рейтинг. Вже за два місяці з’явиться відповідь на питання, чи Садовий приєднується до Гриценка, чи навпаки. Хоча у Садового присутній розкол всередині самої фракції. Одна частина – орієнтовані на бізнес ліберали, інша – релігійно налаштовані консерватори. І вони між собою не можуть домовитися, а ця неузгодженість гальмує політичний рух Садового.

AgroPolit.com: На закінчення нашої бесіди, хотілося б почути ваші прогнози щодо опозиційних сил?

Микола Давидюк: На сьогодні практично відсутнє поняття Опозиційний блок. Впливові політики, які займали лідерські позиції в ОпБ, вже створили власні партії: Добкін, Рабінович, Мураєв, Льовочкін-Бойко, Новінський. У кожного другого – свій потужний медіаресурс.

У всіх опоблоківців мотивація – влізти в розподіл бюджету. І у всіх – залежність від Росії. По суті, ми можемо говорити про проросійський блок.

Серед них є три великі групи, у яких є ресурс і перспективи опинитися навіть у другому турі президентських виборів. До речі, це було б дуже вигідно Порошенкові, адже опозиціонери дуже обмежені електоратом – це близько 14 млн людей. Для входження у другий тур цього вистачить, а от для виграшу – ні. Як гравець, вони цікаві Порошенку, але самі по собі вони орієнтуються на Москву. Москва дає бюджет і програму дій. Саме звідти надсилають сценарій поведінки для них, в залежності від розвитку подій.

Читайте до теми: Росія блокує азовські порти, а українські держслужбовці тайкома домовляються з представниками агресора

Серед них можна виділити окремо дві найбільші групи: перша – Бойко-Льовочкін і залишки ОпБ (з Ахметовим включно); друга – Медведчук, Рабінович і всі, хто захоче до них долучитися. В регіонах таких вже багато. Якщо вони підуть разом і не розпорошаться – візьмуть більше голосів, ніж окремими силами.

І це реальний сценарій для Порошенка. Він їх заводить у другий тур і перемагає. Якщо опозиціонери не об’єднаються – це сценарій Тимошенко. Блок буде слабшим, а з кожним окремо їй буде простіше домовитися. І в цьому випадку вона вже знатиме, що до другого туру проходить уже не опозиція, а вона.

В цьому випадку у другому турі існує велика вірогідність перемоги Тимошенко над Порошенком.

Для опозиціонерів виклик і мета об’єднання – фінансове питання. На кого підуть російські гроші? І кожен із них каже: «Добре, я готовий об’єднатися, але під моїм головуванням». Інші кажуть те ж саме.

Питання там суто прагматичне: на кого піде російське фінансування і хто буде цими грошима розпоряджатися.

Це як у дачному кооперативі, коли всі готові побудувати дорогу (якщо всі скинуться грошима) але в кожного є умова – керувати будівництвом буду я. Ресурс колосальний, і той, хто буде витрачати ці кошти, стане обличчям проекту.

AgroPolit.com: Зважаючи на те, що у кожної з опозиційних партій є важелі впливу з боку кураторів, чи не примусять вони їх об’єднатися у наказовому порядку?

Микола Давидюк: Запросто. На раз, два, три. Буде команда – стануть шеренгою і підуть, ще й будуть змушені надіслати список тих, хто довго думав і сумнівався. Всі їхні слова про те, що вони були раніше за Росію, а зараз за Україну – міф.

І всі їхні гасла про те, що вони представляють російськомовне населення України – теж міф.

Чимала російськомовна частина населення України пішла захищати російськомовне населення Донбасу від Росії – це перше. Друге – вони не представляють інтереси України. Коли вони «не бачать» окупації територій або обіцяють принести мир за рахунок капітуляції – це не українські партії. А мрія у них проста: продати країну росіянам, а самим потім переїхати жити до Європи (з великими рахунками у Швейцарії). І для населення України – це найгірший сценарій.