Олексій Сидоров: Іноземні інвестори вже пакують валізи – терміново кличте «няню»!

Іноземний капітал і його місце на вільному ринку землі – наразі одне з трьох найдискусійніших питань земельної реформи України і рекомендованого до другого читання законопроекту 2178-10. Інші два – обмеження володіння в одних руках та доступ до кредитування аграріїв. Про головні ризики/можливості від  присутності іноземців на українській землі AgroPolit.com поговорив із головою Асоціації аграріїв України (ААУ) Олексієм Сидоровим, якого за підсумками 2019 року за результатами опитування визнали людиною року.

AgroPolit.com: Ви були учасником кількох обговорень, земельних віче про можливість відкриття ринку землі. Але у більшості випадків ми чуємо від учасників, що вони не хочуть впускати на ринок компанії з іноземними інвестиціями – чому так відбувається?

Олексій Сидоров: Тут все просто, і є кілька основних аспектів. По-перше, українські фермери та компанії українських олігархів прекрасно розуміють, що наявність іноземців і здорової конкуренції призведе до значного збільшення вартості гектара землі, і цю ціну ніхто з них платити не готовий – завжди цікавіше скупити дешевше. А заплатять за це 7 млн українських пайовиків і решта українців, які потенційно могли б претендувати на вільну землю. Це торкнеться всіх 40 мільйонів українців, які або отримають справедливу вартість чи компенсацію, землі, або ж ні! Вони заплатять недоотриманою вартістю у разі бажання продати, меншою сумою отриманого кредиту на розвиток свого бізнесу, купівлі квартири тощо, у разі бажання віддати свою землю в заставу, вони отримають меншу компенсацію за відмову від права отримати землю, якщо такий механізм буде запроваджено. Я якось згадував про перерозподіл благ всього народу на користь привілейованої меншини – саме це ми зараз і спостерігаємо, і все це під благими гаслами. Пам'ятайте, що саме злодій першим повинен закричати натовпу «тримайте злодія», щоб відвести від себе підозри! А найцікавіше, що у підсумку, нехай через роки, і це неминуче, іноземці, а разом з ними і прогрес, все одно прийдуть в Україну – тільки їх, уже під новими гаслами, гарними для народу, запросять ті ж самі, хто сьогодні начебто найбільше піклується за сектор! Навіщо – та щоб перепродати свій бізнес втридорога, тим самим обібравши свій власний народ ще раз! По-друге, про що сьогодні говорити політикам? На чому будувати свою передвиборчу кампанію? Нас десятиліттями ділять як не за мовою, так за вектором руху – з мовою наче визначилися, європейський і прозахідний вектор також декларується, хоча я б тут не зарікався, українці історично дивували, а ось земля – це нова тема! А наш народ обманюватися радий!

Я завжди говорив і повторюся: іноземці – це не якісь заїжджі дядьки, які сплять і бачать, як українську землю заграбастати! Хто взагалі у це вірить? Вони що, її їсти будуть?

Земля – це актив, який може приносити прибуток – і все. І якщо вона, земля, в умовах України буде не здатна цей прибуток генерувати або у світі з'являться альтернативи, а вони, повірте, є, то ця українська земля нікому не буде цікава! Якщо говорити про іноземні інвестиції, то у нас аграрним бізнесом займаються українські компанії, які так чи інакше, на певному етапі свого розвитку прийшли до необхідності залучити додаткові ресурси, наприклад, вийшли на біржу і залучили гроші іноземних інвесторів і фондів. Чому вони до цього прийшли? Їм потрібно було будувати елеватори, думати про логістику, машинний, транспортний парк поповнювати, щоб якимось чином підвищувати свою ефективність, не тільки вирощувати сировину, а й запускати переробку. І це нормально, коли компанії починають залучати кошти ззовні, запозичувати, щоб розвивати внутрішню українську економіку – розумієте! – українську економіку, а не американську! А ми їх сьогодні женемо! І хто ж будує ці елеватори? Ці елеватори будують наші українські підрядники, які працюють з українськими постачальниками і так далі по ланцюжку, і в цьому самому ланцюжку скрізь працюють українці, які годують свої українські сім'ї! Завдяки цим елеваторам, якщо вже я про них, продукція тих же фермерів здатна зберегтися і дочекатися кращої світової ціни, щоб у подальшому, при продажу, завести в Україну більше валютної виручки і допомогти нашому платіжному балансу, економіці, курсу валют, людям! Інвестиції дають поштовх, так це працює, і Україна не знаходиться за межами нашої галактики, де працюють інші закони, щоб довести зворотне! Тому іноземці – це не заїжджі «дядьки», вони допомагають нашому бізнесу виходити на новий рівень, конкурувати на світовому рівні. Необхідно також згадати, що є іноземці, і їх поки що дуже мало, які обрали Україну, повірили, що молода українська держава є перспективною, тому що декларує і прагне будувати ринкові відносини, рухатися до Заходу і західних цінностей. Цих «іноземних романтиків» не так вже й багато, і саме вони є сьогодні першими лобістами інтересів нашої країни перед урядами своїх країн, кращими за будь-яких політиків і дипломатів, і саме вони сьогодні дають реальний зворотний зв'язок своїм державам про стан справ, рівень розвитку демократії, суспільства в Україні. Влаштування сьогодні гоніння на них матиме катастрофічні наслідки для нашої держави в довгостроковій перспективі. У нас не так багато союзників і щирих симпатиків у світі.

Щоб Україна була насправді сильною, нам потрібні такі союзники, які не просто нас люблять або жаліють, нам потрібні, якщо хочете, зацікавлені «кровно» союзники – яким є що втрачати, яких багато що з Україною пов'язує! Сьогодні таких немає! Ось ми і маємо війну, втратили частину території, і ніхто з нами не рахується. 

Чим більше українців будуть знати про Західні цивілізаційні цінності, тим сильнішим буде наше щеплення від повернення назад до деградації і тоталітаризму!  

AgroPolit.com: Як вони прийшли? Адже вони не привезли з собою «Боїнг» з грошима або групу китайців…

Олексій Сидоров: А от «Боїнг з грошима» вони привезли. Причому «відняли» ці гроші та можливості у своїх держав – наприклад, створили робочі місця в Україні, а не у себе вдома. Тут нічого не взяли, але при цьому найняли українців, працюють в українському селі, платять в Україні податки, заробітні плати. Я вже не кажу про культурний і соціальний обмін – чим більше українців будуть знати про Західні цивілізаційні цінності, тим сильнішим буде наше щеплення від повернення назад до деградації і тоталітаризму! А люди не знають, хто такі іноземці, їм нав'язали цей термін, тому що відразу після цього слова йде відторгнення, навіть у мене – іноземець, це чужинець, той, хто прийшов забрати моє! В реальності все навпаки, ми отримуємо більше можливостей завдяки такій співпраці. Іноземні інвестори вже пакують валізи – терміново кличте «няню»!

Справді, багато в чому українці – дуже розумні люди, нас цінують у всьому світі, можемо дати фору ще багатьом і багатьом. Але тому і не можна протиставляти українців іноземцям, потрібно співпрацювати.

Запитаєте повнолітнього громадянина, який працює і хоче розвиватися: в якій компанії він хотів би працювати – українській чи іноземній? Він розуміє, що в іноземній компанії, напевно, вищий рівень заробітних плат, в цілому буде не гірше. Умови праці, дотримання законів, офіційна зарплата.

AgroPolit.com: Як тоді позбавити українців страху іноземного капіталу?

Олексій Сидоров: Щеплення від страху не існує, та й страх – теж не у кожного. Радше, неправильно ставиться питання. Запитаєте повнолітнього громадянина, який працює і хоче розвиватися: в якій компанії він хотів би працювати –  українській чи іноземній? Він розуміє, що в іноземній компанії, напевно, вищий рівень заробітних плат, в цілому буде не гірше. Умови праці, дотримання законів, офіційна зарплата. Тобто всі асоціації з працею в іноземній компанії у людини більш позитивні. Бачите, здавалося б, розмова про іноземця, але коли йдеться про роботу – зовсім інший ефект.

Читайте до теми: Джованні Сальветті: Земельна реформа без обмежень – це $10 мільярдів протягом перших 5 років

Про ризик колонізації іноземним капіталом

AgroPolit.com: Серед українців тиражується думка про те, що іноземний капітал – дорівнює колонізації України, особливо через купівлю землі, що б ви сказали таким людям?

Олексій Сидоров: Це цілковита демагогія, яка не має нічого спільного із реальністю. Якщо повернутися до наших зустрічей на віче – ви показували структуру сільського господарства в Україні – який воно має вигляд. Тобто була частка фермерських господарств, середні, великі, холдинги та ОСГ. Ми бачимо, що домінуючу позицію займають саме українські дрібні та середні фермери і господарства – разом в них 85% ринку, коли як за українськими агрохолдінгами рахується десь на рівні 13%, решта земель, лише 2%, обробляються іноземними фермерами і їх компаніями. Таким чином, колонізація не відбулася – чому тоді вона повинна відбутися зараз? Агробізнес в Україні по суті з початку 2000-го активно розвивається. Тоді розпаювання відбулося, колгоспи відійшли і почали розвиватися компанії. Стартові умови у всіх були однаковими. Почало зароджуватися фермерство. Частина дрібних фермерств виросли у компанії, дехто зміг вийти на зовнішні ринки і залучити інвестиції, так з'явилися холдинги. Якщо взяти холдинги, знов таки маємо не зовсім привабливу назву, яка не відповідає суті – це насправді українські компанії, які відійшли від тільки виробництва сировини і «увійшли» у переробку, логістику, почали генерувати додаткову вартість – те, про що нам сьогодні твердять як «мантру» – даєш додаткову вартість! Ми вже зараз маємо конкурентний свій український бізнес у глобальному розумінні, пишаємося його досягненнями та бажаємо примножити і, водночас хочемо винищити, оскільки не розуміємо значення слова і суті. Я говорю про обивательський підхід. На тлі цього через роки, якби відбулася так звана колонізація, ми сьогодні вже спостерігали б кілька транснаціональних компаній і все. Але ми не спостерігаємо сьогодні серед гравців, компаній, саме так званих колонізаторів, і саме дрібний і середній фермер сьогодні переважає, а це багато про що говорить!

AgroPolit.com: Вважається, що описана вами картина склалася, коли не було права власності, а було тільки право оренди. З цього погляду Україна не була цікава великим гравцям. Можна очікувати, що структура і начинка ринку зміниться після скасування мораторію на продаж землі та повної лібералізації у питанні купівлі землі?

Олексій Сидоров: По-перше, якщо враховувати останні трансформації в баченні законодавців щодо концентрації, то ми побачимо, ця проблема вирішується значним зменшенням її частки – сьогодні нам пропонують обмеження на рівні 10 тис.га. Це призведе до збереження домінуючої позиції українського сільського господарства і навіть до ще більшої фрагментації галузі. По-друге, треба врахувати, що більшість землевласників не бажає продавати землю. Тобто запропонована сьогодні модель ніяк не сприяє щоб сюди зайшли великі гравці. 

Якщо ми бачимо ситуацію сьогодні, коли ми реально працюємо на землі – зовсім нещодавно, наприкінці минулого року, коли ми завершували видачу орендної плати пайовикам, я спілкувався з ними – різні бувають ситуації, там вони задоволені, там не задоволені. Ми бачимо, що не всі люди будуть зараз продавати цю землю. З різних причин – перша: хтось вичікує, що ринок проявить себе, підвищиться ціна, він продавати не буде; є такі, хто очікує підвищення орендної плати, вони не тільки продавати не хочуть, але ще й орендувати хочуть, поліпшивши орендні умови. І тільки 15-20% готові продати, які не бачать себе в селі, у кого якісь обставини життєві вимагають – хтось квартиру хоче купити, Хтось виїхати, по-різному... Зрештою ці 20% людей – хто? Це будуть вихоплені ділянки землі. Не варто говорити про жодну концентрацію найближчі навіть років п'ять. Відповідно – зарано говорити про системний бізнес, щоб це стало цікаво транснаціональним компаніям. По суті, все буде зводитися до того, що ті суб'єкти ринку, які будуть допущені, будуть цю землю орендувати, тому що її орендують. Звичайно, мотивацією для них буде те, що з часом з'явиться право власності, плюс – десь вклавшись зараз, він в подальшому не буде за цими ділянкам думати про оренду. Рівно така буде його інвестиція, і так він буде мислити. Його мета – щоб частину землі мати у власності, і коли ці ділянки якось будуть потрохи концентруватися в окремі маленькі поля по 20-30 га, де можна вже говорити про сівозміну на своєму полі, можливо вже на цьому полі думати про зрошення, як іншу культуру вводити, сади садити та інше. Тільки тоді фермер буде перелаштовуватися на більш довгострокові проєкти. Поки не буде відкритим ринок, всі будуть потихеньку оптимізувати свій земельний банк. І внесу трохи гіркоти – в цьому контексті, пам'ятаємо про перехідний період і розуміємо, навіщо він – щоб ті, хто сьогодні зацікавлений у «закритому ринку», змогли скупити і сконцентрувати землю задешево! А що! Задумка хороша, протекціоністська політика – щоб земля дісталася своїм українцям! Тільки от українці як весь народ і деякі привілейовані українські феодали – не зовсім одне й те саме. Останні ж після концентрації землі вже в руках, через роки, відведені для перехідного періоду, і почнуть закликати до відкритого ринку, будуть всіляко «топити» за іноземців, наводячи як приклад всі цивілізовані країни, які рано чи пізно відкривали свої ринки, мовляв, ми ж не Куба! – знову згадають приклад Польщі, тільки в іншому контексті. Різко стануть лібералами! Розуміємо, де залишиться в цій політиці простий українець?!

Читайте до теми: Земельний траст України: 7 питань до запровадження ринку землі

Референдум фактично «заблокує» норму зі ст. 41 Конституції України про власність у разі рішення щодо обмеження права.

AgroPolit.com: Президент Володимир Зеленський заявив, а в законі передбачили, що питання наявності іноземців на ринку землі вирішить референдум. Як ви ставитеся до ідеї всеукраїнського референдуму і чи допоможе він вирішити ваше питання?

Олексій Сидоров: Якщо говорити про референдум, усе залежить від постановки питання. Якщо поставити питання, чи дати можливість українським компаніям залучати кошти, щоб розвиватися і мати можливість платити пайовику його збільшений запит за орендною платою, його збільшений запит за вартістю землі, чи дати українським компаніям можливість залучати кошти ззовні – отримаємо відповідь. Адже добре, коли українські компанії будуть торгуватися на біржі. Це означає, що в українській державі не потрібно на цю компанію відволікатися, вона вже запозичує чужі гроші, щоб вкласти їх в Україну, розвинутися, зробити великі обороти і робочі місця створити, і привезти валюту. Адже це завжди добре. Якщо ми відсікаємо можливість доступу іноземців, ми відсікаємо можливість отримання самостійності українського капіталу. Тоді український капітал стає закритим всередині кордонів України.

І ще, я про це уже неодноразово говорив: громадяни України вже володіють землею, оскільки земля у вигляді паїв вже розподілена і буде продовжувати розподілятися за законом виключно серед громадян України на так званому «первинному» ринку. І саме громадяни України повинні мати право та можливість розпоряджатися власною землею повною мірою, адже, врешті решт, рішення за ними – чи продовжувати здавати в оренду, чи обробляти самостійно, чи продавати і кому, і те, яке рішення буде ухвалено самими власниками – і буде справжнім волевиявленням, без будь-яких спекуляцій і маніпуляцій на цю тему. Кожна людина має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю – право приватної власності є непорушним. Референдум фактично «заблокує» норму зі ст. 41 Конституції України про власність у разі рішення щодо обмеження права, а оскільки референдум буде проведений серед більшості стосовно прав меншості, оскільки не всі опитані матимуть прямий зв'язок із предметом такого опитування, його результати взагалі можна визнати сумнівними.

Читайте до теми: Залишитися чи піти? 10 міфів про агрокомпанії з іноземним капіталом в Україні

AgroPolit.com: Що втрачають компанії з іноземним капіталом у разі концентрації коштів всередині країни?

Олексій Сидоров: Коли ми виключимо можливість залучення зовнішнього капіталу з метою купівлі та оптимізації земельного банку для українських компаній, такі компанії втратять можливості продуктивних вкладень і подальшого розвитку, після чого настане стагнація. Сьогодні «під боєм» будуть перебувати найбільш передові та високотехнологічні компанії, чий оборот і проєкти сьогодні вже не можуть існувати ізольовано від зовнішніх ринків, як фінансових, так і технологічних, ви розумієте?! Ми сьогодні хочемо знищити локомотив галузі, тим самим зупинивши й ізолювавши її! Тільки уявіть, якщо у тебе серед бенефіціарів буде який-небудь утримувач твоїх акцій (громадянин Росії), навіть однієї, нічого, по суті, не значущої акції, а на цей процес ніяк вплинути неможливо, така українська компанія вибуває з гри! Це також предмет окремої дискусії, і тут цілком справедливим було б замість повного виключення встановити якийсь ліміт, скажімо, в в діапазоні 10-25%, що дозволило б зробити ситуацію з акціонерами контрольованою, а бізнесу – розвиватися.  Ну і плюс потрібно говорити про наслідки. Чесно скажемо: всі компанії з іноземними інвестиціями, які сьогодні від ринку будуть відрізані, яка у них перспектива? Нам кажуть: ну, ви орендуєте, і будете орендувати. Мовляв, добре ж, які проблеми, 12-13 років орендували, не було у вас проблем, інвестували, все було добре? Так, ми інвестували, все було добре, тому що були в рівних умовах з усіма. Всі орендували, була якась конкуренція, завдяки цьому пайовики визначилися, в якій компанії їм краще. Частина з них, до речі, цілком задоволені своїми іноземними орендарями і періодично пролонгують договори і співробітництво – це до питання про референдум – по суті своїм вибором орендаря пайовик, українець, вже дав оцінку і відповідь на запитання про пріоритети. Але що буде зараз? Якби, наприклад, землю купували українці, відбувалася зміна орендодавця, Іванов у Петрова, або ті ж пайовики – один пайовик виїхав у місто, продав сусідові, або з'явилися спадкоємці – у нас немає проблем і різниці, у кого орендувати. Ми в договорі прізвище поміняли і далі орендуємо. Але ми повинні розуміти, що землю купувати буде, і про це відкрито заявляє і «потирає руки», в тому числі й опонент. Більше скажу, кому потрібні відокремлені і розкидані ділянки землі посередині оброблюваних масивів? Вже точно не тим, хто збирається на такій землі чесно працювати, це нереально, і будь-який аграрій це розуміє – на таку землю зайдуть рейдери з метою подальшого шантажу шляхом перешкоджання нормальному виробничому процесу з усіма наслідками.

AgroPolit.com: Фермери заявляли, що не можуть придбати необхідну землю-грошей бракує…

Олексій Сидоров: Візьмемо фермерів, у яких 1 тис га. Всі ми розуміємо, що це досить небідні люди, як би вони не прибіднялися. У них мінімум $300 з га, не хочу говорити, що вони можуть економити на податках. Ми говоримо, щоякби вінне економив і платив податки, в середньому завдяки диверсифікації і сівозміні $300 би мав, на жаль, не більше. Тому що різні культури по-різному поводяться. Якщо у нього 1 тис. га, у нього $300 тис чистого прибутку. Ці $300 тис з урахуванням того, що лише максимум 20% людей, на його території в тому числі, вийдуть і захочуть цю землю продавати, він зможе собі дозволити. 200 га за ціною, заявленою у $2 тис за га – це $400 тис. Він практично може вирішити своє питання, не позичаючи жодних ресурсів, поклавши чистий річний дохід. Це те, що він вже заробив, собівартість окупилася, всім заплатив заробітні плати, всі податки, він може собі дозволити потихеньку щороку викуповувати цей зембанк. Більше того, стосовно цієї землі, яку він купив, він зможе говорити, що немає коштів, мені потрібно добриво купити, насіння посіяти, тобто вони говорять про реінвестування часткове цих коштів в наступну посівну. Гаразд. Але фермери так чи інакше беруть для того, щоб забезпечити оборотними коштами себе на наступний посівний рік, кредити в банку. Під 20-30%, які начебто погані та всі плачуть. І закладають під техніку, квартиру свою, все що завгодно. У такому ж режимі він може взяти цю землю, яку він щойно купив за свої $300-$400 тис. до зембанку. Банки зараз обіцяють кредитування, навіть якщо не було б якоїсь підтримки. Сама земля як актив більш ліквідна, для банку він зрозумілий, і там умови кредитування будуть не такими, як під автомобіль або квартиру. Розуміємо, що банк має ризики. У землі ризиків менше, за цінами ставка буде вигіднішою. Він цю землю віддає до банку, бере на більш зрозумілих умовах, плюс – якщо ще держава буде добре компенсувати кредит, поповнює свої оборотні кошти, купує собі добриво і насіння, рухається далі. Далі він знову заробляє свої $300 тис, знову відповідає на запит пайовиків, які хочуть цю землю продати. І пам'ятаємо про економію на оренді, оскільки кожен викуплений гектар – це мінус оренда. До того ж, за таких низьких цін на землю (на обмеженому ринку) ці фермери стануть рейдерами, і вони будуть атакувати свого сусіда, якщо сусідом буде компанія із іноземними інвестиціями чи іноземний фермер! Тому будь-які державні субсидії мають бути лише для тих фермерів, які купують лише власну орендовану землю, щоби не спокушати його до розширення за рахунок інших – це має біти врахованим.

Читайте до теми: Григорій Пуга: Якщо іноземців не допустять на ринок землі, ми не змінимо Україну на краще

AgroPolit.com: Зручні умови для фермерів є загрозою для іноземного бізнесу в разі неможливості вийти на ринок?

Олексій Сидоров: Якщо говоримо, що втратить компанія у разі обмежень – землю купуватимуть не прості українці, у яких грошей як би немає, а ось такі фермери, сусіди, не дай Бог рейдери. А це означає, що наш договір оренди, присутність в Україні, наші працівники, плани на майбутнє постраждають. Адже будемо тепер дивитися строками, скільки ми грошей заведемо, припустімо, у нас залишилося ще 10 років, щоб ми потім максимально ці гроші використовували для справи, повернули собі виручку і пішли з ринку. Ми могли б мислити такими категоріями, тому що нашу землю купить не Іванов, який поміняється на Сидорова, а купить сусідній фермер. У нього можливість буде. А це означає, що він почекає, коли закінчиться мій договір оренди, в кращому разі, якщо він порядний, а на нашому шляху зустрічалися непорядні – рейдери. Я вам можу багато історій розповісти, коли наші договори розривали через чорних реєстраторів. Буває і так, коли власником землі стають за договором міни – так наш сусід фермер умовно «викупив» у нашого пайовика землю. При цьому у нас є договір оренди, він ще діє років п'ять. Але він на етапі, коли став власником, почав нам створювати перешкоди в діяльності, маючи якусь підтримку і адмінресурс. Це люди непрості, можуть обіймати якісь посади, у них родичі можуть обіймати посади. І ось він виходить і нам каже: все, це моя земля – юридична особа українська стала власником землі, мовляв, я ставлю під сумнів, що ви цю землю орендували, тому мені це все нецікаво, я буду її обробляти сам. У нас на полі конфлікт, ми приїжджаємо і говоримо: дивіться, у нас є договір оренди, тільки змінився власник. Приїжджає поліція, він показує документи – у мене є права власності, витяг на землю, а я з цими людьми жодного договору не укладав, більше того, я до цього договору і не приєднувався. Ви бачите – у них договір з якоюсь там Марфою Василівною, а я вам показую витяг з кадастрової карти, це моя власність. Поліцейські, які по суті в питанні не розбираються або не хочуть розбиратися, кажуть: «У вас судовий спір, ідіть вирішуйте все в суді, ми тут знаходимося, щоб запобігти конфлікту, але ваші документи якщо і нерівнозначні, у них право власності і договір оренди» – відправляють нас до суду. Це багатьох власників цілком влаштовує, він на цій землі вже працює, сіє, має якусь силову підтримку і нас уже не допускає. Розуміємо, що якщо знову приїде поліція, то він покаже цей витяг, ми покажемо договір оренди не з ним, а з Марфою Петрівною який-небудь, і нас знову відправлять до суду. Все, ми землю втратили. Це найгірший розвиток ситуації. Якщо навіть розвиток ситуації буде нормальним і фермер буде порядним, він почекає закінчення дії договору, ми за законодавством і за земельним кодексом маємо переважне право на переукладання, він не виявить бажання здавати землю в оренду, тільки обробляти. Напише нам листа, що я хочу обробляти землю самостійно, у мене є для цього всі можливості, і, значить, наше переважне право, по суті, себе вичерпало.

AgroPolit.com: Ви намалювали сценарій, коли депутати проголосують за варіант, що іноземний капітал не зможе купувати, у нього тільки залишиться право оренди?

Олексій Сидоров: Так. Нас же права оренди ніхто не позбавлятиме. Якщо ми не зможемо купувати, нас же ніхто з України поки що не виганяє, але ми зможемо орендувати. Але, по суті, щойно закінчиться останній наш договір оренди, нас не стане, у всякому разі в тому вигляді і з тим же профілем діяльності, якщо говорити про класичне вирощування сільгосппродукції – це факт.

Всі наші сусіди і порядні, і непорядні розуміють, що ми станемо слабкішими у випадку закритого ринку, і що можуть до нас заходити, працювати з нашими пайовиками, купувати землю, а ми купувати не можемо.

AgroPolit.com: Це стосується кожної компанії, яка з іноземним капіталом зараз працює на договорах оренди?

Олексій Сидоров: Так, звісно, ми є перша мішень, тому що не у рівних умовах. Це означає, що ми вже не зможемо розвиватися і нам потрібно буде або міняти профіль і підходи, або йти. Всі наші сусіди і порядні, і непорядні розуміють, що ми станемо слабкішими в випадку закритого ринку, і що можуть до нас заходити, працювати з нашими пайовиками, купувати землю, а ми купувати не можемо. До нас будуть приходити, в акурат перед збиранням, показуватимуть Витяг, говоритимуть, мовляв, хлопці, ваш договір оренди укладений не зі мною, я вас не знаю, не буду підписувати додаткову угоду і маю наміри свою землю використовувати за призначенням, і все що там сьогодні знаходиться – моє! Конфлікт! Ми будемо не сільським господарством займатися, а конфліктом, залучати свої ресурси і час на заняття всіма цими рейдерським розбірками. Або просто опонент дочекається закінчення дії договору. Зараз дізнатися, до якого року діє у тебе договір, не проблема, тому що реєстри будуть відкритими. Вони будуть «працювати» у першу чергу за тими договорами, які у нас недовгострокові, і у кращому випадку чекати на їх закінчення, але так буває не завжди. Якщо взяти поле, у нас є договори 15-річні, десятирічні, п'ятирічні, і ті, які закінчуються. І навіть працюючи поетапно по цьому полю, він мало того що потихеньку буде земельний банк у нас відбирати, а ще й наше поле буде ставати шаховим. Наша економіка там, де у нас договори п'ятирічні, десятирічні, п'ятнадцятирічні, завдяки тому, що будуть з'являтися дірки, вже буде не ті $300 з га, про які я говорив, а набагато менше. В цілому наша перспектива буде дуже туманною і взагалі неперспективною. Тому що в цих умовах ми будемо першою мішенню, навіть в тій редакції закону, яка ухвалена зараз.

Читайте до теми: Ринок землі вже відкрито: через інститут довірчої власності депутати запустили продаж земель сільськогосподарського призначення

AgroPolit.com: Чи існує розуміння, що буде з українськими компаніями з іноземними інвестиціями після набуття чинності з 1 жовтня 2020 року законопроєкту про ринок землі у варіанті обмеження для іноземців. Як зміниться обличчя ринку? Тоді всі компанії, у яких є хоча б якийсь шматочок іноземних грошей, які були на біржі, вони по суті всі потрапляють під цю гребінку?

Олексій Сидоров: Якщо я правильно розумію норму закону, то такі компанії, як Кернел, Астарта та інші, які споконвічно українські, але вийшли на біржу і торгуються, і мають частково іноземні інвестиції, теж поза законом.

AgroPolit.com: Виходить, що після ухвалення законопроєкту в цій редакції всі агрокомпанії, у яких є хоча б мала частка іноземного капіталу, чи то власник, чи то біржа, на біржі запозичення і продаж акцій, вони автоматом потрапляють під обмеження Закону. Так це зараз розуміє аграрний ринок, чи поняття цього теж немає? Чи є зрозуміла на сьогоднішній день в рамках цього Закону чітка межа, що таке компанія з іноземними інвестиціями? Засновники, вихід на біржу – це ж теж акції, це теж, виходить, ти власник?

Олексій Сидоров: На сьогодні ми можемо розуміти ситуацію, пов'язану з нашою компанією. У нас так виходить, що основними бенефіціарами є громадяни Чеської Республіки, є капітал з Данії, є капітал зі Швеції. Тобто у нас все погано. Але що змінює, якщо взяти компанію Кернел. Там у українців 50+ акцій українських, але є 49, які не українців. Це теж їхній випадок як мінімум. Тобто можна говорити про те, що під норму про іноземців потраплять по суті компанії, які торгуються на біржі, і у яких можуть в режимі онлайн змінюватися ось ці бенефіціари – навіть одна «неукраїнська» акція ставить компанію поза законом, і це торкнеться сьогодні всіх найпрогресивніших представників галузі.

AgroPolit.com: Я правильно розумію, що законопроєкт у нинішній редакції по суті означає стоп у розвитку для левової частки українських агрохолдингів, зокрема, публічних?

Олексій Сидоров: Так, і, як мінімум, якщо не виключає їх з ринку вже одразу, то позбавляє кисню, ресурсу. На перших етапах ці компанії будуть позбавлені тих можливостей, які у них були. Це означає, що ринок, по суті, піде в якусь депресію, він буде частково вражений. Те, що ми зараз спостерігаємо, що ми в принципі зараз виробляємо з року в рік, нарощуємо темпи, тому що ринок працює за зрозумілими правилами, покращуємо технології, залучаємо інвестиції, краще вирощуємо, краще продаємо, тобто динаміка у нас позитивна. Завдяки цій незрозумілій депресії ринок і тренд буде порушений та увійде в період стагнації, поки не буде зрозуміла подальша ситуація.

AgroPolit.com: Україна трохи втратить?..

Олексій Сидоров: У кращому разі, так. Агросектор не буде у тій динаміці, яку витримував, він у кращому випадку зупиниться, у гіршому – відтягнеться назад. Якщо взяти агрохолдинги – адже хто вони? У 2000-ті роки, коли почалася тенденція, що колгоспи відійшли, земля у селах простоювала, пайовикам роздали землю, колгосп зруйнувався, що з цією землею робити ніхто не знав, вона почала заростати, десь навіть дерева повиростали. Приходили компанії – спочатку це були фермери, які хотіли займатися сільським господарством і почали землю у людей брати в обробку. Люди були раді, вони віддавали, беріть, бо села вимирали, молодь виїжджала, вони хоч бачили, що щось на полі виросло, і цьому раділи. Починалося все з цього. Ці компанії, які зараз звинувачують, що «вони село це знищили», цьому селу не дали вимерти ще ці 20 років тому. Фермери кажуть, що великі холдинги нічого не роблять для соціалки. Знову ж таки – питання суперечливе, роблять чи не роблять. Ми знаємо, коли навпаки – кажуть, що фермер нічого не робить.

Читайте до теми: Вільний ринок землі – як вижити: рекомендації особистим селянським господарствам, фермерам та холдингам

AgroPolit.com: Ви на прикладі своєї компанії можете сказати, ви щось робите для своїх пайовиків?

Олексій Сидоров: В середньому за різними напрямками в межах від 50 до 100 грн на га, це приблизно така загальноприйнята цифра, так чи інакше беремо участь у соціальному житті села. Відомо, всі роблять щось на Новий Рік, Великдень, травневі, якимось чином для пайовиків і жителів села дають якісь подарунки, допомагають організувати в районному, місцевому Будинку культури концерт, і ми це робимо, щоб не відставати, однак, крім цього, ми у себе, починаючи з минулого року, впровадили так званий день нашої компанії – це коли на цілий день привозимо в село якусь самодіяльність, організовуємо за принципом шведського столу шашлики, солодку вату, інші частування, для людей програму, батути для дітей, де всі, в тому числі і працівники нашої компанії разом з сільськими жителями та пайовиками мають можливість відпочити разом-людям подобається! Коли приїхали з районного Будинку культури якісь танці, потанцювали, заспівали, виступили, поїли шашлик, пиво, ну тобто ми для людей зробили свято. Вони цих свят по суті не бачили з часів колгоспів! Минулого року ми для себе обрали такий напрямок, що буде цьогоріч – ще думаємо, але обов'язково буде цікаво!

AgroPolit.com: Як ви вважаєте, це достатньо, що у середньому відрахування 100 грн на га холдингами і фермерами на соціалку, в тому числі для тих, хто буде приватними власниками землі?

Олексій Сидоров: Просто є совісні компанії, а є несовісні. Дивіться, ось що таке соціалка?  Підхід до неї у іноземців, наприклад, різний? Ми точно знаємо, не буду називати імена, але наші сусіди фермери ще 3 роки тому показували не весь товарообіг, просто статистику занижували. Несплата податків — це найбільша шкода для України. Лише фермери, які сплачують податки, мають право отримувати будь-які субсидії.

AgroPolit.com: За вашими оцінками, скільки по Україні фермери у середньому недоплачують?

Олексій Сидоров: Я розповім принцип. Він показує меншу вирощену продукцію, у нього така можливість є, показує меншу заробітну плату. Наприклад, у нього в договорах скрізь, як правило, було ще 3 роки тому написано «орендна плата 3% НГО». Ми реально розуміли, що вже тоді, 3 роки тому вже було 6% приблизно, а десь і всі 8, залежно від нормативки і регіону. Тобто реальна орендна плата була в два-три рази більшою. Він показував 3%, в податкову платив з цих 3-х%, далі доплачував кешем. І він, по суті, акумулював у себе недоплачені податки з тієї продукції, з якої він недопоказав, за готівку продав. Їздили компанії, які за готівку купували, він це ніде не світив. Цей ЄСВ 22% із зарплати також був його ресурсом. Він вважав за потрібне щось типу для села зробити, це свого роду якби карму свою почистити. Він себе заспокоїв, і тепер спить спокійно. Наприклад, церкву відремонтував, в результаті витратив половину з тих коштів, які він наче заощадив на податках, але зробив церкву або перекрив дах. Це реально видно, це можна людям показати, він каже: «Дивіться, я там школу зробив, церкву побудував, а ви говорите, що я податки не віддаю. Як можна взагалі говорити про те, що я десь щось вкрав, ви ж дивитеся і бачите мої справи!». Люди не можуть вже йому це пред'явити, тому що він може показати, аргументувати, ось я те-то робив, там до мене бабуся звернулася, я їй $10 тис. дав, вона операцію зробила, це реально видно! Але ми з цим зіткнулися, це недобросовісна конкуренція, тому що ми платимо податки, а він ні. Не кажу що всі, я лише кажу, що таких можливостей купа, і на них важко не спокуситися. Тому, інформація щодо сплачених податків повинна стати публічною, як, наприклад, в Естонії – де кожна компанія має свій публічний податковий кабінет — кожен може бачити, скільки податків сплачував фермер чи компанія щороку. Там можна побачити і відхилення від середніх показників, що має одразу «кидається в очі». Це вирішить проблеми дефіциту державного бюджету.

AgroPolit.com: Скільки ви платите на гектар податків?

Олексій Сидоров: Ми $100 + платимо на кожен гектар чисто податків без ПДВ. Якщо говорити з ПДВ, то буде більше. І  потім, щоб якусь вести конкуренцію, навіть з цим фермером, важко. Адже він що – він ці ж податки може на 1 тис грн. готівкою віддати, просто більше дати своєму пайовику, і нам потрібно з усім цим конкурувати, тобто цю тисячу теж зі свого бюджету викласти, щоб наш пайовик приблизно був в тих самих умовах, як у фермера. Плюс, коли він розповідає, що він будує церкву та інші речі, ми теж повинні щось туди давати. Тобто ми несемо понадвитрати, щоб знову ж таки витримувати середньорайонний рівень за соціалкою, бо про всіх говорять, про нього сказали, про нас несказали. Ми виживаємо в цьому випадку за рахунок якихось внутрішніх резервів, щоб відповідати ось таким реаліям, і по суті вимиваємо з бізнесу потенціал зростання. Хоча є і плюси у всьому цьому – така необхідність конкурувати змушує нас бути більш оптимальними, більш ефективними, а значить, у довгостроковій перспективі більш живучими, якось так. Якщо привести всі компанії до єдиних умов, про що, в принципі, є посил у ринку землі, впадуть всі ось ці тіньові схеми. Причому, що більше на ринку зараз буде обмежень – то більше можливостей для тіньових схем. Спочатку його мета булавсіх вивести на чисту воду, щоб не якийсь там транснаціональний капітал міг землю українську купити, а, по суті, щоб всі угоди вивести з сірого режиму в офіційний.

AgroPolit.com: Скільки відсотків ринку в тіні зараз, за вашими оцінками?

Олексій Сидоров: Цифри називають різні, думаю, не помилюся, якщо скажу, що третина, а це вже серйозно! Потрібно, щоб усі вийшли з тіні.

AgroPolit.com: Тобто відкриття ринку землі прибирає когнітивний фінансовий дисонанс, який існує сьогодні між холдингами, фермерами?

Олексій Сидоров: Частина фермерів не платять податки, і відкриття ринку дало б правильні прорахунки. Він теж, наприклад, мав би вже платити орендну плату не 3%, як у договорі, а, напевно, вже 12, він це вже мав би декларувати. Зараз вони, щоправда, вже це роблять, завдяки ось тим іноземцям, які «погані». Ми, «Ресіліент», коли інвестували в компанії, викуповуючи їх в тих же фермерів, які хотіли вийти з бізнесу, завжди стикалися з дуже великою протидією. Нас хотіли, як би це сказати, «закорумпувати». Був дуже сприятливий момент. Коли заходить нова компанія в село, є вже сформовані, так звані, авторитети і поняття. Сусіди нас завжди намагалися попсувати, підрозказати пайовикам, що ось там прийшли, зараз буде незрозуміла у вас ситуація, а ви вже нас знаєте, переходьте до нас. Побоювання сусідів цілком зрозумілі – ми заходимо, і відразу платимо білу заробітну плату, показуємо реальну орендну плату – 10, значить 10, а не 3%,як у фермера. Податкова інспекція, район статистику веде, і надходження бюджетні аналізують. Вони це бачать, кажуть: дивись, «Ресіліент» прийшов, вони реально платять податок, а ти платиш менше.

AgroPolit.com: Ринок – це спосіб поставити на фінішну пряму в рівних умовах всіх?

Олексій Сидоров: Ми бачимо, що при найкращому розвитку ситуації іноземна компанія, яка залучила іноземні гроші, щоб працювати в Україні, вже не в рівних умовах. Нам вже потрібно готуватися до гіршого. Я ставлю під великий сумнів, що вже наступного року, коли всі будуть комерсантами, а не виробниками, аграрна галузь України при найсприятливішому результаті залишиться на рівні поточного або минулого року. Я думаю, що вона ослабне.

Будуть «земельні війни

Читайте до теми: Текст законопроекту про ринок землі 2178-10. Правки аграрного комітету до другого читання

AgroPolit.com: По суті законодавець сьогодні ставить частину ринку в умови жорсткого шоку?

Олексій Сидоров: Так, будуть «земельні війни», порушення закону, якісь кримінальні процеси. Все це на ринку позначиться однозначно, і не в кращий бік. Якщо парламент проголосує закон в нинішньому форматі, з усіма тими правками, які сьогодні на слуху, варто очікувати, що 2021 рік буде роком переділу земельних відносин. Насамперед від цього постраждають іноземці та українські компанії з іноземними інвестиціями, тому що вони по суті вибувають. Знайдіть статистику, де, наприклад, іноземець винаходив якусь схему, не було жодного випадку, у всякому разі я про нього не знаю, коли іноземець заходив і десь займався рейдерством, залучав там тітушок, якісь воєнізовані структури, щоб зайти і відібрати у фермера землю. Таких випадків не зафіксовано, і навпаки – на прикладі моєї минулої компанії «Ресіліент», де я за 3 роки чого тільки не надивився в протистояннях з рейдерами і бандитами, ще зовсім недавно, восени минулого року я стояв, і навпроти мене 50 озброєних бойовиків на наших полях, які кажуть, що це земля вже їхня, і тепер вони її «доять». Вони мені це заявляють, і що мені з цим робити. Всі розуміли, що ми слабші, прийшли в чужу країну, не готові працювати за цими правилами, коли потрібно дах просто мати, бажано заступництво начальника управління поліції районного, або обласного, СБУ, прокуратуру, щоб їм заносити, і тоді нас чіпати не будуть. Ми так не працюємо, жоден іноземець так не працює, а значить – ми слабкі. Всі ті, хто так працюють, у когось все одно є родичі, якісь зв'язки, зав'язки. Фермери, у яких 1 тис. га, вони вже змушені в наших умовах ці зав'язки мати, йому або їх нав'язали і сказали, що ти будеш платити, і у тебе все буде добре. Якби він відмовив, то він же вже не був би фермером, що має 1 тис га. Це Україна!

AgroPolit.com: Тобто допуск іноземців – це ще й боротьба з корупцією в правоохоронних органах, те, чого держава не може домогтися за 28 років?

Олексій Сидоров: Іноземець не платитиме хабарі. Якщо ми будемо розбавляти ось цей ось «суп», на нашому тлі ми допоможемо цьому ж ринку піти законним руслом. Саме ми будемо відкочувати сам закон, а не схеми, будемо прищеплювати культуру законності, щоб вона працювала, так, як прописано за законом. Тому що ми за схемами не підемо, не будемо залучати людей, ми не працюємо так, у нас немає таких можливостей, і більше того, наша компанія публічна, і жодний інвестор нам не дасть грошей, якщо тільки дізнається, що ми займаємося корупцією і купуємо держоргани.

AgroPolit.com: Чи варто очікувати відтоків інвестицій з України у такому форматі ринку, як зараз приймається з ОПК?

Олексій Сидоров: Припливу точно не буде, буде тільки відтік. А у що інвестувати? В $300 на га прибутковості, які щороку і щороку все складніше утримати, не маючи «повітря» для розвитку. Ніхто не буде інвестувати в обмежений і дискримінаційний ринок без розуміння а що ж буде далі?!

AgroPolit.com: Як себе проявить валютна виручка від агросектору в такій ситуації?

Олексій Сидоров: Якщо ринок буде у депресії, він виробить у кращому разі як цьогоріч, а я думаю, що менше. Це означає, що валютна виручка буде меншою, тому що суб'єкти будуть займатися комерцією по землі і війнами, все це буде відволікати. Це мінус до ослаблення гривні.  Галузь дає валютні надходження у ті періоди, коли Україні вони особливо потрібні. З липня всі ми починаємо продавати, по суті до кінця року, листопада йде приплив валютних надходжень, тому що ми виробили і експортуємо.

Іноземна компанія дотримується законів, платить податки, у них генетичне до цього щеплення, товарообіг увесь відкритий. Компанії, які торгуються на біржі тим більше – вони публічні перед своїми акціонерами і перед інвесторами.

AgroPolit.com: Який головний аргумент, чому має на українських землях бути іноземний капітал власників, не просто орендодавця.

Олексій Сидоров: Якщо в Україну прийде класичний іноземець, який приїхав з-за кордону і хоче працювати фермером в Україні – у іноземців, якщо ви говорите про західноєвропейських або американських, вже генетичне щеплення дотримуватися закону. Вони їх дотримуються у себе в країні, вони їх дотримуються тим більше в чужій країні, в Україні, тому що вони не будуть піддавати ризику свої гроші. Іноземна компанія дотримується законів, платить податки, у них генетичне до цього щеплення, товарообіг увесь відкритий. Компанії, які торгуються на біржі тим більше – вони публічні перед своїми акціонерами і перед інвесторами. Будь-який сигнал, що компанія займається корупцією або має якісь схеми, для компанії означає автоматично падіння її котирувань на ринку, це факт. Серйозні компанії такими речами не ризикують.

Читайте до теми: Земельна реформа 2020 — план дій на рік уряду Гончарука, парламенту Разумкова та президента Зеленського

AgroPolit.com: Тобто, по суті, це перехід українського агросектору з періоду неопалеоліту у неоліт?

Олексій Сидоров: Завдяки іноземцям Україна хоч дізнається, як працюють її закони, розумієте? Тому що, по суті, закони в Україні є, вони хороші, багато хто, навіть європейці, кажуть: «У вас хороші закони, але вони не працюють». Іноземців варто допустити навіть з тієї точки зору, щоб в Україні, нарешті, за 28 років почали працювати закони. І щоб просто перевірити на тлі іноземців – це буде лакмусовий папір, тому що іноземець законів дотримується, податки платить. А якщо українець трохи не відповідає, то значить, до нього є питання. Хочете побачити в Україні справді реформи, допустіть іноземців, тобто впустіть іноземний капітал. Тоді ні на кого вже не потрібно буде показувати пальцем, цей поганий, той поганий і так далі. Це індикатор законності, буде з чим порівнювати.  Коли я працював в «Ресіліенті», і ми приходили в район і починали чесно платити 12% і відповідні податки, багато сусідніх фермерів вважали нас мало не ворогами номер один, оскільки вже неможливо було приховати недоотримання бюджету, і схеми та родичі при владі відразу ж розкривалися, але це так, до слова.

AgroPolit.com: А як бути з побоюваннями про можливу колонізацію?

Олексій Сидоров: Стосовно колонізації, як її пояснюють законодавці, слід зазначити, що реально вже є такі компанії, які не володіють, а мають під управлінням 200 тис. і більше га землі. А ці компанії, як правило, і є тим локомотивом, який створив інфраструктуру, у них є і елеватори, автомобілі, вихід в порт, є вихід до експортних контрактів, які підтягують під себе фермерів, у яких 1 тис га, навіть 10 тис, але у них немає виходу в порт, немає виходу під експортний контракт, або елеватор він собі ще не побудував. Ці компанії є ось цією ланкою, що дозволяє все те, що виробилося в агросекторі, в тому числі, не цими компаніями, щоб воно рушило в результаті на експорт і принесло виручку. Без цього нікуди. Тобто зараз ці компанії будуть позбавлені джерела, вони ослабнуть. Але ми розуміємо, що обмеження про наявність на ринку 210 компаній – це можливо, але не зараз. Ми підтримуємо зменшення цієї концентрації до якогось розумного мінімуму на першому етапі, щоб подивитися, адже її завжди можна переголосувати, побачити, що ринок вже розвивається і вимагає розширення. В такому випадку буде не 200, а набагато більше компаній, і це вже не «колонізація», як ви кажете. А якщо будуть тільки одні фермери по 1 тис га, ми корабель не завантажимо, він не поїде, розумієте. А для того щоб продати, потрібно, щоб корабель поїхав. Фермери це не забезпечать. Вже є компанії, які це зробили, і цим компаніям не можна заважати. Вони теж колись були маленькими, але завдяки їм в тому числі аграрна галузь стала локомотивом економіки, як зараз вигідно говорити. Так, фермери виробляють, їх більше структурно, але фермери вантажать корабель через ось ці структурні компанії, і вони самі його не завантажать.

AgroPolit.com: Тобто, по-вашому, усі – і великі, і дрібні, і середні зможуть мирно співіснувати та успішно працювати на ринку...

Олексій Сидоров: По суті, ми за стільки років цілком мирно співіснували і навіть співпрацювали. Кожного насамперед цікавить сьогодні своє господарство і свій розвиток, та земля, на якій кожен вже не один рік працює, а в цілому це і рухає галузь вперед.

Не бійтеся іноземців – їх сьогодні насправді дуже мало – якщо брати «чистих» іноземців – їх всього 2% – вони вірять в Україну і українців, це наші союзники і партнери, це наша гарантія на шляху до Європи і західних цінностей.

Олексій Сидоров: Я сьогодні багато зустрічаюся та спілкуюся з колегами, в тому числі й іноземцями в межах роботи в Асоціації аграріїв України – сьогодні дуже неохоче, але ми приймаємо цей так званий «розумний компроміс», яким є проголосований законопроєкт у редакції першого читання, хіба що норму щодо концентрації можна серйозно зменшити – все одно на першому етапі значних пропозицій з продажу не буде – ми б просили підтримати майбутній закон в тому вигляді, як є зараз в проєкті 2178-10. Все що з правками, це не про бізнес і не про розвиток! Не бійтеся іноземців – їх сьогодні насправді дуже мало – якщо брати «чистих» іноземців – їх всього  2% – вони вірять в Україну і українців, це наші союзники і партнери, це наша гарантія на шляху до Європи і західних цінностей. У цій редакції іноземці і компанії з іноземними інвестиціями будуть досить обмежені – обмежені своїм земельним банком, який у них в обробці, і цього цілком достатньо. А це значить, вони будуть сконцентровані на своїх сьогоднішніх позиціях і жодної загрози суверенітету України і сусіднім фермерам вже становити не будуть. І навіть питання щодо кордонів я б подискутував – іноземець на кордоні не зможе оголосити себе іншою державою, як би на цьому сьогодні не спекулювали, у нашої держави є робочі і адекватні механізми для запобігання таким сценаріям, а ось зайвим аргументом у підтримці нашими союзниками перед обличчям агресора такий іноземець цілком би став. Знову ж теки, позбавити прикордонний регіон будь-якої інвестиційної активності – значить, зробити його біднішим за решту України і автоматично депресивним – там будуть озиратися на ту ж Росію ще з більшою заздрістю, і ми будемо мати ризики сепаратизму в майбутньому – такі регіони будуть почуватися відторгнутими центром, і цього допустити не можна.

Я би пропонував унеможливити перепродаж землі, в разі її набуття за правилами ринку, протягом, щонайменше, 3-х років, щоби усунути спекуляційну скупку земель.

AgroPolit.com: Якщо підсумувати, які Ваші поради та пропозиції?

Олексій Сидоров: Головне, щоб українське суспільство сприймало інформацію від авторитетних, а ще краще — офіційних джерел, і не піддавалось на провокації і маніпуляції, тобто оцінювало реальний стан речей і робило відповідні висновки. Як ми можемо бачити, тих самих іноземців, яких всі так бояться, дуже й дуже мало! І повторюсь, під формулюванням «іноземець» треба розуміти – українська компанія з іноземними інвестиціями, і навіть якщо і іноземний фермер, а такі дійсно є, то це, перш за все, фермер, зареєстрований в Україні як український фермер, який працює тут, у нас, сплачує в нас податки, а дехто з них і перебрався сюди жити, завівши родину і дітей. І не було б нічого поганого, щоб тим із них, які вже довгі роки, принаймні не менш ніж 3, працюють в Україні, працюють на Україну, дозволили розвивати свої господарства, водночас обмеживши їхню можливість у купівлі тими землями, котрі вже перебувають у них в обробітку на якусь певну дату. Дотримання цих обмежень доручити Антимонопольному комітету, передбачивши потужні санкції. До речі, Антимонопольний комітет вже зараз схвалює будь-яку угоду, де концентрація набуває рівня в 25% в однієї особи, і це був би найкращий контроль і гарантія того, що в сільському господарстві України процвітатиме цивілізований та справедливий ринок. Також я би пропонував унеможливити перепродаж землі, в разі її набуття за правилами ринку, протягом щонайменше 3-х років, щоби усунути спекуляційну скупку земель. Ми підтримуємо концентрацію навіть на рівні 10 тис. га, як ми це чуємо сьогодні, з цим можна жити. Ще б хотів наголосити на доцільності зміни позиції щодо прикордонних регіонів із тим, щоби не «вбивати» там інвестиційну активність і не віддаляти їх від центру й решти країни, і не позбавляти можливостей. І якщо вже йдеться про субсидіювання банківських відсотків, думаю, було б чесним запропонувати такі можливості для економіки України в цілому, щоби бізнес, і не тільки аграрний, теж мав поштовх до розвитку.

Наталія Білоусова, головний редактор AgroPolit.com