Дізнавайтесь першими про всі найважливіші події в аграрній політиці з нашого Facebook, Twitter, Telegram та підписуйтесь розсилку . Обіцяємо надсилати тільки найцікавіші новини!
Позиція влади та думки фахівців щодо проведення децентралізації в Україні озвучувалися вже неодноразово, і не завжди ці позиції збігалися. У 2020 році пролунали заяви від представників влади, що децентралізацію завершено. Однак чи все пройшло як треба і чи справді всі процеси завершені, AgroPolit.com дізнавався у керівника програми практичної політики, експерта Інституту Політичної Освіти, засновника ВМГО «Фундація регіональних ініціатив» Олександра Солонтая.
AgroPolit.com: Як ви оцінюєте процес децентралізації в Україні? Чи можна казати, що роботу виконано і процес децентралізації пройшов успішно?
Олександр Солонтай: Є у децентралізації початок, немає у децентралізації кінця, адже весь минулий рік дуже багато було гасел про те, що ми завершили децентралізацію. Через що це сталося? Це сталося через те, що була проведена адміністративно-територіальна реформа, у нас утворений новий базовий устрій громад, новий устрій районний.
На рівні областей змін не було, навіть залишилися старі назви областей Дніпропетровська і Кіровоградська, їх навіть недодекомунізували, не те щоб якісь зміни між областями були. Але на рівні громад, на рівні районів, тобто – базовий рівень і субрегіональний – зміни кардинальні. Йдеться про новий адміністративно-територіальний устрій, і за цим новим адмінтериторіальним устроєм були проведені вибори. І коли пройшли вибори, багато політиків говорили: ну все, ми зробили децентралізацію. В тому сенсі, що адмінтериторіальну реформу зробили – це ж база. Однак ця ситуація схожа на те, якби ми залили фундамент для будівництва нового будинку, але посеред місця, де збереглася частина старого фундаменту і стіни. Тож ситуація із заявами про завершення децентралізації – це плутанина понять.
Читайте до теми: «Зелене» світло аграрній децентралізації — аналіз закону 2194
AgroPolit.com: І в чому конкретно полягає ця підміна понять?
Олександр Солонтай: Адмінтериторіальна реформа – це лише про адміністративно- територіальний поділ України, а децентралізація – це більш глибоке поняття, адже вона про те, коли люди на місцях будуть господарями своїх громад. Коли люди на місцях будуть вирішувати ті питання, які власне належать до місцевого самоврядування: набір тих всіх питань, які можна вирішити на місці, так звана субсидіарність. Тобто коли все, що можна вирішити на місці, буде вирішуватися на місці. Коли там на місці будуть чесні вибори, місцевий референдум, чесний виборчий процес, щоб люди на місцях були впевнені, що як вони обрали, так воно і буде. Тобто – від місцевої демократії до питання грошей, яких буде достатньо на місцях (хоча їх ніколи достатньо не буває), щоб вирішувати місцеві проблеми.
До речі, ми приготували презентацію, і перше, що хочу сказати – треба проаналізувати, чому взагалі так уповільнилась децентралізація. Чому так повільно вона проходить? Адже говорили, що зробимо децентралізацію за 2014-2016 роки, на дворі 2021-й рік, так і виникає питання до нової влади про те, чи продовжить вона правильні речі, започатковані попередниками. Децентралізація – одне з тих питань. Наприклад, раніше був віцепрем’єр з децентралізації, зараз віцепрем’єра немає. Що це означає? Що децентралізація не в пріоритеті. От що відбувається взагалі? Перше, що треба сказати, що насправді до сьогодні відбувається імплементація того, що було ухвалено ще в 2014 році, коли ухвалили рішення про передачу грошей на місцях, реально передали кошти тільки з 1 січня 2021 року громадам на місця. Тому що адміністративно-територіальна реформа дійшла до цього питання лише в 2021 році. І лише в 2021 році запрацювали нові сільські, селищні, міські ради, які всі ці роки не мали прямих міжбюджетних відносин, які не мали передачі коштів. Тобто імплементація досить довга, так просто імплементувати було неможливо, і сталося це завдяки тому, що була проведена саме адміністративна реформа, тобто те, що називають «примусовою» в народі.
AgroPolit.com: Як ви вважаєте, наскільки примусова адмінреформа вплинула на швидкість усіх процесів, пов'язаних з децентралізацією?
Олександр Солонтай: Якби добровільний процес добровільного об’єднання громад йшов далі, то ще були б до сьогодні в Україні території, які не перейшли на прямі міжбюджетні відносини, і це має свої плюси і мінуси. Бо, з одного боку – це зміна правил, було добровільно, стало адміністративно, а з іншого боку, тільки завдяки цьому примусу досягли повного покриття територій в 2021 році, з питання податкових і бюджетних відносин. Тільки тепер ми можемо говорити про самостійний місцевий бюджет на рівні кожного села, на рівні кожного міста, тобто ця імплементація з 2014 року затяглася, тому що процеси пов’язані між собою.
Варто зауважити один момент, пов'язаний із ситуативністю у внутрішній та зовнішній політиці країни: от там щось Путін виступив з якоюсь доповіддю. Звернімо увагу, що раніше Путін підтримував децентралізацію в Україні, а його політичні спільники, його союзники в Україні кричали: «Услышьтерегионы». Вони були за децентралізацію, а зараз вони про децентралізацію не згадують, або голосують взагалі у Верховній Раді проти законопроєктів, які стосуються децентралізації. Чому так? Тому що раніше децентралізація в головах, наприклад Путіна, пов'язувалася із сепаратизмом і федералізацією. Тобто вони хотіли зробити Україну федеративною країною, а зараз ми всі добре розуміємо, що децентралізацію підтримують європейці, американці. Чому? Тому що децентралізація – це питання створення громад, а не окремих регіонів. Вже не вийде розвалити Україну на 10 регіонів, але можна створити в Україні громади – півтори тисячі громад, в яких живуть люди.
Другий момент – це втрата союзників. Адже частина людей після Євромайдану, незадоволені попереднім керівництвом держави, воліли самі вирішувати питання на місцях. Однак це як ОСББ створити: в будинку є декілька активних людей, а є решта, які кажуть: “Поверніть ЖЕК, ми не хочемо ні за що відповідати”. Тобто ці люди змішались, значна їх частина опинилася в місцевому самоврядуванні, і ця ідея «розмилася», адже, з одного боку, вони раділи, що їм гроші передадуть, але, з іншого боку, потрібно брати на себе відповідальність, і вони цього не хотіли. Типу – хай уряд відповідає, хай там президент все робить, ми не хочемо відповідати за свою громаду. Тобто йде така природна втрата союзників децентралізації, але, на щастя, з’являються нові, тобто змінюється конфігурація.
Третій момент – щойно почали робити децентралізацію, торкнулися питання бюджету, податків і землі. І спіткнулися на темі землі. Вже 7 років пройшло, а на порядку денному досі земельні законопроєкти. Документи про земельну децентралізацію не проходять у Верховній Раді. Ми бачили, як у Верховній Раді розглядаються поправки до законопроєкту про земельну децентралізацію. Він розглядається третьою Верховною Радою поспіль, від моменту оголошення курсу на децентралізацію. Тримаємо кулаки за те, щоб ця Верховна Рада ухвалила вже у 2021 році рішення про передачу земель всім громадам, тому що землі мають бути в громадах, а не за межами громад.
Наступний момент – це політичні фактори: депутати міняються, одні забувають про те, що обіцяли інші, наприклад, історія з коштами на підтримку громад. Депутатські фонди залишилися, оця субвенція, коли депутат в округ тягне гроші, цього давно не повинно бути, кошти повинні бути на конкурсах, конкурси повинні бути не “сіли депутати-політики і поділили – це мені, а це тобі”.
AgroPolit.com: На вашу думку, як має відбуватися розгляд таких питань?
Олександр Солонтай: А має бути стратегічний підхід: за проєктами реальними, за інвестиціями, за робочими місцями, а досі політичний вплив, політичні фактори на розподіл грошей величезні. Тобто поки що об’єктивної системи фінансової підтримки ми не маємо, хоча система набагато краща, ніж була в 2012-2013 роках, коли там хлопцям Януковича – все, всій опозиції – нічого. Зараз все ж таки є ДФРР і є інституція, конкурси, проєкти. Але на порядку денному стоїть питання вдосконалення цієї системи розподілу коштів, є відповідний законопроєкт, він проходить відповідне обговорення, тому є, як то кажуть, сподівання, що це питання далі буде рухатися.
Наступна проблема – постійна зміна правил. Тобто коли почали реформу децентралізації, до кінця не знали, як її робити, а потім почали по ходу коригувати, по ходу її створення, а це підриває довіру. І багато скептиків заявляють про те, що вчора була субвенція інфраструктурна, сьогодні її немає, вчора держава надсилала в школу зарплату і педагогам, і непедагогам, повністю на всю школу, а сьогодні держава надсилає гроші тільки на педагогів в школу, а всю решту працівників школи громада хай утримує за власні кошти – це зміна правил.
Постійна зміна правил, не тільки в ДФРР, не тільки в проєктах, але загалом в усій системі децентралізації. Вчора ми знімали прокурорський нагляд і казали, давайте громадських активістів розмножимо по всій Україні, хай будуть громадські активісти, вони контролюють свою громаду. Сьогодні кажемо – ні, потрібен все-таки державний контроль, адже на місцях феодалізм буде розвиватися. Тобто в різних аспектах іде ревізія цих речей – це природній процес, тому що ти робиш, дивишся, як воно працює. А є і неприродній процес, коли хтось «нарізає» під себе умови, або громаду хтось під себе «нарізав», вотчину собі зробив. Тобто цю зміну правил ми бачимо постійно. Також ми бачимо недотримання методик, недотримання законодавства, це, звичайно, підриває і гальмує децентралізацію.
Ну і останнє, все ж таки 7 років пройшло від моменту, коли затвердили децентралізацію, і 7 років існує ця концепція – її потрібно переглянути, вона вже багато в чому неактуальна.
AgroPolit.com: Що саме потрібно змінити у концепції децентралізації?
Олександр Солонтай: Наведу простий приклад. Якщо розглянути концепцію, то, наприклад, там було про те, що залишаться районні ради, у районних рад буде залишатися бюджет і компетенція, і у районних рад буде створюватися виконавчий комітет районної ради, а райдержадміністрації будуть всі закриті, а далі буде створено облвиконком при обласних радах – це прямо у концепції записано. Зрозуміло, що ми цим курсом не пішли, ми пішли курсом не посилення обласного, районного рівня, а пішли курсом посилення громад, про це теж передбачалося в концепції.
Тобто концепція частково втілена, частково не втілена, але деякі пункти вже не дуже актуальні, тобто найближчим часом втілюватися не будуть. Взагалі, коли ми говоримо про децентралізацію, сьогодні на порядку денному ревізія децентралізації та закладення нового плану. Фактично йдеться про створення нової концепції на 2021-2025 роки, яка врахує те, що не все було зроблено, і виникли нові проблеми і процеси вже за рахунок того, що щось було зроблено раніше.
Ще такий важливий момент: коли ми говоримо про майбутнє децентралізації, потрібно чітко акцентувати увагу на тому, що вже зроблено і що «можна помацати руками». Наприклад, вже зачепили тему, що адміністративно-територіальну реформу проведено, і зачепили тему, що гроші пішли на місця. Станом на сьогодні, справді, об’єктивно, якщо взяти пропорцію податків, які зараховуються на місцевий рівень, і податки, які йдуть в державну скарбницю, а потім держава розподіляє на місця, змінилася пропорція. Податків, що зараховуються на місцевий рівень, стало більше, податків, які піднімаються на державний рівень і розподіляються на місця, стало менше. Тобто пряміші стосунки стали у платників податків, у громади. Друге, що чітко відбулося – це те, що деякі території настільки скористалися євроінтеграцією, міжнародними проєктами, грантами, співпрацею з бізнесом, державними коштами, що вони рвонули вперед. І видно, що дехто не вміє скористатися цими новими умовами, а дехто – вміє.
Третій момент – корупція. В деяких громадах відбулася децентралізація з корупцією. Тобто раніше ця корупція була наверху, а внизу був розподіл, а тепер ця корупція просто перенеслася. Корупція ходить за грошима. Але зміст такий, що формування оцих от феодів на місцях і спайка з нереформованими корупційними органами взагалі ставить питання, що нам сьогодні потрібно більше: доробляти децентралізацію на новому етапі, чи закінчити все-таки імплементацію цього етапу і дочекатися реформи правоохоронних органів? Адже без реформованих правоохоронних органів у місцевій громаді, без чесного суду, прокуратури, поліції, тобто силового блоку, який має дбати про законність на цій території, передача на місця ресурсів і подальше поглиблення етапу децентралізації – це взагалі великий знак питання, і ще не відомо, до чого це призведе.
AgroPolit.com: Якщо прокуратура не працює, немає нагляду, як оскаржувати незаконні рішення місцевих рад, якщо у громад, у людей немає коштів для того, щоб подати позов до суду?
Олександр Солонтай: Взагалі, якщо люди залишаються бідними в громаді, то зазвичай вони нічого не вдіють. Вони просто навіть не мислять такими категоріями, вони мислять категорією виживання. Як правило, в контроль громади, в порядок громади вже включаються ті, кому є, що втрачати, хто дбає про розвиток цієї громади. І от тут, власне, ми вже починаємо думати, що робити? Але сутність питання в чому? Варто пам'ятати: що втілено, що зроблено – воно не завжди корисне. Тобто не тільки добрі речі в рамках децентралізації відбулися, а і відбулися, в тому числі, такі от речі, що, з одного боку, реформовано громадський контроль, але, з іншого боку, деякі громади економічно не почали підніматися, і там населення як було бідним, так і залишилося бідним. І їм – не до громадського контролю. Я, до речі, не вірю в прокурорський контроль, тобто в те, що, цей прокурорський контроль буде нормально працювати без реформованої правоохоронної системи.
Наступне – теж з поганого – деякі міста першими потрапили під децентралізацію, вони як були бідними, так і залишились, хоча отримали гроші, проїли – просто проїли гроші. Питання навіть не в корупції, питання в тому, що вони вклали не туди, вони їх просто витратили. Величезна кількість чиновників, немодернізована бюджетна мережа, енерговитрати величезні, латання, ремонтування, величезна кількість фестивалів, соціальних заходів, матеріальних допомог і – проїли цей фінансовий ресурс. Також в Україні існують тисячі бідних громад, частина з цих бідних громад рвонула вперед, а частина… Бідняки з бідняками об’єдналися, новими ресурсами не скористалися, і замість маленьких бідних трьох громад утворили одну велику бідну громаду, це реалії сьогоднішнього дня.
Читайте до теми: Чи потрібен у селі інститут старост: Верховна Рада ухвалила законопроєкт №4535
Зауважу, що реформа децентралізації дуже гостро поставила перед собою секторальні реформи, зміну адміністративно-територіального устрою. Передача питання податків і розподілу грошей на місця чітко зачепила питання освіти, медицини, культури, спорту, соціалки. Виникла необхідність мислити новими механізмами, ринковими, в тому числі. Тобто коли ми в секторальні реформи починаємо залазити, децентралізація диктує нам необхідність цих секторальних реформ, і там ми бачимо різні практики, ми знаходимо різні приклади. Можна скласти примірник десяти найгірших практик, коли в ОТГ просто закрили заклади культури і нічого не реформували, або ж каталог найкращих практик, коли все вдалося. У мене є приклад з Одеської області, де в селищі спостерігається щомісячне зростання користувачів бібліотеки. Я запитав, чи більше людей за книжками почали ходити? А мені відповіли, що не тільки за книжками. Вони зрозуміли, що бібліотека – це культурний центр, де не лише книжку можна взяти. Там почали проводити різні заходи і збільшили кількість відвідувачів. Тобто дуже різні практики, можна скласти перелік десяти кращих практик, коли люди йдуть в заклади спорту, культури і т. д.
AgroPolit.com: Як ви оцінюєте податково-бюджетну складову децентралізації?
Олександр Солонтай: Якщо дивитися звіти про виконання податково-бюджетної децентралізації, станом на 2021 рік вона виконана. Гроші на місця більш-менш передані. Збільшуватися ці показники не будуть, тільки менше буде. Адже передача на місця відповідальності кожен раз з’їдає передані гроші: чим більше на місця передається обов’язків, тим менше залишається фінансового ресурсу.
Минулого року під час адмінтериторіальної реформи в деяких містах відбулося возз'єднання міста і передмістя. Місто об’єднало навколо себе передмістя, і тепер це єдина громада. Раніше люди жили, грубо кажучи, зі своєю сільською радою у передмісті, там були свої порядки, а на роботу в місто їздили, або жили неподалік міста на дачному масиві, на роботу в місто їздили, а на дачі вихідні проводили. Існує велика кількість міст, що об’єдналися з передмістям, величезна кількість міст, де цього не сталося. Але, як ми вже говорили, деінде утворилися автономні князівства, вотчини сформувалися. Це показник, що дуже по-різному спрацювала адмінтериторіальна реформа як база для децентралізації.
Наприклад, у деяких громад все пройшло вдало: місто і передмістя об'єдналися. Тобто у них стали спільними вода, сміттєзвалище, дачі, відпочинок, поля, розмах для нових індустріальних парків, промислові зони, транспортна розв’язка – все це тепер єдина громада, і вони мислять стратегічно – це одна історія.
Зовсім інша історія, коли подробили, наприклад, моє рідне місто – Ужгород, – жодна сільська рада навколо міста Ужгорода не об’єдналася з містом. Хоча передмістя дуже чітко визначене в Ужгороді, і, як наслідок, можемо сказати, що адміністративно-територіальний устрій міста не змінився взагалі на жодну межу. Те саме по Україні. Коли ми говоримо, що в Україні все переформатувалося, треба розуміти, що не все і не всюди. Є такі міста, як Івано-Франківськ, вони вдвічі виросли по території, а є такі міста, як Ужгород, який не змінюється взагалі. І що важливо, всі соціологічні опитування показують, що децентралізація завоювала схвалення суспільства. Якщо у 2014-15-16 роках політики говорили про децентралізацію, а у суспільстві думали, що, може, сепаратизм чи феодалізм буде, то станом на сьогодні ситуація інакша. Суспільство підтримує децентралізацію, але говорить про конкретні речі, які мають бути зроблені перед подальшими кроками – виправте явні проблеми.
AgroPolit.com: Які зміни у процесі децентралізації можна відмітити завдяки новому керівництву в країні, що змінилося за весь цей час?
Олександр Солонтай: Змінилась влада, змінилася лінія конфліктів, тобто з’явилося таке поняття, як конфлікти між Президентом і мером. Нагадаю, найвідоміший конфлікт стався між Президентом і мером Черкас в момент запровадження карантину. Власне, нові лінії конфлікту з’явилися в питанні децентралізації і питаннях виборчої системи. Не забуваймо про державний бюджет, власне розподіл коштів, податки, це старі речі, але вони в новій конотації. Болюча тема – правоохоронні органи і гуманітарні питання.
AgroPolit.com: Чи бачите ви політичну волю у нинішнього складу парламенту продовжувати реформу децентралізації?
Олександр Солонтай: Я вважаю, що і в попередньої Верховної Ради політична воля розвивати децентралізацію сформувалася передусім під впливом суспільства, політики все-таки реагують на запит суспільства. Суспільство хотіло децентралізації після Євромайдану, воно не хотіло одноосібного князівства Межигірського, яке править всією Україною, з васалами і «смотрящими» по всій Україні.
Вони хотіли європейську культуру, вирішення питань врядування на місцях. Зараз та сама історія. Якщо суспільство буде продовжувати тиснути на Верховну Раду, децентралізація буде набирати обертів. Якщо суспільство буде лише чекати, коли там зверху щось станеться, то, звичайно, цієї волі не буде. Хоча, знову ж таки, вже тільки 2021 року ухвалено низку поправок і законопроєктів у контексті децентралізації. Тобто сказати, що взагалі децентралізація «на паузі», що вона взагалі зупинена Верховною Радою цього скликання в 2021 – так теж не можна сказати. Але, на жаль, не можна й сказати, що вона набирає обертів. Я вам навів приклад земельної децентралізації. На мою думку, дуже велика робота залежить від суспільства.
Я повторю – дуже добре, що відбулося схвалення децентралізації, тобто суспільство загалом підтримує децентралізацію, більше підтримує, ніж не підтримує. Тому це і дає мені надію, що цей тиск вплине на Верховну Раду, адже вони захочуть перед наближенням наступних виборів заробити дивіденди. А коли наступні вибори до Верховної Ради? По Конституції у жовтні 2023 року, тобто не так вже і далеко, через 2 роки. Тобто за цей час Верховній Раді треба щось пред’являти, окрім адміністративно-територіальної реформи. І тут дуже важливо, чому я говорю про те, що децентралізація має майбутнє, а не минуле, бо політики намагалися вже маніпулювати, сказати: “Ми зробили децентралізацію адмінтериторіальної реформи” – і ще підуть на вибори до мешканців розповідати про те, що зробили.
Важливо, щоб суспільство вказало нардепам, що вони зробили лише базу для децентралізації, тепер потрібно доробляти справжню децентралізацію, тобто повну.
AgroPolit.com: Які позитивні моменти роботи нинішнього уряду можна відмітити в розрізі питання децентралізації?
Олександр Солонтай: Олексій Данілов на засіданні РНБО чітко сказав, що децентралізація – наш пріоритет. Наприклад, потрібно передати адміністрування місцевих податків, щоб земельні питання нерухомості – це була не теорія для місцевих бюджетів, не якась частинка бюджету, а щоб це була реальна база місцевого бюджету. Щоб мешканці, які тепер приватизували житло, землю, чітко відчували: їхня нерухомість зростає або падає. Його логіку я повністю підтримую – це абсолютно правильна логіка щодо децентралізації, щодо мислення, адже це те, що в найближчий час потрібно робити. Тож, коли мова йде про політичну волю, коли ми говоримо про Верховну Раду, в першу чергу, треба говорити про політичну волю саме Зеленського, Данілова, Офісу президента, а депутати Верховної Ради хай прислухаються до цього. Всередині Верховної Ради є палкі прихильники децентралізації серед нардепів, є – і не один, тобто можна з десяток назвати нардепів, які чітко союзники і пропрезидентської, і інших фракцій, які чітко хочуть цієї децентралізації. Тому я більше оптиміст з приводу перспектив того, що децентралізація відбудеться.
AgroPolit.com: Чи вдалася децентралізація Архбудконтролю, і що з нею варто робити далі на фоні того, що в ДАБІ забрали ці повноваження ще в березні минулого року?
Олександр Солонтай: Зараз іде реформа ДАБІ, яка триває і ніяк не завершиться. На мою думку, ця реформа невдала. Без реформи правоохоронних органів реформа самої ДАБІ – це лише питання того, більші або менші хабарі будуть вимагати, і це не питання про реальну роботу інспекційну. А друге – це питання ідеологічне, з приводу того, що таке ДАБІ, яке її місце, роль, які процедури повинні працювати. Останнє засідання комітету і дискусія з міністром, відповідальним за цей напрям, підтвердила наявність ідеологічних розбіжностей з приводу того, що таке ДАБІ і яке місце і роль цієї структури повинна бути.
В усьому цивілізованому європейському світі – це компетенція місцевого самоврядування. Якщо ми поглянемо на засідання конгресу місцевих регіональних влад при Президенті Зеленському, це підтверджує наявність оптимізму. І оптимізм полягає не в тому, що він зібрав конгрес, а від того оптимізм, що вони ж перед тим як щось робити, як відомо, настрої заміряють. Настрій у суспільстві який? На самоврядування, на децентралізацію, а політики намагаються це ловити. Тому і конгрес Зеленський при собі зібрав, ну і для того, щоб ці конфлікти вирівняти. Тому що тренд 2020 року був – конфлікти між Президентом і мером. Тренд 2021 року – спробувати знайти точку порозуміння, тому що відсутність цих точок порозуміння призвела до великої кількості неприємних моментів: карантинні непорозуміння, відкладені зміни до Конституції та інші.
До речі, одне важливе питання, яке вони порушили на конгресі – це питання відкладених чи зірваних змін до Конституції. Вперше зміни до Конституції про місцеве самоврядування в Україні були порушені в 2004 році, 8 грудня 2004 року. Вдумайтеся – 17 років минуло!
Свого часу було записано в законі України про внесення змін до Конституції, що у 2005 році будуть зміни, але ще тоді вони сумнівалися, і тому записали. Пам’ятаєте, чому Україна є за Конституцією парламентсько-президентською державою, а не президентсько-парламентською? Тому що, відповідно до цих змін, 8 грудня 2004 року було записано, якщо Україна стане парламентсько-президентською державою з реформованим місцевим самоврядуванням, тоді це станеться з 1 вересня 2005 року, а якщо без реформованого місцевого самоврядування, то ми станемо парламентсько-президентською державою з 2006 року.
Ми стали парламентсько-президентською державою, де Верховна Рада і Кабінет Міністрів, за законами, більш впливові органи, ніж Президент без реформованої системи місцевого самоврядування. З того часу минуло 15 років. Була величезна кількість спроб змінити Конституцію. Найтрагічніша з них, коли під Верховною Радою загинули нацгвардійці, за правління Президента Порошенка ставили на порядок денний Верховної Ради питання про внесення змін до Конституції про місцеве самоврядування.
Не трагічний варіант, але теж неприємний момент з аналогічним питанням вже був для Президента Зеленського, коли йому двічі з Богданом доводилося вносити зміни в Конституцію до Верховної Ради і двічі відкликати через спільні заяви голів громад, експертів та мерів, що потрібно цей текст вдосконалити.
AgroPolit.com: В чому там була проблема, і як варто, на вашу думку, діяти в такій ситуації?
Олександр Солонтай: В чому проблема? Чому до сьогодні децентралізація настільки пробуксовує, що ми говоримо про те, що навіть зміни до Конституції не можуть розглянути в сфері місцевого самоврядування. Пробуксовують такі речі, як статус окупованих територій – це те, що призвело до трагічних наслідків за управління країною Порошенком. Наступне – що буде замість районів? Це будуть округи чи повіти, чи залишаться районні ради? Це те, чому доводилося відкликати питання при Зеленському, це питання реформування ОДА, РДА, КМДА, це перший конфлікт між Богданом, Кличком, це питання дискусії про префектів і створення префектур. І це взагалі питання – чия це вертикаль?
От якщо залишаються адміністрації чи префекти, чи будь-що на місцях, це чия вертикаль – Президента чи парламенту? А про що я вже згадував, про те, що ці зміни до Конституції вперше почали обговорювати коли? Тоді, коли почався перехід від президентської держави до парламентсько-президентської держави, але ж президентському офісу так важко відпустити цю вертикаль, а цю вертикаль треба передати уряду – це величезне питання. А ще є окуповані території, доля адміністрацій, що з районним рівнем? Там будуть районні ради чи окружні ради, чи не буде там нічого? І взагалі – це буде контроль за самоврядуванням чи це буде спільна дія, як це зараз відбувається на рівні області, районів, чи це буде лише нагляд, купа невирішених, не продискутованих питань?
Ці питання гальмують зміни до Конституції, тому що який ти текст не подаси, треба щоб це все було продискутовано, щоб була архітектура самоврядування, а конституційні зміни виражали цю архітектуру, і тут ми повертаємося до того, що немає концепції. В результаті який висновок? Мій висновок такий: от нещодавно була дискусія, робили з Міністерством регіонального розвитку, РПР разом з партнерами, я був теж присутнім, я був одним з модераторів, і виробили ми рекомендації. І от в цих рекомендаціях ми, в першу чергу, акцентовувались на тому, що потрібно рухати реформу децентралізації, розуміючи, що в найближчий час змін до Конституції не буде. Тобто все ж таки продовжувати робити реформу децентралізації в основі наявного конституційного поля.
Чи це можливо? Я обговорював набір подібних законопроєктів, проводив форуми, понад 30 форумів провів, з кожним регіоном, деякі величезні (всеукраїнські), деякі в форматі неформальних вечірніх посиденьок. І чи є такий набір законопроєктів, які можна реалізувати, щоб реформа децентралізації йшла вперед? При тому що теми змін до Конституції відкладені – все можливо. Тобто люди на місцях називають десятки різних галузевих законопроєктів, від концептуальних (фінанси, земля) і до галузевих, де можна змінювати закони. Звичайно, рано чи пізно ми все одно Конституцію будемо змінювати, адже це непорядок – мати Кіровоградську і Дніпропетровську область.
AgroPolit.com: Наскільки великий вплив на процес децентралізації очікується від залучення сучасних сервісів, діджиталізації?
Олександр Солонтай: Нещодавно закінчилося подання заявок громадами до Мінцифри, до уряду, про введення швидкісного інтернету для сільських територій, для маленьких містечок. Я до чого це кажу: на мою думку, оці всі стони і плачі про те, що переоб’єднали громади і не буде кому довідку видати, закрили сільську раду, старости немає, як же там буде з паперами... Як на мене, діджиталізація багато чого вирішить. Тобто, на мою думку, все-таки зміна культури, коли все більше людей мають банківські картки, що уряд почав вкладати гроші в інтернет-мережу, щоб цей інтернет був усюди, і діджиталізація ЦНАПів і цих послуг – це має призвести до того, що всі ці питання з отримання будь-яких послуг мають перейти в телефони. І ми маємо як цифрова держава просто про це забути. І тоді не буде різниці – твоя сільська рада через сусідню дорогу чи сільська рада взагалі в іншому селі через поле, чи сільська рада взагалі там через 3 поля, і туди їхати не хочеться, адже ти через інтернет написав, вирішив усі питання, якщо треба поставив свій цифровий підпис. Зараз це ще звучить у великій кількості селищ, як фантастика. Чому? Тому що у великій кількості населених пунктів в Україні немає 3G нормального. Але в 2021 році почали на державному рівні вирішувати ці питання, вкладати кошти в інтернет-мережу і діджиталізовувати послуги. Ми від кварталу до кварталу бачимо звіти, що все більшу кількість свідотств, реєстрів, доступів даних оцифровано, і є можливість отримати доступ до послуг онлайн. В мене це вселяє оптимізм. Ще кілька років – і ми забудемо про подібні проблеми.
Наголошую, що для втілення таких речей не потрібно змін до Конституції, але зміни підвищують довіру до нового устрою і до нових правил життя місцевих громад. Адже якщо людині не треба буде втрачати гідність, іти на уклін, не важливо до кого, до району чи до своєї громади, а це все буде зручно, сервісно, то багато питань просто знімуться.
AgroPolit.com: Як ви прокоментуєте проведення місцевих виборів та саму систему, за якою вони проводилися?
Олександр Солонтай: Так, нещодавно були місцеві вибори, і ці місцеві вибори в основному пройшли на партійній основі, окрім громад до 10 тисяч виборців. Це насправді суперечить логіці децентралізації. Це ще один приклад того, коли держава ніяк не може відпустити, оця партизація з гори до низу – вона не є нормальною, з точки зору формування представництва громад. Особливо боляче це сталося там, де велика кількість сільських територій, міських об’єдналися в одну громаду. Вони малі за чисельністю, партійні списки не забезпечили присутність з кожного населеного пункту депутата, а вибори старост скасували. В результаті представництва нормального немає. Тобто ця партійна система вчергове довела свою порочність. У 2006 році була одна партійна система, у 2010 році – друга, у 2015 – третя, у 2020 – четверта. Кожна з них – це різна партійна система, але всі вони довели свою порочність, вони не забезпечують представництва людей на рівні місцевої громади – це проблема, яка почала зараз вилазити у 2021 році. Інший момент, що зараз будуть запроваджені оперативні мандати, тобто контроль згори донизу за депутатським корпусом, ну і це все предмет дискусії на тему того, що ж треба змінити. Бо все-таки є сподівання, що колись ми перейдемо до живої, нормальної системи формування місцевої демократії, місцевої громади тими людьми, які там живуть, на прямій і зрозумілій основі.
Якщо коротко – треба робити, треба скасувати монополію, будь-яка монополія до добра не веде, я не виступаю проти партійних списків і за повернення мажоритарки. Немає питань, хай будуть списки, хай будуть команди, хай будуть групи осіб, але це повинна бути можливість не тільки для партійної монополії, ці списки повинні формувати громадянське суспільство в тому числі. Але незважаючи на ці негативні речі, оновлення депутатського корпусу і оновлення керівників місцевих громад колосальне. У нас в Україні у величезній кількості громад нові свіжі люди, нові свіжі команди, величезна кількість людей, які хочуть щось змінити і які раніше не були до цього причетні.
Дізнавайтесь першими про всі найважливіші події в аграрній політиці з нашого Facebook, Twitter, Telegram та підписуйтесь розсилку . Обіцяємо надсилати тільки найцікавіші новини!