Бізнесмени на Житомирщині перекрили селянам доступ до ставків

У селі Пиріжки на Житомирщині обмежили селянам доступ до ставків площею 20 гектарів ще з 2009 року. Їх місцева влада передала в оренду на 30 років товариству "Рибацький хутір" для розплоду риби: засновниками організації, згідно з держреєстром юросіб, є чеська і кіпрська фірми, за якими начебто стоїть екс-чиновник київської влади Михайло Голиця.

Як йдеться в сюжеті ТСН. 19.30, за сім років орендатори почистили воду, запустили рибу та всупереч договору, забудували прибережну зону. Судова тяганина тривала два роки, а цього літа Верховний суд зобов'язав повернути ставки державі. Чутки про приїзд у село знімальної групи дістаються берегів раніше, ніж журналісти дістаються до Пиріжків. На побережжі для них влаштували ледь не шоу: із десяток рибалок почали захищати бізнесменів.

"Бачите що ми наловили. Це казка... Ми інваліди, афганці, АТОвці. Нам допомагають, нам хорошо", - розповіли вони. Насправді порибалити тут можна лише за запрошенням, пояснив журналістам один із мешканців, який представився колишнім міліціонером, що тепер захищає інтереси орендаторів. Каже, уже восени вони таки віддадуть ставки, добровільно заберуть із берега і будиночки.

Про переїзд будинків на приватне поле бізнесмени теж уже домовились із власником, додає чоловік. І вірить, що це тимчасово. Мовляв, новий закон уже дозволяє зводити малі архітектурні форми поблизу річок і озер.

Мало того, ТСН чоловік показує детальний план розвитку території, затверджений місцевою владою. Каже, група бізнесменів викупила в селян іще й 10 гектарів землі навколо і зводить тут європейське містечко. Їхня мрія – відкрити поруч із Варшавською трасою сімейну базу відпочинку з готелями, ресторанами, спортмайданчиками.

Тим часом селяни радіють, що рибні місця, які почистили бізнесмени, повернуться їм безплатно. Бізнесмени сподіваються, що ставки знову виставлять на торги і вони їх виграють, аби завершити велику розбудову. Чиновники своїх планів поки що не відкривають, лише заявляють: на ставках село заробляло. Орендатори щомісяця за них платили по 8 тисяч гривень. І, мовляв, для села, у якому немає жодного підприємства, - це хоч якісь гроші.