Продати за безцінь

Чому реалізація неоліберального проекту вільного ринку землі знищить фермерство як клас та створить загрозу національному суверенітету

Питання вільного ринку землі знову на порядку денному. Нещодавно президент Петро Порошенко в своєму щорічному посланні закликав народних депутатів активізувати роботу в цьому напрямку й наголосив, що мораторій порушує права селян й стримує інвестиції в аграрну сферу. Тему підхопив прем'єр Володимир Гройсман, повідомивши учасників форуму YES, що уряд шукатиме оптимальну модель ринку землі. Профільний міністра Тарас Кутовий практично в унісон додав, що особисто він виступає за якнайшвидше запровадження купівлі-продажу сільськогосподарських земельних ділянок. Тож з вершини владного олімпу даний чіткий сигнал й незабаром дружний хор апологетів вільного земельного ринку знову розпочне потужну артпідготовку аби переконати маси, що розпродаж української землі стане великим благом для селян та для усієї держави.

Поклоніння ринковому фетишу

Роками грантові експертні організації в яскравих привабливих обгортках подавали суспільству ідею, що порятунок нашого сільського господарства - це вільний ринок землі без обмежень. В руслі класичного неолібералізму вони перетворювали ідею ринку на своєрідний фетиш, поклоняючись якому, готові принести будь-які жертви. Така пропаганда мала значний успіх, сформувавши певний модний тренд під девізом "продати все". Сьогодні таких войовничих неолібералів умовно можна розділити на дві нерівні частини. Меншість - чудово знає про що говорить. Відпрацьовуючи грантові кошти, ці люди розбираються в темі й знають до яких реальних наслідків призведе їх політика. Переважна більшість апологетів ринку землі є лише споживачами інформації, що нав'язана неоліберальними експертами. Вони щиро вірять в молочні ріки та кисільні береги інвестицій, які потечуть в Україну та модернізують вітчизняний АПК. Якщо з першими дискутувати немає сенсу, то другу категорію людей слід переконувати, що майбутнє земельного ринку не таке райдужне, як вони його уявляють. Але переконувати не голослівно, а з конкретними аргументами, підкріпленими фактами й цифрами.

На щастя, попри промивання мізків, 70% аграріїв твердо переконані в згубності запуску ринку землі вже сьогодні. Їх переконання ґрунтується не на кабінетних викладках, а на щоденній практиці роботи. Вони розуміють, що сільськогосподарська земля є найціннішим активом держави. Сьогодні агросектор генерує більше 30% ВВП, 40% валютної виручки, створює робочі місця для 17% працюючих українців. Такий актив добрий господар берегтиме до кращих часів, щоб отримати від нього максимальну вигоду. Натомість апологети земельного ринку діють чітко навпаки. В час загострення економічної кризи, коли лише в минулому році ВВП просів на 10%, рівень бідності зріс майже вдвічі, а показник реальної зарплати скоротився на 20%, вони пропонують влаштувати грандіозний розпродаж. Зрозуміло, що такий сценарій передбачає максимальне заниження вартості землі та розгул спекулятивних операцій в аграрному секторі.

Pro et contra

З року в рік ми чуємо одні й ті ж аргументи щодо потреби негайного впровадження вільного ринку землі. Так сформувався своєрідний катехізис неоліберала, який сприймається на віру й не піддається сумніву. Натомість при детальному вивченні бачимо, що під цими тезами немає міцного фундаменту, вони надто хиткі й руйнуються від дотику реального життя.

Теза №1 Обмеження на продаж сільськогосподарських земель - це суто український винахід, який не має аналогій в демократичних країнах.

Насправді чистого ринку землі без будь-яких обмежень фактично ніде не існує. Мова йде про міру регулювання, яку держава встановлює для захисту своїх національних інтересів. Найпоширеніші типи обмежень: мораторій на продаж, обмеження на купівлю землі іноземцями, переважне право на купівлю, податки на ранній продаж землі.

Старі країни ЄС з рівнем ВВП більше $40 тис. на душу населення можуть дозволити собі мінімальне регулювання, включно з правом придбання землі іноземцями. Але й там діють досить суворі норми щодо боротьби із земельними спекуляціями. Зокрема, в Німеччині та Австрії існує дозвільний принцип купівлі землі сільськогосподарського призначення площею більше гектару. Тобто покупець мусить довести, що не має наміру займатися спекуляцією та платить за ділянку ринкову конкурентну ціну. Лише в такому випадку орган місцевої влади дає добро на придбання землі.

Країни Центральної Європи, впроваджуючи ринок землі, захищаються від потенційних ризиків мораторієм на купівлю землі іноземними фізичними та юридичними особами, який триває 5-12 років. За цей час держава намагається стимулювати власний агробізнес та зробити його конкурентноздатним.

Теза №2 Ринок землі потрібно запровадити негайно, адже подальше очікування лише погіршує ситуацію.

Будь-який підприємець знає, що в часи кризи активи краще притримати, аби не продати їх за безцінь. До цього аргументу, зокрема, апелював й Петро Порошенко, коли мова йшла про продаж його компанії ROSHEN. Показником кризових явищ в український економіці є критично низький рівень ВВП на душу населення порівняно з іншими державами.
 
ВВП на душу населення

Швейцарія – 80675$

США – 55805$

Великобританія – 43771$

Німеччина – 40997$

Естонія – 17288$

Аргентина – 13589$

Польща – 12495$

Румунія – 8906$

Бразилія – 8670$

Папуа Нова Гвінея – 2085$

Україна – 2005$

Поступаючись за цим показником навіть Папуа Новій Гвінеї, марно сподіватися, що власники земельних паїв, фермери чи навіть агрохолдинги зможуть конкурувати з іноземним й транснаціональним капіталом. Отже сільськогосподарська земля прямо чи опосередковано потрапить в руки іноземних власників, що кардинально змінить структуру агроринку.

Теза №3 Доступ іноземців до ринку не потрібно обмежувати, це сприятиме зростанню вартості землі.

Досвід наших сусідів свідчить, що між національною безпекою та економічною вигодою вони обирають перше. В Польщі тривалий час діяв мораторій на продаж землі іноземцям. Він збігав в 2016 р., але Сейм пішов назустріч вимогам фермерів й запровадив нові суттєві обмеження. Іноземець може придбати землю лише за спеціальним дозволом Міністерства внутрішніх справ. Крім того, покупець мусить проживати у тій же місцевості, де він купує землю. При цьому, пріоритет при купівлі завжди залишається за громадянами Польщі. В 2012 році парламент Угорщини вніс поправку до Конституції, якою заборонив купувати сільськогосподарські землі іноземцям. Так він надав тимчасовому мораторію постійний характер. Проблеми з іноземцями виникли й в Румунії, ринок якої з 2014 р. відкрився для громадян інших держав. Сьогодні там дискутують як протидіяти іноземній експансії в аграрному секторі.

Теза №4 Вільний ринок землі викличе хвилю інвестицій в сільське господарство - $25-50 млрд. за 5-10 років.

Такі розрахунки базуються на тому, що вартість гектару землі становитиме $5 тис. Натомість реалістичний сценарій передбачає початкову вартість на рівні $1 тис. Навіть самі автори цих розрахунків погоджуються, що до п'ятитисячної планки ми наблизимося лише в 2025 році. На той час основний масив операцій з купівлі-продажу землі вже відбудеться. Виручені пайовиками від продажу кошти не стануть інвестиційним капіталом: вони будуть надто мізерними (близько $3 тис.). Суми ж, які отримають спекулянти в ході багатоходової схеми перепродажу, також пройдуть повз агросектор.

Теза№5 Збільшення інвестицій призведе до створення нових робочих місць

Великі компанії, які домінуватимуть на ринку, ведуть високотехнологічне, механізоване виробництво й зацікавлені в мінімізації кількості робочої сили. Як правило, в розрахунку на площу землі дрібні та середні господарства залучають більше працівників. Перспективи створення нових робочих місць чудово ілюструє досвід Парагваю, де великі іноземні агропідприємства, модернізувавши виробництво сої, тепер тримають лише одного робітника на 480 га земельної площі.

Теза№6 Зняття мораторію дозволить селянам та дрібним фермерам отримувати кредити під заставу земельної ділянки, а отже, селяни отримають обігові кошти, зможуть інвестувати в техніку, нові технології тощо.

Між зняттям мораторію та появою доступних кредитів для селян немає жодного взаємозв'язку. Сьогодні відсотки по таким кредитам навіть вищі ніж в середньому по економіці - майже 20%. Вартість ж паю настільки мізерна, що внести його як заставу буде проблематично. Без потужної державної програми підтримки малого й середнього виробника він не зможе конкурувати з великим капіталом в боротьбі за землю. Рано чи пізно фермерам та селянам доведеться розпродати своє земельне майно й припинити господарську діяльність.

Теза№7 Ріст врожайності зернових за перші два роки сягне понад 30%

В 2010-2015 рр. врожанійсть зернових культур в Україні й так збільшилась на 35%. Це попри загальні негативні тенденції в економіці. Подальше зростання рівня врожайності зернових залежатиме від спеціалізації великих агрогосподарств. Досвід Латинської Америки свідчить, що транснаціональний капітал надає перевагу вирощуванню високорентабельних технічних культур таких як рапс чи соя. Тож з великою долею вірогідності можна прогнозувати скорочення площі посівів під зернові, які сьогодні займають більше 50% посівних площ.

Теза№8 Відкриття ринку землі дасть поштовх для розвитку соціальної інфраструктури

Замість розвитку відбудеться знищення соціальної інфраструктури. Розорення тисяч дрібних виробників (фермерів та одноосібників) виштовхне їх з села до міста. Таким чином, користуватися розвиненою чи будь-якою іншою соціальною інфраструктурою в селах буде просто нікому. Подібна ситуація склалася в Парагваї, де великі іноземні компанії, змусили мешканців сіл перебратися в міста. При такому сценарії разом із соціальною інфраструктурою зруйнується й екосистема, адже великому власнику більше нічого не заважатиме використовувати в господарстві небезпечні для екології засоби підвищення врожайності.

Кінець фермерства

Парадоксально, але від негайного впровадження ринку землі найбільше програють ті, в інтересах кого цю реформу декларують - фермерські та особисті селянські господарства. Сьогодні в українському агросекторі склалася унікальна ситуація, коли великі агрохолдинги з одного боку та дрібні й середні виробники з іншого займають кожен свою нішу. Для агрохолдингів - це вирощування високорентабельних експортних продуктів, для фермерських та індивідуальних господарств - культивація більш трудоємких культур, які йдуть на внутрішній ринок.

Ринок землі в його неоліберальній іпостасі перекреслює перспективи для 39 тис. фермерських та більше 4 млн. особистих селянських господарств в Україні. Обезземелення та знищення дрібного й середнього виробника означатиме, що ринок недотримає 80% овочів та фруктів, 40% м'яса, більше 80% молока. Великі аграрні корпорації вироблятимуть лише такі високорентабельні продукти як гречка, соняшник, ріпак чи соя. Логічним наслідком стане зростання цін на продукти харчування всередині країни.

Натомість в країнах Євросоюзу 97% виробників сільськогосподарської продукції є фермерами. В Польщі, наприклад, для них створений максимально сприятливий клімат: при купівлі землі фермер може сплатити лише 20% першого внеску, решта суми виплачується в розстрочку на 20-30 років. Крім того, отримали розповсюдження програми компенсації державою половини відсоткової ставки по кредиту. Таким чином, тип фермерського сімейного господарства став домінантним в Польщі.

Україні пропонують рухатися не польським, а латиноамериканським шляхом, який передбачає витіснення дрібного й середнього агровиробника з ринку в угоду великим іноземним компаніям.

Дивіться хто прийшов!

Після кризи 2008 року в світі відбувається великий переділ земельних ресурсів та харчових ринків. Саудівська Аравія, Індія та Китай скуповують земельні ресурси Африки, Латинська Америка вже давно стала об'єктом експансії транснаціонального капіталу, центральносхідна Європа також у фокусі уваги великих агроінвесторів. Чехія, Словаччина, Румунія, Угорщина вже відчули її на собі. Тепер прийшла черга й України. 

На початку 2015 року мільярдер Джордж Сорос заявив, що готовий вкласти в Україну $1 млрд., зокрема, в сільське господарство та інфраструктурні проекти. Такі наміри є не стільки приводом для радості, стільки для тривоги. Попередня інвестиційна діяльність Сороса свідчить, що він проявляє активність в найкризовіші моменти життя країни, куди спрямована його увага.

В 2002 році, скориставшись рекордним падіння курсу бразильського реалу, мільярдер придбав майже 300 тис. га бразильської землі, сплативши $85 за гектар. Як умілий спекулянт Сорос перечекав складні часи й почав поступово продавати землю вже зовсім за іншими розцінками. Так, в 2012 році значну частину земельної площі він збув по $1212 за гектар, тобто в 14 разів дорожче.

Аналогічно Джордж Сорос діяв і в Аргентині. В 2001 р., коли песо девальвувало більше ніж на 70%, він скупив великі земельні масиви буквально за копійки. Через деякий час ці землі, виснажені інтенсивним землеробством, були перепродані в 10 разів дорожче. 

Бразилія та Аргентина, ставши жертвами неоліберальних експериментів, таки схаменулись, коли зрозуміли, що більше 7% їх земельного національного багатства перебуває в руках іноземного капіталу, причому, капіталу спекулятивного (в Аргентині цей показник в деяких провінціях досяг 14%). Уряд Аргентини обмежив іноземцям право володіння землею на рівні тисячі гектарів та встановив загальний  ліміт 15% від площі кожної провінції. Проте це не відшкодувало попередніх економічних втрат. В Бразилії ж спекуляції Сороса загострили соціальні протиріччя, що вилилось в потужний Рух безземельних селян, одним із головних методів якого є самозахоплення земельних ділянок.

Цікавість Сороса до України не випадкова й закономірна - країни зі слабкою системою управління земельним сектором завжди приваблюють іноземний капітал та транснаціональні корпорації. В Україні ж так і не завершена інвентаризація земельних ресурсів, а проведені інвентаризаційні роботи не завжди були якісними, в них виявляють прогалини й помилки. Апогеєм тотальної плутанини є різні цифри площі землі під особистими селянськими господарствами, які називають Держгеокадастр й Держкомстат - від 2,6 до 3,7 млн. га. Тобто на порозі впровадження ринку землі немає базового розуміння чим власне ми будемо торгувати.

Низька очікувана вартість землі лише сприятиме проникненню на ринок транснаціональних корпорацій. Сьогодні вона в 10 раз дешевше ніж в наших західних сусідів.

Ціна гектару землі

Україна (прогнозна оцінка) –1000$ за га

Болгарія – 4650$ за га

Естонія – 5000$ за га

Румунія – 6150$ за га

Хорватія – 7000$ за га

Польща – 10300$ за га

Великобританія – 31400$ за га

Німеччина – 32300$ за га

Швейцарія – 70000$ за га

На першому етапі фермери запропонують пайовикам мінімальну суму - $1 тис. за гектар. Отримавши орієнтовно по $3 тис. за пай, селяни не зможуть вкласти цю суму в розвиток власного господарства, тому витратять її на найнеобхідніші потреби. Між тим, фермери зможуть виручити за ту ж ділянку в 2 рази більше коштів, продавши її середньому агропідприємству. І, нарешті, останній етап спекулятивних операцій полягатиме в безпосередній купівлі землі великим іноземним інвестором за суму в $5 тис. Таким чином, найменшу вигоду отримають саме початкові власники заради яких, нібито, вся реформа й відбувається.

Емфітевзис законопроект № 4010 а це експеримент над Україною.

 У світовій практиці немає досвіду застосування емфітевзису щодо земель сільськогосподарського призначення. Такий досвід був тільки у Древньому Римі де емфітевзис, сервітут  означає рабство. Тому взагалі є неприпустимим навіть внесення на розгляд Верховної Ради України такого законопроекту.

Чому вільний ринок не на часі

Отже вільний ринок землі, який пропонують неоліберали, при детальному вивченні виявляється не панацеєю від проблем, а, навпаки, генератором ще більшої економічної й соціальної кризи. Наступні факти яскраво демонструють чому такий необмежений розпродаж землі сьогодні не на часі:

1. Гостра економічна криза в державі та мізерний рівень ВВП на душу населення не дозволяють українському виробнику конкурувати з іноземцями.

2. Незавершеність інвентаризації земель, не наповненість кадастру породить додаткові ризики.

3. Низька початкова вартість землі спровокує ланцюжок спекулятивних операцій, в якому найбільш втратять початкові власники, а виграють великі агрокорпорації.

4. Відсутність доступних кредитних ресурсів у фермерів й одноосібників не дозволить їм стати активними гравцями на ринку й призведе до розорення та обезземелення.

5. Атрофія інститутів влади, правовий нігілізм та криміналізація держави роблять власника землі незахищеним та вразливим до махінацій та спекуляцій.

6. Відсутність платоспроможного покупця землі в сільській місцевості, тотальна бідність селян.

7. Не розмежовані землі державної, комунальної, приватної власності.

8. Відсутність незалежної судової влади, здатної у відповідності до закону захищати інтереси продавців та покупців.

9. Тінізація землі, корупція і криміналізація земельних відносин, рейдерство може стати загрозою соціальної стабільності в суспільстві в наслідок запровадження ринку землі.

10. Не готовність країни організаційно, кадрово, технічно, адмінінстративно до запровадження ринку землі.

11. Не має світової пратики де б країна у війні запроваджувала продаж земель сільгосппризначення.

І, нарешті, найважливіше. Логіка неолібералів завжди переносить на державу принципи бізнесової діяльності. Натомість інтереси бізнесдоцільності та інтереси національної безпеки не завжди збігаються. Держава, передусім, мусить підтримувати соціальний баланс в суспільстві аби уникнути великих потрясінь. Запропонований сценарій вільного ринку землі якраз втягує нас у вир таких потрясінь, в результаті яких буде цілком зруйнована соціальна структура села. Більше того, аграрний сектор працюватиме виключно в інтересах великих транснаціональних корпорацій, й держава не матиме на нього впливу. Це може призвести до втрати реальної незалежності при збереженні декорацій державного суверенітету. Тож Україна може сплатити надто дорогу ціну за неоліберальний експеримент.

Перший Генеральний прокурор України Віктор Шишкін, Співголова Комітету захисту рідної землі, Президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іван Томич, Співголова Комітету національної дії, народний депутат України 1-4; 6 скликання Тарас Стецьків