Квоти «обітовані» — рука допомоги від ЄС чи імітація підтримки?

Українських експортерів порадували: їм пообіцяли збільшення безмитних квот у ЄС на пшеницю, ячмінь, овес, мед, кукурудзу, крупи, оброблені томати та виноградний сік. Розмір відвойованих квот відрізняється в різних товарних групах. На думку аграрного міністра Тараса Кутового, цілком реально «наростити обсяги торгівлі в рамках квот з ЄС додатково майже на $200 млн». То що ж це: перемога для українського бізнесу чи лише перші кроки до неї? Адже експерти агроринку зазначають, що в позиціях, де Україна справді потребує прориву, нічого не змінилося. Причини та наслідки торговельних поступок європейців для вітчизняного АПК з’ясовував AgroPolit.com.

Нагадаємо, що Угода про асоціацію між Європейським Союзом та Україною вступила в дію 1 січня 2016 року. Хоча окремі її частини набули чинності 1 листопада 2014 року, а переговори щодо її підписання розпочалися ще 18 лютого 2008 року. Згідно з нею митні збори та кількісні обмеження у взаємній торгівлі «знімаються».

За принципом «витягнутої руки»

Відповідно до умов Угоди про асоціацію українські виробники мають право експортувати до ЄС соняшникову олію, кукурудзу, сою, пшеницю, ячмінь, м'ясо та цукор. Ці товари займають лідируючу позицію серед експортних товарів. Окрім них до Європи українці можуть постачати оброблену продукцію з масла, оброблений крохмаль, солод та пшеничну клейковину, висівки, відходи та залишки, вершкове масло та молочні пасти, цукрові сиропи, продукцію з обробленого молока і звичайне молоко, сухе молоко, яйця, вершки, згущене молоко, йогурти, гриби, часник, оброблену продукцію з молочних вершків та зернових, виноградний і яблучний соки, мед.

Перелік товарів досить великий, але кількість квот, які надає Європейський Союз на їх безмитне ввезення, мізерна. Наприклад, 2014 року «щедрі» європейці дозволи українським виробникам експортувати до ЄС, не сплачуючи мито, аж 16 тис. тонн м’яса птиці, у той час як в Україні його виробляється близько 1,2 млн тонн щороку. Куди дівати решту? Збувати на внутрішньому ринку за безцінь чи везти у ЄС, сплачуючи доволі високе мито (1000 євро за 1 тонну), але це вже інша проблема. Внутрішніх виробників.

Так, 2016 року більшість наданих Європейським Союзом квот було вичерпано ще в січні-березні:

• кукурудза (400 тис. тонн) — 8 січня 2016 року;
• м’ясо птиці (18 тис. тонн) — 1 лютого 2016 року;
• мед, виноградний та яблучний соки (5 тис. тонн) — 17 лютого 2016 року;
• цукор, ячмінна крупа та борошно (цукор — 20 тис. тонн, ячмінна крупа — 6,3 тис. тонн, борошно — 6,3 тис. тонн) — 10 березня 2016 року.

Із огляду на це можна сказати, що Європа організовує з Україною торговельну політику за принципом «витягнутої руки», коли перед нами відкривають двері на європейський ринок, але далі порогу не пускають.

Перемога чи лише натяк?

Не вважає перемогою, але й не розцінює надання додаткових квот як поразку експерт із питань міжнародної торгівлі Ігор Гужва.

Угода про асоціацію ЄС з Україною — це загалом позитивне явище. Звісно, є кілька робочих моментів, які хотілося б змінити. Наприклад, порядок адміністрування деяких квот, оскільки, по суті, він нам не відомий. Щодо кожного товару відбувається своя процедура. Ще одна проблема: наш бізнес недостатньо проінформований. Бар’єром залишаються вимоги до безпеки та якості продуктів, які в ЄС навіть певною мірою завищені. І наші підприємства не завжди можуть їм відповідати. За багатьма товарними позиціями ми знайшли нові ринки і певною мірою компенсували втрату російського. Це відбулося саме завдяки Угоді про асоціацію», — аргументує експерт.

Однак експерти підкреслюють, що окрім позитиву, є низка негативних моментів, які заважають українським виробникам активно освоювати ринок ЄС.

«Нинішня тарифна політика побудована переважно в інтересах ЄС. Сировинну продукцію можемо постачати європейцям уже хоч сьогодні майже під нуль відсотків. Продукція з додатною вартістю цікавить їх уже не так. Ця позиція, звісно, формувалася в період перших серйозних переговорів, але нині ми мусимо жити за цими правилами. Додаткові квоти, які нам пообіцяли, — це дуже позитивне явище. Інше питання, за яких умов це все відбуватиметься. Якщо відкинути політику, то суто математично це матиме хороший результат. Адже це не лише нові можливості, а й стимул для нас: нарощення обсягів виробництва, створення нових робочих місць тощо», — розповідає Гужва.

На думку заступника голови аграрного комітету, народного депутата від БПП Олександра Бакуменка, проблема полягає ще й тому, що європейці досить агресивно «захищають» свій ринок.

Хотілося б мати більше квот на українські товари, зокрема на куряче м'ясо та зернові (кукурудза). Те, що ЄС надала Україні право використовувати додаткові квоти, — без сумніву, позитивне явище, але цього все одно замало. Варто взяти до уваги й те, що кількість квот на певні товари взагалі не змінилася. Таким чином ЄС просто хоче захистити свого вітчизняного виробника», — пояснює фахівець.

Стримано про квоти говорять і в Мінагропрод. Як уточнила в ексклюзивному коментарі заступник міністра аграрної політики і продовольства з питань європейської інтеграції Ольга Трофімцева, надання додаткових квот Україні — це ще не глобальна перемога, але кроки у правильному напрямку.

«Збільшення квот на певні товари — це не таке велике досягнення. Є низка товарів, квоти на які не збільшили. Це перш за все м’ясо птиці та цукор. Офіційне пояснення ЄС щодо цього питання таке: їхній ринок наповнений або переповнений цими продуктами. Але, на мою думку, просто добре спрацювало європейське лобі. Отримання додаткових квот — це, звісно, здобуток, але не в цифрах, а в тому, що процес запущений. Коли раніше європейці навіть не хотіли з нами розмовляти, аргументуючи, що в нас є автоматичне збільшення квот, то зараз вони йдуть на діалог. Так, вони не дають усе те, про що ми просимо, але вони готові з нами про це говорити», — підсумовує Трофімцева.

Співавтор договору про Зону вільної торгівлі з ЄС Тарас Качка переконаний, що нині головна проблема не лише в політиці ЄС, а й в українському бізнесі, який не хоче модернізуватися.

Угода про асоціацію виявилася надзвичайно ефективною, але її ефективність полягає виключно в довгострокових речах. По-перше, це переорієнтація українського бізнесу на глобальні правила експортування й на активніший пошук такої бізнес-стратегії, яка дасть можливість бути конкурентоспроможними гравцями на великому ринку. Успішні приклади експорту продукції в ЄС із України показують, що цією можливістю скористалися компанії, які будували свою бізнес-стратегію в Україні за новітніми зразками. У цьому, власне, прихована логіка зв’язку між умовами торгівлі й бізнес-культурою в країні. По-друге, Угода про асоціацію змусила запрацювати низку реформ, які роками «розгорталися» в Україні. Це питання, які стосуються довкілля, сільського господарства, транспорту тощо», — пояснює експерт.

На думку Тараса Качки, те, що Європа «подарувала» Україні додаткові квоти, свідчить про нормальний і правильний напрям розвитку ринкових відносин в умовах сучасності. «Збільшення квот на певні групи товарів, які нам надала Європа, — це природнє явище. Торговельні умови Угоди про асоціацію відштовхувалися від стану українського експорту 2005–2007 років. Зрозуміло, що за ці 10 років ситуація істотно змінилася і додаткові преференції, про які ми говоримо, — це просто відновлення гармонійних і зважених умов торгівлі в нинішніх умовах», — пояснює він.

Діалог із ЄС: яким він має бути?

Відсутність бажання переходити на нові бізнесові правила гри не єдина проблема українських виробників. На думку Ігоря Гужви, ми досі не маємо достатньої переговірної практики й не здатні правильно організовувати виробничу діяльність.

ЄС — серйозний опонент, із ним дуже складно вести переговори й домовлятися про щось, хоча на взаємовигідних умовах це зробити можна, і в нас це більш-менш виходить. Переговорний потенціал України був вичерпаний не повною мірою. У цьому руслі можна й потрібно ще працювати, але ставити у вершину кута не швидкість, а якість, як це роблять турки. Якщо вони бачать можливість десь «пролізти», то на національному рівні створюють усі умови для того, щоб скористатися тією чи іншою преференцією. Окрім того, у них дуже сильна переговірна команда. А ось наш бізнес звик до пасивного режиму. Це тягнеться ще з часів Радянського Союзу, коли існувала планова система і все було повністю врегулювано. Тому, на мою думку, сьогодні українські бізнесмени потребують підтримки як інформаційної, так і організаційної», — пояснює експерт.

Переконана, що результати діалогу з європейцями прямо залежать від перемовин, і Ольга Трофімцева.

Мені часто не вистачає в перемовинах із ЄС аргументів, хочеться, щоб звучав нормальний економічний аналіз. Однак я наголошую, що чим професійніше ми працюватимемо й вестимемо переговори, тим вищий буде результат. Я називаю це так званою агресивною торговельною політикою, яка впроваджується на благо країни», — впевнена політик.

А ось Тарас Качка вважає, що питання збільшення квот на українські товари — глобальна проблема, у якій задіяно багато гравців. Результат співпраці з європейцями залежить не лише від вдалих перемовин, а від готовності бізнесу йти на компроміс.

«Лише шляхом переговорів ми мусимо дійти до компромісного рішення з ЄС щодо збільшення квот на низку товарів, таких як, наприклад, м'ясо птиці. Але тут варто враховувати, що це питання не суто двостороннє Україна — ЄС, а глобальне, і стосується воно багатьох країн. Лише спільними зусиллями можна знайти рішення, яке б могло задовольнити інтереси всіх учасників ринку», — пояснює експерт.

Як не проґавити нові торговельні можливості?

Збільшення квот у ЄС — це своєрідний тест-драйв для української міжнародної дипломатії. Вперше її проколи відчула вся економіка і зокрема АПК, коли запрацював договір із СОТ. Тоді ми втратили низку можливостей і пропустили важливий хід у масштабній торговельній грі. Нинішня ситуація подарувала урядовцям шанс реабілітуватися. Їхнє головне завдання просте — вести міжнародну торгову дипломатію так, щоб отримувати від цього лише максимум користі. На помилках вчаться. Побачимо, чи засвоїли цю аксіому у верхах.

Тетяна Крисюк для AgroPolit.com