Мінагро провалило агроекспортну стратегію для малого та середнього бізнесу. Причини й наслідки

Частка української агропродукції у загальному ВВП країни зростає і становить сьогодні 17%. Із них 12-13% – сировина та 4% забезпечує перероблена продукція. Збільшується й агроекспорт: так, за січень-травень 2018 року продажі до  країн ЄС  зросли на $13 млн (0,6%) і становлять $2,3 млрд. Загалом же найбільшим покупцем української продукції зі сфери АПК стали країни Азії  з часткою 43,2%, друге місце – Європейського Союзу – 30,4%, а третє – Африки – 14,6%. Але чи змінюється структура цього експорту й задіяні до нього гравці? Традиційно пальму експортної першості тримає великий бізнес, який постачає сировину. Що з  цією тенденцією за останні роки? Чи виріс вклад  у експортний кошик малих і середніх агропідприємств? AgroPolit.com проаналізував статистику і з’ясував цікаву інформацію.

ПРИВИД ДРІБНИХ ЕКСПОРТЕРІВ В ОФІЦІЙНІЙ СТАТИСТИЦІ

Спочатку АgroРolit поцікавився у Мінагрополітики, МЕРТу та Держпродспоживслужби,  який вигляд сьогодні має експортна картина в АПК. Зокрема, нас цікавили наступні питання:

1. Яку частку у загальних показниках експорту має аграрна продукція станом на кінець серпня 2018 року?
2. Скільки дрібних і середніх українських аграрних компаній бере участь у експортній торгівлі станом на 28.09.2018?
3. Як змінювалася динаміка залучення українських аграрних компаній (малих та середніх зокрема) до виходу на міжнародні ринки у порівнянні з 2016 та 2017 роками?
4. Які кроки вжито протягом 2018 року для просування середнього та дрібного  агробізнесу на зовнішніх ринках?
5. Яка  частка  малих та середніх агропідпримств із загальної кількості постачає продукцію на ринок ЄС – 2017 та 8 місяців 2018 року? Скільки у грошовому вимірі становить загальний експорт цієї групи агропідприємств?

Передусім ми очікували отримати відповідь від Мінагрополітики. Але майже за місяць з моменту запиту Мінагрополітики так і  не спромоглося надати жодної відповіді. Єдину відповідь,  яку вдалося отримати “в полях” (читай – на прес-конференції) від  заступниці міністра аграрної політики та продовольства України з питань євроінтеграції Ольги Трофімцевої: загальні фрази про перспективні експортні напрями для України, про НАССР і мінімум про дрібних.

Якщо говорити про мікровиробників, то умови для них залишаються не такими простими, але малий і середній бізнес вже «підтягуються» до зовнішніх ринків. Тим більше, якщо глянути на євроінтеграційний процес та адаптацію нашого законодавства до відповідних міжнародних норм (впровадження НАССР тощо), ситуація з виробниками змінюється: норми стають однаковими і для зовнішнього, і для внутрішнього ринку», – заявила Ольга Трофімцева.

Втім, конкретних результатів  «підтягування» середніх та дрібних виробників АПК на експорт не надали ні Мінагрополітики, ні Ольга Трофімцева (хоча й обіцяла).

Схожі відповіді отримали і з інших установ. Про дрібних і малих – zero. Так, Мінекономрозвитку (МЕРТ) показало загальну експортну агромапу (дивіться  її далі у графіці).

У Держпродспоживслужбі відзвітували, що на серпня 2018 року право  експорту  харчових продуктів тваринного походження мають 764 підприємства, неїстівних (тваринного походження) та кормів – 952.  «Щодо динаміки затвердження експортних потужностей інформуємо, стосовно експортерів харчових продуктів вона змінювалася з 667 потужностей у 2016 році до 715 потужностей у 2017 році та 764 потужностей станом на 31.08.2018 року. Щодо експортерів неїстівних продуктів тваринного походження та кормів, їхня кількість більш постійна і становила 946 потужностей у 2017 році та 952 станом на 31.08.2018 року», – повідомив у коментарі АgroРolit директор департаменту безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Борис Кобаль.

Що таке сьогодні дрібний та середній агроекспортер – сказати  важко, виходячи з наданої  Мінагрополітики, МЕРТ та Держпродспоживслужби інформації. Його загальний образ нагадує  кота в мішку – що, чи радше хто там, спробуй здогадайся. Тому питання №1 – яку експортну стратегію  реалізовує сьогодні аграрний блок уряду, якщо немає хоча б приблизного розуміння структури експорту в розбивці за розмірами компаній? Чому це важливо? Щоби правильно та збалансовано  вибудувати цю ж експортну стратегію, так би мовити, дібрати максимально коректні та ефективні шляхи доставки української продукції назовні.

КУДИ ПОСТАЧАТИ?

Як ми бачимо з офіційної статистики, українські аграрії активно освоюють ринки Азії, Близького та Середнього Сходу, Африки, Америки та Євросоюзу. Та варто зауважити, що на зовнішні ринки виходять переважно великі аграрні компанії. Доля дрібного та середнього бізнесу залишається у цій ситуації невизначеною.

Читайте до теми: Україна найбільше експортує продукції АПК на ринки Азії, Європи та Африки

А чим живе дрібний бізнес? Він переважно робить ставку на нішеві ринки, де зацікавлені сторони торгують в основному плодово-ягідними та овочевими культурами. Це підтверджує дослідження  ФАО та ЄБРР – «Поліпшення доступу українського агробізнесу до експортних ринків». Воно  показує один із сегментів,  у якому сьогодні активно розвивається середній та дрібний агроекспорт, – плодоовочівництво. За його даними, до ТОП-10 нішевих експортних культур увійшли:

• батат;
• спаржа;
• гарбуз;
• червона і чорна смородина;
• вишня;
• груші;
• солодкий перець;
• пекінська капуста;
• кольорова капуста;
• брокколі.

Автори дослідження підрахували, що в Україні вирощується стільки плодоовочевої продукції, що ми можемо не тільки повністю покривати потреби внутрішнього ринку (зокрема й узимку), а ще й відправляти продукцію на експорт. Однак, починаючи із зими, у нас на внутрішньому ринку продаються переважно імпортні овочі, фрукти та ягоди. Ми залишаємося країною, яка завозить товарів більше, ніж продає.

Є ще одна причина затримки розвитку цього напряму на експорт.

Суттєвіше розширити географію експорту за більшістю видів плодоовочевої продукції Україна поки що не може. Поточний стан плодоовочевої галузі наявно свідчить про те, що Україна не нарощує свою присутність на  міжнародній арені зокрема й через те, що більшість українських виробників поки що не готові до експорту. Як показує практика, вони не прагнуть укладати довгострокові контракти з іноземними партнерами, оскільки бояться втратити можливість продати продукцію за вищою ціною на внутрішньому ринку, віддаючи перевагу одноразовому прибутку. Фермери не готові кооперуватися задля того, щоб гарантувати стабільні обсяги експорту впродовж певного періоду, тоді як більшість господарств самотужки не здатні відвантажити такі обсяги. Отже, питання, чи варто Україні вирощувати більше овочів та фруктів поки що можна вважати риторичним. Тоді як для задля реалізації експортного потенціалу країни виробникам потрібно ще зробити чималу роботу», – зазначається у дослідженні ФАО та ЄБРР.

Дані Держстату свідчать, що наразі частка плодово-овочевого експорту з  України незначна. Це пояснюється недостатньо розвинутими технологіями виробництва навіть у комерційних господарствах, що вкрай негативно впливає на якісні характеристики продукції та унеможливлює вихід на міжнародні торгові майданчики.

Читайте до теми: Уряд визнав неефективність розподілу 1 млрд грн для фермерів

ЯК ПОСИЛИТИ ЕКСПОРТНІ ПОТУЖНОСТІ СЕРЕДНІХ ТА ДРІБНИХ ВИРОБНИКІВ?

Перше – надавати бюджетну підтримку саме цій категорії виробників. Наразі  ж ми бачимо, що  певні кроки у цьому напрямі робляться,  але грошей не  вистачає.  Як відбувається розподіл  бюджетних коштів за усіма програмами  – читайте у спецпроекті  «GoЗа АгроДотаціями».

Друге – розвивати напрям кооперації. Так, автори дослідження плодово-овочевого експорту зазначають, що понад 80% овочів, фруктів та ягід зростають у приватних господарствах або маленьких фермах. Таку продукцію офіційні імпортери не беруть, або беруть неохоче. Адже досі існує упередження з боку глобальних закордонних імпортерів, що дрібні господарства слабо контролюють стабільність у дотриманні всіх необхідних умов. Як кажуть опитані нами  експерти,  розвиток кооперації  допомогло б вирішити  це питання.

Те ж саме і з малими та середніми виробниками м’ясо-молочної продукції – відносно невеликі партії їхньої продукції не цікавлять глобальних імпортерів.

Третє – розумна держполітика на кордоні. Як не треба робити у цьому напрямку на прикладі прийняття одного закону пояснив у коментарі АgroPolit.com експерт з міжнародної торгівлі CMD-Ukraine Ігор Гужва. У квітні цього року депутати подали  законопроект №8283 «Про  внесення змін до Закону України «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину» (щодо врегулювання ставок вивізного (експортного) мита на велику рогату худобу)». Він збільшує експортного мита з 10 до 20% на живу ВРХ. Автори законопроекту у пояснювальній записці обґрунтовують підвищення митної ставки необхідністю блокування експортного потоку української сировини до Азії, збільшення внутрішнього поголів’я та експорту готової продукції з високою доданою вартістю. Але, на думку Гужви, це хибний крок, який не допоможе врятувати скотарську галузь від скорочення поголів’я, й ось чому.

Експортне мито має бути не більшим за 3%! А точні цифри щодо ставки експортного мита мають диференціюватися в залежності від маси худоби. А держава має стимулювати домогосподарства до вирощення молодняку. А для цього потрібні дотації на відгодівлю худоби. Головне, що потрібно зробити – це внести зміни до Податкового кодексу: виробництво с/г продукції не повинно включатися до сукупного доходу фізичної особи, від чого залежить отримання селянином субсидії. Тоді власники приватних господарств не здаватимуть телят на забій, а будуть зацікавлені у реєстрації та відгодовуванні тварин, а відтак – зростатиме додана вартість та база для експорту у секторі дрібних та середніх виробників», – прокоментував Гужва.

КИНУТІ НАПРИЗВОЛЯЩЕ, ЧИ ДЕРЖАВА ПОВЕРНЕТЬСЯ ОБЛИЧЧЯМ?

Як держава збирається виправляти цю ситуацію? З високих заяв мінагрополітівських чиновників говорити на цю тему не доводиться.  Надто декларативна риторика. Судіть далі самі.  

Україна може забезпечувати продовольством не тільки себе. Адже у нас немає «продовольчої загрози». Ми можемо бути досить вагомим гравцем на експортних глобальних ринках. До того ж, ми маємо заробляти на експорті якомога більше. Це питання дуже важливе і для мене особисто, як для представника влади та профільного міністерства. Але більше заробляти ми зможемо лише тоді, коли збільшимо кількість продукції з високою доданою вартістю. Коли будемо поставляти на ринки продукцію глибокої переробки під брендом «Made in Ukraine», – заявила заступник міністра аграрної політики та продовольства України з питань європейської інтеграції Ольга Трофімцева.

Водночас вона так і не повідомила, які конкретні кроки зробило Мінагрополітики, щоби посилити  експортні тили середніх  та дрібних агропідприємств.

Судячи  з  того, що  Мінагрополітики  проігнорувало ці питання (як на рівні офіційного запиту, так і під час особистої зустрічі з Ольгою Трофімцевою) напрошуються невтішні висновки – або не хочуть, або не  вміють, або не знають як, або просто не  цікаво. Список варіантів можна продовжити. Якщо ми щось пропустили  у цьому списку й у Мінагрополітики є що додати – будь ласка. Ми готові подискутувати.

Тим часом реальну, хоч і точкову підтримку українські агроекспортери середньої та дрібної ланки отримують, на жаль, від сторонніх людей. Про один із таких проектів нам розповів менеджер Українського проекту бізнес-розвитку плодоовочівництва (UHBDP) Дмитро Ніколаєв. За його словами, наразі понад 37 тис. аграріїв беруть участь у канадському проекті, направленому на розвиток плодоовочівництва та підвищення прибутків. «Близько 80 % учасників – це дрібні фермерські господарства, які обробляють ділянки менше 50 соток», – пояснив він. За його словами, цей проект стартував ще у 2015 році й охоплює представників Херсонської, Одеської, Миколаївської та Запорізької області.

Добре, що такі міжнародні проекти є. Погано, що держава нічого не робить для підтримки. Чому?

Автор:Хворостяний Віталій