Недописана експортна стратегія: як Україні використати аграрний потенціал і не втратити ринки Китаю, ЄС, США, Канади та Ізраїлю

Українська аграрна політика та просування торговельних інтересів на міжнародному рівні відчутно кульгає. Яскравий приклад: уряд ризикує провалити перегляд угоди з ЄС – другим найбільшим торговельним партнером України. Маючи рік на перегляд угоди про ЗВТ, Кабмін починає робити перші кроки з вирішення завдання тільки зараз. Чим вони займалися усі вісім місяців доти і якого результату очікують досягнути за подальших чотири місяці – питання без відповіді. Такі досягнення ми бачимо й у розвитку решти важливих міжнародних ринків. AgroPolit.com проаналізував показники стратегічних аграрних ринків України й визначив, що саме не зроблено для нарощування експорту до Китаю, ЄС, Індії, США, Ізраїлю та інших країн.

Читайте до теми: Ціни на зернові — підсумки попереднього маркетингового року та прогнози на 2020-2021

Торговельна статистика: зріз експорту та імпорту

За даними Державної служби статистики України, експорт агропродовольчої продукції у січні-червні 2020 року залишився майже на рівні торішніх показників за відповідний період і склав $10,2 млрд.

Найбільше товарів за перших 4 місяці 2020 року Україна експортувала до Китаю (майже на $1,79 млрд; на 95% більше, ніж за січень-квітень 2019 року).

Та й взагалі, у І півріччі 2020 року Україна змогла збільшити обсяги експорту продуктів харчування тільки до країн Азії. Про це повідомив член-кореспондент НААН Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Микола Пугачов.

Така ситуація є наслідком негативного впливу від запровадження карантинних обмежень, пов’язаних із пандемією коронавірусу COVID-19, який, хоч і не одразу, позначився на вітчизняному аграрному експорті, пояснив експерт. Якщо у І кварталі 2020 року його вартість на 6-8% перевищувала показник січня-березня 2019 року, то за підсумками 6 місяців цього року зростання становить лише 1%.

Підсумкові показники зовнішньої торгівлі 2020 року залежатимуть від того, наскільки швидко відновиться ділова активність в Україні та в наших основних країнах-партнерах, зауважив Микола Пугачов.

За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, частка експорту агропродовольчої продукції в загальному експорті України за результатами шести місяців 2020 року перевищує 45%.

Основними ринками збуту вітчизняної агропродукції залишаються чотири регіони: країни Азії, Африки, Європейського Союзу та СНД. У І півріччі 2020 року їхня сумарна частка становила понад від 97% вартості українського експорту сільгосппродукції, зазначив вчений.

За його словами, в умовах пандемії коронавірусу COVID-19 лише Азія змогла наростити обсяги зарубіжних поставок вітчизняних продуктів харчування. Це відбулося на тлі того, що від початку року порти Китаю, основного для України ринку збуту, працювали з перебоями, а після проходження критичного періоду пандемії певний час іще були перевантаженими.

Позицію основного імпортера вітчизняної агропродукції вже кілька років поспіль утримують азійські країни. За І півріччя 2020 року вони закупили українського продовольства на більш ніж $4,9 млрд, перевищивши торішній показник на 14,5%, зазначив вчений. Частка Азії за цей період склала 47,4% від загального експорту аграрної продукції», — йдеться у повідомленні.

Протягом трьох останніх років на країни-члени Європейського Союзу припадало близько третини вітчизняного експорту сільгосппродукції. Цього року, значною мірою внаслідок запровадження карантинних обмежень, пов’язаних із COVID-19, частка європейських країн у зарубіжних поставках агропродукції з України зменшилася до 28,7%. За січень-червень 2020 року вони закупили українського продовольства на майже $3 млрд, тоді як торік за відповідний період вартість поставок до цього регіону склала $3,4 млрд.

Обсяги експорту до країн Африки залишилися майже на рівні відповідного періоду минулого року, тобто близько $1,6 млрд. Частка цього регіону становить 15,2% від загального експорту аграрної продукції з України.

Водночас після незначного пожвавлення експорту вітчизняної сільгосппродукції до країн СНД, яке відбулося у 2017 та 2018 роках, спостерігається спадна тенденція. Країни цього регіону за січень-червень 2020 року імпортували українського продовольства на $0,6 млрд, або, інакше кажучи, 6% від загального експорту аграрної продукції.

Читайте до теми: Внутрішній ринок органічної продукції України, експорт та імпорт за 2019 рік

За результатами І півріччя 2020 року рейтинг країн – імпортерів вітчизняної агропродукції очолює Китай, який проти січня-червня 2019 року збільшив обсяги закупівель українського продовольства більш ніж у півтора рази (+52,8 %) – до $1410 млн.

Друге місце утримує Єгипет, який придбав вітчизняних харчів на $789 млн.

Індія, яка до 2019 року традиційно лідирувала у топ-10, другий рік поспіль посідає третє місце у рейтингу. За результатами шести місяців 2020 року, вона імпортувала з України сільгосппродукції на $743 млн.

Значну виручку українські експортери отримали також із Нідерландів ($709 млн), Іспанії ($583 млн), Туреччини ($545 млн), Польщі ($357 млн), Італії ($302 млн), Білорусі ($250 млн).

До топ-10 рейтингу країн – імпортерів вітчизняної агропродукції вперше потрапив Ірак, витіснивши з верхньої частини списку Німеччину. Обсяги поставок сільгосппродукції з України до цієї азійської країни сягнули позначки у $272 млн.

Сумарно названі 10 країн забезпечили Україні близько 58% доходів від зарубіжних поставок продукції агропромислового комплексу в І півріччі 2020 року.

Визначальними товарами для українського експорту залишилися зернові, олія та олійні культури, залишки й відходи, а також м’ясо і субпродукти. Разом вони забезпечили понад 85% виручки від продажу вітчизняного агропродовольства на ринках країн світу.

Найбільші зміни у структурі аграрного експорту України стосуються олійних культур. У І півріччі 2020 року зарубіжні поставки цього виду сільгосппродукції зменшилися порівняно із січнем-червнем 2019 року майже удвічі в натуральному та вартісному виразі», – підсумував Микола Пугачов.

Варто відзначити, що коронавірусні загрози оминули сировинну частину українського експорту, та вдарили по іншій продукції.

Є позитивні моменти й негативні. Серед позитивних моментів у торгових показниках першої половини 2020 року можна відзначити динаміку продажів олійно-жирової продукції. Багато компаній законтрактовані навіть щодо врожаю на 2021 рік. Тобто вони вже продають врожай наступного маркетингового року. Також є позитивна тенденція у відновленні попиту на українську молочну продукцію (особливо в арабських країнах). Якщо ж говорити не про сировинну продукцію, а про товари з більшою маркетинговою складовою (наприклад, кондитерські вироби тощо), то там ситуація, на жаль, гірша. Ключова причина – обмеження через спалах коронавірусу. Продажі українських експортерів впали в середньому на 30 %, а найгірше – були порушені ланцюги постачання, тож постійні клієнти, які брали українську продукцію, в багатьох випадках припинили її купувати, хоча і очікують на відновлення попередніх контактів», – прокоментував для AgroPolit.com ситуацію директор Ради з питань експорту продовольства (UFEB) Богдан Шаповал.

На думку голови ради ГО «Бізнес-Варта», екс-нардепа та аграного трейдера Івана Мірошніченка, сьогодні економічна та політична політика України ніби флюгер, бо ми не розуміємо, куди точно треба йти, а куди – ні. «Зеленському слід порадитися та ухвалити відповідні рішення із розумними людьми, яким чином професійно розвести торговельні інтереси та конфлікти між США, ЄС, Китаєм, Росією, і після проведеної дипломатичної, міжурядової роботи показати публічно ці напрями. Наприклад, у Китаю можна взяти $20-30 млрд кредиту під проєкти машинобудування, телекомунікаційну галузь та зв’язок, переробну галузь чи інфраструктуру. США – спільний розвиток енергоресурсів, зокрема на морському шельфі. Нові проєкти в ракетно-космічній галузі та ВПК. З європейцями розвивати машинобудування, енергетику, транспорт, торгівлю, експортувати газ. Кожен день економічної невизначеності все більше підводить країну до економічної коми. Ці стратегічні рішення слід ухвалювати, інакше їх ухвалять за нас, як це зараз відбувається із українською землею та законом про ринок землі», – пояснює він.

Відсутність стратегічного бачення, відсутність конкретної мети й чіткого плану дій змушує нас тупцювати на місці та зволікати тоді, коли зовнішні умови вимагають конкретних рішень.

За І півріччя 2020 року український АПК експортував продукції на $10,27 млрд, що всього на 1% більше, ніж у 2019 році. Тобто за результатами перших 6 місяців говорити про відчутне нарощування обсягів експорту продукції АПК ми не можемо. Регіональна структура експорту залишилася традиційною для останніх років: найбільше ми експортували продуктів АПК до країн Азії (на $4,99 млрд), на другому місці – країни ЄС ($2,9 млрд), на третьому – країни Африки ($1,57 млрд). Зміни на наших традиційних ринках збуту пов’язані з загальною економічною турбулентністю і високим ступенем невизначеності на глобальних ринках. З одного боку, ми бачимо, що попит на основні сільськогосподарські товари не знизилось, попри кризу, викликану COVID-19, та водночас цінова ситуація для деяких культур (кукурудза) залишається не дуже сприятливою», – прокоментувала для AgroPolit.com ситуацію екс-т.в.о. міністра аграрної політики та продовольства України Ольга Трофімцева.

 Піднебесні перспективи

У 2019 році Китай став основним торговельним партнером України за обсягами експорту й імпорту, замінивши Росію. Китай — країна з найбільшою чисельністю населення у світі та друга економіка світу за рівнем ВВП. Це лідер міжнародної торгівлі із загальним обсягом торгівлі товарами й послугами, котрий перевищує $5 трлн. Утім, Пекін застосовує низку торгових обмежень. 

Співпраця України з Китаєм є не лише економічним, а й геополітичним питанням. Китай посилює свій вплив як глобальний виробничий центр. Однак Україна, на думку фахівців, має плідно працювати над покращенням власних позицій, а не просто очікувати слушної нагоди.

Нам довго розповідали, що Китай і США ведуть торговельну війну. Але я ще рік назад казав, що немає там ніякої війни, лише точиться позиційне відстоювання інтересів перед підписанням 20-річної угоди. Станом на сьогодні ми бачимо, що ця угода в економічних аспектах вже підписана. Тож вони домовляться і в інших питаннях. А ми думали, що нам манна небесна підвалить, адже наші конкуренти «воюють». Та ні, хлопці! Треба щодня працювати над питаннями, які нас цікавлять: потрібно і з Америкою працювати щодо низки продуктів, і з Китаєм, і з Індією», – прокоментував для AgroPolit.com генеральний директор Української аграрної конфедерації (УАК) Павло Коваль.

За його словами, ми також повинні усвідомити, що на світ накочується чергова хвиля економічної кризи. Хоч як би цей факт не намагалися нівелювати, уникнути наслідків не вдасться, а це, у свою чергу, може створити мультиплікативний ефект і погіршити ситуацію не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому фронті.

Вектор співпраці з Китаєм перебуває у площині вирішення питання кредиту ДПЗКУ, вважає Іван Мірошніченко.

Китайська сторона та уряд Китаю налаштовані на розвиток відносин з Україною в широкому спектрі: у межах «шовкового шляху», ДПЗКУ та інших секторах економіки. Ми можемо мати різні проекти з китайською стороною в різноманітних галузях. Я говорив, що це й кредити та партнерство в десятки мільярдів доларів протягом наступних 2-5 років. Зараз із боку української влади потрібно не допустити жодних незрозумілих китайській стороні рухів (зокрема, не погодженої приватизації чи підкилимної реструктуризації) з ДПЗКУ. Шафа із $1,5-мільярдним китайським кредитом не повинна «гучно» впасти на ринку. Слід намагатися максимально виправити помилки. Як? Можна й потрібно оновити китайсько-українську співпрацю якраз у частині угоди з ДПЗКУ», – пояснює він. 

На його думку, є два шляхи виходу із ситуації з боргом ДПЗКУ.

Перший – можна повернути в інший бік цю угоду: згорнути кредит, можливо, через приватизацію кампанії для зменшення збитків держави, тобто конвертувати частину боргу в капітал компанії. Квоту на поставки кукурудзи на китайський ринок можна спокійно продати всім гравцям українського ринку на тендері – і її залюбки куплять, гроші в бюджет.

Другий варіант – це «додати газу» та як на байку увійти у складний поворот. Оскільки угоду вже укладено, то було б помилкою не використати весь її потенціал. Наразі лишилося $1,5 млрд, але ж можна цю суму кредиту збільшити до $5 млрд під конкретні спільні інвестиційні проекти, які стратегічно важливі для економіки України, там, де не заходить приватний капітал. Тобто контракт із ДПЗКУ зараз може стати платформою для побудови нових більш тісних та економічно вигідних відносин. Китайських партнерів треба брати в партнерські відносини та менеджмент для зміни рівня та якості менеджменту, розподілу ризиків, доступу до ринків збуту», – говорить Іван Мірошніченко

На одній із нарад в КМУ, розповідає Мірошніченко, він запропонував уряду саме варіант «додати газу» – разом із китайською стороною (роль України тут має бути ключовою) визначити важливі напрями та проєкти, куди за певних причин інвестиції від бізнесу швидко не підуть (тривалий період окупності, складний бізнес тощо) й заводити під них кредити. «Розмір кредитної лінії наявної угоди з ДПЗКУ під такі проєкти можна збільшити на ці потреби до $5 млрд. Китайських партнерів залучати вже на етапі реалізації проектів для сумісного їх виконання, посиливши при цьому управлінську структуру таких проектів та менеджмент представниками китайської сторони. Такі інвестиції потрібні для розвитку тваринництва, зрошення на півдні України, сільгоспмашинобудування, в розвиток ДПЗКУ (модернізацію активів корпорації, розвиток дистриб’юції, трейдинг, логістику, можливо, побудову експортного терміналу)»... Уряд і президент зараз мають чітко зрозуміти: ДПЗКУ – це ж історія не про елеватори, зерно, а про довгострокові стратегічні відносини та глобальні ризики, які ти маєш визнавати, та якими маєш керувати. На другому місці – питання активів та усього іншого. Китайська сторона наразі чекає чіткої позиції від України щодо вирішення проблеми з кредитом і подальшою долею укладеної угоди та стратегію розвитку відносин між країнами. Китайський уряд сьогодні налаштований тільки на розвиток відносин з Україною і знаходження рішень стосовно цієї угоди, або її модернізацію та настроєні на потужний розвиток у нових проєктах і напрямах, як я розповів», – пояснює він.

І загалом регіон азійський для України дуже перспективний і не лише з точки зору Китаю. «Сьогодні, наприклад є ринки, які потребують нових продуктів. Це ринки MENA (Middle East and North Africa), азіатських країн. На MENA треба давати дешеві продукти, які містять сухе молоко з рослинним жиром, але для цього слід зробити модернізацію сушарок. На цих ринках сьогодні присутні європейські виробники з комбінованими продуктами. Вони освоїли їх і разом із владою виробили певну систему «входу» для своїх потенційних конкурентів. Наприклад, там діє на українські продукти в’їзне мито. Щоби зняти його, потрібна злагоджена робота МЕРТ і МЗС. Варто з усіма країнами з цього регіону підписати угоди про вільну торгівлю», – говорить у коментарі AgroPolit.com Вадим Чагаровський.

Європейський Союз вимагає дій, Україна вагається і втрачає час

Близько 42 % товарообігу України припадає саме на країни ЄС – одного з основних торговельних партнерів України та найбільшого інвестора в українську економіку. Варто зазначити, що з'явилася така можливість завдяки Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Саме вона відкрила для українського бізнесу доступ до найбільшого ринку на європейському континенті.

В Євросоюзі виникла «боргова» криза, а це вплине на розвиток економіки країн ЄС та сусідніх країн, зокрема України, яка постачає до ЄС найбільшу кількість зерна та іншої продукції (мед, продукція птахівництва тощо). І тут постає ще одне питання. Наприклад, якість українського цукру відповідає нормам європейського ринку і нам можна торгувати, але галузь чомусь стагнує. Чому? А тому що відсутня державна політика щодо цього сектору. Залишилося близько 30 заводів із переробки цукру, а ще 15-20 років тому було 192. Тож знову ми бачимо питання, які потрібно вирішувати на державному рівні», – стверджує Павло Коваль.

У 2021 році сторони мають переглянути пункти цієї Угоди, представникам України є над чим попрацювати.

Зниження мит у межах дії зони вільної торгівлі (ЗВТ) з Євросоюзом та поява нових безмитних тарифних квот, нетарифне регулювання, доступ українських аграріїв та виробників харчової продукції  до ринків країн Балканського півострова, Близького Сходу, Африки – це три наслідки дії зони вільної торгівлі з ЄС для України. Про це в ексклюзивному інтерв'ю для AgroPolit.com заявив директор брюссельського офісу «Української асоціації бізнесу і торгівлі» (УАБТ) Назар Бобицький. 

Варто пам'ятати, що  угода зобов'язує сторони провести консультації з метою розгляду доцільності перегляду ПВ ЗВТ, однак не накладає на них зобов’язання здійснити такий перегляд. Тому треба також враховувати сценарій, коли Європейський Союз під час консультацій може заявити, що перегляд наразі не має підстав. У свою чергу, ми повинні шукати те, чим можемо зацікавити Брюссель, щоб у 2021 році ЄС погодився піти на ґрунтовний перегляд торговельних частин угоди. Наприклад, переглянути тарифні умови чи обсяг безмитних тарифних квот. Або ж ми можемо запропонувати креативний, ширший перегляд умов і торкнутися регуляторної частини, де йдеться про апроксимацію Україною економічного законодавства ЄС, що дозволить усунути нетарифні бар'єри (наприклад, для промислових товарів чи харчової галузі, перегляд стандартів, торгівля послугами тощо)», – сказав Бобицький.

За його словами, Україна повинна зацікавити ЄС чимось таким, щоб вони погодилися прийняти позитивне внутрішнє рішення.

Слід пам’ятати, що ЄС – об'єднання країн із досить розмаїтими економічними інтересами. Чи буде, наприклад, цікавим для них перегляд квот на імпорт в Україну? Масштаби нашого ринку навряд чи можуть серйозно зацікавити європейських експортерів. Тому, на мою думку, маємо пропонувати якісь асиметричні заохочення, заради яких готові просити перегляд тих параметрів, які важливі для нас. Ми повинні цікавитися, що зараз є пріоритетним для економічного розвитку ЄС, його торговельної політики, і намагатися знайти якісь точки дотику, додав експерт.

Такою точкою дотику, на думку Бобицького, може бути проблематика кліматичних змін.

Європейське законодавство у цій сфері формулює відповідні вимоги до європейської промисловості та агросектору. Виконання даних вимог потягне за собою дуже значні витрати європейського промислового комплексу, тому ЄС дуже прагне, щоби певних екологічних стандартів дотримувалися й торговельні партнери в інших країнах, інакше європейські виробники стануть неконкурентоспроможними. Європейський Союз також активно шукає союзників, щоб урятувати Паризьку кліматичну угоду. Можливо, ми зможемо тут щось запропонувати. Це має бути точковий стратегічний підхід, наголосив Бобицький.

Як прокоментував експортний потенціал України виконавчий директор Української зернової Асоціації Сергій Іващенко: «Країни ЄС займають близько 35-40 % українського експорту зернових. Передусім це кукурудза, пшениця, ріпак, соя, соняшник тощо. Є декілька моментів на які я хотів би звернути увагу: по-перше, це квоти на імпорт зернових, вони досить низькі (наприклад, на кукурудзу – близько 1 млн т, а ми експортуємо до ЄС 12-14 млн т). Їх варто переглянути».

За словами Іващенка, українському бізнесу та керівництву країни варто замислитися над майбутнім вже сьогодні, а деякі питання варто було вирішити ще вчора.

Нам слід звернути увагу на синхронізацію і адаптацію українського законодавства із законодавством ЄС, зокрема у частині фітосанітарних процедур. Наприклад, питання пестицидів (а саме – хлорпірифосу) варто було б узгодити. Нагадаю, що у лютому 2020 року Європейська комісія вирішила, що з жовтня 2020 року рівень залишків пестицидів у зерні має бути зменшено майже у 10 раз. Українським експортерам досить важко виконати цю норму, адже на момент прийняття рішення зерно вже було оброблене пестицидами під час підготовки до посівної кампанії. Тож, на мою думку, цей момент, як і чимало інших, варто було б врахувати й узгодити під час переговорного процесу між Україною та ЄС. Нам потрібен перехідний період, який дасть нам змогу підготуватися до переходу на норми ЄС», – заявив Сергій Іващенко.

Він також нагадав, що з 2021 року на українських підприємців очікує ще одна важлива ініціатива від європейців.

Ще одне питання – це викиди парникових газів. З 2021 року ЄС не буде приймати українське зерно без національного звіту щодо викидів парникових газів. Це питання вже стоїть на порядку денному років 5, але так і не зрушило з місця. Я хотів би нагадати, що ринок ЄС залишається для України одним із найперспективніших, адже він має високу платоспроможність і зручне географічне розташування (хороша логістика). Тож маємо великі сподівання на плідну роботу фахівців МЕРТ у вирішенні цих питань і залученні експертів до розробки відповідних кроків», – нагадав Іващенко.

Його занепокоєння поділяє й Павло Коваль, який вказує, що зволікання у вирішенні цих надважливих питань може призвести до втрати традиційних ринків збуту низки ключових товарів, які постачає Україна.

З'ясувалося, що бізнес не готовий до цього і ми ризикуємо втратити низку ринків. Адже Індія та Індонезія долучилися до програми ЄС про зменшення пестицидів у зернових культурах. Ми не маємо права навіть думку припустити, що можемо втратити ці ринки! Якщо ми втратимо ринки ЄС та Індії, ми будемо позбавлені 75% збуту продукції з олійних культур! Нам потрібно реагувати. В ЄС кажуть, якщо ви не готові зараз підписувати, то скажіть, принаймні, коли, і поясніть, яка у вас дорожня карта? Наші аграрії кажуть, що вони проти підписання, а у МЕРТ стверджують, що від цього нікуди не дітися і потрібно підписувати. Але в нас вже закуплені ці препарати, потрібно розуміти, як їх використовувати і які залишки опиняться на складах, як далі в нових умовах працювати? Це має бути розумне рішення, та сьогодні ми спостерігаємо лише наслідки відсутності поміркованої політики, а політики немає, бо відсутнє аграрне міністерство», – пояснює ситуацію Павло Коваль.

Важко заперечити очевидні факти: перегляд умов Угоди з ЄС відбудеться у 2021 році, а ми лише через 8 місяців після початку цього процесу починаємо проводити підготовчі заходи та консультаційні наради.

Лише 28 липня 2020 року стартував перший діалог з українським бізнесом щодо оновлення Угоди про асоціацію Україна-ЄС? під час якого віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина закликала представників українського бізнесу оцінити ефективність роботи зони вільної торгівлі з ЄС та надсилати свої пропозиції щодо її покращення.

Уперше бізнес-гравці мають можливість свідомо та прозоро оцінити ефективність роботи зони вільної торгівлі з ЄС, визначити наявні бар'єри у торгівлі, відстояти власні інтереси та примножити свої можливості», – додала Ольга Стефанішина.

Основні акценти оновлення угоди передбачають такі напрями:

• оновлення Додатків – поглиблення секторальної інтеграції;
• оновлення торговельних (тарифних та нетарифних) параметрів – збільшення обсягів безмитного експорту на ринок ЄС;
• усунення нетарифних заходів, які обмежують торгівлю з ЄС.

Для формування обґрунтованої та реалістичної позиції у майбутньому переговорному процесі з ЄС щодо оновлення ПВЗТТ уряд України розраховує почути пропозиції українського бізнесу.

Своєю чергою, Export Promotion Office/Офіс з Просування Експорту закликає усіх експортерів до проактивної позиції та просить надати структуровані пропозиції до уряду, ставши частиною переговорного процесу на урядовому рівні.

Офіс з просування експорту продовжує працювати з бізнесом над підвищенням конкурентоспроможності української продукції й інтернаціоналізації українських МСБ у межах наявних послуг: аналітика, консалтинг, Хелпдеск для експорту в ЄС; експортна освіта, а також онлайн-інструменти пошуку партнерів за кордоном», – прокоментувала в.о. директора Офісу з просування експорту Тетяна Міськова.

Однак, поки відповідні органи починають збирати пропозиції та побажання з боку бізнесу, час невпинно спливає.

Сьогодні надважливе питання для України – ми в жодному разі не маємо права втратити ті зовнішні ринки, на які вже вийшли, адже є чимало бажаючих, котрі хочуть потіснити нас там – це східні наші сусіди, й не лише вони», – пояснює Павло Коваль.

За його словами, внутрішній ринок будь-якої країни завжди обмежений. Саме тому всі країни зацікавлені у виході на максимально можливі обсяги продажів на зовнішніх ринках. Це проста комерційна істина, особливо, якщо розглядати її з позиції держави.

В нас уже є правильний і потрібний закон про експортно-кредитне агентство. Цю структуру потрібно розвивати, адже таке агентство сприятиме виходу на зовнішні ринки як окремих підприємств, так і цілих секторів. Держава – потенційно найуспішніший провайдер, який може привести успішний бізнес на зовнішні ринки, з усіма необхідними міжнародними нормами й вимогами. Тому експортно-кредитна агенція (ЕКА) має розвиватися. Тож нам потрібно розвивати цей напрям, пам'ятаючи, що ЕКА впливає на всі галузі економіки. Також одним з аспектів просування інтересів України на зовнішніх ринках має бути введення посади аграрного аташе», – заявив Павло Коваль.

Ізраїль

Угоду про ЗВТ між Україною та Ізраїлем підписали 21 січня 2019 року. Угода має збільшити обсяги двосторонньої торгівлі між країнами. Так, українським компаніям дозволять експортувати товари до Ізраїлю без мит, що збільшить їхню конкурентоспроможність у цій країні.

В межах угоди про вільну торгівлю Ізраїль скасує близько 80% всіх мит проти українських промислових товарів та 9% мит, які застосовуються проти товарів агросектору. Натомість Україна також скасує близько 70% мит, які застосовуються до ізраїльської промислової продукції та 6% мит проти сільськогосподарської.

Відповідно до Експортної стратегії України, зокрема Дорожньої карти стратегічного розвитку торгівлі 2017-2021 України, Ізраїль входить у топ-20 перспективних ринків для експорту української продукції, а також є одним із головних торговельних партнерів України в регіоні Близького Сходу. Найбільш перспективними для співпраці вважаються сфери агровиробництва, туризму, переробки вуглеводнів, зв’язку, медицини, енергоефективності та екології.

Українська сторона завершила процедуру ратифікації 6 серпня 2019-го, ратифікація новообраним Кнесетом (парламентом) Держави Ізраїль очікується у 2020 році. Кнесет (парламент) Ізраїлю у найближчі тижні планує ратифікувати угоду про зону вільної торгівлі з Україною. Відповідну заяву у розмові з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою зробив глава МЗС Ізраїлю Габі Ашкеназі 15 червня 2020 року, передає прес-служба українського міністерства.

На запит глави МЗС України, міністр закордонних справ Держави Ізраїль запевнив, що новий Кнесет Ізраїлю має намір у найближчі тижні ратифікувати угоду про вільну торгівлю між Україною та Ізраїлем», — повідомили у МЗС.

І знову постає «руба» питання про лобіювання інтересів українських виробників.

Що цікавить ізраїльтян? Джерела AgroPolit.com у владі озвучили кілька пунктів. Вони вималювалися після візиту ізраїльської бізнес-делегації минулого року. 

По-перше, Ізраїль має розвинуте тваринництво (у цьому кульгає Україна), особливо молочне скотарство. Крім того, там розвинуто низку інноваційних агротехнології (наприклад, вирощування овочів у теплицях без води на гідропоніці та інше), які можна спокійно адаптувати та перенести до певних областей України зі схожим кліматом або дуже близьким до ізраїльського. Для цього підходять землі Центральної України. Як стверджують джерела AgroPolit.com в Офісі президента, ізраїльський бізнес, як і решта потужних міжнародних гравців (зі США, ОАЕ та Китаю), цікавляться вільним ринком землі та присутністю на українських землях.

Була інформація, що ізраїльський бізнес цікавить центрально-південна Україна: такі області, як Миколаївська, Одеська, Херсонська, Черкаська й Полтавська», —  говорить наше джерело.

Чому саме ці землі можуть бути цікавими?

Перше — окрім сприятливого для перенесення технологій клімату, у частині озвучених регіонів дуже привабливе стратегічне розміщення для експорту, морські порти, перевалка вантажів тощо. Крім того, ціна таких земель, особливо на півдні України, в умовах зростання посушливого клімату, нерозвиненої системи зрошення на півдні та фактор війни —  все це формує цікаві очікування щодо ціни на 1 га.

По-друге, в Україні, зокрема, в одній із областей, є значні запаси води, що теж цікаво з погляду будівництва у перспективі заводу з виробництва питної води.

Як заходитиме ізраїльський бізнес? Чіткої відповіді немає, можна лише припускати — вочевидь, як і решта міжнародних гравців.

Країни Америки в українській перспективі

Північна Америка на 2-му місці після Європи за кількістю споживання органічної продукції з України. Дякувати за це можна кому завгодно, крім профільних посадовців різних амбасад і міністерств. Адже за понад 20 років вони так і не спромоглися розробити чи ініціювати створення відповідної програми співпраці між Україною та країнами Америки, не кажучи вже про запровадження аграрних аташе чи хоча б повноцінних торговельних представників, а не третіх заступників секретаря посла. Хоча вагомість українського АПК на тлі контактів з представниками іноземних держав не варто недооцінювати.

Сьогодні продовольство у багатьох випадках є більш вагомим важелем впливу, ніж зброя. З року в рік страх перед нестачею продовольства посилюється у багатьох країнах. Адже населення зростає, а площі для вирощування зернових скорочуються через глобальне потепління та низку інших факторів. І нам потрібно обов'язково враховувати цей факт», – акцентує увагу на глобальних факторах впливу президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко.

Варто зазначити, що «низкою інших факторів» у питанні цін на зернові виступає коливання цін на газ, нафтопродукти й біоетанол. І українські інтереси, в даному випадку, нерідко перетинаються з американським фактором.

Не варто забувати про Америку, яка виробляє 400 млн т кукурудзи у порівнянні з нашим рекордом – 42 млн т української продукції. Нам потрібно дуже уважно спостерігати за ключовими гравцями на ринку. Я думаю, що гравці домовляться про квоти на нафту (або це будуть інші події), бо ми вже сьогодні бачимо ціни у $40-42/барель. За прогнозами, ціни на нафту до нового року зростуть до $50/барель. Отже, або будуть квоти, або хтось припинить виробляти. Це означає, що ми побачимо відновлення переробки етанолу з кукурудзи в США», – заявив у коментарі для AgroPolit.com голова ради ГО «Бізнес-Варта», народний депутат 8-го скликання Іван Мірошніченко.

Схожу думку, хоч і дещо ширше, висловив і Леонід Козаченко, пов'язавши загальносвітові тренди та пояснивши внутрішні проблеми України.

За його словами, у 2020 році просіли ціни на зернові через опосередкований вплив спаду ціни на нафту й газ. Впала ціна на олійні культури.

Не забувають фахівці врахувати і коронавірусний фактор, хоча ключові проблеми українських аграріїв лежать в іншій площині.

Впала (хоча й незначно) ціна на продукти тваринництва через наслідки коронавірусних обмежень, зниження економічної активності та зменшення статків у людей. Додали «погоди» кліматичні умови в нашій державі, що позначилося на втратах у рослинництві. Та й у тваринницького комплексу виникло чимало проблем, особливо ми втрачаємо у молочній галузі. Тут ключова проблема – відсутність доступних довгострокових кредитів. Для повномасштабного розвитку такого підприємства потрібно до 10 років, а жоден банк не дає такі кредити, а якщо й дає, то ціна запозичень дуже висока. У більшості країн світу, зокрема у США, суб'єкти господарювання можуть скористатися кредитами з нульовою ставкою. Це зроблено для того, щоб місцеві виробники могли впевненіше почуватися в умовах кризи. У нас в країні кредити для бізнесу пропонуються під нереально високі відсотки (незалежно від того, у гривні вони чи у конвертованій валюті). Це один аспект, але найголовніше – це неможливість отримати кредит строком на 5 і більше років», – пояснює Леонід Козаченко.

Україна поки залишається однією з небагатьох країн, яким торговельний конфлікт між США та Китаєм не приніс якоїсь шкоди, адже більшість країн, які зуміли наростити свій експорт до США, все одно опинилися в програші через зниження попиту на їхні товари з боку Китаю. Однак українські агроекспортери можуть зіткнутися з новими ризиками через закріплені угодою зобов'язання Китаю збільшити протягом двох років закупівлі американської сільгосппродукції на $32 млрд порівняно з 2017-м.

Практично всі види українських продуктів, які експортують до Китаю, включно з основними – зерном і олією, входять до переліку зобов'язань Китаю із закупівлі товарів США. Попри велику ємність китайського ринку, привілейоване становище американських експортерів все ж здатне значно порушити взаємодію попиту та пропозиції, дискримінувати продукцію з інших країн аж до порушення принципів і правил Світової організації торгівлі», – повідомляє керівник підрозділу з корпоративного аналізу групи ICU Олександр Мартиненко.

За його словами, у такій ситуації експортери з країн з невеликою політико-економічною вагою можуть стати першочерговими жертвами зміни пріоритетів. Більш того, двосторонній характер домовленостей створює загрозу нових дисбалансів на світових ринках. Негативний вплив від досі чинних фінансово-торговельних санкцій та нова ескалація протистояння залишаються серед головних ризиків для світової економіки цього року. Реалізація цих загроз може вплинути на Україну набагато сильніше, ніж торік.

Канада готова обновити угоду про ЗВТ з Україною

Уряд Канади ініціює громадське обговорення варіантів удосконалення Угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) з Україною. Про це ще на початку 2020 року заявила міністр малого бізнесу, розвитку експорту і міжнародної торгівлі Канади Мері Ін. 

Набуття чинності угоди про ЗВТ в 2017 році призвело до значного зростання двосторонньої торгівлі та створило комерційні переваги як для канадців, так і для українців.

Нагадаємо, угоду підписали 2017 року, це була визначна подія, особливо на тлі атак з боку РФ в усіх напрямках, зокрема в економічному секторі. Канада – одна з найперших країн, яка простягнула руку допомоги україні у скрутні часи, але дружба дружбою, а гроші окремо. Представники Канади готові визначити свої торговельні інтереси. Чому не чутно голосу України?

Головне досягнення угоди з Канадою – те, що українські експортери можуть постачати переважну більшість сільськогосподарських товарів за нульовою ставкою ввізного мита. Нам вдалося домогтися вигідних умов для агрокомпаній: в угоді акцент робиться на поставки товарів з високою доданою вартістю: кондитерські вироби, консервовані та готові овочі, олію, соки, алкогольні напої та рибну продукцію тощо. Тож вітчизняні товаровиробники отримали додатковий шанс на нових клієнтів і більш впевнені позиції на канадському ринку. Тобто бізнес отримав те, що просив давно наших спільних зустрічах в Міністерстві аграрної політики та продовольства. Зафіксовані умови для агросектору дуже важливі, бо ЗВТ з Канадою ― це вихід на ринок однієї з найбільших економік північноамериканського континенту та світу.

Відновлення Мінагрополітики, аграрні аташе та чітка стратегія дії

Україні варто готуватися до міжнародного землетрусу в торгових питаннях. Адже більшість країн, зважаючи на кризові явища в світовій економіці, а відтак і в своїй, вдаватимуться до протекціонізму. 

Одним із довгострокових наслідків поточної ситуації стане певне зростання проявів національного протекціонізму в різних регіонах світу та загострення торговельних «війн» (США, КНР, ЄС та інші). Я б сказала, що все більш явною стає така собі економічна «Realpolitik» із дуже прагматичними та прорахованими підходами. Ще однією знаковою тенденцією є послаблення ролі глобальних організацій на кшталт СОТ, членом якої є Україна, які виявилися нездатними швидко та ефективно реагувати на кризові виклики й посилення тренду до регіональних і двосторонніх торгових та преференційних угод», – прогнозує Ольга Трофімцева.

У відповідь Україна має вдатися до свого економічного патріотизму. Що це таке, пояснив депутат із групи «За майбутнє», секретар аграрного комітету Іван Чайківський: «Ми (представники цієї політсили) сповідуємо економічний патріотизм, який впроваджуємо на своїй землі, на власних господарствах, взявши гривню в українських банках, розбудовуємо країну. У нас є власний приклад успішних бізнес-історій та колосальний досвід. Ми хочемо захистити людей і себе. Нам набридло те, що відбувається. Якщо себе не захистимо, то завтра прийдуть заможні представники ЄС чи США і куплять за копійки, це нічого тоді не коштуватиме», – розповідає Чайківський.

В чому логіка економічного патріотизму? Розвиток власної економіки, що принесе нові робочі місця, додану вартість та наповнення податками всіх рівнів бюджету. Умовно кажучи, депутати «За майбутнє» виступають за створення власних виробництв в Україні, а не за збереження звання сировинного придатку світу. Щоби країна не експортувала свої трудові ресурси до Італії чи Іспанії, які завтра працюватимуть на круп’яних чи м’ясозаводах там, і післязавтра продукцію звідти постачатимуть на українські прилавки у магазини. 

Але, перш ніж іти дорогою економічного патріотизму, слід вирішити кілька базових питань, щоб усунути оперативно всі міжнародні торговельні недоробки. 

Перше – поновити Мінагро. «Сьогодні в Україні відсутнє аграрне міністерство – це наша велика біда. Необхідно негайно повернутися до відновлення цієї структури. Однак зруйнувати міністерство можна за місяць, а на відновлення може піти не один рік. І цей факт аж ніяк не сприяє виведенню української продукції на зовнішні ринки. І хоча у МЕРТ є торговельні представництва і професійні кадри, але вони займаються не тільки АПК і опікуються не лише аграрною продукцією. Тому в Україні мають бути створені нові й відновлені ті органи, які будуть сконцентровані виключно на аграрних питаннях», – заявив Павло Коваль. Тож і виходить, що немає єдиної «точки зборки і розбору роблем». Відсутня структура, яка б на стратегічному рівні пропонувала варіанти вирішення проблем. Немає міністерства, отже нема кому щодня опікуватися аграрним комплексом завдань і проблем.

Друге – торговельні аташе, які нині є лише на папері, а в реальності їх немає. «Сьогодні навіть торговельні представники не у кожному посольстві є, вже не кажучи про аграрних аташе. Тож цю систему потрібно розбудовувати, поки ми не втратили ринків, яких не так багато залишилося (оскільки, зважаючи на внутрішню ситуацію в Україні, ми маємо не так багато ресурсів, які готові купувати на зовнішніх ринках)», – каже Павло Коваль.

На думку генерального директора Української аграрної конфедерації (УАК), при кожному посольстві, принаймні у провідних країнах, повинен бути аграрний аташе.

Якщо сьогодні Україна виробляє понад 20% в структурі ВВП аграрної, харчової продукції; якщо аграрії забезпечують понад 40% експорту; якщо АПК забезпечує близько 30% валютних надходжень до країни (а це й макроекономічна стабільність, курс гривні, зовнішньоекономічний баланс), то чому ми не можемо претендувати, як галузь, на впровадження посади при кожному посольстві в розвинутих країнах (для початку) аграрних аташе? Саме вони мали б щодня опікуватися просуванням української аграрно-промислової продукції на будь-яких зовнішніх ринках. Нам обов'язково потрібно це робити», – впевнений Павло Коваль. 

Його доповнив Богдан Шаповал: «Це не має бути питання, яке стосується виключно МЗС чи МЕРТ. Це спільна справа. Головне, щоб була створена прозора структура управління функціоналом, куди будуть залучені (після відновлення) Мінагрополітики, МЕРТ, МЗС і, можливо, профільні асоціації. Та сьогодні гостро стоїть питання фінансування такої структури – звідки взяти кошти? Адже створення офісу агарного аташе – це чималі витрати, бо ж не йдеться про другого чи третього секретаря посольства, який формально виконує функції економічного радника. Мова про створення повнокровної структури (хоча б у тих 8 країнах, які розглядалися ще у 2016 році) де буде присутній чіткий функціонал, стратегія та фахівці у команді, які будуть економічно підковані та вмілі у проведенні переговорів. Тобто постає питання, чи готова держава фінансувати цей проект? Хоча доцільність створення такої структури навіть обговорюється – вона потрібна», – упевнений Богдан Шаповал.

Третє – стратегія розвитку галузі. «Маю відзначити, що повноцінна й успішна реалізація національної експортної стратегії та секторальної експортної стратегії передбачає велику кількість заходів, які мають бути здійснені в АПК з точки зору стимулювання розвитку МСБ в аграрному секторі, формування ланцюгу доданої вартості з вибудовою глибокої переробки та багато інших напрямів. Тут, на мою думку, аграрна політика останнього року є фактично провальною. І це прямий наслідок відсутності профільного міністерства і єдиної стратегії розвитку галузі», – впевнена Ольга Трофімцева.

Четверте – потрібен віце-прем'єр з розвитку села й аграрного бізнесу. 

«Нам потрібен віце-прем'єр з розвитку села і аграрного бізнесу, нам потрібне аграрне міністерство і міністр аграрної політики. Це два величезних завдання – розвиток села і розвиток аграрного бізнесу, а в складі аграрного бізнесу буде й розвиток зовнішньоекономічної діяльності. Там потрібен відповідний департамент, потрібна сформульована стратегія. Адже міністерство – інструмент реалізації певної стратегії (без цього міністерство не варто й відновлювати), це координація і спрямування», – заявив на завершення Павло Коваль.

Віталій Хворостяний, журналіст AgroPolit.com