Китай – потужний бізнес-партнер чи загроза для України

Товарообіг агропродукцією між Україною і Китаєм за І півріччя 2020 року сягнув $2,7 млрд. А експорт – $2,4 млрд (основними експортними позиціями були кукурудза, соняшниковий шрот і соняшникова олія). AgroPolit.com з'ясовував роль України в китайських стратегічних торговельних планах.

М'яко постелений Шовковий шлях із жорстким напрямком у Європу

Китайська модель економіки передбачає активне втручання держави в економічні процеси, зокрема прямі та непрямі субсидії окремим підприємствам і цілим галузям, що призводить до спотворення цін і надлишкових потужностей на світовому ринку. Таких висновків дійшли аналітики Федерального об'єднання німецької промисловості (BDI).

Наприклад, за їхнім ствердженням, ділові кола Німеччини кардинально змінили погляд на Китай і економічну співпрацю з ним у 2019 році. Захоплення з приводу перспектив величезного ринку КНР і припливу китайських інвестицій в європейську економіку поступилися місцем серйозному занепокоєнню через наростання глобальної експансії, керованої з Пекіну. І це все на тлі конфлікту інтересів між США та Китаєм.

Офіційний Пекін створює власну політичну, економічну і суспільну модель, «одночасно впливаючи завдяки своїй зростаючої економічної могутності на інші ринки, а також на міжнародний економічний порядок», вказує BDI. Представники організації приходять до ключового висновку: між китайською моделлю «економіки з сильним державним впливом» і «ліберальними ринковими економіками» почалася «конкуренція систем».

Стратегічний документ формулює понад 50 рекомендацій для політиків Європи. Вони поділяються на чотири центральні пропозиції: посилення конкурентоспроможності в Європі; сильний і єдиний ЄС; ефективні інструменти для захисту ринкового економічного порядку; тісніша міжнародна комунікація з партнерами-однодумцями. Водночас вони наголошують, що діалог і тісна співпраця з Китаєм є бажаними, а економічне партнерство продовжує залишатися важливим пріоритетом.

І тут на сцені з'являється Україна зі своїми інтересами, можливостями та прерогативами.

Читайте до теми: Недописана експортна стратегія: як Україні використати аграрний потенціал і не втратити ринки Китаю, ЄС, США, Канади та Ізраїлю

Перед Китаєм стоїть проблема – це дефіцит продовольства у найближчі 10-15 років. Вони повністю вичерпали внутрішні ресурси для нарощування виробництва продовольства. Китаю стратегічно важливо знайти гарантоване джерело надходження харчової продукції. Україна – одна з країн, де вони можуть це зробити. Нині для них зайти в аграрний сектор України – одне з ключових завдань і тема, якою вони готові активно перейматися. Є чимало прикладів роботи на цьому напрямку, як і питань – відкритих і закритих (деякі з них не обговорюються відкрито на політичному рівні, як-то, наприклад, питання ринку землі тощо).

Але нам варто готуватися до того, щоб мати контроль над ситуацією в таких питаннях, адже нарощування інвестицій, наприклад, в аграрну галузь, буде підштовхувати до пошуку важелів впливу на формування української політики», – пояснює один із мотивів китайської сторони депутат Верховної Ради України VIII скликання, голова Ради підприємців при Кабінеті міністрів України, президент Української аграрної конфедерації (УАК) Леонід Козаченко.

У свою чергу, більш детально про торговельні відносини з Китаєм та аграрні перспективи України розповів виконавчий директор української асоціації «Пояс та Шлях» Тарас  Голуб.

Баланс  торговельних відносин з Китаєм є різко негативним для України. І одна з ключових сфер скорочення цього негативного сальдо – розвиток експорту продовольства, оскільки забезпечення продовольчої безпеки є пріоритетом для КНР, а обсяги поставки продовольства з України в КНР розвиваються дуже динамічно», – прокоментував для AgroPolit.com ситуацію Тарас Голуб.

За словами Тараса Голуба, одним з очевидних успіхів у розвитку експорту продовольства з України в КНР є той факт, що з моменту відкриття ринку кукурудзи в 2012-2013 році, до 2018-2019 врожайного року частка українських поставок в загальному обсязі імпорту кукурудзи в КНР досягла 80%. Але для повноти картини потрібно розуміти, що ця частка експорту в загальному споживанні кукурудзи Китаєм ледь перевищує 2,5%, а в обсяг дозволених квот – до 3%.

«Такі показники свідчать, що «дозволений потенціал» торгівлі кукурудзою хоч і має резерв, але подальший розвиток торгівлі цією продукцією вимагає політичного рішення, пов'язаного зі збільшенням квот, та із реструктуризацією системи відносин між операторами трейдингу», – впевнений Тарас Голуб.

Він пояснив, що Китай і Україна мають абсолютно різні (можна сказати, діаметрально протилежні системи організації ринку).

Китай має зарегульовану систему управління ринком, де особлива прерогатива у державного регулювання, операції на зовнішньому ринку здійснюють великі компанії, але в організації розподілу на внутрішньому ринку активно беруть участь дрібні та середні компанії, при цьому великі компанії оперують великими обсягами і готові скорочувати маржинальний прибуток заради збільшення обсягів. Український ринок відрізняється високою ліберальністю і де-факто повним невтручанням держави в регулювання цього ринку, ринок слабо структурований, місцеві великі оператори налаштовані на збільшення маржинальної рентабельності, а дрібні не здатні забезпечувати прямі постачання на умовах, які б зацікавили китайську сторону», – заявив Голуб.

Варто додати, що будь-які поставки товарів, забезпечення країни ресурсами, плідні комунікації та втілення стратегій із безпосереднім фізичним контактом об'єктів, потребують потужної та надійної логістичної структури. І Китай працює над її розвитком. Частиною розвитку цієї стратегії є розбудова інфраструктурних об'єктів на території України.

«Один пояс, один шлях»

Так склалося історично, що Китай потужно розвивав два торгових напрямки: суходолом і морем.

У 2013 році була сформована загальна концепція економічного об'єднання Шовкового шляху і Морського Шовкового шляху XXI століття в один проєкт. Цей план являє собою нову зовнішню стратегію Китаю на найближчу історичну перспективу. У 2013 році обидва проєкти об'єднані під загальною назвою «Один пояс, один шлях». Мета даного проєкту є поглиблення торговельних зв'язків між Китаєм і країнами Центральної Азії, Європи та прибережними державами Індо-Тихоокеанського регіону. Передусім, він передбачає будівництво мережі автомобільних доріг, залізниць, нафтопроводів, електричних мереж, портів та інших інфраструктурних проектів. Україна серед держав, чиєю територією проходить стратегічний маршрут Китаю, але тут важливо розуміти – ми повноцінні партнери чи потенційні жертви в стратегічних планах Китаю?

Китайський досвід дуже б знадобився Україні, але, на жаль, я не чув, щоб якісь глобальні українські інфраструктурні проекти цікавили Китай поза зоною їхніх інтересів. Варто додати, що глобальне протистояння між Китаєм та США накладає відбиток на співпрацю України з цими державами. Активізація більш глибоких відносин з Китаєм дратує наших американських партнерів, а ми пам'ятаємо, що вони мають досить великий вплив на корпоративне керівництво в Україні. З іншого боку, ми розуміємо, що Китай – це цікавий і потужний партнер. Він готовий інвестувати кошти в Україну, будувати в Україні.

Китай зацікавлений в нашій аграрній продукції, машинобудуванні та інших товарах. Тому напрям зовнішньоекономічної діяльності країни у цьому питанні має визначити президент України Володимир Зеленський, щоб було чітко зрозуміло – з ким ми «дружимо» і на яких умовах? Адже сьогодні в цьому питанні присутність політики починає переважати суто економічні фактори», – прокоментував для AgroPolit.com ситуацію заступник директора Департаменту комерційної роботи «Укрзалізниці» Валерій Ткачов.

Варто нагадати, що від участі в проєкті відмовилася Індія, оскільки в межах китайської ініціативи один із транспортних коридорів проходить спірною територією Кашміру, а також США — нібито через стурбованість щодо непрозорих методів фінансування цієї ініціативи Китаю. Представники України долучилися до проєкту.

Тож Китай бачить цей маршрут як відновлення «Шовкового шляху» по морю і суходолу з метою доставки своїх товарів на світовий ринок. У зворотному напрямку повинні попрямувати ресурси: нафта, газ, залізна руда, сільськогосподарська продукція та інші сировинні товари.

Читайте до теми: Україні потрібно оновити китайсько-українську співпрацю у частині угоди з ДПЗКУ

Те, що Китай планує реалізувати проєкти зі створення інфраструктури для постачання на світові ринки своєї високотехнологічної продукції, не є чимось поганим. І те, що за допомогою даної інфраструктури він планує імпортувати сировину – теж. Питання виникають із приводу того, як саме Китай реалізуватиме цю ініціативу.

До цього часу 127 країн і 29 міжнародних організацій поділяють китайське бачення перспектив, які проєкт може надати глобальному розвитку, через що підписали угоди про співпрацю в межах ініціативи. Поки що, попри численні зауваження, застереження та побоювання, ніхто свій підпис не відкликав.

Україна була однією з перших, хто приєднався до ініціативи. У 2015 році підписано протокол між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Міністерством комерції КНР про зміцнення співпраці зі спільної реалізації ідеї побудови економічного поясу Великого шовкового шляху. У грудні 2017-го укладено план дій Україна-КНР із реалізації ініціативи спільного будівництва «Економічного поясу шовкового шляху» та «Морського шовкового шляху ХХІ століття».

У 2019 році ці 2 міністерства уклали Меморандум про взаєморозуміння щодо початку підготовки двостороннього плану співробітництва зі спільного будівництва Економічного поясу Шовкового шляху та Морського Шовкового шляху ХХІ століття у найрізноманітніших галузях – від сільського господарства до зв’язку та інформації. У своєму виступі на Форумі голова української делегації Степан Кубів оголосив, що Україна запропонувала китайській стороні портфель спільних проєктів із розвитку транспортної інфраструктури, альтернативної енергетики, будівництва автомобільних доріг та мостів, розвитку об’єктів залізниці та аеропортів, високих технологій, співпраці в аерокосмічній сфері, переробці агропродукції тощо.

Логістика, інфраструктура, інвестиції

Більшість проектіву межах проєкту «Один пояс, один шлях» спрямовані саме на будівництво інфраструктури. Фінансування забезпечується за рахунок контрактів, підкріплених дисконтованими кредитами з китайського бюджету (розмір кредитів розраховується в сторону зменшення кінцевої суми до погашення). Таке кредитування може безпосередньо направлятися урядам-одержувачам, проте обов'язковою умовою є участь в реалізованому проєкті китайської компанії. Погашення ж кредиту іноді може здійснюватися у вигляді ресурсів.

Сьогодні Китай потужно розвиває власну внутрішню залізничну інфраструктуру. У них за планом має бути побудовано до 2035 року додатково 60 тис. км залізничних колій. Нагадаю, що вся мережа залізничних колій в Україні дорівнює, приблизно 20-21 тис. км. Також у планах китайців побудова трьох залізних доріг територією України. Вони досить активно інвестують кошти в інфраструктуру, адже розуміють, що наявність міцної та розгалуженої інфраструктури – це пряма вигода й конкурентні переваги для просування власного експортного потенціалу.

Варто пам'ятати, що китайська економіка експортоорієнтована, без міцної логістичної інфраструктури у них навряд чи вийде демонструвати високі темпи зростання експорту та, відповідно, зростання економіки. Тому вони намагаються утримувати лідерство на цьому напрямку», – прокоментував для AgroPolit.com ситуацію заступник директора Департаменту комерційної роботи «Укрзалізниці» Валерій Ткачов.

Важливим акцентом у співпраці між Китаєм та Україною, на думку Леоніда Козаченка, є розвиток логістичних проєктів, однак варто звертати увагу на деталі та умови.

Розвиток логістичних напрямків для України – дуже важливе питання. Це важливо не тільки для розвитку АПК, а й інших секторів економіки. Тут варто пам'ятати і про морський, і про річковий транспорт, залізничний транспорт і автошляхи, будівництво автобанів, розвиток інфраструктури вздовж річок. Це і логістичний хаб, який вони хочуть робити в Одеській області (біля гирла Дунаю). Тож, якщо кошти на розвиток цих програм отримають українські компанії – це непогано для нас, якщо ж кінцевими бенефіціарами будуть китайські компанії, треба дуже уважно вивчати умови й обережно підходити до залучення таких організацій в економічне життя України», – заявив Леонід Козаченко.

За словами Ткачова, Китай зацікавлений в українському аграрному бізнесі та розвитку відповідної інфраструктури на теренах України. Також він наводить приклад позитивних наслідків від співпраці.

Наприклад, у нас працює китайська компанія COFCO, вона на третьому місці (з часткою – 9,2%) за обсягом експорту українського зерна (після компанії «Кернел» з часткою в зерновому експорті в 10% і «НІБУЛОНу» — 9,8%). Якщо більш предметно говорити про логістичні напрямки, варто звернути увагу на той факт, що у нас з'явилися перші контейнерні потяги з Китаю. Загалом їх було вже 5 штук. Скоро у зворотному напрямку поїде українська агропродукція», – повідомив заступник директора Департаменту комерційної роботи «Укрзалізниці».

За його словами, «Укрзалізниця» зараз максимально зацікавлена у розвитку контейнерних перевезень, адже вони бачать за цим напрямом майбутнє.

Сьогодні лише 2,7% вантажів ми перевозимо в контейнерах, все інше – спеціалізованим рухомим складом. І якщо раніше цей напрямок був слабко розвинений і нічого не робилося для його прогресу, то сьогодні ми усвідомлюємо його перспективи й намагаємося максимально збільшити відсоток контейнеризації. Для прикладу можу навести дані: наприклад, у сусідній Білорусі за допомогою контейнерів перевозиться 15% вантажів, у Європі – 30-50%. Переваги від такого транспортування – універсальність вантажу, адже незалежно від складу, він лежить у великій скрині, яку можна транспортувати і морем, і залізницею, і в будь-який інший спосіб. Ми це усвідомлюємо і щороку у нас йде приріст контейнерних перевезень на рівні 15%. Навіть під час кризи та карантинних обмежень позитивна тенденція не змінилася», – каже Валерій Ткачов.

Та чи все так добре і безхмарно у співпраці між Україною та Китаєм, чи не вийде так, що завдяки цьому проекту Китай в обмін на свої пільгові кредити (а не прямі інвестиції!) отримає участь своїх компаній в реалізації інфраструктурних проектів, за допомогою яких експортуватиме свою ж продукцію?

Ми повинні чітко розуміти – це інвестиції чи спроба поглинання окремих секторів і сегментів виробництва? Наприклад, я не можу сказати, що сьогодні присутність Китаю аж занадто велика у сільському господарстві, але той факт, що Китай має потужний інвестиційний ресурс – про це відомо вже давно. Ніхто не відміняв їхній стратегічний напрямок «Єдиний пояс, єдиний шлях». Вони створили приблизно 4 роки тому «Азійський банк розвитку», де 66 провідних країн світу стали учасниками і долучилися до фінансування цієї структури. Банк власними силами сформував капітал у розмірі $4 млрд, плюс ще $4 млрд додали оці 66 країн.

Тобто було залучено $8 млрд на 10 років для інвестування програми з довгострокового кредитування в межах програми «Єдиний пояс, єдиний шлях». Правда, вже 2 роки з цих 10 пройшли. Програма має свої часові рамки. Але якщо частина цих коштів через інвестиції прийде в Україну, якщо вони будуть вкладені в інфраструктуру (наприклад, проєкт, який уже обговорювався: будівництво швидкісного залізничного полотна Одеса–Київ–Львів–Варшава–Берлін) – це буде дуже добре для України. Адже він дозволить зв'язати південні регіони України із західним світом, хоча сам проєкт є частиною довготривалої стратегії Китаю», – коментує для AgroPolit.com перспективи генеральний директор організації «Українська аграрна конфедерація» (УАК) Павло Коваль.

За його словами, на даному етапі Китай, ведучи свою політику економічної експансії, не порушує будь-які закони міжнародного права, своєї країни чи тієї, куди вони заводять капітал. Однак це не означає, що Україні нічого не загрожує.

Якщо Україна буде об'єктом, а не суб'єктом геополітичної гри, якщо ми консервуватимемо сировинну економіку – нас усі будуть використовувати як територію, куди можна завести кошти й отримати за рахунок інвестицій політичний вплив. Ми відчуваємо на собі подібний тиск з боку інших країн, то чому Китаю цього не зробити також? Україна цікава для КНР і з точки зору аграрного виробництва, і з точки зору логістичних можливостей та розбудови інфраструктури. І це все складові великої зовнішньої політики. На жаль, сьогодні досить високі шанси того, що в Україні може бути реалізований найгірший для нас сценарій», – припускає можливий розвиток подій Павло Коваль.

Важливим маркером у відносинах між Україною та Китаєм можуть стати умови, на яких представники Пекіну заходять на український ринок.

«З одного боку, нам потрібно мати інвестиції з Китаю. Але одна справа, якщо ми отримуємо кошти, наприклад, на розвиток аграрної галузі через українські компанії, в які Китай інвестує, але суб'єктом господарювання чи кінцевим бенефіціаром залишається українська сторона. І зовсім інше, якщо в Україну заходять китайські бенефіціари й інвестують в аграрну галузь – тут треба бути дуже уважними і контролювати кожен крок», – впевнений Леонід Козаченко.

За його словами, те що вони прагнутимуть усіма силами реалізувати цю стратегію, підтверджує досвід низки країн, які вже пройшли через це.

Наприклад, Китай витратив в Африці величезні кошти та час, але невизначеність, відсутність конституційного ладу в африканських країнах все-таки не дали їм взяти повністю ситуацію під свій контроль. І хоча вони втратили там багато коштів і часу, але фактично не отримали бажаного. Тому, такі країни, як наша, як Казахстан, частково — Монголія (попри те, що там бракує умов для ефективного ведення сільгоспдіяльності) цікавлять Китай. У Казахстані, як і в Монголії, проблеми з перспективами розвитку сільгоспдіяльності, адже через кліматичні зміни там висихають озера й річки, але Китай все одно вкладає туди чималі кошти», – наводить приклади Леонід Козаченко.

За його словами, дуже багато грошей Китай вклав в російські регіони за Уралом (фактично викупивши там землю через асимільованих китайців). Ще після розпаду СРСР там почалася китайська експансія і, станом на сьогодні, чималий відсоток населення навіть розмовляє китайською, хоча і залишається з громадянством РФ.

«Тож Україні потрібно уважно вивчити досвід інших країн. З одного боку, нам не варто боятися використовувати китайські кошти, якщо вони йдуть на розвиток українських компаній (розбудова інфраструктури, зведення терміналів, тощо), а з іншого – потрібно дуже обережно ставитися до спроб державних і приватних китайських компаній зайти на український ринок», – попереджає Леонід Козаченко.

Колонізація тихою сапою чи вигідна співпраця?

Китай інвестував в Україну близько $7 млрд і планує інвестувати ще $10 млрд. Основні завдання інвестицій полягають у тому, щоб оживити сільськогосподарську, енергетичну сферу, інфраструктурні проекти а також інші сфери економіки, які цього потребують.

Серед найбільших вливань коштів, які китайська сторона вже зробила, можна виділити низку аграрних проектів: у 2016 році в портово-логістичній сфері китайська корпорація COFCO Agri запустила в Миколаївському морському торговому порту перевантажувальний комплекс зернових і олійних культур річною потужністю 2,5 млн тонн. Інвестиційний проєкт обійшовся в $75 млн. COFCO Agri в Україні контролює також чотири елеватори. Один — у Херсонській області, один — у Донецькій. У Донецькій області елеватор на сьогодні не працює, тому що перебуває на непідконтрольній Україні території. Ще два елеватори є в Дніпропетровській області. Крім цього, ще є маслоекстракційний завод у місті Маріуполі. За увесь період перебування на ринку України компанія інвестувала понад $200 млн.

У березні 2020 року французька контейнерно-логістична компанія CMA CGM продала частку в контейнерному терміналі в Одесі Terminal Link під час закриття першої операції з продажу портових активів спільного з China Merchants Port Holdings підприємству Terminal Link. Спільне підприємство Terminal Link було створено в 2013 році і на 51% належить CMA CGM і 49% – China Merchants Port. Угода є частиною глобальної домовленості між компаніями, підписаної в кінці 2019 року і передбачає продаж частки в 10 терміналах загальною вартістю в $968 млн.

Крім потужних інвестицій, можна відзначити й низку невеликих капіталовкладень китайських інвесторів в економіку України. Починаючи з 2013-го на околицях села Наумівка, що в Чернігівській області, веде свою діяльність сільськогосподарська компанія «Фанда», засновниками якої є велика китайська сільськогосподарська державна корпорація «Хуанфаньцюй». Також китайська компанія планує інвестиції в промислову переробку картоплі в Україні.

Окрім аграрного напрямку Китай активно інвестує та скуповує українські фінансові установи: АТ«Фондова біржа ПФТС», де китайська сторона викупила контрольний пакет акцій; придбання у 2017 році найбільшою спотовою товарною біржою КНР Bohai Commodity Exchange Co. Ltd. (BOCE) у Фонду держмайна України пакет акцій (99,9%) Українського банку реконструкції та розвитку, що перебував у власності держави, за стартовою ціною 82,8 млн грн.

Крім цього, в планах китайських інвесторів є намір вкласти кошти ($600 млн) в українську ТЕС, але вони хочуть отримати державні гарантії. Також китайська компанія CNBM є одним із найбільших інвесторів в екологічну енергетику України й володіє низкою потужних сонячних електростанцій в Одеській і Миколаївській областях. Керівництво компанії інформує, що інвестиції сукупно становлять близько $1 млрд.

Офіс китайської Xinwei Group, однієї з провідних телекомунікаційних компаній КНР у світі, було відкрито в Києві 2014 року. Український телекомунікаційний оператор «Просат» створює мережу мобільного широкосмугового мультимедійного зв’язку 4-го покоління (національного масштабу) саме на базі технологій McWiLL® компанії Xinwei Group. Уже встановлено 150 базових станцій, які покрили зв’язком столицю України й значну територію від Харкова до Маріуполя, смуга покриття проходить через чотири східні області країни.

І не варто забувати про спробу купівлі китайською Skyrizon контрольного пакету акцій «Мотор Січі», хоча, в даному випадку, транзакція була заморожена через розслідування СБУ.

Розглядаючи фінансові відносини між Китаєм та Україною не варто забувати і про кредит ДПЗКУ.

За словами Тараса Голуба, відповідь у вирішенні питань між Україною та Китаєм знаходиться у стратегічній площині.

Потрібно визначити подальший вектор розвитку відносин на державному рівні. Або приймати китайську модель централізації і створювати на політичному рівні ефективного оператора з впливом не тільки на українську сторону ринку, але і на китайську. В цьому випадку проект ДПЗКУ має право на глибоку модернізацію. Або приймати українську модель ліберального ринку і вести діалог з офіційним Пекіном про розширення присутності в Україні компаній альтернативних COFCO  для розширення в Україні конкуренції серед трейдерів заради розширення можливостей поставок в Китай для дрібних і середніх операторів. Варто відзначити, що з української сторони важливість вирішення проблеми ДПЗКУ об'єктивна, а ось китайська сторона навряд чи бачить цей проект наріжною проблемою в українсько-китайських відносинах, оскільки для офіційного Пекіна також зрозумілі недоліки в роботі китайського партнера ДПЗКУ за цим проєктом», – заявив Тарас Голуб.

Власне, всі розуміють, що питання з ДПЗКУ потрібно вирішувати.

Перспективи України на Китайському ринку

Український ринок дуже повільно реагує на виклики саме через державну систему, яка ніколи не відрізнялася швидкістю, а в останні роки державні органи продемонстрували тотальні провали у просуванні українських інтересів.

Слід враховувати, що ринок України з 2012-2013 років зазнав тільки пасивних змін під тиском товарообміну з Китаєм. А ось з китайської сторони ринок змінюється дуже динамічно. Очевидно, що Китай підсилює державний вплив на ринок, але при цьому не через адміністративний вплив, а через управління та підвищення конкуренції серед китайського бізнесу. Тож, якщо раніше обсяг квот на COFCO становив до 75% від загального обсягу, а інші оператори отримували лише близько 25% квот і часто не могли реалізовувати цю можливість, то сьогодні отримує лише 45-50% від обсягу квот. Ходять впевнені чутки про наміри КНР створити альтернативного до COFCO централізованого оператора в КНР. Всі ці зміни пов'язані в високою динамікою розвитку китайського ринку і в цьому треба шукати можливості», – підказує формулу дій Тарас Голуб.

На його думку, особливе значення мають перспективи розвитку трейда іншими продовольчими товарами з КНР: вже дозволеними (ячмінь, соя, яловичина, молочні продукти, шрот соняшнику та ріпаку, буряковий жом, мед), перспективними до вирішення (м'ясо птиці, свинина, пшениця і продукти її переробки, фрукти, овочі), так само продукти не потребують державних дозволів (соняшникова олія, широкий спектр споживчих продуктів харчування). На прикладі роботи з ринком м'яса птиці очевидно, що Україна «пасе задніх» серед основних геополітичних конкурентів на цьому ринку Китаю: так ще в 2019 році КНР відкрила свій ринок для м'яса птиці з РБ і РФ. Очевидно, що кожен з перелічених товарних сегментів вимагає окремого розгляду. Однак можна виділити корінні причини такого відставання України в розкритті потенціалу експорту продовольства в Китай.

Вони пов'язані з незадовільною роботою українських представників на території КНР. 1) За період президентства Петра Порошенка українсько-китайські відносини значно охололи, що завадило системній роботі на міжурядовому рівні. 2) Посольство України в Китаї не здатне виконувати покладені на нього функції через брак в штаті профільних фахівців і перекладачів китайського. 3) Пасивна позиція великих українських агрокомпаній на китайському ринку. 4) Неспроможність дрібних компаній у розвитку спільних проектів в КНР», – повідомляє Голуб.

На завершення слід зауважити, що ринок продовольства в Китаї є не тільки одним із найбільших в світі, а й характеризується найбільшими в світі темпами розвитку і складною структурою функціонування. Глибоке розуміння детальних особливостей окремих товарних сегментів і ринку продовольства КНР в цілому є ключовим фактором успіху в розкритті його потенціалу для України.

За словами Тараса Голуба, стратегія просування українського експорту в Китаї не можлива без двох ключових завдань: консолідації зусиль держави і українських операторів ринку, а так само прямої  і активної присутності в КНР.

«Одна з успішних моделей вирішення таких завдань реалізована міжнародними юридичними компаніями в роботі на китайському ринку юридичних послуг, що може бути базовим прикладом для дій. Наприклад, відома практика створення так званих «China Desk». По суті це окремі офіси на території Китаю, створені об'єднаними зусиллями однієї або декількох міжнародних юридичних компаній. Такі офіси забезпечені як постійним персоналом, так і робочими місцями для співробітників офісів цих компаній в інших точках світу. Наявність такого офісу дозволяє співробітникам різних компаній-учасників проєктів у Китаї, середньостроково перебувати в країні на час реалізації активної фази проєктів, а робота постійного персоналу «China Desk» забезпечити координацію загальної за проєктами роботи в КНР і забезпечення функціонування самого офісу», – впевнений Тарас Голуб.

Віталій Хворостяний, журналіст AgroPolit.com