Потреба зрошення в Україні: інвестиції, протидія наслідкам посухи, фінансова складова

В  Україні нараховується 5485,3 тис. га меліорованих земель, зокрема 2178,3 тис. га зрошуваних і 3307 тис. га осушуваних земель з відповідною меліоративною інфраструктурою. Постійного зрошення потребують майже 19 млн га орних земель, а водорегулювання — 4,8 млн га. Ця цифра зростатиме! 

Згідно з прогнозами фахівців, подальші зміни клімату погіршуватимуть умови природного забезпечення ґрунтів вологою. Внаслідок цього роль зрошення та дренажу у виробництві сільськогосподарської продукції лише зростатиме. І хоча сьогодні в Україні створено понад 1160 водосховищ загальним об’ємом близько 55 куб. км, мережа магістральних каналів (понад 1000 км) і водоводів (понад 2000 км) – цього недостатньо для повноцінного розвитку сільського господарства.

Щорічно на потреби населення і різних виробництв забирається близько 11 куб. км води, у тому числі близько 2 куб. км — для сільського господарства. Такий об’єм водозабору становить лише третину від рівня максимального водозабору, який був в Україні у 1990 році. Відтоді ситуація з інфраструктурою зрошувальних систем лише погіршувалася. AgroPolit.com з'ясував поточну ситуацію у впровадженні зрошувальних систем та розпитав фахівців про перспективи для аграріїв у 2021 році.

Законотворче «болото»: проблеми зрошення, меліорації та протидія посухам 

Для вирішення нагальних проблем у законотворчій царині, яка стосується водокористування та зрошення, 9 жовтня 2019 року під головуванням Миколи Сольського у комітеті Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики було розглянуто питання реформування системи управління водними ресурсами та розвитку зрошення і дренажу, а також проєкт закону України про об’єднання водокористувачів. Також було презентовано основні положення розробленого проєкту «Концепції реформування управління водними ресурсами» та схваленої рішенням КМУ від 14 серпня 2019 р. № 688-р «Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року».

Окрему увагу у  «Концепції реформування управління водними ресурсами» було приділено інституційній реформі системи управління водними ресурсами. 

Зокрема необхідності утворення:
Національної водної ради;

 Державної служби водних ресурсів; 

окремого суб’єкта господарювання з управління та експлуатації інженерної водогосподарської інфраструктури (зрошувальні та дренажні системи, магістральні канали); 

створення ОВК як самоврядних неприбуткових організацій, які надають своїм членам-водокористувачам послуги зі зрошення та дренажу.

Після цього за рік, 10 липня 2020 року, відбулася відкрита міжвідомча дискусія щодо необхідності відновлення меліоративних систем в Україні та створення об’єднання водокористувачів в контексті зрошення. Участь у заході взяли представники Мінекономіки, комітету ВРУ з питань екологічної політики та природокористування, комітету ВРУ з питань аграрної та земельної політики, Міндовкілля, Держводагентства, Держгеокадастру, Інституту водних проблем і меліорації НААН, представники профільних асоціацій.

«Відновлення зрошення відкриє Україні хороші перспективи в українському агросекторі: лише відрегулювання поливів на площі 500-550 тис. га дозволить нам додатково виробляти сільськогосподарської продукції на 8-10 млн тонн щороку», – заявив тоді під час виступу міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Ігор Петрашко.

Тож уряд схвалив стратегію розвитку зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року, а Кабмін опублікував постанову №776 про нормативи екологічно безпечного зрошення, осушення, управління поливами та водовідведенням.

«Під час довготривалих обговорень з усіма зацікавленими сторонами в питанні зрошення було вирішено вийти у публічну дискусію з метою ухвалення конкретних законодавчих рішень. Йдеться про завершення реєстрації законопроєкту про створення об’єднання водокористувачів, його ухвалення та реалізацію з точки зору додаткового імпульсу для розвитку зрошення в Україні», – зазначив Тарас Висоцький.

Однак «довготривалі обговорення із зацікавленими сторонами» не вирішують нагальних проблем аграріїв, чиї угіддя потребують «живої» води вже сьогодні.

Позиція бізнесу:  закон про консолідацію полів, програма пільгового кредитування на купівлю зрошувальних систем та пільги на вартість постачання води для нових станцій

Як прокоментував для AgroPolit.com ситуацію генеральний директор HarvEast Дмитро Скорняков:

Від посухи вся аграрна галузь зазнає величезних втрат. Тільки за результатами 2020 року можна говорити про мільярди доларів».

За його словами, особливо південь України як зона ризикованого землеробства постійно працює в умовах підвищеного ризику настання посухи.

Ми, обробляючи майже 100 тис. га землі в Донецькій області, знайшли вихід у запровадженні систем зрошення. Однак, щоб більш ефективно і системно розвивати зрошення, що особливо важливо – в масштабах всієї країни, а не окремих областей, аграріям необхідна підтримка з боку держави. В першу чергу, потрібен дієвий закон про консолідацію полів, про правовий захист інвесторів, потрібна програма пільгового кредитування на купівлю зрошувальних систем. Адже вартість проєкту «під ключ» у нас в Україні варіюється від $ 1,5 до $ 4 тис. Залежно від близькості джерела води, від конфігурації полів і обраної зрошувальної техніки. Було б також чудово, якби держава подбала і про модернізацію магістральних мереж, без нормального стану яких неможливо впроваджувати зрошення. Сьогодні нам варто брати приклад з США, Ізраїлю, Іспанії – вони за 15 років зробили гігантський прорив в цьому напрямку. Вірю, що і ми так зможемо», – заявив Дмитро Скорняков.

Наразі український бізнес вирішує питання із забезпеченням вологою грунтів на полях, виходячи з власних можливостей, але без державної допомоги впоратися з викликами можуть лише великі компанії, які мають доступ до дешевих ресурсів.

Як прокоментував ситуацію для AgroPolit.com директор підприємства «Придніпровський край» компанії «Кернел» Михайло Петров, аграрії використовують наявні ресурси, але стан їх в різних регіонах країни істотно відрізняється.

З огляду на те, що ми обробляємо землі в різних областях, але вони розташовані переважно вздовж русла Дніпра, говоритиму саме про цю місцевість (Полтавська та Черкаська області).  Станом на сьогодні ми маємо чимало інфраструктурних залишків ще радянських часів, які в силу різних обставин інтегровані в дочірні підприємства Держводагентства. Це і канали, і насосні станції, і водосховища. Також існують залишки старих водопостачальних систем, які були законсервовані. Але сьогодні якісь з них ще в робочому стані, а якісь вже порізані на металобрухт. Ми разом із сусідніми господарствами використовуємо доступні системи, декларуємо свої потреби та наміри і готові на партнерських засадах співпрацювати з державними органами, якщо це можливо. Наприклад, інвестувати кошти у відновлення та збільшення потужності насосних станцій, що, у свою чергу, збільшить площу подачі води», – заявив Михайло Петров.

За словами Михайла Петрова, окрема тема в питанні розвитку систем зрошення – ефективність використання ресурсів, адже фіксуються великі втрати електроенергії в мережі через використання застарілого обладнання.

І все це на тлі незрозумілої тарифної політики із закупівлі електроенергії. Зважаючи на потреби у великих обсягах електроенергії (цілком прогнозованих відсотків на 70) для зрошення, необхідну кількість електроенергії вже сьогодні можна закуповувати на повноцінних аукціонах, а не через компанії-прокладки, які купують її у виробника і перепродають підприємствам. Тобто це досить великий обсяг роботи, яку потрібно виконати для здешевлення постачання води», – впевнений Петров.

Як пояснив Петров, вже на цей рік прогнозується збільшення вартості електроенергії на 50 %, збільшення вартості води в точках забору, якими користується його підприємство.

«І це збільшення цін явно не піде на користь розвитку систем зрошення. Варто зауважити, що великий бізнес, який має доступ до дешевих ресурсів, ще може самотужки впоратися з цими викликами але, якщо держава має намір стимулювати попит на землі під зрошення, регулятор, наприклад, мав би запровадити якісь пільги на вартість постачання води для нових станцій, або ж передбачити дотації. Також потрібно розібратися з формуванням тарифів та впливом на цей процес Держводагентства. З'ясувати, що саме вони «тягнуть» на балансі, і чому їхні послуги коштують саме стільки?» – заявив Михайло Петров.

За його словами, вже у 2021 році вони планують збільшити на 600 га площу земель під зрошенням.

У сусідів також грандіозні плани. Води на всіх не вистачає, тому будуються окремі від радянських водосховищ величезні резервуари із запасами води. Тобто бізнес вже власноруч вкладає кошти туди, куди б мала інвестувати держава, якщо вона позиціонує себе як постачальник цих послуг. Обладнання для поливу коштує близько $2–2,5 тис. з розрахунку на один гектар – це якщо використовувати американське обладнання і підключати його до діючої мережі. В Україні для поливу зернових використовується як дощувальне зрошення зверху, так і крапельне, коли волога подається до кореня рослини підземними шлангами. Найбільші перспективи приросту врожайності з використанням систем поливу у кукурудзи. Використовуючи сучасні технології та якісні гібриди, система зрошення окупиться за 5-6 років», – пояснює Петров.

Проєкт Закону України про об’єднання водокористувачів 

24 вересня 2020 року на позачерговому засіданні в режимі онлайн громадська рада при Держводагентстві розглянула проєкт Закону України про об’єднання водокористувачів та питання щодо ролі заповідних водно-болотних територій.

У засіданні ради взяв участь Голова Держводагентства Валентин Шліхта. Знайомлячись з членами консультативно-дорадчого органу при Агентстві, він зазначив:

Важливим аспектом діяльності Агентства є максимальне налагодження комунікації з усіма зацікавленими сторонами, які стосуються водогосподарської галузі. І громадська рада є однією з консолідованих таких сторін. Приємно відзначити, що громадська рада порушує дійсно актуальні питання діяльності водогосподарської галузі. Так, наразі триває активна робота над проєктом Закону України про об’єднання водокористувачів. І думка громадської ради є важливою у цій роботі, адже станом на сьогодні триває стадія дискусій, і від громадської ради ми чекаємо на конкретні пропозиції чи зауваження до положень законопроєкту. Разом з тим члени громадської ради мають зайняти активну позицію, адже до наступного сезону зрошення мають бути законодавчо врегульовані питання щодо утворення об’єднань водокористувачів. Це нова інституція, яка дозволить аграріям брати участь в управлінні меліоративними системами», – заявив Шліхта.

Проблеми для розвитку зрошення в Україні 

У свою чергу голова об'єднання «Агро-Продовольча Рада» Іван Слободяник вказує на низку причин, які можуть завадити оперативному вирішенню проблеми зрошення з боку держави.

«Якщо говорити про повноцінну програму зрошення для України – це не те питання, яке можна вирішити протягом одного року. Що можна зробити оперативно, щоб не допустити втрат, які ми бачили у виробників у 2020 році через посуху – ввести компенсацію страхового платежу, щоб максимально убезпечити аграріїв від наслідків посухи», – переконаний Слободяник.

На його думку, питання зрошення має стати пріоритетом у роботі відновленого Мінагрополітики. Однак існує проблема, адже пріоритетом у роботі відновленого міністерства це питання може бути, але чи буде міністерство мати відповідний інструментарій?

Сьогодні йде підкилимна боротьба за повноваження Мінагро. Мінекономіки та екологічний комітет наполягають, щоб водне агентство не було передане у підзвітність Мінагрополітики, наводячи власні зауваження, чому це недоречно. Багато у чому ці зауваження слушні, однак я вважаю, що водне агентство має бути передане Мінагро. Однак в частині меліорації та зрошення я вважаю, що Мінагрополітики зможе впоратися з питанням навіть в тому разі, якщо водне агентство не буде входити до його структури», – заявив Іван Слободяник.

Він переконаний, що питання своєчасного реагування на виклики вже у поточному році залежить від того, як швидко зможе Міністерство аграрної політики поновитися.

Зараз існує колізія: виходить так, що у нас є Міністерство економіки (МЕРТ) і Мінагрополітики. Мінагро повинне відповідати в тому числі і за зрошення, але його немає. За офіційними даними, відновлення Міністерства аграрної політики відкладається до 1 березня 2021 року. І це ще не факт, що у березні воно запуститься, а посівна чекати не буде. Тож, я не став би розраховувати на те, що з боку виконавчої влади варто очікувати якихось потужних кроків в цьому напрямку, однак на законодавчому рівні впроваджується низка ініціатив, в тому числі – це об'єднання водокористувачів. Нацрада реформ разом з водагентством впроваджують низку кроків щодо реформи в частині меліорації та зрошення. Тож у 2021 році аграріям варто розраховувати на свої власні сили і на компенсацію страхового платежу, який обіцяють забезпечити за рахунок програми держпідтримки. Варто нагадати, що існує так зване індикативне страхування, і бізнес має звернути увагу на цей інструмент. Також варто звернути увагу на той факт, що машини для поливу підпадають під програму компенсації при купівлі техніки», – пояснює ситуацію Іван Слободяник.

5 кроків для вирішення проблеми зрошення

Більш детально та покроково підійти до вирішення питання з відновленням систем поливу запропонував президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко.

На його думку, питання зрошення стратегічно важливе для України, і це стосується не лише минулого року, а й попередніх років, коли ми бачили втрату вологи у різних регіонах країни. Проблема посухи набирає обертів, і вона особливо актуальна для виробників, які займаються вирощуванням кормових культур: кукурудзи, цукрового буряку та інших.

Варто пам'ятати, що, наприклад, на  території Миколаївської та Херсонської області є чимало родючих земель, які містять високий відсоток гумусу, але вони майже не оброблялись через постійний брак вологи у тих краях. А сьогодні, коли кліматичні зміни на повний голос про себе заявили, використання тих земель для вирощування високомаржинальних культур неможливе без зрошення в принципі. Варто нагадати, що з 1980-х років в Україні понад 2 млн га земель були під зрошенням, але сьогодні зрошується всього близько 500 тис. га угідь», – нагадує Козаченко.

Чому питання розвитку зрошення не вирішується? За словами Козаченка, найголовніша причина – відсутність фінансування.

Що стосується водних ресурсів, фахівці стверджують, що нам поки що їх вистачає, однак ситуація докорінним образом може змінитися в гірший бік вже за 10-20 років. Все залежить від кліматичних змін та реакції на них. Звісно, якщо зникнуть доступні джерела водопостачання в південних регіонах країни з річок та ставків на поля, можна використовувати опріснення морської води, як це, наприклад, роблять в Саудівській Аравії чи інших країнах. Але варто розуміти, що така процедура раз в 10 дорожча за ті інструменти, які ми використовуємо сьогодні», – заявив Леонід Козаченко.

Тож, на думку Козаченка, ми можемо використовувати ті ресурси, які маємо. Але використовувати їх потрібно обов'язково з найсучаснішими технологіями та напрацюваннями.

Перелік першочергових питань, які, на думку Леоніда Козаченка, потрібно вирішити:

Питання №1. Нам потрібно вирішити питання з підключенням до системи водопостачання. І це якраз ті питання, які потрібно вирішувати на законодавчому рівні, адже канали, якими подається вода, були у державній власності.

До Верховної Ради навіть подавався закон про те, що потрібно створювати приватні компанії, передавати канали у власність громадам, приватним структурам або об'єднанням, які будуть займатися постачанням води на фермерські поля. Це питання №1, яке потрібно вирішити на законодавчому рівні.

Питання №2 – це доступність до дешевих фінансових ресурсів, адже окупність таких систем – мінімум 5 років. І банки сьогодні не дають такі кредити, що вимагає створення нових інструментів фінансування. На мою думку, один з найкращих інструментів для вирішення цього питання – іпотечний земельний банк. Ми покроково розписали, як Україна може використати такий інструмент для залучення «довгих» і дешевих коштів.

За нашими розрахунками, це дозволить залучити близько $30 млрд. Такий кредит буде коштувати не більше ніж 2 % на рік для фермера. В першу чергу, цей інструмент ми розробляли під відкриття ринку землі, але й для розвитку систем зрошення він також дієвий. Повторю, ми все покроково розписали, однак зустріли спротив з боку державних представників. Ми пропонуємо передати спеціально створеним фондам, які дадуть кошти банку, як заставу державні землі с/г призначення. Основні аргументи проти такого плану були такі: давайте передамо землі громадам, а вони вже хай вирішують, що з ними робити. У свою чергу ми намагаємося довести, що ці дешеві кошти й так зможуть отримати громади і використати на свої потреби, однак у нашому варіанті передбачені дієві запобіжники від розкрадання цих земель. Адже у нашому випадку ми пропонуємо передати управління банком міжнародній структурі з бездоганною репутацією, яка отримає в управління не контрольний пакет (51 % акцій буде мати держава), а лише 49 % акцій, однак сума вкладів цієї структури буде дорівнювати державній частці.

Що стосується передачі земель громадам, то ці землі справді потрібно передати громадам, але не у власність, а в управління. Вони можуть здавати цю землю в оренду, вона може в цей же час перебувати у заставі, під цю землю ми мінімум $15 млрд візьмемо кредит під 1 % річних, а якщо ще на $15 млрд зайде великий міжнародний інвестиційний банк (наприклад, німецький або із США), який буде кредитувати розвиток місцевих громад, там ніколи не буде корупції.

І от ці кошти можна використовувати для розвитку програми зрошення, адже на земельну реформу нам потрібно близько $6 млрд, тож і на відновлення зрошування хоча б на 2 млн га, як це було раніше – $2,5 млрд вистачить. Решту коштів можна використати на розвиток переробної галузі (близько $10 млрд), а також на реалізацію заходів з утилізації відходів та інші проєкти.

Читайте до теми: Зелена угода Європи, або основи Green Deal: що принесе агросектору України курс на екологічність

З-поміж інших інструментів фінансування програми зрошення розглядався і так званий китайський кредит, але китайці ставлять досить жорсткі умови. Дійсно, сьогодні Китай має досить великий «інвестиційний надлишок», вони найменше серед інших країн постраждали від коронавірусу. Однак, по-перше, пропонуючи кошти, вони розглядають перспективу власності на активи, які кредитують. В цьому випадку – в аграрному секторі. По-друге, коли вони фінансують галузь, однією з вимог є виняткові умови для китайської продукції: використання лише китайських систем зрошення, програмного забезпечення, китайських труб та іншого обладнання.

Але річ у тому, що такі умови позбавляють нас вибору, оскільки крім Китаю є багато інших країн, які можуть забезпечити Україну конкурентними товарами – це Індія, яка свого часу скооперувалася з Ізраїлем і випускає дуже якісне обладнання; США, особливо їхні напрацювання за останні роки.

Варто зауважити, що низка штатів США за останні роки зіштовхнулася з різким дефіцитом вологи. Наприклад, рік тому мені телефонував радник Трампа і запитував, чи не потрібні українським фермерам сучасні системи поливу, які були закуплені для техаських фермерів і які він пропонував перекупити для України, оскільки кліматичні умови різко змінилися, і вода зникла там, де вона ще була минулого року. От і вийшло, що майже нове обладнання, яке експлуатувалося менше ніж рік, виявилося непотрібним і лежало без діла, адже щоб дістатися води, їм потрібно бурити свердловини 1,5 км глибиною. Фермери готові обладнання продати ледь не за ціною металобрухту, але доставка із США – це вже дорого. Я і почав було запитувати у наших виробників, які потребували такого обладнання, але мені кожен другий каже – нам потрібно, але допоможіть з кредитом, навіть не на 10 років, а на два-три. Почали шукати варіанти, але безперспективно. Тому проблема доступного фінансування стає першочерговою, коли потрібно вирішувати якісь питання на практиці.

Питання №3. У нас є вітчизняні напрацювання. Є вітчизняні виробники, які почали випускати українські системи зрошення. Дуже важливо підтримати їх, адже це піде на користь не лише вітчизняному сільському господарству та виробництву, але й економіці держави.

Питання №4. Водойми, які виступають у ролі джерел водопостачання, потребують особливої уваги. Сьогодні триває дискусія про те, кому їх варто передати – МінАПК чи Мінекології. Насправді – це другорядне питання. Головне – має бути виділене фінансування та застосовані дієві кроки для рятування джерел водопостачання, адже ми вже сьогодні маємо проблеми: якщо раніше баржі з буксирами могли вільно дійти до Чернігова та навіть далі, сьогодні це вже проблематично. Через років 5 – стане взагалі неможливо.

Питання №5. Використання екологічних та симбіозних конструкцій. Наприклад, компанія займається вирощуванням насіння кукурудзи. Для поливу своїх полів використовується вода не з річки, а зі ставка. Воду туди нагнітають два насоси, які качають її з невеликої глибини (40-50 м). Самі насоси працюють на сонячних батареях, що знімає потребу у використанні електромережі. Додатковий бізнес – розведення риби у цій водоймі. Такий підхід особливо актуальний для центральної України, де річки обміліли, але існування ставків цілком життєздатне. Такі можливості варто вивчати і за нагоди використовувати.

На закінчення хочу додати, що для того, аби це все нормально працювало, необхідно мати відповідні працездатні органи. Таким органом має стати Міністерство аграрної політики, і всі кроки мають бути прописані у стратегії, яку воно буде імплементувати. Має бути розроблений план реалізації цієї стратегії. З цим планом має ознайомитися професійна спільнота, яка буде контролювати його виконання, і за кожну частину плану мають бути конкретні відповідальні структури», – переконаний Леонід Козаченко.

На його думку, у міністерстві повинна бути чітка вертикаль, яка буде спиратися на обласні та районні рівні, а також на рівні громади.

«У нас зараз взагалі цієї вертикалі немає. Коли ми кажемо про аграрну політику – самого міністерства немає, а коли його відновимо – в обласних адміністраціях департаментів немає сільськогосподарських, вони ліквідовані. В районах – теж ліквідовані. В громадах взагалі про це ніхто не говорить. Коли з цим питанням звертаємося до чинних представників влади – вони пропонують створювати аграрні департаменти в областях та районах ситуативно, кому треба – хай той і створює. На мою думку, це… Я не хочу казати слово «злочин» – дуже непрофесійно. Тому має бути чітко структуроване міністерство, яке зможе контролювати імплементацію політики в аграрній сфері і у відновленні та розвитку систем зрошення, тощо», – коментує поточний стан речей Леонід Козаченко.

Як епілог хотілось би нагадати, що у 2020 році парламент ухвалив у цілому законопроєкт № 3295 щодо держпідтримки, яким передбачено пряму норму про можливість виділення бюджетної дотації на одиницю пошкоджених угідь, а також і державні гарантії для надання банками кредитів постраждалим аграріям, щоб вони могли продовжувати свою діяльність, а не збанкрутували.

Як заявив у листопаді 2020 року народний депутат від «Слуги народу», голова підкомітету з питань удосконалення структури державного управління в сфері агропромислового комплексу Олег Тарасов: «Питання компенсації втрат посівів неодноразово порушувалося мною як на засіданні аграрного комітету, так і перед Мінекономіки. Проте віз і нині там. Незважаючи на те, що на усі програми підтримки с/г товаровиробників у бюджеті передбачено 4 млрд грн., хоча б якусь частину з цих коштів на актуальне і болюче для агросектору питання уряд та комітет знайти так і не спромоглися».

 Віталій Хворостяний журналіст AgroPolit.com