Закон про внутрішню торгівлю – шанс для українських виробників уникнути тиску з боку торговельних мереж

Зростання цін на продукти харчування реанімує розмови про підготовку та голосування законопроєкту про внутрішню торгівлю. Його мета – показати реальний ланцюжок формування цін на вході від виробника і на виході для покупця та уникнути різного роду накруток. Адже, за оцінками експертів, надприбутки осідають у кишенях саме ритейлу. AgroPolit.com розбирався з експертами у питанні.

Виробники, торговельні мережі та закон про внутрішню торгівлю

Мережева торгівля в Україні займає понад 80% усієї торгівлі у великих містах. Таким чином, якщо виробник/постачальник має на меті продаж продовольчих товарів в межах великих міст, в нього немає альтернативи, і він змушений співпрацювати з великими магазинами. Постачальники та торгові мережі для регулювання своїх взаємовідносин використовують загальні норми цивільного законодавства та договори купівлі-продажу, умови яких, як правило, постачальники не можуть змінювати через нерівність економічного становища між ними та ритейлом.

Як прокоментував ситуацію для AgroPolit.com секретар аграрного комітету Іван Чайківський, взаємовідносини національних товаровиробників та представників торгівлі досить непрості. Ситуація потребує вивчення та, можливо, втручання Антимонопольного комітету, який мав би промоніторити ланцюжок ціноутворення продукції на етапі формування цін у торговельних мережах.

Читайте до теми: Зростання цін на продукти першої необхідності для внутрішнього ринку України: хліб, олія, цукор, яйця, м'ясо, борошно

«Саме тому нагальним сьогодні здається ухвалення у парламенті закону про торгівлю. Адже нарікань на зловживання у торгівлі надзвичайно багато. Не секрет, що за гроші українського товаровиробника ритейлери закуповують за кордоном товари і продають їх в своїх мережах, тоді як український виробник змушений по місяцю і більше чекати розрахунків за поставлену продукцію в супермаркети чи інші магазини. Це треба просто зупинити. Як можна сьогодні за м'ясо, термін зберігання якого 3 дні – розтягувати період розрахунку до 90 днів? А подеколи ще довше. Як можна за хліб, термін зберігання якого 2 дні, платити протягом 120 днів? Виробник ці відтермінування з повернення коштів теж змушений закладати при формуванні ціни м’яса, яєць, борошна, олії. Торговельні мережі фактично за рахунок українських виробників беруть собі безвідсотковий кредит на власні оборотні потреби», – заявив Іван Чайківський. 

Аналогічної думки дотримується колега Чайківського по аграрному комітету, нардеп від «Слуги Народу» Дмитро Соломчук. Він додає: прототип потрібного законопроєкту вже готовий.

У нас мають бути врегульовані відносини між виробниками та торговельними мережами. Адже в Україні немає закону про внутрішню торгівлю, хоча ідея його створення, наприклад у мене, була ще в ті часи, коли я займався бізнесом. Ми з колегами написали та зареєстрували у Верховній Раді проєкт закону №6155 про основні засади торговельної діяльності харчовими продуктами, яким врегульовуються питання маркетингових послуг, час розрахунку, розміщення продукції на полицях магазинів та інші важливі питання», – заявив Дмитро Соломчук.

За його словами, сьогодні ми бачимо, що українських виробників ритейл взагалі не цінує, постійно затримує розрахунки на десятки млрд грн., а водночас, отримавши кошти від реалізації продукції, мережеві представники купують продукцію в інших країнах, сплачуючи авансовий платіж. На думку Соломчука, таке ставлення і дії заважають розвитку українських підприємств, адже у них річний оборот коштів суттєво зменшується.

Також нардеп пояснив, що законопроєкт про внутрішню торгівлю, який розглядався ще в 2011 році – це була калька з російського закону, і піднімати його зараз для розгляду у тому виді, який він має – це було б хибним кроком.

«Цей законопроєкт був скопійований з російського проєкту і просто перекладений українською мовою. Він не відповідав українським реаліям, а сьогодні має ще більше відмінностей, адже ми маємо чимало імплементованих з ЄС законів та норм, тому виникла потреба у написанні нового законопроєкту, який врегульовує взаємовідносини з постачальниками та представниками ритейлу», – пояснив Дмитро Соломчук.

У свою чергу, голова ради ГО «Бізнес – Варта», народний депутат 8-го скликання Іван Мірошніченко заявив, що проблемна ситуація з взаємовідносинами виробників та ритейлу мала бути вирішена значно раніше, адже дисбаланс на ринку з'явився багато років тому.

Ключові питання, які існують між виробниками, власниками брендів та ритейлом – це умови співпраці і умови оплати. Деякі ритейлери, як правило, маючи відстрочку за платежами (місяць чи навіть декілька місяців), розтягують термін сплати на 100 днів, а то й більше. І навіть тоді, коли угоди між постачальником продукції та представником мережі вже підписані, дуже часто ми бачимо, що вони порушуються. Тож відсутність регулювання графіку сплати за категоріями товару та відсутність санкцій за порушення домовленостей – це вагоме питання, яке потребує втручання і вирішення», – прокоментував ситуацію Іван Мірошніченко.

За словами Мірошніченка, питання відтермінування сплати – це не єдина проблема виробників, адже вони ще стикаються з проблемою доступу до полиць в мережах супермаркетів.

Щоб поставити продукт на полицю, виробник має спочатку сплатити комісію за вхід в мережу, а потім ще маркетингову комісію – це відсоток з продажу вашого ж товару (зазвичай від 10 % до 15 %). Плюс націнки на товари – це бізнес ритейлу», – пояснює ситуацію Мірошніченко.

Іван Мірошніченко впевнений, що одне з ефективних рішень проблеми – якщо відповідні запобіжники для взаємовідносин між ритейлом та виробниками побудовані в рамках антимонопольного законодавства.

«Проблема полягає в тому, що у нас Антимонопольний комітет не діє системно, і його роботу можна побачити лише в окремих епізодах. Тож коли до АМКУ з'являються питання про бездіяльність у тих чи інших випадках (це і питання добрив, і картельні змови, і чимало іншого), ми бачимо, що на практиці АМКУ діє неефективно», – заявив Іван Мірошніченко.

Проблематика взаємовідносин між виробниками та ритейлом

Як повідомив AgroPolit.com голова Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко, із середини 90-х років, коли в Україні почали створюватися торговельні мережі, ці новоутворені структури спочатку не відігравали якоїсь значної ролі на ринку. Однак на них звертали увагу іноземні інвестори, розуміючи, що згодом ці мережі будуть «робити погоду» на ринку.

«Вже на початку 2000-х років мережі почали формувати політику на ринку роздрібних продажів. Тоді ж мережеві магазини почали масово з'являтися у великих містах. Цікавим нюансом у цьому процесі є те, що вони, конкуруючи один з одним, примудрялися концентрувати торгівлю у власних магазинах, відбираючи ініціативу у міських та приміських ринків. За офіційними підрахунками, торговельні мережі у 2015 році охопили близько 50 % всіх роздрібних продажів. Більш свіжі дані відсутні, оскільки Антимонопольний комітет з 2015 року не оцінював присутність торговельних мереж на вітчизняному ринку. Однак хоча офіційних даних немає, можна відзначити динаміку: присутність мережевих магазинів на ринку з 2014 року по 2020 рік зменшувалася, оскільки з початком війни та нападу Росії на Україну люди почали більше звертати увагу на ціну продукції, а не на якість. І в цей час торгівля почала переміщуватися з магазинів на ринки та базари, адже ці майданчики могли запропонувати меншу ціну», – пояснив Дорошенко.

Однак, за його словами, у 2020-2021 році мережі почали відновлювати втрачені позиції.

Ми мали змогу спостерігати ситуацію, коли міські та приміські ринки почали деградувати, а мережі знову почали активно розростатися по всіх регіонах країни. З 2020 року знову зріс відсоток роздрібної торгівлі через мережі, і він сьогодні знову сягає приблизно 50 % від продажів. Тож мережі посилили власні позиції і, відповідно, стали диктувати більш жорсткі умови виробникам та постачальникам продукції», – заявив Дорошенко.

За словами Дорошенка, на тлі економічного спаду в Україні, який ми спостерігаємо за останні декілька років, кількість торговельних мереж зменшилася, однак присутність мережевих компаній на ринку не ослабла.

«Вони викуповують компанії одна у одної, більш великі та стійкі скуповують менших. У торговельних мереж майже відсутні активи. Вони рідко будують власні приміщення, віддаючи перевагу оренді. Через відсутність активів їм досить складно отримати кредитування для розвитку, тому мережеві компанії все більше починають кредитуватися за рахунок постачальника продукції. Якщо раніше мережі фінансувалися переважно за рахунок власних коштів, кредитів від українських банків та іноземних інвесторів, то зараз основний фінансовий донор – постачальник продукції», – пояснив Олексій Дорошенко.

Читайте до теми: Закон про Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві – дерибан коштів в обхід фермерів

Як повідомив Дорошенко, сьогодні в Україні успішно працює близько 15 всеукраїнських торговельних мереж. Вони існують за рахунок власних та залучених коштів. Однак у цьому рівнянні присутні декілька невідомих.

«Наприклад, в одній з найуспішніших всеукраїнських мереж ніхто не розуміє, як там побудована фінансова модель. Це настільки непрозора структура, що ніхто не розуміє, за рахунок чого вона фінансується. І за багато років ситуація так і не прояснилася. З одного боку, це заважає їм залучати зовнішнє фінансування, а з іншого – внутрішнього фінансування їм вистачає, і власників така ситуація влаштовує. Є прозорі структури, які мають доступ до зовнішнього фінансування, але все одно вони всі (без винятку) використовують як ключовий фінансовий інструмент – відтермінування платежів постачальникам», – заявив Дорошенко.

За його словами, лише у 2015 році вдалося на декілька років переломити ситуацію. Причин для цього було багато.

В ті роки збанкрутувало багато постачальників, далася взнаки окупація частини території України Росією, чимала частина бізнесу втратила активи і не змогли повернути банківське кредитування. Також знизилася купівельна спроможність населення, та ще ціла низка причин. Купа факторів збіглися, і тому у 2015-2016 роках умови на ринку диктували постачальники, оскільки їх залишилися одиниці, і попит переважав пропозицію», – заявив Олексій Дорошенко.

Як пояснив голова Асоціації постачальників торговельних мереж, у ті часи окремі види продукції могли постачати один чи два виробники, і тому вони навіть могли отримати кошти протягом декількох днів після надходження продукції до магазинів.

З 2015 року ситуація поступово змінювалася не на користь виробників та постачальників продукції.

Торговельних мереж, як і виробників, завжди декілька. Однак, коли вони сідають за стіл переговорів за участю державних органів, то вони завжди дотримуються однієї тактики. Хоча їх і декілька, і вони мають деякі розбіжності інтересів, однак у таких випадках представники мережевих структур йдуть з однією спільною позицією. А у постачальників – кожен захищає себе сам. Тому декілька років це ще якось «прокатувало», однак згодом постачальники втрачали позиції. Асоціація постачальників завжди намагалася забезпечити виробників державною підтримкою, але рано чи пізно постачальники повинні були об'єднатися, або ж вони мали втратити свої позиції у протистоянні з мережами. Саме тому ми бачимо, що сьогодні торговельні мережі знову диктують свою політику, і ситуація лише погіршується», – констатує Олексій Дорошенко.

За словами Дорошенка, сьогодні знову повернулася практика відтермінування сплати за продукти харчування до 45 робочих днів. Навіть для продукції, яка продається протягом 2-3 днів (молоко, хліб та інше); а також до 90 днів для непродовольчих груп товарів.

«Змінити ситуацію можна за допомогою нормативних та законодавчих актів на кшталт європейських норм. Тому що кожного разу, коли ми з боку держави говоримо про зміну правил гри і регулювання цих правил всередині бізнесу, відразу ж проти таких ініціатив виступають зацікавлені представники громадських та бізнес асоціацій (в тому числі і європейських), які представляють великий бізнес (малі та середні підприємства їм взагалі не цікаві). Вони або виступають проти і максимально затягують час, або висувають альтернативні пропозиції, які не враховують побажання виробників, малого та середнього бізнесу і т.д. Тож ситуацію без втручання держави виправити неможливо, оскільки за 30 років стало зрозуміло, що постачальники не об'єднаються: коли все йде добре – вони про це не думають, а коли все погано – за столом перемовин вони відстоюють особисті інтереси, кожен свої. Закінчується все тим, що мережі об'єднуються навколо однієї позиції, а постачальники не можуть визначитися, що для них є важливішим, і не можуть зійтися на якійсь консолідованій позиції, що зводить нанівець будь-які їхні зусилля», – заявив Олексій Дорошенко.

Як зазначають фахівці, ситуація із затягуванням своєчасних виплат постачальникам продукції призводить до економічних викривлень, що мають місце у взаємовідносинах між учасниками ринку. У проєкті закону про внутрішній ринок автори документу вказують основну проблематику:

1. Необґрунтованість відтермінування платежів за поставлену продукцію. Непоодинокі випадки, коли постачальник, зокрема сільськогосподарської продукції, отримує грошові кошти за проданий товар через 90 днів (в деяких випадках строки оплати сягають 120 днів), після його передачі торговельній мережі, що призводить до постійного дефіциту обігових коштів у виробників, за рахунок яких, фактично, відбувається безвідсоткове кредитування торговельних мереж. Окрім того, більшість торговельних мереж в договорах поставки однорідних товарів (курячі яйця, молочна продукція, хлібобулочні вироби) з різними постачальниками встановлюють різні терміни оплати. Законодавство не містить жодних обмежень.
2. Співпраця з торговельною мережею дуже часто ставиться в залежність від згоди постачальника замовляти та оплачувати мережі додаткові різноманітні стимулюючі, маркетингові, логістичні та інші послуги, розмір платежів за якими встановлюється торговою мережею в односторонньому порядку. Зазвичай, такі послуги фактично не надаються, або їх вартість не порівнянна з сумою коштів, що постачальник зобов’язаний заплатити. Відмова виробника від отримання вказаних додаткових послуг фактично означає припинення будь-якої подальшої співпраці з торговою мережею. Постачальники в більшості випадків не можуть впливати на умови договорів поставок, які пропонує мережа.
3. Ризики, пов’язані з поверненням непроданої продукції. Мережі зобов’язують постачальників забирати нереалізований товар за свій рахунок і встановлюють штрафи за порушення. Крім того, невивезення постачальником товару надає мережі право притримати оплату. Виробники змушені йти на такі вимоги задля збереження подальшої співпраці між сторонами.

Вищезазначені ситуації дозволяють торговельним мережам нав'язувати більш економічно слабким постачальникам невигідні умови співпраці та завдають шкоди вітчизняним виробникам, зокрема сільськогосподарської продукції, а також кінцевим споживачам – покупцям у вигляді завищених цін на продукти харчування.

Вхідні платежі та мита

Як пояснили ситуацію на ринку представники юридичної галузі, які займаються питаннями взаємодії ритейлу та виробників, система «вхідних» платежів використовується у всьому світі і вже давно є невід’ємною частиною взаємовідносин між торговцем і виробником. Щоб товар потрапив на полиці українського супермаркету, постачальнику (у більшості випадків) доведеться неабияк розщедритися. За що ж беруть гроші магазини? Як пояснюють юристи, існує декілька видів «вхідних» платежів:

1. платіж за вхід постачальника в торговельну мережу;
2. платіж за вхід товару в торговельну мережу/окремий магазин мережі;
3. платіж за вхід товару на полицю супермаркету.

Ці платежі можуть застосовуватися як усі разом, так і окремо або в будь-яких комбінаціях. Може застосовуватися й один платіж, наприклад, за вхід товару, але при цьому включати і плату за вхід постачальника, і плату за полицю. Тут усе залежить від політики кожної конкретної торговельної мережі. Велике значення також має рейтинг постачальника. Наприклад, в одній і тій же торговельній мережі для постачальника якихось ексклюзивних або популярних у споживача товарів (або товарів соціальної групи) «вхідні» платежі можуть бути зовсім відсутніми. Тоді як для інших може застосовуватися повний пакет. Тобто підхід до кожного постачальника найчастіше індивідуальний.

Розмір платежів також варіюється і залежно від імені постачальника, і залежно від виду товару, і залежно від полиці, на якій він лежатиме. Всім відомо, наприклад, що найдорожчими в супермаркеті є так звані золоті (що розташовані на рівні очей) та срібні (на рівні рук) полиці.

Що стосується періодичності здійснення, то платіж за вхід постачальника — разовий, за вхід товару на полицю — періодичний, а за вхід товару в мережу/окремий магазин може бути як разовим, так і періодичним.

Узагалі, усі ці платежі ритейлери вважають фільтром, що дозволяє відсівати ненадійних партнерів, невеликі компанії, які не готові забезпечувати якість продукції, безперебійність і ритмічність постачань. Така плата, на їхню думку, є доказом серйозності намірів контрагента і його зацікавленості в довгостроковій співпраці. У свою чергу, для постачальника плата за вхід по суті — це отримання права на укладання договорів із цією мережею. А платіж за вхід товару в мережу/окремий магазин — за право постачати саме цей товар. Плата ж за вхід товару на полицю забезпечує право розміщення товару у визначеному місці на певній полиці супермаркету», – пояснюють юристи.

Читайте до теми: Динаміка розвитку українського АПК та експорту за 30 років

Як прокоментував ситуацію нардеп Микола Кучер, ситуацію з відносинами між постачальниками продукції та ритейлом «одним рухом руки» не вийде врегулювати, адже все, що стосується ринку, потребує дуже тендітного та обережного підходу, і втручання в такий механізм потребує хірургічної точності та поміркованості.

Не факт, що закон про внутрішню торгівлю вирішить всі питання взаємовідносин між виробниками та ритейлом, однак альтернативи йому я не бачу. Це досить складна система, і законодавцям буде точно непросто це все відрегулювати, особливо коли мова заходить про взаємовідносини господарських суб'єктів. Тут потрібно знайти баланс між інтересами зацікавлених сторін, адже і виробники, і ритейл займаються продажем продукції і намагаються на цьому отримати якнайвищі прибутки. Звісно, що у цьому процесі є «перекоси», за якими мусить стежити Антимонопольний комітет. Це досить глибока тема, якою мають займатися, насамперед, профільні юристи», – повідомив Микола Кучер.

Деталі закону про внутрішню торгівлю

Варто зазначити, що автори законопроєкту № 6155 про основні засади торговельної діяльності харчовими продуктами передбачили ключові моменти, які потрібно сьогодні врегулювати. Наприклад, передбачено, що суб’єкту торговельної діяльності забороняється нав’язувати надання будь-яких послуг або комплексу послуг продавцю (постачальнику) харчових продуктів, однак як це буде втілено на практиці з різними продуктами – велике питання.

Наприклад, норми законопроєкту передбачають, що вартість послуг, наданих згідно з договором про торговельне співробітництво за певний період часу, не може перевищувати 10 % загальної вартості харчових продуктів, які були поставлені на підставі всіх укладених між сторонами договорами купівлі-продажу (поставки) за цей же період часу.

У разі перевищення зазначених у цій частині обмежень відповідна різниця підлягає поверненню суб'єкту торговельної діяльності протягом 10 календарних днів.

Також у договорі купівлі-продажу (поставки) харчових продуктів забороняється встановлювати умови, які передбачають:

1. оплату постачальником включення продукту до асортименту (зміну асортименту) харчових продуктів суб’єкта торговельної діяльності;
2. відшкодування постачальником харчових продуктів витрат у зв'язку з втратою або пошкодженням харчових продуктів після переходу права власності на такі товари, за винятком випадків, якщо втрата або пошкодження сталися з вини такого постачальника харчових продуктів;
3. відшкодування постачальником харчових продуктів витрат, пов'язаних з утилізацією або знищенням непроданих харчових продуктів, крім випадків, пов'язаних з утилізацією харчових продуктів через їхню невідповідність нормам безпечності та якості, ризик для життя чи здоров’я споживачів, через виробничі недоліки;
4. стягнення з постачальників харчових продуктів штрафу, що не стосується якості, кількості та строків поставок харчових продуктів, більше ніж 1% від суми вартості харчових продуктів, що поставляються;
5. застосовування взаємозаліків при розрахунку за поставлені харчові продукти. Всі розрахунки між сторонами договору повинні здійснюватися винятково в грошовій формі;
6. повернення постачальнику харчових продуктів поставлених харчових продуктів або їх заміну, за винятком випадків, якщо таке повернення або заміна обумовлені неналежною якістю харчових продуктів, їх пошкодженням, що сталося з вини постачальника таких харчових продуктів;
7. встановлення дискримінаційних умов для різних постачальників однакових за якістю харчових продуктів;
8. встановлення умов, згідно з якими постачальник харчових продуктів може залучатися без винагороди до діяльності суб’єкта торговельної діяльності;
9. можливість скасування поставок харчових продуктів, що швидко псуються, крім випадку, коли про таке скасування повідомляється не менше ніж за 30 календарних днів до дати постачання;
10. заборону на укладення договорів купівлі-продажу (поставки) харчових продуктів з іншими суб’єктами господарювання, а також будь-які штрафні санкції або інші негативні наслідки за укладення таких договорів;
11. можливість зміни в односторонньому порядку умов договору купівлі-продажу (поставки) харчових продуктів, зокрема, які стосуються періодичності, способу, місця, строків (періодів) чи обсягів поставки, умов щодо якості, оплати або цін (вартості).

Особливості розрахунків та відповідальності суб'єктів торговельної діяльності

Законопроєктом №5166 передбачено, що розрахунки суб'єктів торговельної діяльності із постачальниками харчових продуктів здійснюються:

1. за харчові продукти, мінімальний строк (термін) придатності яких встановлений менший, ніж десять днів, — не пізніше, ніж десять календарних днів з дня фактичного отримання таких харчових продуктів суб'єктом торговельної діяльності;
2. за харчові продукти, мінімальний строк (термін) придатності яких встановлений від десяти до тридцяти днів включно, – не пізніше, ніж тридцять календарних днів з дня фактичного отримання таких харчових продуктів суб'єктом торговельної діяльності;
3. за харчові продукти, мінімальний строк (термін) придатності яких встановлений понад тридцять днів, – не пізніше ніж шістдесят календарних днів з дня фактичного отримання таких харчових продуктів суб'єктом торговельної діяльності.

У разі затримки постачальником харчових продуктів надання суб'єкту торговельної діяльності документів, передбачених законодавством та договором купівлі-продажу (поставки) харчових продуктів, строки оплати за поставлені харчові продукти, встановлені цією частиною, збільшуються на строк такої затримки.

Досвід сусідніх країн у вирішенні торговельних питань

У Європейському Союзі проблематика із взаємовідносинами виробників та мереж набула резонансу наприкінці нульових, коли низка країн – членів ЄС ініціювали антимонопольні розслідування і дослідження про договірні відносини та владу покупців у продуктовому ритейлі.

Як прокоментував ситуацію голова Центру досліджень конкуренції, член робочої групи Мінекономіки з розроблення законопроєкту щодо основних засад торговельної діяльності харчовими продуктами, кандидат юридичних наук Сергій Шершун, мережі є бажаним каналом збуту практично для будь-якого постачальника харчових продуктів. Ба більше, якщо йдеться про брендовану продукцію, то її відсутність на поличці супермаркету може катастрофічно вплинути на продажі загалом. З одного боку, вказана вище асиметрія є нормальним явищем для багатьох галузей – десь більшою, десь меншою мірою. З іншого боку, багато юрисдикцій вводять регуляторні обмеження для мереж – чи то в рамках антимонопольних актів, чи то як окреме регулювання.

Що каже європейський досвід? У ЄС на рівні Союзу діє Директива № 2019/633 від 17 квітня 2019 року про недобросовісну практику торгівлі у B2B відносинах у ланцюжку постачання сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, яка так чи інакше відображена в законодавстві кожного члена ЄС», – повідомив Шершун.

Основні положення Директиви говорять про заборону:

• відстрочок платежів своїм постачальникам для швидкопсувних сільськогосподарських і харчових продуктів пізніше, ніж на 30 днів після поставки або дня встановлення вартості цієї поставки, та для інших сільськогосподарських і харчових продуктів пізніше, ніж на 60 днів;
• скасування мережею поставки швидкопсувних харчових продуктів менше, ніж за 30 днів до такої поставки;
• зміни мережею в односторонньому порядку умов договору постачання або відмова письмово підтвердити умови договору на вимогу постачальника;
• неправомірних вимог до постачальника сплатити суму за пошкодження чи втрату продукту, якщо таке пошкодження чи втрата відбулася не з вини постачальника або на території мережі;
• використання або розкриття комерційної таємниці постачальника; погрози здійснення так званої комерційної помсти постачальнику; вимог до постачальника щодо компенсації витрат на розгляд скарг споживачів, що стосуються продукції постачальника та інші.

Крім того, у Директиві зазначено, що, якщо це не передбачено умовами договору про поставку, нечесною практикою торгівлі також слід вважати:

• повернення постачальнику нереалізованої продукції;
• стягнення з постачальника оплати як умови зберігання, демонстрації або розміщення його сільськогосподарських та харчових продуктів;
• понесення постачальником частини або всієї вартості знижок мережі;
• вимога оплатити рекламу чи збут продукції постачальника; стягнення з постачальника оплати за персонал для облаштування приміщень, що використовуються для реалізації продукції постачальника.

«Директива вказує на необхідність створення у кожній державі відповідного державного органу, який вирішував би питання поставки сільськогосподарської та харчової продукції, розглядав би скарги мереж та постачальників, вирішував би спори шляхом певної передбаченої законами процедури або медіації», – заявив Шершун.

Перспективи України у вирішенні питання взаємовідносин між виробниками та мережами

За словами Сергія Шершуна, по-перше, питання потрібно вирішувати швидко, допоки в Україні існують багато конкуруючих торговельних мереж. Більшості європейських країн не вдалося вберегти таку конкуренцію.

По-друге, варто ввести регулювання, яке проводитиме для торговельних мереж червоні лінії (з ключових питань), які мають збалансувати ринок. Це мають бути правила чесної конкуренції.

По-третє, і найголовніше – це необхідність розвивати співпрацю постачальників, особливо фермерів.

«Переговорні альянси постачальників – це справжній вихід. Пам’ятаймо, що на теренах України у 2-й половині 20 століття неабияк розвивався кооперативний рух. Держава, наприклад, законодавець і Антимонопольний комітет можуть створити усі умови для співпраці постачальників. Проте ніхто, окрім них самих врешті-решт не зможе відстояти свої інтереси», – зазначає Сергій Шершун.

Як вважають автори законопроєкту про внутрішню торгівлю, з огляду на зазначене вище, Україні вкрай необхідно вдосконалити законодавство у сфері регулювання відносин, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами торговельної діяльності, при здійсненні ними торговельної діяльності харчовими продуктами.

Також доцільним є ухвалення окремого законодавчого акту, який би врегулював такі питання. Сьогодні законотворці, окрім проєкту закону про внутрішню торгівлю, пропонують імплементувати норму Директиви Європейського Парламенту і Ради 2019/633від 17 квітня 2019 року «Про недобросовісну торгову практику між підприємствами у сфері сільського господарства та продовольства» у національне законодавство.

Як прокоментував ситуацію Іван Чайківський: «Щоб це питання вносити в порядок денний, його треба лобіювати з трьох сторін. Ми зі свого боку як депутати лобіюємо, але є ще інші сторони. Проєкт закону існував ще до роз’єднання Мінагрополітики, але він був далекий від реальної потреби ринку. Тому зараз саме час його писати спільно з аграрними асоціаціями, урядом та депутатами. При цьому слід пам’ятати: опір його ухваленню буде шалений з боку тих же торгових мереж».

За словами Сергія Шершуна, В Україні були неодноразові спроби врегулювати це питання. Так, наразі у Верховній Раді України, окрім законопроєкту № 6155 про основні засади торговельної діяльності харчовими продуктами, зареєстровано декілька законопроєктів стосовно порушеної тематики, зокрема № 6068 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення сприятливих умов для товаровиробників при реалізації харчових продуктів; а також №6068-1 про внесення змін до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (щодо подолання практик недобросовісної конкуренції у сфері поставок сільськогосподарської продукції). Крім того, при Мінекономіки створено робочу групу з розроблення окремого законопроєкту щодо основних засад торговельної діяльності харчовими продуктами.

Зазначу при цьому, що класичне антимонопольне регулювання не досить добре пристосоване до регулювання відносин мереж і постачальників. Антитраст забороняє тиск мережі у випадку, якщо наявна змова між мережами, або якщо одна чи кілька мереж мають домінуюче становище на ринку. Законодавство про захист від недобросовісної конкуренції опирається на поняття торгових та інших чесних звичаїв у господарській діяльності. З одного боку, нав’язування додаткових послуг чи перекладання ризиків прострочення товару навряд чи можна назвати чесним. Проте з іншого боку, такі практики дуже довго існують на ринку і де-факто толеруються постачальниками. Тому довести в суді суперечливість таких практик чесним звичаям досить складно, адже прикладів інших умов співпраці катма, а коректність порівняння з іншими ринками завжди може бути поставлена під сумнів», – заявив Сергій Шершун.

На завершення хотілось би сказати, що ухвалення закону про внутрішню торгівлю та імплементація європейської директиви про недобросовісну практику торгівлі у B2B відносинах – це реальний шанс виправити ситуацію з бідою виробників та їх взаємовідносинами з торговельними мережами в Україні. Але у нас завжди з'являється декілька «але», які можуть завадити цьому процесу.

Читайте до теми: Плюси та мінуси бюджетного закону 5600 в частині оподаткування АПК

Всі спікери, без винятків, які коментували ситуацію, відзначають складнощі з ухваленням закону про внутрішню торгівлю. Основна причина, яка може стати на заваді: лобіювання інтересів ритейлу за допомогою залучених до процесу депутатів Верховної Ради та саботаж законотворчого процесу. Експерти зауважують, що у нас до одного нормального законопроєкту може бути подано ще декілька дивних альтернатив, які перетворять процес узгодження норм на пустопорожнє витрачання часу. До того ж для голосування за конкретний законопроєкт потрібно докласти максимум зусиль, а у складі політичних сил сьогодні бракує єдності і з менш актуальних питань.

«Щоб це питання вносити в порядок денний, його треба лобіювати з трьох сторін. Ми зі свого боку як депутати лобіюємо, але є ще інші сторони. Проєкт закону існував ще до роз’єднання Мінагрополітики, але він був далекий від реальної потреби ринку. Тому зараз саме час його писати спільно з аграрними асоціаціями, урядом та депутатами. При цьому слід пам’ятати: опір його ухваленню буде шалений з боку тих же торгових мереж», – заявив Іван Чайківський.

Віталій Хворостяний, журналіст AgroPolit.com