Коли на селі стане жити добре або «Бути чи не бути» українському селу?

У 2015/2016 маркетинговому році Україна поставила новий абсолютний рекорд з експорту зернових на рівні 39,4 млн тон. Минулого 2014/2015 маркетингового року об’єм експорту зернових складав 34,8 млн тон. На тлі майже незмінного рівня споживання зернових у світі цей результат говорить про те, що українські аграрні компанії завойовують світові ринки й потихеньку витісняють інші країни. Такий результат – наслідки успішної реалізації аграрної реформи у частині дерегуляції зернового ринку, що призвело до скорочення логістичного ланцюжка та мінімізації фінансових і часових затрат компаній. Всі ці результати допомогли зерновим компаніям отримати валютну виручку та хороший прибуток.

Спочатку мене бере гордість за такі показники, та якщо копнути глибше, то як усе це допомагає розвивати українське село? Для отримання відповіді достатньо відвідати будь-яку сільську місцевість – і все одразу стане зрозуміло. Українське село має потребу в тому, щоб стати на перше місце аграрної реформи й бути індикатором успішності реформи. Про успішність аграрної реформи треба судити не за сухою статистикою та добробутом власників агрохолдингів, а за реальним збільшенням економічної незалежності та добробутом українського жителя сільської місцевості.

На сьогодні проблема українського села помітна неозброєним оком. Молодь і активне населення виїжджають із села через відсутність робочих місць та/або відсутність перспектив займатися фермерством, щоб забезпечити свою сім’ю необхідним соціальним економічним мінімумом. І це тоді як майже 42 млн гектарів, а це 69% всієї території України, складають землі сільськогосподарського призначення. І те, що в Україні належать 33% всього світового чорнозему, теж не допомагає зробити якісний ривок. З таким об’ємом земельного фонду й такою якістю землі українське село повинно б розквітати та конкурувати з містами за рівнем життя, та цього, на жаль, не відбувається.

З одного боку, великі аграрні компанії володіють величезними земельними банками за мірками Європи, а з іншого – ці компанії намагаються автоматизувати роботу й максимізувати свою ефективність, що призводить до мінімальної зайнятості сільського населення у цих компаніях. До того ж більшість співробітників аграрних компаній — це міські жителі, а не місцеві сільські. Такі особливості ведуть до концентрації фінансових потоків у відносно невеликої кількості людей – власників і менеджменту аграрних компаній.

Та, попри результати, представники агрохолдингів скаржаться на малі розміри квот для безмитного ввозу аграрної продукції в країни ЄС і тем самим спотворюють реальну картину результатів Угоди про зону вільної торгівлі України та ЄС. У реальності квоти за 6 місяців 2016 року використовувалися на 100% тільки за 9 з 38 позицій аграрних товарів, що складає всього 24%. А у кінці 2015 року, показник повного використання квот склав усього 19%. Як бачимо зі статистики, більша частина квот узагалі не використовується українськими компаніями, оскільки вони призначені більшою мірою для дрібних фермерів і містять товари з доданою вартістю.

Дуже тішить динаміка роботи міністра аграрної політики і продовольства України Тараса Кутового в частині збільшення розміру держпідтримки малих і середніх фермерів щонайменше до 1% валової виручки від аграрної продукції, що дасть фермерам більше 3 млрд грн підтримки на розвиток. На сьогодні державна підтримка фермерів складає всього 300 млн грн. Для порівняння, у країнах ЄС розмір цей показник складає 10%, а в США – 20%.

Водночас є великі аграрні компанії, котрі підтримують розвиток кооперативів із дрібних ферм, надаючи їм технології, витратні матеріали та викуповуючи всю вироблену продукцію. Все це допомагає створити реальні робочі місця для місцевого сільського населення. Це дуже правильний підхід, та нині він швидше виняток, ніж правило.

Хотілося б від кожної великої аграрної компанії підвищення соціальної відповідальності та створення робочих місць для місцевого сільського населення. Хотів відзначити, що «крига зрушила» і вже великі компанії, приміром, АСТАРТА, СВАРОГ, УкрЛендФармінг, DANON, КЕРНЕЛ, МРІЯ почали підтримувати фермерів і сільське населення своїми соціальними проектами. Частина компаній створила благодійні фонди, котрі підтримують проекти з розвитку українського села, відраховуючи частку свого прибутку. Завдання громадськості та бізнесу – зробити так, щоб це стало новим українським аграрним трендом, і компанії змагалися за першість у цій важливій справі.

Водночас уряду необхідно сфокусуватися на створенні механізмів для розвитку фермерів. Для цього насамперед потрібно завершити земельну реформу, щоб селяни могли використовувати свою землю як заставу для отримання фінансування. Це дозволить створювати робочі місця для своєї сім’ї та односельчан. Але земельна реформа в Україні триває уже 25 років, поставивши абсолютний світовий рекорд і випередивши 23-річну тривалість земельної реформи у Бразилії.