Центральний апарат узурпував всю владу в Аграрній партії. Мовчатимемо далі?

Іноді, щоб зрозуміти, куди нам іти далі, треба зупинитись, озирнутись і усвідомити – де ми,  власне перебуваємо наразі: в своїй роботі, у своїх планах, просто у внутрішньопартійних відносинах…

Які наші головні досягнення за останні кілька років?

По-перше: Ми дійсно реанімували партію і вдихнули в неї нові сили. Основна заслуга у цьому, і це потрібно чесно визнати, – Віталія Скоцика, який, взявши на себе повноваження лідера, рік гуртував аграріїв і надихав на партійну роботу. Багато хто покладав великі надії на перезавантаження політсили, на її оновлення свіжими кадрами та молоддю. Повірили й досвідчені аграрії, які вже втомились відстоювати власні інтереси поодинці. Власне, звідси витікає і друге досягнення – успіх Аграрної партії на місцевих виборах 2015 року. Ми стали третьою політичною силою за кількістю міських, сільських, селищних голів і п’ятою за кількістю депутатів місцевих рад у загальному рейтингу кількості кандидатів, які були висунуті та пройшли за списками партій. Успіх? Безумовно. Але це не досягнення Центрального апарату, не результат партійної роботи, це виключно оцінка роботи й визнання авторитету місцевих лідерів у різних регіонах країни. Тих лідерів, за яких треба хапатись, дослуховуватись і будувати партію, спираючись на їхній досвід. Бо, за результатами місцевих виборів, саме вони довели свою лідерську спроможність і затребуваність своїх ідей серед населення.

Що ми маємо наразі?

На VIII з’їзді, попри те, що затвердження змін до Статуту партії було винесено окремим питанням порядку денного, голова партії скасовує його обговорення одноосібним рішенням; чим, власне, під переважний «одобрямс», наділяє себе та Президію партії виключним правом призначення і звільнення членів партії із ключових партійних посад. Далі – гірше. Звільняють голову Миколаївської парторганізації Євгена Березовського, який активно критикував дії Скоцика та Безсмертного. Його навіть не заслухали на президії партії. На Х з’їзді АПУ переобрано склад самої президії. З нього виключено Геннадія Новікова, Сергія Іващука, Андрія Гордійчука, Сергія Гайдая, які на місцевих виборах у жовтні 2015 року забезпечили одні з найкращих результатів. Про що це говорить? Про те, що на етапі формування партії сильні лідери, з власним авторитетом, із досвідом роботи і підтримкою серед населення були потрібними. Зараз, коли вдалося збудувати більш-менш потужну політсилу й виграти на місцевих виборах, лідери зі своїми думками, які різняться з думками партійної верхівки, вже не потрібні. Бо сьогодні вже інше завдання – треба думати над списком до Верховної Ради. До речі, так нікому достеменно й невідомо – хто і як саме буде його формувати? Буде він обговорюватися з регіональними організаціями чи рішення знов прийматиметься кулуарно, у вузькому колі осіб, наближених до лідера?..

Так само незрозуміло – на які кошти утримується Центральний апарат, штат якого збільшується, здається, не по днях, а по годинах? На якій підставі він усе частіше свої власні рішення видає за рішення всієї партії? Та скільки ми, регіональні організації, будемо винні за таку самовіддану роботу такої великої команди?

Бо сьогодні вже інше завдання – треба думати над списком до Верховної Ради. До речі, так нікому достеменно й невідомо – хто і як саме буде його формувати?

Яскравий приклад командної роботи. На місцевих виборах до об’єднаних громад у грудні 2016 року Донецька регіональна організація не відчула допомоги з боку Центрального апарату, навіть моральної. У голови партії та його заступників не знайшлось елементарного – кількох хвилин на те, щоб просто поспілкуватись про проблеми під час виборів. Що вже казати про фінансову допомогу та обіцяні вокальні колективи? Звісно, прикро. Бо, погодьтеся, кожен голова – як регіональних, так і місцевих організацій, – вкладає в партію чимало власних сил і матеріальних ресурсів. І варто розуміти, що досягнення на місцевих виборах – це, як вже сказано, здебільшого здобутки не самого апарату партії, а людей, які працюють на місцях, яких знають, які роками добивались певного авторитету.

Тому вважаю, що ані голова партії, ані хто інший із Центрального апарату, не має права ігнорувати регіональні організації та приймати ключові в життєдіяльності партії рішення одноосібно. Президія не може перевищувати свої повноваження й звільняти голів обласних організацій. Подібні рішення повинні виноситися виключно на засіданнях політради.

Куди йдемо?

Котрий рік поспіль ми оперуємо перед своїм електоратом одними обіцянками, статистичними показниками та гаслами. Земля і мир – вічні пріоритети, цінності, якими успішно оперували у своїх інтересах безліч різних партій іще з 17-го року минулого століття. Так, ми за мир. Але який? Де у нас програма партії, покроково розписана на рік, два, п’ять, п’ятдесят?.. Кожен із нас, представляючи свою політсилу в регіоні, повинен чітко розуміти, які у нас оперативні, тактичні та стратегічні цілі, що ми робимо для їх досягнення, і наскільки ефективно. Без гасел і полеміки. Перераховуючи конкретні кроки, умови й терміни їх виконання.

Крім того, представляючи інтереси аграріїв від середнього та малого бізнесу, ще два роки тому ми чітко окреслювали свою позицію проти продажу землі. Наразі ж інформацію про мораторій на продаж земель сільгосппризначення значним чином нівельовано – тези щодо нього стають дедалі м’якшими, обтічними, а плани партії в цьому напрямку – все більш розмитими. Партія змінила свою символіку, є інформація, що й назву планується змінити з галузевої на більш «всеукраїнську». Постає логічне питання – то, може, партія тому й не тримається за керівників аграрних асоціацій, визначних діячів українського АПК, бо взагалі вже не представляє інтереси аграріїв?

Інакше як пояснити нинішню бездіяльність партії (з командою досвідчених юристів та аналітиків) під час несамовитої кількості рейдерських захоплень сільськогосподарських підприємств по всій країні? Ми що, цього не бачимо? Чи не знаємо всіх цих «сірих» схем? Чи не знаємо, з яким озброєнням здійснюються ці оборудки? Чи будемо знову затягувати стару пісню про те, що від нас, доки ми поза парламентом, нічого не залежить?..

Зате керівник юридичного департаменту Центрального апарату партії Ірина Петренко б’є на сполох і оприлюднює інформацію про рейдерське захоплення Миколаївської регіональної організації, продовжуючи тему звільнення «незручного» для Центрального апарату колишнього голови РПО Євгена Березовського. Я запитую: кому принесе користь знання цієї інформації? Навіщо виносити на загал те, що, м’яко кажучи, не прикрашає партію і має обговорюватися на колективних засадах?

Висновки

Підбиваючи підсумки усього вищесказаного, вважаю, що зміни до Статуту, внесені на VIII з’їзді з порушенням регламенту, потрібно визнати недійсними. Було б справедливим, якби призначення низки ключових посад у партії (членів Політради, Президії, керівника Центральної контрольно-ревізійної комісії, керівника Центрального апарату партії) в обов’язковому порядку проходило через обговорення з регіональними організаціями. Внести це окремим пунктом до Статуту партії.

Щоб уникнути ситуації повної узурпації влади однією людиною, можна скористатись європейським досвідом, коли головування в партії є виборним правом і передається наступнику через певний проміжок часу. Причому у голови партії є й співголови, які відповідають за окремі напрямки діяльності партії.

Так було б правильно. І я згоден із колишнім членом президії партії Андрієм Гордійчуком, якщо ми тут, усередині, не знайдемо спільної мови, якщо апарат не навчиться прислухатися до регіональних організацій, Аграрна партія не структурується, то прогресивні аграрні сили неминуче «прорве» – і вони виллються в якесь нове політичне об’єднання. Особисто я б цього не хотів.

За матеріалами: Донецька обласна Аграрна партія України.