Стратегія уряду управління державними землями: ключові тези

Нещодавно уряд затвердив «Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними». До неї подали додаток. По суті, це документ-аналіз нинішнього стану держземель і набір пропозицій для зміни ситуації. AgroPolit.com проаналізував 50 сторінок документу та подає найцікавіше.

 Загалом Україна має 60,3 млн га, або близько 6% території Європи. Сільськогосподарські угіддя  в Україні становлять близько 19% від загальноєвропейських, зокрема, рілля – близько 27%. Показник у перерахунку на одну особу є найвищим серед європейських країн – 0,9 га, тоді як в ЄС – 0,44 га. Загалом площа сільськогосподарських земель – 42,7 млн га (70% території України), а ріллі –  32,5 млн га (78,4% усіх сільськогосподарських угідь). Частка чорноземів оцінюється у 15,6–17,4 млн га (8% світових запасів).

1.Розораність земель

Для господарського використання залучено понад 92% території України. Рівень розораності складає 54% (у розвинутих країнах Європи – не перевищує 35%).

Така ситуація призвела до порушення екологічно збалансованого співвідношення сільськогосподарських угідь, лісів та водойм, що негативно вплинуло на стійкість агроландшафтів і зумовило значне техногенне навантаження на екологічну сферу.

2. Деградовані, малопродуктивні та техногенно забруднені землі

В Україні понад 1,1 млн га підлягають консервації, 143,4 тис. га – порушених земель, які потребують рекультивації, та 315,6 тис. га малопродуктивних угідь.

Найбільш істотним фактором зниження продуктивності земель і зростання деградації агроландшафтів є водна ерозія. Від неї постраждали 13,3 млн га (32%), зокрема 10,6 млн га орних земель.

Інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площі  ярів – 140,4 тис. га, а їхня кількість перевищує 500 тис. га. Розмах земельної ерозії в окремих яружно-балкових системах перевищує середні показники у 10–20 разів.

Вітровій ерозії систематично піддаються понад 6 млн га земель, а пиловим бурям – до 20 млн га. Важливими факторами у боротьбі з вітровою ерозією залишаються роботи зі створення системи полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень. Подолати інші проблеми можна за законної передачі землі ефективному власнику та запровадження еколого-економічної моделі господарювання.

3. Відсутність догляду за земельною ділянкою

Станом на сьогодні майже 1,4 млн га розпайованих земельних ділянок не використовуються. Близько 1 млн осіб не обробляють і не здають земельні ділянки в оренду. Як наслідок, не використовуються земельні частки (паї) загальною площею 4,8 млн га (12% від загальної площі сільськогосподарських угідь). Відтак, єдиний спосіб задіяти землю – здати її в оренду. Середній розмір орендної плати на рік становить 1093 гривні за 1 гектар.

4. Неефективне використання державних земель

Наразі у державній власності перебуває 10,4 млн га сільськогосподарських угідь, з яких 3,2 млн га – у постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій, 2,5 млн га – у запасі (не надані у власність та користування), решта – в оренді. У зв’язку з цим, землі використовуються нераціонально та деколи незаконно (рейдерські захоплення).

5.Низька ціна на землю

Обмеженість земельних ресурсів – головний фактор, який впливає на ціну землі й капітальні витрати. Орендна плата за землі сільськогосподарського призначення у Німеччині, Нідерландах та Данії становить понад 200 євро за 1 гектар ріллі, у США – до 10% ринкової вартості, або $350–400 за 1 га; в Канаді на оплату оренди витрачається 40–45% вирощеного врожаю, у Франції – до 1/3.

Середній розмір орендної плати за земельні ділянки с/г призначення державної власності, набуті в оренду на конкурентних засадах у 2016 році, становив 9% нормативної грошової оцінки, а за перше півріччя 2017 року – 13%. В деяких випадках розмір орендної плати за результатами торгів становив 32% від нормативної грошової оцінки. За попередніми розрахунками, через занижений розмір орендної плати бюджети щороку втрачають понад 1 млрд грн.

6. Зниження родючості ґрунтів

За останні 20 років у середньому по Україні вміст гумусу зменшився на 0,22% в абсолютних величинах, що є значним відхиленням від норми, оскільки для його збільшення в ґрунті на 0,1% в природних умовах необхідно 25–30 років.

Причина цього явища – відсутність Закону України «Про охорону родючості ґрунтів», порушення сівозміни, відсутність контролю за недобросовісними орендарями. В кінцевому результаті це призводить до ґрунтоперевтоми.

7.Проблема реалізації державної земельної політики

Реалізація державної земельної політики передбачає провадження органами державної влади діяльності у сфері земельних відносин, спрямованої на раціональне використання та охорону землі, забезпечення продовольчої безпеки країни і створення екологічно безпечних умов для господарської діяльності та проживання громадян. Якість державної земельної політики визначається з урахуванням критеріїв (вимог) належного державного управління земельними ресурсами, які містяться в рекомендаціях Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО).

Сьогодні державну земельну політику можна вважати такою, що перебуває у стадії формування та не повною мірою відповідає європейським і світовим критеріям і вимогам щодо належного управління земельними ресурсами. В Україні немає затвердженої на законодавчому рівні загальної стратегії розвитку земельних ресурсів і земельних відносин.

Економічне становище (правила ринку землі)

Порівнявши законодавства різних країн, уряд прийшов до загальних висновків:

– обмеження володіння землею в 1 руки (Угорщина – 300 га (для фізичних і юридичних осіб); Румунія – 200 га (для фізичних і юридичних осіб); Данія – 30 га (для осіб, які мають фахову освіту та фермерський досвід);

– відсутність юридичних обмежень щодо володіння сільськогосподарськими землями (у більшості країн-членів Європейського Союзу). В країнах, які стали членами Європейського Союзу пізніше, як правило, вводяться обмеження щодо володіння сільськогосподарськими землями для іноземців;

– переважно в усіх країнах держава не регулює ціни на землю (Польща, Румунія, Естонія, Хорватія, Сербія);

– від 53 до 100% державних земель перебувають у приватній власності (Швейцарія – 100%, Нідерланди – 89%, Ірландія – близько 91%, Великобританія – 90%, Австрія – 53%, Сербія – 92%, Румунія – 94%);

– вартість на землю – висока й законодавчо обґрунтована (1 га землі у Румунії – $6 тис.; у Хорватії – $7 тис.; у Сербії – $13 тис.; в Австрії – $45 тис.; у Великобританії – $31 тис.; у Швейцарії – $70 тис.);

– податок на продаж землі – не менше 2% і не більше 6–8%. У деяких країнах для молодих фермерів його опускають до 0% (Ірландія);

– земля продається і купується на аукціонах.

 Мета Стратегії

Створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад і держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.

 Завдання стратегії:

– забезпечити функціонування ефективної та прозорої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності;

– дати змогу раціонально використовувати землю сільськогосподарського призначення з урахуванням інтересів громадян України та територіальних громад;

– актуалізувати дані Держгеокадастру;

– оптимізувати структуру, площі земель державної власності й систему землекористування;

– дозволити провести консервацію деградованих, забруднених та малопродуктивних земель та рекультивацію порушених земель;

– удосконалити механізм управління у сфері використання охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів;

– стати на заваді використання екологічно неефективних земель, економічно-неефективних ділянок, їхньому залуженню або залісненню;

– знизити рівень корупції та мінімізувати соціальну напругу у сфері земельних відносин;

– підвищити ефективність державної земельної політики, прискорити проведення земельної реформи;

– посприяти цивілізованому вирішенню проблем у сфері земельних відносин, підвищити рівень довіри ділових кіл до системи земельних відносин.