Як відродити в Україні клас куркулів – справжніх господарів землі?

Ведучи мову про один із головних локомотивів економіки України – аграрний сектор, ніхто детально не аналізував: хто ж рухає цей локомотив? Чомусь замовчується те, хто годує країну, забезпечує соціальний розвиток, і хто насправді отримує державні дотації, експортує сировинну продукцію за кордон і виснажує ґрунти. А сьогодні дуже важливо розібратися у цьому питанні, бо на вістрі – завершення земельної реформи та формування ринку сільськогосподарських земель. І ще йдеться про продовольчий баланс країни, про те, що їстимемо завтра: імпортовані банани чи українську картоплю?

Отож, говоритиму, насамперед, про особисті селянські господарства, на які наразі ніхто не звертає особливої уваги, та які є важливими гравцями на аграрному ринку.

Про перспективи мовою цифр

Особисті селянські господарства (ОСГ) із власними землями та паями посідають провідні позиції у наповненні внутрішнього продовольчого ринку. Саме наявність таких господарств зберігає можливість будувати агробізнес в Україні за європейським зразком, де основними фігурами у сільгоспвиробництві є не ті, хто дистанційно керує земельними банками в сотні тисяч гектарів, а сільські господарі, які живуть поблизу своєї землі та працюють на ній.

Ось що говорять цифри. В Україні станом на 2019 рік налічується близько 4 млн особистих селянських господарств, які обробляють 6,1 млн га земель, тобто 14,3 % від усіх с/г земель. Таким чином на одне ОСГ припадає 1,53 га. Нині на близько 3 млн га розпайованих земель господарюють самі селяни-землевласники, зберігаючи таким чином у своєму розпорядженні реальний потенціал і перспективу нарощування товарної продукції. Якщо врахувати можливість використання для малого агробізнесу хоча б частини з 10 млн га наявних державних сільськогосподарських земель, очевидна реальна перспектива для створення кількох мільйонів дрібних фермерських господарств і сімейних ферм.

Читати до теми: GoЗаАгроДотаціями-2019 Випуск №2

За спеціалізацією на даний час особисті господарства віддають перевагу у рослинництві вирощуванню картоплі, овочів, баштанних культур і зернових, а у тваринництві – виробництву молока та м’яса.  ОСГ зайняті у більш трудомістких та менш рентабельних сегментах. У цьому їхня цінність, бо ж забезпечують значну частку у виробництві окремих видів продукції. Наприклад, вирощування картоплі у ОСГ становить 97% від національного виробництва, 89% – овочів з відкритого ґрунту, 63% – овочів закритого ґрунту, 90% – продовольчих баштанних культур, 84% – плодово-ягідних культур, 80% – молока, 75% – м’яса ВРХ, 59% – м’яса свиней, 94% – м’яса овець, 83% – вовни. Ця категорія господарств є осердям села, бо поєднує власні економічні інтереси із соціальною відповідальністю перед громадою. 

До фермерства європейського рівня

За визначенням FAO, сімейне фермерське господарство – це спосіб організації аграрного, лісового, рибного та пасовищного виробництва, що здійснюється і керується сім'єю. Таке господарство містить усі види сімейної аграрної діяльності та діяльність з розвитку місцевості. Фермерські господарства є стабілізуючою ланкою господарювання, котра компенсує зниження обсягів аграрного виробництва на окремих підприємствах, забезпечує продовольчі потреби населення і формує грошові доходи селян (чи не є це прикладом вітчизняного одноосібника?).

Інфографіка до теми: Структура сільськогосподарських земель, які перебувають у власності та користуванні фермерів

Досвід сусідів показує що, переживши майже ті ж проблеми у сільському господарстві, що й Україна, Польща виростила свого одноосібника до потужного фермера-виробника. Тут сімейні фермерські господарства виробляють 65% сільгосппродукції, і більш ніж половина ВВП – з її продажу. Польські фермери є вагомими постачальниками до країн-членів ЄС фруктів, овочів, м'яса та консервації. Це зразок землекористувача та господаря землі, на який нам потрібно орієнтуватися.

 Нерівна конкуренція, або Як вберегтися від «акул»?

Хтось скаже: у нас умови не ті, що в Європі! Справді, становище вже створених у нас фермерських господарств далеко не райдужне. Є очевидний ухил держінституцій на підтримку агрохолдингів. Частина фермерських утворень, відчуваючи дефіцит обігових коштів, поглинені агрохолдингами або перетворилися на їхні «тіньові» філії.

Нині в робочому стані всього близько 46 тис. фермерських господарств, що для більш ніж 40-мільйонної країни критично мало. Тим паче, за кілька останніх років б’ють на сполох профільні асоціації: під ударами земельних рейдерів, які «працюють» в інтересах великих агрокомпаній, зникли понад 2 тис. фермерських господарств. Водночас усі спроби держави допомагати наявним фермерам не є ефективними та перетворюються на тіньові схеми витрачання бюджетних коштів.

Читати до теми: 38% аграріїв очікують від влади диференційованої системи оподаткування

Тому постає логічне питання: чому державна підтримка не спрямовується на розвиток особистих селянських господарств, котрі, фактично, є сімейними фермерськими господарствами? Сільське господарство (під балаканину про підтримку малого агробізнесу, але без використання наявних резервів для розвитку особистих селянських господарств) невдовзі може перетворитися на компанію агрохолдингів.

Наголошую, присадибні наділи особистих селянських господарств  у комбінації з самостійно оброблюваними пайовими гектарами – це (за масштабами землекористування) вже готові сімейні ферми. На них тримається внутрішній продовольчий ринок. Проте без інвестицій, організаційної і техніко-технологічної модернізації вони можуть стати легкою здобиччю латифундій. І це потягне за собою всі наслідки не лише для жителів села, а й всіх споживачів харчових продуктів.

До того ж реальні показники найпотужнішого сегмента малого агропідприємництва (ОСГ) розмиваються застосуванням у звітах єдиного поняття «господарства населення», бо в одній графі йдеться і про вільних землеробів, які обробляють 5, 10, а то й 20 га, і про мікрогосподарства, що базуються на присадибних, городніх або дачних ділянках та націлені переважно на самозабезпечення.

 Заручники землі та мораторію

Наразі власники земельних ділянок-паїв стали заручниками своєї недовласності. Значна частина сільських жителів тримають власне господарство, отримуючи натуроплату (зерно, цукор, тощо) як кормову базу для свійських тварин та птиці. Власники не мають права продати свою землю, самі пай вони не завжди обробляють, тому вимушені лише отримувати за нього орендну плату. Вони змушені працювати в умовах занепаду соціальної та виробничої інфраструктури. Наявний земельний мораторій значно ускладнює процес отримання кредитів, залучення інвестицій та розвиток «нішевих» культур.

Інфографіка до теми: Структура фермерських сільськогосподарських земель

Незавершеність земельної реформи та мораторій є стримуючими факторами розвитку ОСГ, їхньої трансформації у фермерські господарства європейського типу. Зараз багато хто не ризикує вкладати у розвиток тваринництва. Як наслідок – обсяги вирощування великої рогатої худоби в Україні постійно знижуються. Частка рослинництва вже складає 70% об’єму с/г виробництва. І ще: в агрохолдингу на обробітку 1000 га землі зайнято 7 чоловік, як правило, не місцевих, найнятих. А в тваринництві на 100 га зайнято близько 100 людей. От де ринок праці! І відродження галузі тваринництва можливе саме за рахунок ОСГ.

Чим загрожує викривлена державна політика?

Зараз, за завершення земельної реформи необхідно максимально враховувати інтереси ОСГ (вони володіють більшістю земельних паїв). Потрібні низькі кредитні ставки для придбання засобів виробництва, соціальний захист, максимальна державна підтримка. Треба формувати клас куркулів – ефективних землевласників і справжніх господарів.

Читати до теми: Озвучено «План Маршалла» для фермерів

Держава, довгий час, ігноруючи 4 млн одноосібників, робила стратегічну помилку. Люди у сільській місцевості кинуті напризволяще. Деякі, найсильніші та найбільш підприємливі, ще тримаються на плаву, але їх небагато. Інші – продають свої паї («сірий» ринок землі працює), віддають майно аграрним підприємствам або просто перекупникам, і перебираються у місто. Ми перетворюємося на країну-виробника винятково сировинної продукції, не створюємо додану вартість і втрачаємо внутрішній баланс у сільському господарстві. Підхід вкрай хибний, не державницький.

Вочевидь, влада довгий час не була зацікавлена у формуванні середнього класу, бо господарем, який знає собі ціну важко управляти. Чи не тому земельна реформа нібито проходить, але земля так і не має свого господаря, отого міцного куркуля.