Держкомзем «по-новому», або Чим земельна реформа Мартинюка відрізняється від попередників

15.06 відбулась зустріч Максима Мартинюка (голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру – колишній Держкомзем) із блогерами та лідерами думок.
Викладаю почуте і свої думки як сторонній спостерігач.

Плани та позиція держави щодо земельного ринку (йдеться про сільгоспземлі)

1. Ситуація зараз. 27 млн га у приватній власності. Нею володіє 6,7 млн громадян. Діє мораторій на розпорядження. Неможливо продати. Щоб змінився власник – тільки померти й передати у спадок. Кожних чотири роки продовжується мораторій. Переважно за наступною схемою: 3,5 років ніхто не переймається, за півроку до закінчення мораторію починається ґвалт, і мораторій знову продовжують, одразу все затихає і потім повторюється. Єдина різниця – останній раз мораторій ввели на рік. Зараз в основному агрохолдинги беруть в оренду землю на 49 років, з одноразовою виплатою (привіт популістам, які привчають людей до швидкої наживи й відсутності аналізу, думки про майбутнє тощо). З нашою демографічною ситуацією вже близько 30% земель без спадкоємців, або ці спадкоємці за кордоном на заробітках, і не заявляють права, а отже земля переходить до сільрад і далі вже агрохолдингам легко «порішати».

2. Запуск ринку. Щодо запуску ринку землі перестороги наступні: є невдалий досвід з ваучерами приватизації, є підозра, що власники неефективно для себе реалізують землю, а коли зрозуміють – буде пізно. Тому, якщо й запускати ринок, то з обмеженнями і в два етапи. Обмеження. Насамперед – на володіння іноземцями. Тільки громадяни України. Друге обмеження – тільки фізична особа, юридичним – зась. Третє обмеження – за площею – до 200 га на одну особу. В такому випадку сім’я може зібрати 800–1200 га, а це вже міцне фермерське господарство.

3. Запуск земельного ринку в два етапи. Етап перший – невеликими шматками виставлять на аукціон державні землі – від 0,5 до 1 млн га.

Після того, як встановлять ціни в кожному регіоні та розберуться зі всіма непередбаченими нюансами, настане черга другого етапу – громадяни зможуть продавати свою землю. Така затримка дозволить уникнути продажу землі за безцінь. Як показує практика країн, які запускали ринок, на початку ціна нижча. Має бути аварійний вихід для громадян. Наприклад, зараз, якщо агрохолдинг збирає власний земельний банк, а 2–3 людини не погоджуються, то на них чиниться тиск – перекопують дорогу, і т.д. Всі ми знаємо, як буває. У людини буде можливість відмовити агрофірмі, обробляти самому (і брати під землю кредит) або продати державі. Це механізм захисту. Буде агент, який діє в інтересах держави, йому не буде нічого належати, використають гроші Ощадбанку, земля стане власністю банку, потім спокійно продасться тій самій (можливо) агрофірмі, але за справедливою ціною. Агент живе з комісії. Такі обмеження – це запобіжники від рейдерства та несправедливої ціни.

4. Лібералізація. Із часом ринок буде поступово лібералізуватись. Обмеження зніматимуть. Але має сформуватися культура взаємовідносин. Щоб не сталось, що хтось (наприклад, наш східний сусід) купить великі площі землі, не буде їх обробляти, і ми перестанемо бути експортером зерна номер один.

5. Контроль. Немає контролю за обробкою землі. І це проблема. Зокрема нема контролю за незадіяними державними землями. Наводився приклад Київської області про незаконне, без усяких документів, використання 1500 га державної землі. Контроль планують передати місцевим органам самоврядування і встановити над органами нагляд. Зараз це мала б робити сільгоспінспекція, але їй не до того.

6. Ціна. Ціну обмежувати не збираються, бо заженуть ринок у тінь. А ніщо так не стимулює ринок, як інформація, що твій сусід, чи сусіднє село продали землю дорого, або об’єднались і створили надприбуткове фермерське господарство.

7. Альтернатива. Розглядається варіант зробити об’єктом продажу договір оренди. Але тоді неможливо обмежити юридичних осіб та іноземний капітал. Ворогів країна має достатньо, і загроза скуповування земель, щоб послабити наші позиції, – реальна.

Мої висновки та враження від зустрічі

1. Дуже тішить, що держава думає про людей (захисні механізми). Сподіваюсь, буде проведено широку інформаційно-просвітницьку кампанію для простих людей (а не так, як з ОСББ), і це дозволить попередити локальні катастрофи.
Наші люди дуже недовірливі (й це не дивно, бо держава часто їх кидає «головою об землю»), не дуже добре орієнтуються в юридичних питаннях, популістичні гасла та пропозиції користуються успіхом, і колишній Держкомзем це усвідомлює й враховує. Але люди розумні, і з часом розберуться. Хоча пояснювати та роз’яснювати доведеться довго й ретельно. Для прикладу – почитайте, як довго голова сільради вмовляла односельчан 

2. Держава усвідомлює цінність землі і вплив на економічну ситуацію в країні (обмеження іноземного капіталу та юридичних осіб).

3. Якщо станеться, як гадається, то ми отримаємо не 3–5–7 агрохолдингів/груп впливу, а 20–30–40, а в ідеалі – й 200–300.Це ж уявіть, скільки гетьманів там буде. Важче домовитись, практично неможливий «картельный сговор» і шантаж держави.

4. Максим Петрович – «чиновник здорової людини». Для порівняння – «чиновник курця» – керуючий справами Івано-Франківської облради так, масштаб різний, але обидва – держслужбовці. Не помітила за Максимом Петровичем пихатості, зарозумілості та некомпетентності, які, на жаль, частенько притаманні чиновникам. 

25 років в Україні малюють ілюзії земельної реформи. Збудовано не один повітряний замок. Сервантес нам би заздрив. Чи варто? В нього принаймні був Дон-Кіхот, який воював із вітряками. Чи з’явиться у нас земельний Дон-Кіхот? Чи зможе стати Дон-Кіхотом Мартинюк? Чи повітряні замки залишаться нескореними чекати на свого героя?