Борис Приходько: Збільшення квот від Китаю очікувати не варто...Це означає, що обсяг торгівлі у понад 5 млн тонн зробити з нашим партнером — корпорацією ССЕС, неможливо

Мінагрополітики зобов’язалось до кінця 2016 року продати як мінімум 3 великих державних підприємства, у тому числі і ДПЗКУ. Проте, як виявилось, «невісту без приданого» можуть і не взяти, поки компанія не заробить імідж чесного партнера з прозорими правилами гри. Зробити це досить важко, враховуючи дебіторські заборгованості корпорації. А ще й китайський контракт з Експортно-імпортним банком, який, м’яко кажучи, не відображає інтереси України. Чи можна змінити умови домовленостей з Китаєм? Як державі не «продешевити» з приватизацією ДПЗКУ, яка вважається стратегічним підприємством? Про це та багато іншого у ексклюзивному інтерв’ю розповів голова ДПЗКУ Борис Приходько.

AgroPolit.com: Нещодавно державні підприємства виступали зі звітами про діяльність за 2015 рік. Розкажіть, чого вдалося досягти ДПЗКУ на тлі інших ДП?

Борис Приходько: Обсяг експорту за минулий календарний рік склав більше 2,8 млн тонн зернових і олійних культур. Валютної виручки отримали понад $550 млн. За всіма експортними контрактами компанія виконала взяті на себе зобов'язання. Ми не увійшли в дефолт перед жодним із наших партнерів і поставили зерно належної якості за контрактною ціною в контрактний період. Наше завдання №1 — завоювати репутацію корпорації, яка виконує взяті на себе зобов'язання на зерновому ринку.

Щодо кількості контрагентів, які працювали з нами цього року. Їх стало значно більше — близько 30. Всі компанії, з якими ми працюємо, є великими торговельними домами, котрі займаються дистрибуцією зерна по всьому світу.

Наше завдання №1 — завоювати репутацію корпорації, яка виконує взяті на себе зобов'язання на зерновому ринку.

Ми припинили працювати з офшорними компаніями. Це означає, що фінансові ризики корпорації стали набагато нижчими. При експорті ми відчуваємо себе набагато спокійніше, тому що всі наші контрагенти — це, як правило, великі транснаціональні компанії.

AgroPolit.com: Що можете сказати про законодавчі зміни у зернотрейдерному ринку?

Борис Приходько: Цей ринок став менш схильний до адміністративного регулювання. Галузь уже не обтяжена оформленням непотрібних сертифікатів під час переміщення зерна на експорт.

AgroPolit.com: Тобто, за фактом стало легше працювати?

Борис Приходько: Ви маєте рацію. Наприклад, сьогодні немає потреби звертатися до Державної хлібної інспекції (ДХІ) для оформлення сертифіката якості при відвантаженні зерна (і хлібної інспекції немає, і сертифікацію скасували). З іншого боку, відсутність такого органу не дає можливості провести арбітраж якості товару, якщо спір виник на території України. Наприклад, у ситуації, коли покупець і продавець — українські резиденти, й виникають питання щодо якості товару. У цій ситуації, компетенція сюрвеєрів для наших суддів, на жаль, не приймається. І, як правило, українські суди вимагають рішення державного органу. У нашому випадку це була ДХІ.

AgroPolit.com: Чого компанії не вдалося досягти з запланованого?

Борис Приходько: Попри те, що елеватори компанії прийняли понад 2 млн тонн зернових, дохід від реалізації послуг наших елеваторів у порівнянні з попереднім роком суттєво знизився. Це відбулося з двох причин.

Перша — це те, що цього маркетингового року була суха осінь, а отже, зерно не потребувало доопрацювання і надходило на елеватори з меншою вологою. Тому менше надавали послуги з сушіння. Така ситуація в усій галузі.   

Цей ринок став менш схильний до адміністративного регулювання. Галузь уже не обтяжена оформленням непотрібних сертифікатів під час переміщення зерна на експорт.

Друга причина — це те, що більшу частку зерна для трейдингу ми закупили на наших елеваторах: у структурі закупівель близько 60% зерна було придбано на елеваторах корпорації, тобто самі собі надавали послуги зберігання й навантаження зерна. В управлінських звітах дані про доходи за напрямком елеваторної діяльності відображені, а в бухгалтерських — немає. З точки зору політики компанії, ми розуміємо, що закуповувати зерно на наших елеваторах вигідніше. Як мінімум — не інвестуємо в наших конкурентів, оплачуючи їм послуги зі зберігання та навантаження зерна. З точки зору операційного бізнесу, купувати зерно на власних елеваторах цікавіше, оскільки ми управляємо логістикою і кількісно-якісними ризиками під час зберігання зерна. Проте ми не обмежуємо наших клієнтів у продажу зерна іншим компаніям. Ми розуміємо — що більше торговельних компаній присутні на нашому елеваторі, то вища ліквідність попиту на зерно, а отже й більша ймовірність, що клієнт віддасть перевагу нашим елеваторам, а не конкурентам.

Зараз ми формуємо нову оргструктуру елеваторного напрямку, щоб розвинути синергетичний ефект від того, що з одного боку ДПЗКУ — торгова компанія, і купує багато зерна на українському ринку, з іншого боку — має власну мережу лінійних елеваторів. Ми вважаємо, що постійна закупівля зерна на наших елеваторах — це ще одна якісна послуга, яку ми завжди пропонуємо сільгоспвиробнику. Насправді, це не завжди просто, оскільки вимагає побудови грамотної торгової стратегії, зокрема і з елементами хеджування.

Сьогодні немає потреби звертатися до Державної хлібної інспекції (ДХІ) для оформлення сертифіката якості при відвантаженні зерна (і хлібної інспекції немає, і сертифікацію скасували). З іншого боку, відсутність такого органу не дає можливості провести арбітраж якості товару, якщо спір виник на території України.

AgroPolit.com: Ви заявляли про те, що китайський контракт було складено недостатньо компетентно. У чому прорахувалися?

Борис Приходько: Є Кредитний договір, а є Генеральна угода у сфері сільського господарства. Якщо говорити про Кредитний договір, то він досить грамотно складений із китайської сторони, і дуже добре захищає права кредитора. Генеральна угода — це не класичний договір купівлі-продажу зерна. Це швидше договір про наміри сторін торгувати зерном.

AgroPolit.com: Чому так сталося?

Борис Приходько: Мені важко коментувати це питання. Макроекономічні показники були розбалансовані. Найімовірніше, що в той період була велика потреба у фінансових ресурсах. Тому не звертали особливу увагу на те, наскільки захищені права позичальника в Кредитному договорі.  

Якщо говорити про Торгову угоду, то це швидше договір про наміри. Будь-який контракт повинен мати низку істотних умов — ціна, обсяг, терміни поставки, якість зерна. І якщо ці умови не прописані в контракті, то це, швидше за все, не контракт, а договір про наміри сторін в майбутньому укласти якісь контракти. Генеральна угода, на наш погляд, такою і є. Наприклад, в угоді позначений обсяг торгівлі в розмірі 5—6 млн. тонн щорічно. З іншого боку, в Китаї зараз великий профіцит зернових (на думку деяких китайських аналітиків, перехідні залишки кукурудзи становлять близько 130% до споживання). Це приблизно 2 врожаї кукурудзи на складах. Тому китайський уряд виділив квоту на пільговий імпорт кукурудзи в розмірі близько 2,8 млн тонн.   

Будь-який контракт повинен мати низку істотних умов — ціна, обсяг, терміни поставки, якість зерна. І якщо ці умови не прописані в контракті, то це, швидше за все, не контракт, а договір про наміри сторін в майбутньому укласти якісь контракти. Генеральна угода, на наш погляд, такою і є.

Учасники ринку вважають, що очікувати збільшення квот не варто. Це означає, що досягти обсягу торгівлі в розмірі понад 5 млн тонн з нашим партнером — корпорацією ССЕС, поставляючи зерно в Китай, неможливо. Тому що розміри виділених квот не відповідають обсягам поставок, зазначених у Генеральній угоді. Тобто, щоб вибрати прописаний обсяг, наші партнери повинні активно займатися дистрибуцією українського зерна по всьому світу. Я не зовсім упевнений в тому, що вони готові це робити, беручи на себе торгові ризики. Проте ми готові запропонувати нашим партнерам таку кількість зерна.

AgroPolit.com: Але ви ж хотіли підкоригувати цей договір?

Борис Приходько: Так, зараз ми ведемо переговори про те, щоб конкретизувати деякі моменти в угоді та зробити їх більш зрозумілими.

AgroPolit.com: В якому плані зрозумілими?

Борис Приходько: Наприклад, ми хочемо чіткіше прописати поняття «унікальності» нашого партнерства. Те, що ми обмінюємося планами поставки, робимо першу пропозицію на поставку зерна компанії ССЕС, обмінюємося один з одним об'єктивною інформацією щодо ринку, і є, на нашу думку, «унікальністю» нашого партнерства. У Генеральній угоді, на жаль, немає чіткого визначення. У зв'язку з цим виникають різні точки зору під час здійснення торгівлі між ДПЗКУ і ССЕС, а також третіми компаніями.

Ми ведемо переговори про величину так званої преференційної маржі, тобто премії, яку ДПЗКУ закладає в ціну товару, поставляючи його на адресу ССЕС. Хочемо змінити її з абсолютної величини у $5 за тонну на відносну величину в розмірі трохи вище 1% від вартості зерна. І зараз ми в активній стадії переговорів з цього питання. ДПЗКУ готова платити нашим партнерам розумну величину преференційної маржі за те, що вони забезпечують дистрибуцію українського зерна, як у Китаї, так і в усьому світі. На мій погляд, переговорний процес проходить досить плідно.

AgroPolit.com: Якщо говорити про Генеральну угоду, чи можна прийняти якісь законопроекти для того, щоб торгувати було вигідніше?

Борис Приходько: Складне питання. Я не впевнений, що держава нам дасть якісь преференції на ринку. Хоча в питаннях відшкодування ПДВ, обов'язкового продажу 75% валютної виручки, купівлі валюти за наявності валютного депозиту тощо, вони б не завадили. Навпаки, до ДПЗКУ зараз прикуто чимало уваги, починаючи від фінінспекції і податкової служби та закінчуючи правоохоронними органами. До слова кажучи, це забирає багато робочого часу. Тому чекати якоїсь допомоги чи будь-яких преференцій від держави особливо не варто. У нас же вільний ринок, у всякому разі, в торгівлі зерном він досить демократичний, ліберальний, і конкуренція дуже сувора. В Україні присутні близько 20 великих торгових домів, які конкурують один з одним за аграрну сировину і тому дозволяють фермерам отримувати справедливі ринкові ціни на зерно.

Звичайно, можна помріяти про якісь преференції, які дадуть ДПЗКУ можливість купувати зерно дешево і продавати дорого. Наприклад, було б чудово, якби тільки ДПЗКУ мала ліцензію на поставки зерна в Китай (сміється). Але, на жаль, сьогодні крім нас вже близько півсотні компаній мають можливість постачати ячмінь і кукурудзу на китайський ринок.

До ДПЗКУ зараз прикуто чимало уваги, починаючи від фінінспекції і податкової служби та закінчуючи правоохоронними органами. До слова кажучи, це забирає багато робочого часу. Тому чекати якоїсь допомоги чи будь-яких преференцій від держави особливо не варто.

AgroPolit.com: До кінця року ДПЗКУ повинні віддати на приватизацію. Ваша думка, кому потрібно продати компанію: буде це іноземна компанія чи українська?

Борис Приходько: Я вважаю, було б доцільно, щоб це був системний інвестор із зерноторгівельної галузі, який мав би всюди мережу філій, створював би конкуренцію в Україні та допомагав дистрибутувати надлишки українського зерна по всьому світу.

AgroPolit.com: Кажуть, що ви підтримуєте бажання китайців купити ДПЗКУ. Чому дотримуєтесь такої думки?

Борис Приходько: З точки зору глобальної перспективи Китай — це величезний ринок збуту аграрної сировини. Кількість платоспроможного населення в Китаї збільшується, змінюється раціон харчування, люди більше споживають м'ясні та молочні продукти, і таким чином потреба в фуражній групі зернових збільшується. Мати прямий доступ через китайську компанію на цей ринок — це додаткова конкуренція за українське зерно, а отже й вищі ціни на нього.

Думаю, ринок швидко відреагує в разі, якщо почнуться конкретні дії з продажу ДПЗКУ.

Я за те, щоб ДПЗКУ якомога швидше була приватизована. Державі, яка має надлишки зерна, не потрібна така компанія. ДПЗКУ не несе соціальних функцій. Адже ми не захищаємо інтереси фермерів. ДПЗКУ купує їхнє зерно в умовах серйозної конкуренції, підвищуючи ціни, якщо це зерно необхідне для виконання зобов'язань за контрактами. Ми також не робимо товарні та фінансові інтервенції, як це робить Аграрний фонд. ДПЗКУ — торговельна компанія, а будь-якій такій компанії притаманні торгові та цінові ризики. У ситуації, коли ціни на зерно дуже волатильні, це стає небезпечно. У ДПЗКУ дуже багато проблем через те, що вона державна. Наприклад, ми не маємо можливості відкрити аффільованого нерезидента, щоб купувати зерно за валюту з базисами поставки СРТ. У цій ситуації ми програємо нашим конкурентам.

AgroPolit.com: Продати так продати, але які повинні бути умови угоди, щоб держава не продала корпорацію за гроші?

Борис Приходько: Важливо, щоб з'явився інтерес до ДПЗКУ з боку великих гравців. Я думаю, що, наприклад, для китайської державної компанії, яка відповідає за продовольчу безпеку північно-західної частини Китаю, це гарна ідея — мати у власності 50 елеваторів в Україні й транспортувати куплене українське зерно в разі потреби на північний захід Китаю, використовуючи водночас логістичні можливості проекту «Шовковий шлях». У разі, якщо в Китаї немає потреби в імпортному зерні, куплене в Україні за світовими цінами зерно можна продати на інших ринках збуту. До того ж, з одного боку китайська компанія не несе додаткових витрат за тривале зберігання зерна, а з іншого боку, не купує зерно на внутрішньому ринку Китаю за ціною на $100 дорожче, ніж на світовому ринку.

AgroPolit.com: Якою повинна бути стартова вартість ДПЗКУ?

Борис Приходько: Я не експерт з оцінки вартості корпорації. Є ціла армія інвестиційних компаній і банків, які займаються продажами компаній. Думаю, ринок швидко відреагує в разі, якщо почнуться конкретні дії з продажу ДПЗКУ. Це цілий процес — зацікавити потенційного інвестора, аби він повірив у світле майбутнє галузі в цілому та компанії зокрема.

AgroPolit.com: Як вважаєте, чи не зашкодить українському ринку й економіці те, що китайці все ж куплять таку велику компанію, як ДПЗКУ?

Борис Приходько: Україна потребує інвестицій, а не кредитів. Важливо, щоб запрацювали гроші інвесторів, і інвестори взяли на себе комерційні ризики. Одна справа — позичити гроші в кредит (кредит необхідно обслуговувати, а це додаткові витрати) й інша справа, коли інвестор прийшов зі своїми коштами і, наприклад, в кооперації з ДПЗКУ побудував новий портовий термінал, взявши на себе частину комерційних ризиків. Інвестор точно не зашкодить українському ринку та економіці.

AgroPolit.com: Що буде з китайським контрактом у разі покупки ДПЗКУ?

Борис Приходько: Коли купується компанія, купуються також і зобов'язання, які є в цій компанії.

AgroPolit.com: Тобто державний борг можливо списати?

Борис Приходько: Немає державного боргу. Є гарантії держави щодо виплати кредитної лінії, взятої ДПЗКУ в Експортно-імпортного банку Китаю. Потенційно новий власник компанії повинен нести зобов'язання, наявні у ДПЗКУ на момент придбання.

Одна справа — позичити гроші в кредит (кредит необхідно обслуговувати, а це додаткові витрати) й інша справа, коли інвестор прийшов зі своїми засобами і, наприклад, в кооперації з ДПЗКУ побудував новий портовий термінал, взявши на себе частину комерційних ризиків.

AgroPolit.com: Ви говорили, що після 2014 року в ДПЗКУ недорахувалися досить великої суми. Чи вдалося щось з'ясувати, хто поніс відповідальність?

Борис Приходько: Так, маєте рацію. Сумарна дебіторська заборгованість за зовнішньоекономічними контрактами за період торгівлі з 2013-го по 2014 рік становить $132 млн. Близько 700 млн гривень склала проблемна дебіторська заборгованість за внутрішніми комерційними операціями за цей період. На даний момент, більше 90 млн гривень було повернуто, завдяки зусиллям нашого юридичного департаменту та підрозділу безпеки. Правоохоронними органами порушено понад 100 кримінальних справ за фактами розкрадання майна ДПЗКУ. Правоохоронні органи працюють, і, наскільки мені відомо, кілька людей за розкрадання зерна вже отримали покарання у вигляді позбавлення волі.

AgroPolit.com: Як крали?

Борис Приходько: Можна по-різному трактувати комерційну діяльність попереднього керівництва компанії. На мій погляд, не можна відвантажувати товар на адресу офшорної компанії, якщо вона не розрахувалася за раніше поставлений товар. Це вже не комерційні ризики, а неадекватність в ухваленні рішення або банальне злодійство. У випадку з ДПЗКУ, в 2013—2014 роках просто відвантажувалися кораблі з зерном на адресу офшорних компаній, і валютна виручка за проданий товар не заходила. Я думаю, правоохоронні органи й суди поставлять крапку в цих питаннях.

У випадку з ДПЗКУ, в 2013—2014 роках просто відвантажувалися кораблі з зерном на адресу офшорних компаній, і валютна виручка за проданий товар не заходила. 

AgroPolit.com: Як вирішили проблему таких «кадрів»?

Борис Приходько: Ми заборонили торгувати з офшорними компаніями в принципі. Щодо підбору топ-менеджерів компанії, я впевнений, що потрібно більше звертати увагу не на рівень компетенції, а на моральні цінності претендентів.

Насправді, важливо підібрати команду людей з однаковими цінностями. А вже потім підтягувати їхню компетенцію до рівня ринку. Приблизно так зараз у ДПЗКУ і відбувається. Ми до минулого року не мали можливості виплачувати ключовим співробітникам гідну фінансову компенсацію за їхню роботу. Сьогодні ми змінили цю ситуацію і можемо залучати з ринку компетентних, чесних фахівців, які націлені на максимально якісне та відповідальне виконання своїх функцій.

AgroPolit.com: Дякуємо за цікаву бесіду.

Наталія Ключнікова, AgroPolit.com: