Fata morgana — особливості земельної реформи «по-українськи»

У березні міністр аграрної політики і продовольства Тарас Кутовий обіцяє показати  проект земельної реформи. «Ми створили робочу групу, залучили Світовий банк і профільні асоціації. У рамках платформи національного обговорення хочемо обговорити це питання, зрозуміти настрій в областях. Також хочемо обговорювати це на регіональному рівні, а не тільки, щоб делегати з'їхалися. Думаю, у нас часу до літа — це законом визначено. У лютому-березні треба буде уже виходити із законопроектом», — зазначив він нещодавно. Якою буде земельна мапа? Наразі є лише «ескізи» великого документа в Мінагро. Втім, суспільний резонанс довкола цього питання лише сильнішає. Наприкінці 2016 року у парламенті відбулися земельні слухання. Вони  показали — український варіант Fata morgana буде непросто знайти, адже думок щодо  майбутнього землі — чимало. 

Загалом дискусія була «гарячою» і чесною. А тих, хто намагався прикритися політичним прапором чи виголосити піар-промову, відразу «вичисляли». Врешті, учасники слухання дійшли до висновку: відкриття ринку землі потрібно відкласти, але не забути про нього. Треба створити законодавчу базу, доопрацювати чи скасувати чинні закони та найголовніше — запитати у людей, яким вони бачать ринок землі в Україні. AgroPolit.com пропонує найцікавіше.

КОМЕНТАРІ:

Максим Мартинюк, перший заступник міністра аграрної політики і продовольства України, екс-голова Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру):

АПК генерує 12% ВВП. Україна стабільно входить до ТОП-10 світових зернових експортерів. Ми маємо й інші успіхи, але найпростіші розрахунки говорять про те, що, завдяки мораторію на землю, ми недоотримуємо щорічно 3,3 млрд доларів, або 43 млрд доларів із 2014 року того ВВП сільського господарства, який могли б мати. Мораторій призвів до інших викривлень у сільському господарстві. Це стосується рослин із найпростішим циклом вирощування: зернові, соняшник, кормові культури. Вони зайняли загалом 92% посівних площ у 2015 році. Натомість площі, відведені під багаторічні насадження, дуже зменшилися.

Однак суть проблеми криється навіть не в цьому, а в стані нинішнього села. Рівень безробіття там, за даними офіційної статистики, перевищує міський лише на 4%. Але ні для кого не секрет, що, за фактом, рівень сільського безробіття може сягати і 100%. Державна статистика враховує такий вид зайнятості, як самозайнятість, а там це, в кращому випадку, — утримання корів і подальше здавання молока. За рахунок чого й живуть люди, хоча майже всі вони мають землю. Також варто сказати і про демографічну ситуацію — населення у селі за останні 16 років скоротилося майже на 3 млн жителів. Це на 60% більше, ніж темпи скорочення жителів міст.

Кошти, які селянин може отримати від землі, — орендна плата, яка необґрунтовано мізерна. Середня орендна ставка становить 850 грн із  1 га. У деяких регіонах — це 2,5—3 тис грн, але це все одно не так багато, як могло би бути.

Зміни ринкових відносин повинні розвиватися крізь призму розуміння і бачення майбутнього села. Там повинен з’явитися середній клас: підприємці, бізнесмени, сімейні фермери, які мають забезпечити сталий розвиток сільської місцевості. Ми розуміємо, що після відкриття ринку землі потрібно обмежити до неї доступ великого капіталу. Протягом 5—10 років її мають продавати й купувати саме селяни. Звісно, вирішуючи це питання, потрібно керуватися думкою тих людей, які живуть у селі, але жодна соціологія не повинна стати предметом політичних маніпуляцій, як це часто буває.

Потрібно обмежити граничну кількість землі в одних руках. У Румунії така площа обмежується 200 га, у Литві — 300 га, в Польщі — 300 га, у Данії — 150 га + фахова підготовка, у Німеччині — 450 га + проживання в тій місцевості, де людина обробляє землю.

Держава має бути покупцем останньої дії. У разі, коли селян змушуватимуть продати землю за безцінь, вони зможуть швидко та за ринковою ціною продати її державі.

Ризик відкриття ринку землі — велика концентрація в одних руках, обезземелення селян, погіршення соціальних та демографічних показників. Однак немає такого ризику, який не можна було б нівелювати. Нам просто потрібна професійна та позбавлена емоцій дискусія щодо запровадження ринку.

Нещодавно було зареєстровано законопроект «Про обіг сільськогосподарських земель». Це вже шоста спроба провести подібний документ. Питання про те, чи 7 мільйонів власників землі можуть розпоряджатися землею, нагадує питання скасування кріпацтва.

Ярослав Гадзало, президент Національної академії аграрних наук України:

Нині до української землі не мають доступу малі та дрібні фермери. Розвивається монополізм, спотворюється наявна система оподаткування, спостерігається деградація ґрунтів, розвивається соціальне зубожіння. Це все збіднює економіку нашої держави. Стримування земельної реформи призупинило розвиток сільського господарства та не дозволило розвинути приватну ініціативу селян. Урегулювання цього питання, за оцінкою вчених, врегулює не тільки купівлю-продаж, а й дасть можливість створити систему кредитування для середнього та дрібного виробника. Неодмінно потрібно подбати й про охорону земель та правильне їх використання. Земля — це не тільки виробничий ресурс. Саме тому нещодавно було презентовано доповідь щодо завершення земельної реформи, щоб урахувати це під час формування державної політики. Науковою спільнотою опрацьовано дорожню карту системного використання обігу земель сільськогосподарського призначення та запропоновано алгоритм його поетапного впровадження.

Перший етап:

— ринок землі має бути підпорядкований заможним селянам;

— у законодавстві треба прописати умови для того, щоб селянин думав про придбання та оренду землі, а не про її продаж;

— протягом 3—5 років землю можуть купувати лише фізичні особи;

— обмежити кількість землі у власності однієї особи (100—200 га).

Другий етап:

— лібералізація ринку землі з визначенням землі, яка може концентруватися у руках юридичної особи;

— держава не повинна усуватися від управління земельними ресурсами. Виконання 14 ст. Конституції, яка передбачає, що земля перебуває під особливою охороною держави. Площа деградованих і малородючих земель в Україні — біля 10 млн га, щорічні втрати від цього — 1,5 млрд євро;

— доцільно було б виділяти кошти на збереження ґрунтів та покращення їхнього стану;

— всі законодавчі ініціативи щодо землі повинні стати складовими одного закону — Земельного кодексу України;

— відкриття обігу земель можливе лише після врегулювання всіх законодавчих питань;

— варто удосконалити державне управління земельними ресурсами. Вся відповідальність має бути передана в Держгеокадастр;

— усунення громад від вирішення земельного питання — велика стратегічна помилка;

— важливим кроком є проведення інвентаризації та розмежування державної, приватної та комунальної власності.

Григорій Заболотний, народний депутат України, заступник голови комітету Верховної Ради аграрної політики та земельних відносин:

Не потрібно піаритися на цьому питання, проголошуючи політичні гасла.

Чи потрібен Україні цивілізований, законодавчо врегулюваний ринок землі? Однозначно, так. Чи створені умови для запровадження ринку землі? Однозначно, ні. Повільно формується державний кадастр та реєстр землі, не проведено інвентаризацію земель тощо. Тому наше головне завдання сьогодні — створити рівні умови для всіх учасників земельних відносин. Адже між дрібним фермером, селянином і власником великого холдингу є відчутна різниця. Існує тіньовий ринок, землі скуповуються за тіньовими схемами. А в останні роки «процвітає» ще й рейдерство. Держава повинна регулювати кількість проданої землі. Вона повинна викупити землі й не перепродувати їх, а здавати в оренду, тобто, контролювати, як використовується земля, і мати за неї орендну плату.

Геннадій Новіков, голова «Аграрного союзу України»:

Мета реформи — надати землю селянину. Тому, якщо ми говоримо про купівлю-продаж землі, обіг земель, то варто поговорити і про створення умов для тих, хто живе й працює у селі: можливість надання кредиту, чесне та швидке оформлення землі. Реформа повинна забезпечувати розвиток сільської території та держави. Але без конкретної моделі земельних відносин ми не можемо рухатися вперед.

Перш ніж вводити ринок землі, потрібно вдосконалити систему оренди. Для цього потрібно працювати не один рік. Має бути межа для здачі земель в оренду. Наразі немає чистої і безпечної системи таких відносин. У ній багато шпарин, у які лізуть рейдери. Є багато запобіжників, про які варто подбати. Але, на мій погляд, один із найважливіших — на землі має працювати той, хто на ній живе.

Олег Кулініч, голова підкомітету з питань земельних відносин Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин:

Питання обігу земель дуже заполітизоване. Продовження мораторію ще на рік було правильним рішенням, оскільки так виграємо час. Варто розпочати з того, що в країні існує тіньовий ринок землі. Оренда, до прикладу, підписується на 49 років, що є невигідним для власників. Постійне відкладання земельного питання породжує низку проблем: розвивається тіньовий ринок, виникають факти рейдерства. В результаті, це розбалансовує орендні відносини. Що робити?

Перше — дати відповідь на запитання, чи буде підтримка малих та середніх підприємств. Адже вони забезпечують зайнятість населення. Якщо дотація у розмірі 5 млрд грн дійде до них, тоді можна буде говорити про позитивні зрушення. Друге — вирішити проблему консолідації землі. Третє — концентрація землі в одних руках (скільки, як, на яких умовах). Четверте — хто буде покупцем землі: юридичні або фізичні особи, чи ті й ті? І лише тоді думати про відкриття ринку землі.

Олег Березюк, голова фракції «Самопоміч»:   

Ринок землі, без сумніву, потрібен, але він сьогодні не може існувати в Україні. 50% населення хоче відкриття ринку, 50% — ні. За таких умов ми не можемо впроваджувати ринок, бо він апріорі провалиться. Чому питання уже стільки років не може вирішитися? У той період, коли впроваджується мораторій, ніхто не працює над тим, щоб людям пояснити суть цього явища і розповісти, як усе відбуватиметься. Сьогодні владу над землею мають отримати одноосібники — дрібні, середні фермери та так звані «чепешники», які конкуруватимуть із агрохолдингами. Зрівняти у правилах роботи їх за день не можливо. Щоб це сталося, держава мусить діяти дуже активно й ефективно: виділяти фінансування та надавати  підтримку. Хоча наші фермери вже й не хочуть тієї державної підтримки, бо звикли до корупційних схем, через які ті гроші до них доходять, а чи й доходять узагалі. Чому так стається? Відповідь проста: держава самоусунулася, а інтереси «села» представляють у парламенті виключно агрохолдинги. Ніхто, крім професійних селянських спільнот, не стане лобістами в земельному питанні, і це просто потрібно нарешті зрозуміти й прийняти.

Олексій Цекалов, фермер, член Асоціації фермерів та приватних власників України:

Я постійно чую, що державна земля неефективна, державні підприємства неефективні. А може це просто менеджмент неефективний? Щодо ринку земель. Він потрібен, але чи є у нас правове поле, яке захистить права власників земельних наділів? Якщо у нас досі існує тіньовий ринок, то в цьому очевидно хтось зацікавлений. У випадку, коли ми зараз втратимо землю, то втратимо все. Нові фабрики та заводи можна побудувати, відповідно до нових технологій, але якщо їх не буде де «поставити», то вся ця затія не варта виїденого яйця.

Микола Люшняк, член комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин:

Жодна країна у світі не роздала стільки землі безкоштовно, як Україна. Ми маємо це цінувати, адже вже мої діти та внуки, напевно, не скористаються своїм конституційним правом отримати земельний наділ. Якщо суспільство вирішить не відкривати ринок землі, наприклад, до 2050 року, ми приймемо це рішення. Але не можна з року в рік, змінюючи політичний прапор, відкладати це питання.

Ми повинні дати собі час для роздумів, як це свого часу зробили німці. Вони вирішували земельне питання 40 років. Треба відкинути політику, відкласти проблему, але не забути про неї, а знайти шляхи її вирішення.

Юлія Тимошенко, лідерка  Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина»:

Земельне питання — це питання життя України. У нас уже почалася друга масштабна війна. Одна — на сході, а інша — за землю. У мене зараз є купа паперів, які підтверджують, що відбувається купівля землі — масова, в «тіні». Чому у нас неврегульовані земельні відносини? Та тому, що багато кому це вигідно, землю сотнями гектарів скуповують за безцінь. У нашому аграрному комітеті представлена мафія, а люди, які до неї входять, мають сотні тисяч гектарів землі. У Президента є «пристойна» кількість землі у власності, у представників уряду, яких сьогодні тут чомусь немає, також вона є. Думаєте, вони формують політику для вас? Ні, вони формують її для себе. Не треба сьогодні вигадувати велосипед, треба говорити цифрами і фактами! Необхідно будувати чітку стратегію, давши відповідь на запитання: який уклад аграрного сектору ми хочемо бачити? Великих монополістів, у яких по півмільйона землі, чи сімейні фермерські господарства? Багато хто говорить про земельні аукціони, де фермери зможуть придбати землю. А де у них для цього візьмуться кошти? А якщо вони їх і матимуть, то хто їм дасть чесно виграти аукціон?

У нас 43 тис. фермерських господарств, у сусідній Польщі — 2,5 мільйона. Візьміть Грецію — там у принципі всю землю віддано під фермерські господарства. Тому доки ми не створимо всі умови для фермерів, не побудуємо 2,5 млн фермерських господарств, не створимо систему кредитування, про продаж землі навіть не можна говорити. Адже продавати землю — це все одно, що продавати рідну матір.

Володимир Рубанський, голова СФГ «Рубін»:

Ми багато років вирішуємо питання землі. Та досі ані в законодавстві, ані в підзаконних актах не визначено, що ж таке обіг сільськогосподарських земель. У нас землю продовжують скуповувати, і роблять це ті, хто бачить у ній засіб збагачення.  

Я виступаю проти проекту Закону №4010а від 15.07.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)». Згідно з ним, землю можна придбати на аукціонах. Покупець (фізична чи юридична особа) — той, хто запропонував найвищу ціну. Ви уявляєте різницю між потужними агрохолдингами і дрібними фермерами? Цей проект негайно треба зняти з розгляду!

Створюючи українську модель землі, варто подбати про вільний доступ до неї тих, хто живе у селі, й забезпечити їхні права: вихід на ринки, фінансування тощо.

Олег Ляшко, голова депутатської фракції «Радикальна партія», член Комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики:

Позиція нашої партії однозначна — землю продавати не можна! У нас немає ринку землі, але наші аграрії встановлюють рекорди зі збору урожаю. Тому треба займатися не торгівлею, а господарюванням: створювати робочі місця, збільшувати поголів’я худоби. Із 10 тисяч у нас їх залишилося лише 2 тисячі. Це результат «вдалого» господарювання. Оті представники влади, не знаю, хто вони: архітектори чи космонавти, які пропонують продати землю, напевно, не розуміють, що реальної вартості чорнозему ми не знаємо. Якщо ринок землі відкриється, люди за копійки віддадуть землю власникам великих гаманців. Звісно, їх не цікавить тваринництво чи свинарство, їм би скоріше посадити сою чи рапс, зібрати кошти й поїхати. Такій політиці потрібно покласти край. І в жодному разі не допустити відкриття ринку землі, принаймні, зараз.

Вадим Івченко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин:

Говорячи про ринок землі, потрібно дати відповідь на запитання: а хто цю землю зможе придбати? Ті, хто волає за його відкриття, переконують, що власники паїв повинні користуватися своїм правом на купівлю-продаж землі. Так, я згоден із цією тезою, але продавати вони її мають не великим агрохолдингам чи олігархам, а державі. І лише держава здаватиме її потім у оренду, захищаючи при цьому фермерів. Якщо люди в селі продадуть землю, що їх там буде тримати? Відбудеться тотальна урбанізація, і це — в аграрній країні.

Ключове питання, яке хочу поставити собі та іншим: що ми зробили в законодавчому полі для того, щоб вирішити питання спадщини, паїв, фермерських господарств, чи проведена інвентаризація, чи сформована політика охорони ґрунтів, чи створені правила гри орендних відносин, де власник дійсно почуватиме себе власником? Ні. Ми лише маємо вирішити ці проблеми. І, як і в сусідніх країнах, ставити перед власниками земельних наділів суворі професійні вимоги, а землю продавати дуже обережно, а не скільки кому заманеться. У Німеччині, наприклад, у післявоєнний період було продано всього лише 2 мільйони гектарів землі, це за 70 років. Насправді я бачу лише одну причину для того, щоб негайно відкрити ринок землі, — дати можливість казково збагатитися декільком родинам за рахунок звичайних людей. Уже пора зрозуміти, що не можуть тисячі гектарів землі належати одній особі, великих латифундистів треба обмежувати.

Іван Томич, президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України:

Питання землі — це питання долі українського народу. Щоб його вирішити, дискусію потрібно вести на національному рівні. За 26 років аграрного питання лобіювалися інтереси олігархів, але аж ніяк не інтереси українського народу. У нас немає законодавчої бази, а ринок «тіні» у нашій країні — найбільший на континенті. Ми маємо найвищі показники у сфері корупції земельного питання, ми — лідери в рейдерстві. Землю «захоплюють», а влада грає у мовчанку. Маючи найкращі потенційні можливості у сфері земельних відносин, ми чомусь займаємо «лідерські» позиції у таких принизливих рейтингах. Чому?

Виходячи зі сказаного, Асоціація фермерів пропонує прийняти нову редакцію Закону «Про оренду землі», де будуть прописані основні правила захисту прав орендаря; заспокоїти суспільство і прийняти мораторій іще на 5 років; законопроекти про емфітевзис та йому подібні скасувати, вони не мають права на існування; сформувати нову аграрну політику.

Тетяна Крисюк,  для AgroPolit.com