В Україні обмолотили 40,7 млн га посівів і зібрали  38,04 млн т зернових. Детальніше дивіться в інфографіці за областями. Зокрема, сільгоспвиробники з п’яти областей намолотили 11,1 тис. т проса з площі 6,7 тис. га (4%), у двох областях зібрано 149,4 тис. т соняшнику з площі 93,3 тис. га (1%). Крім того, ріпаку в усіх областях зібрано 2,54 млн т із площі 1,1 млн га. Урожай збирають, але питання ціни тримає всіх у напрузі. AgroPolit.com розбирався, як аграріям не продешевити, та які варіанти стосовно зерна є у його виробників. 

З-під комбайна 

Перший – продавати з-під комбайна. Як правило, вони втрачають близько 30% на ціні, але можуть  і виграти, залежно від року.  

«Всі аграрії, хто має змогу не продавати врожай зразу з поля, зберігають його. Якщо хтось не продає зерно і не має власних потужностей для зберігання, намагається домовитися про резерв місця під врожай на чужих елеваторах (в залежності від стану зерна: якщо воно сухе, можна відвезти його собі на тік; якщо ж власнику потрібно скористатися послугами сушки чи елеватора, то вони часто-густо його там і залишають, або ж відразу продають). Зараз уже врожай пшениці практично зібраний. На біржах ціни на зерно впали, адже є високий рівень пропозиції і аналітики прогнозують падіння цін на найближчий місяць. Ті, хто зберіг зерно і не продав його відразу, будуть чекати на «відскок цін», – заявив у коментарі для AgroPolit.com засновник проектів Zernovoz.ua і Zernotorg.ua Олександр Мащенко.

Динаміку експортних відвантажень пшениці в поточному маркетинговому році прогнозують схожою на ситуацію в 2018/2019 МР. Так вважають аналітики Zernotorg.ua. Низькі обсяги відвантажень у серпні-вересні, в порівнянні з показниками 2019/2020 МР, виростуть у другій половині сезону.

Найчастіше за схемою продавати з-під комбайна користуються для пшениці та загалом ранніх зернових. 

Читайте до теми: Недописана експортна стратегія: як Україні використати аграрний потенціал і не втратити ринки Китаю, ЄС, США, Канади та Ізраїлю

Зараз на ринок пшениці тисне два фактори: пропозиція зерна нового врожаю і підвищення прогнозів валового збору культури в Росії. Та аналітики відзначають, що істотного зниження цін на пшеницю може й не бути через наявність вільних складів у виробників, а це дає змогу дочекатися більш слушної нагоди.

«Цього року у виробників переважно є вільні потужності для зберігання врожаю через зниження валового збору ранніх культур, тому не потрібно звільняти склади для соняшнику й кукурудзи. Це буде стимулом зберігати пшеницю до кращих цін», – наголошується в аналітичному звіті.

Елеватори

Другий варіант – зберігання на елеваторах. Наразі в Україні нараховується близько 1288 елеваторів різного класу, які розраховані на зберігання й первинну обробку більш ніж 36 млн т зерна і насіння олійних культур. З них  898 елеваторів були підключені до Основного реєстру й мали право видавати складські документи на зерно (станом на 20.06.18 р).

Щоправда, у багатьох господарствах є певна кількість зерносховищ підлогового зберігання (так звані зерносховища в умовах сільгоспвиробників). Якщо врахувати ці об’єкти, то в пікові періоди навантаження, український агросектор має у розпорядженні потужності для зберігання зернових і олійних на 47 млн т.

За елеваторами – майбутнє, тому якнайшвидше треба вирішувати цю проблему, кажуть опитані виданням експерти. 

«Українська елеваторна галузь впевнено розвивається разом із зерновим бізнесом. За останнє десятиліття введено в експлуатацію понад 14 млн т потужностей одноразового зберігання. І приблизно 4 млн т з них – елеватори портового типу, які спеціалізуються на перевалці зерна. У п'яти областях країни: Полтавській, Вінницькій, Чернігівській, Черкаській та Кіровоградській, де зосереджено близько 35% виробництва зерна, спостерігається висока потреба в потужностях зберігання. Тому там було найбільш активне будівництво. Зі зміною клімату зростає потенціал елеваторного господарства в західних і північних областях, де в даний час спостерігається збільшення обсягів виробництва зерна»,  – пояснює експерт борошномельного й елеваторного бізнесу  Олександр Лавринчук.

За його оцінками, третина зерносховищ в Україні – високотехнологічні металеві силоси вітчизняного і зарубіжного виробництва місткістю від 1000 до 100 тис. т. Решта – звичайні залізобетонні складські будівлі та переобладнані «ключки» родом із колгоспного минулого. «Тому якщо з кількістю (обсягами) потужностей зберігання у нас як все добре, то з їхньою якістю (тобто ефективністю) ситуація далека від ідеальної. Саме в цьому напрямку є сенс далі розвиватися. Із запуском ринку землі потреба в модернізації і розвитку переробної галузі буде дуже високою», – пояснює він.

Читайте до теми: Аграрний експорт-2020: молоко, м'ясо, овочі, зернові, нішеві культури та добрива

Україна потребує додатково 60 млн т елеваторних потужностей, щоб спокійно підготуватися до збільшення врожаю у 1,5 разу, говорить в есклюзивному інтерв’ю AgroPolit.com екс-директор з розвитку бізнесу АТ «Укрзалізниця» Андрій Рязанцев.

За його словами, держава повинна допомагати будувати це, тобто має бути державна програма та фінансова підтримка таких програм. «По-перше, слід збільшити кількість нових і розширити наявні елеватори. За оцінками експертів, на реконструкцію елеваторів потрібно $8 млрд. Якщо побудувати все нове – $16 млрд», – наголосив Рязанцев.

Друге завдання – створити буфер у 13 млн т складських потужностей для зберігання зернових на припортових елеваторах. «Для цього потрібно $2-4 млрд. Така інфраструктура дозволить у припортовій зоні на короткому плечі перевезти складоване зерно або автотранспортом, або залізницею до барж. Ми сьогодні фактично є флагманом процесу, тому що ніхто систему зернової логістики не розробляє й не прописує, сказав Рязанцев.

Крім того, поблизу портів і кордонів потрібно будувати лінійні елеватори,бо зерносховищами біля портів стають вагони-зерновози. Там стоять зазвичай до 22 завантажених зерном складів в очікуванні, коли їх приймуть термінали.

За словами Рязанцева, біля портів і ближче до кордонів необхідно будувати лінійні «накопичувальні» елеватори.

«Ми вже виходили з ініціативою, говорили, що ми вважаємо за необхідне побудувати елеватори поблизу портів, на західних кордонах країни, а також на кордоні з Білоруссю. Кількість цих елеваторів залежатиме від того, яку кількість вантажів ми плануємо відправляти на експорт через наші західні області або порти. Це близько 13 млн т потужностей, які потрібні для того, щоб ми могли забезпечувати рівномірні перевезення зерна 12 місяців у році», — пояснив Андрій Рязанцев. Він вважає, що за організації ефективної моделі перевезень, яка включає в себе графікові відправки і грамотно розташовані зерносховища, без проблем можна буде організувати перевезення 60 млн т зернових на рік — навіть тими потужностями, які є сьогодні в УЗ.

Крім того, для вироблення єдиної елеваторної системи уряд мав би провести реформу Держрезерву та зробити на його базі елеваторну мережу по всій країні, розповів в інтерв’ю AgroPolit.com екс-керівник Держрезерву Ярослав Погорілий. “Враховуючи логістичні можливості Держрезерву, за кілька років можна було б зробити державну компанію – найбільшого оператора на ринку зерна в Україні. Те ж саме з нафтою та зі складами зберігання», – сказав він.

Форвард 

Третій механізм – форвардні контракти. Вони слугують однією з форм підтримки українських сільгоспвиробників. Наразі це практика двох державних агрокомпаній – ДПЗКУ та АТ «Аграрний фонд». Найуспішніша вона за останні кілька років у  АТ «Аграрний фонд». Держкомпанія закуповує зерно у певний маркетинговий період (зазвичай на початку року) за фіксованою ціною на умовах авансового платежу. Такі правовідносини оформляються сторонами у вигляді форвардного біржового контракту.

АТ «Аграрний фонд», Ціни встановлюються після моніторингу аграрного ринку та підлягають офіційному оприлюдненню не пізніш як за 30 календарних днів до початку маркетингового періоду. Наприклад, торік ціна 1 т зерна становила: пшениці 2-го класу – 5 800 грн, пшениці 3-го класу – 5 600 грн, гречки 2-го та 3-го класів – 7 000 грн, ячменю 3-го класу – 5 200 грн, кукурудзи 3-го класу – 4 150 грн.

У 2020 році встановлені мінімальні партії закупівель: пшениця – 100 тонн, кукурудза – 100 тонн, ячмінь – 100 тонн, жито – 50 тонн.

Розмір попередньої оплати встановлюється рішенням Комісії з ризиків АТ «Аграрний фонд» у відповідності до системи оцінки клієнтів, і буде від 70% до 100% від загальної вартості поставки за договором.

Рівень відсоткової ставки за користування коштами в гривні — від 17,5%, в доларах США – від 11%.

«Ми повернемося до класичної моделі форвардних закупівель, працюватимемо через Аграрну біржу й обов’язково будемо страхувати майбутній врожай. Постараємося значно збільшити фінансування агровиробників і ще більше спростити процедуру оформлення договорів. Але детальніше про умови форвардної програми та ціни повідомимо у вересні», – прокоментував для AgroPolit.com ситуацію в. о. голови правління АТ «Аграрний фонд» Богдан Банчук.

За його словами, майбутня програма залежить від того, як їм вдасться повернути зерно за торішніми форвардними контрактами.

«Ми законтрактували 95 тис. т, однак поки що дуже складно сказати, чи зможемо все зерно отримати та якої воно буде якості. А проблема в тім, що раніше в АТ «Аграрний фонд» були чіткі правила: перш ніж видати аванс фермерові, ми мали отримати акт огляду полів від страхової компанії. Однак на початку 2020 року це правило порушили, і коли я очолив компанію, то побачив, що в нас є багато полів, куди страхові компанії не виїжджали. Тобто договір страхування укладено, але страховик туди так і не потрапив, відповідно, акта огляду полів немає. Тож тепер маємо страхові випадки, пов’язані з посухою і не урожаєм, і мусимо шукати варіанти вирішення цих проблем так, щоб і сільгоспвиробнику допомогти, і свої інтереси відстояти», – пояснює Банчук.

Читайте до теми: Внутрішній ринок органічної продукції України, експорт та імпорт за 2019 рік

Він упевнений, що брак фінансових інструментів на ринку підвищить зацікавленість аграріїв до форвардних програм.

«Багато залежить від відсотка за користування коштами, оскільки ніхто не хоче переплачувати, але в будь-якому разі отримати фінансування за форвардною програмою значно легше, ніж кредит у банку,  бо у нас заставою є майбутній врожай. Крім того, в банках складна процедура оформлення кредиту і для сільгоспвиробників, особливо малих, це муки й головний біль. Ми ж намагаємося максимально спростити цей шлях і допомогти аграрію. Але це за умови, що він має успішний досвід вирощування, не має податкових заборгованостей і проблемних кредитів», – впевнений Банчук.   

Кооперативи 

На торгівлю, зокрема зерном, у  найближчому майбутньому можуть також впливати і кооперативи. Нагадаємо, парламент нещодавно проголосував за закон №0856 про сільгоспкооперацію.  Завдяки цьому документу дрібні та середні аграрії зможуть об'єднувати зусилля та активи і грати на рівних умовах з великими агропідприємствами.

«Сільгоспкооперація – це гарна й корисна функція. Я ще не розбиралася в нюансах закону, який прийняли, але сама по собі кооперація – добрий знак. Як приклад, перше що спадає на думку, французький досвід, якщо у нас все пройде так само – це буде дуже класно», – висловила думку Олена Нероба.

Також позитивно оцінює закон і депутат Верховної Ради України, член групи «Довіра» Микола Кучер у коментарі AgroPolit.com.

«На мою думку, позитивні сторони прийняття Закону «Про сільськогосподарську кооперацію», що фермери зможуть формувати великі товарні партії та реалізовувати їх, зокрема експортувати за кордон», – заявив Кучер.

Як працює с/г кооперація в інших країнах та що вона може дати українським аграріям розповів народний депутат («Слуга народу»), голова підкомітету з питань удосконалення структури державного управління в сфері агропромислового комплексу Олег Тарасов. Він нагадав, що у ЄС найчисленнішою є група кооперативів, які займаються заготівлею, переробкою і збутом (оптовим і роздрібним) сільськогосподарської продукції. «Сьогодні дуже мало збутових кооперативів, які продають сільгосппродукцію у вигляді сировини. Майже усюди вона піддається певній обробці, пакуванню тощо. Наприклад, у Данії, кооперативи здійснюють переробку близько 90% товарного молока. Стільки ж відсотків масла й сиру кооперативи постачають на експорт. У країнах Скандинавії і Фінляндії вони беруть найбільшу участь у переробці м’яса та молока: на них припадає близько 80% продажу цієї продукції. У Нідерландах, що вважаються у Європі «законодавцями» кооперації, кооперативи реалізують понад 80% товарного молока, майже всі овочі, 95% фруктів і 90% вовни», – каже він.

Втім, кооперативний рух розвинутий не лише у ЄС, Канаді та США.

Наприклад, оборот південнокорейського кооперативу NH Nonghyup (Корея) сягає $63 млрд. На початку 2000-х, компанія CHS диверсифікувала свою діяльність і залишилася найбільшим у своїй країні об'єднанням кооперативів. Окремою складовою діяльності CHS Inc., на сьогодні, є забезпечення безперебійного постачання зернових і сої за контрактами з Китаєм, Аргентиною, Чорноморським басейном і Близьким Сходом. Наступними кроками компанії стало забезпечення членів кооперативу рішеннями для фінансування та управління ризиками. Щороку компанія проводить близько 40 мільйонів транзакцій. Учасники кооперативу отримують понад 2 мільярди кредитів  – чим не приклад для наслідування», – резюмує один із лобістів прийняття законопроекту про с/г кооперацію Олег Тарасов. 

Він також озвучив наслідки прийнятого закону: «У перспективі сільськогосподарські кооперативи зможуть бути власниками елеваторів, перевалочних, переробних потужностей, тобто їхній вплив на агроринку суттєво зросте, вони зможуть конкурувати з великими аграрними компаніями (агрохолдингами), а в Україні зросте аграрний ВВП, аграрний експорт та приплив валютної виручки».

Кукурудзяна надія 

Великі надії в частині урожаю наразі в МЕРТі та на ринку покладають на кукурудзу. На відміну від ситуації з пшеницею, на цю культуру впливають трохи інші тенденції.

«Тенденції на більшості ринків зберігаються майже незмінними з середини минулого сезону. Якщо говорити про українську кукурудзу – вона знаходиться у перевиробництві. Нагадаю, що переважно кукурудза використовується для корму тварин та виробництва біоетанолу, а з початку карантину в усьому світі споживання нафти та нафтопродуктів скоротилося, виробництво етанолу (на тлі низьких цін на нафту) зараз невигідне. Тому споживання кукурудзи скоротилося, але її виробництво продовжує зростати. Якщо в Україні навіть не зберуть «очікуваних» 40 млн т, це все одно буде рекордний врожай. У нас на 10% збільшилися площі під кукурудзу і, навіть якщо рахувати за песимістичними прогнозами (6,7 т із 1 га), а я більш оптимістична (7-7,1 т з 1 га), то кукурудзи все одно буде до 39 млн, особливо, якщо за наступний тиждень випаде 10-20 мм вологи. Якщо опадів не буде, то мій прогноз – 38,5 млн т кукурудзи», – запевняє менеджер з розвитку бізнесу компанії Maxigrain Олена Нероба.

Традиційно її найбільшим покупцем є  Китай. 

«Це пов'язано з тим, що китайці відновлюють популяцію свиней, 40% якої було вирізано через спалах АЧС. Але не варто забувати, що Китай зараз активно виконує угоду з США і закуповує у них багато кукурудзи, яку, зазвичай, вони не дуже активно купували. Зараз китайці активно контрактуються зі Штатами. Це не означає, що вони відвантажують врожай (це кукурудза наступного маркетингового року). Але вони вже законтрактували понад 8 млн т, що майже вичерпало квоту Китаю на безмитну торгівлю кукурудзою, яка в цілому становить близько 9 млн т: 3 млн т вони закупили в Україні та 5 млн т у США», – пояснює Олена Нероба.

Нагадаємо, американські експортери продали 1,35 ММТ американської кукурудзи в Китай, йдеться в заяві USDA. Це стало найбільшим продажем в Китай з 1994 р. Угода укладена після дозволу китайською владою використовувати знижені мита на імпорт кукурудзи.

В результаті Китай наблизився до цільового показника СОТ з імпорту 7,2 млн т кукурудзи на рік. Це також сприяє Китаю виконати свої зобов'язання в межах «першої фази» торговельної угоди з США, за якою Пекін погодився закупити сільськогосподарські товари в 2020 р. на $36,5 млрд дол.

USDA повідомило, що велика частина закупленої кукурудзи, або 765 тис. т, призначалася для доставки в сезоні 2019/20, а решта — на 2020/21 сезон.

Що на цьому тлі чекає нас?

У свою чергу, «Українська зернова асоціація (УЗА)» зменшила прогноз врожаю кукурудзи до 36,4 млн т. попередній липневий прогноз виробництва зернової був на рівні 38,9 млн т.

Зменшення прогнозованого обсягу врожаю кукурудзи пояснюється дуже сухою погодою, що спостерігається останні кілька тижнів по всій Україні й негативно впливає на вегетацію і врожайність кукурудзи», – повідомляють у прес-службі Асоціації.

Водночас експорт кукурудзи, на думку аналітиків, становитиме 31 млн т, що на 2 млн т менше від попереднього прогнозу. Хоча такий показник врожайності все одно досить високий. Але рекордний урожай кукурудзи ще не означає рекордні прибутки для виробників. Та й із пшеницею, ціни на яку згодом виростуть, ситуація не зовсім однозначна і виробникам потрібно чітко і швидко реагувати на зміни ринкових умов.

Ціна+держпідтримка, чи є контакт? 

З ростом урожайності в Україні паралельно збільшується і частка реальної експортної ціни для аграрія, але вона ще низька, у порівнянні з європейським показником. Чому так відбувається, розповів професор Київської школи економіки та координатор дослідницького проекту UaFoodTrade Олег Нів’євський. 

Фото взято з: agravery.com

«Зараз український сільгоспвиробник отримує близько 70% експортної ціни на пшеницю. А ще 5 років тому він отримував тільки половину експортної ціни. Чому так? Адже в ЄС та США сільгоспвиробники отримують 85-90% експортної ціни”, – констатує він.

Або що потрібно робити, щоб наш виробник також отримав 90% експортної ціни? 

Відповідь очевидна, каже експерт, і пропонує низку заходів:

1. Не втручатись у ціноутворення через експортні обмеження у вигляді квот, мит, невідшкодування ПДВ при експорті. Це збільшує розрив між внутрішніми та зовнішніми цінами, підвищує ризики.
2. Інвестувати в інфраструктуру (дороги, залізницю, портову інфраструктуру, портові термінали, елеватори), що зменшує вартість доставки. Тут також важливо реформувати управління сектором (наприклад, управління портовою галуззю, реформування УЗ).

“Інвестиції в інфраструктуру також є підтримкою і є більш ефективним способом допомоги сільгоспвиробників. Сьогодні з державною підтримкою не все гаразд, і з доступом до неї і з ефективністю використання коштів платників податків. А до інфраструктури доступ мають усі. Крім того, 4 млрд грн для сільгоспвиробників – це десь 200 грн на га. А за рахунок невтручання в ринок і додаткових інвестицій, розрив між експортними та закупівельними цінами зменшився на 50 дол/т, або десь 250 дол на га (за врожайності 5т/га). Це додатковий дохід сільгоспвиробників. 10 дол/т з цих 50 дол/т – через інвестиції в перевалку, а 40 дол/т – це тільки результат невтручання держави в ціноутворення ринок», – підсумував  професор Київської школи економіки та координатор дослідницького проекту UaFoodTrade Олег Нів'євський.

Віталій Хворостяний, журналіст AgroPolit.com